Розділ 57 — Розділ 57. Контракт на нічне служіння

Слуги, побачивши пораненого Мікаеліса, округлили очі, але не зчиняли галасу.

Це сталося завдяки Седеллі, яка, почувши від Х’ю про загальну ситуацію, одразу збагнула, до чого йде справа, і заздалегідь суворо попередила слуг.

Оскільки Седелла також викликала імператорського лікаря, Мікаеліса піддали лікуванню одразу, щойно він сів на кушетку у вітальні.

Лікар імператорського палацу був медиком, який вмів застосовувати магію зцілення. Проте магія зцілення цієї епохи значно поступалася божественній силі, тому миттєвий ефект вона мала лише при зупинці кровотечі або лікуванні подряпин. Рана на щоці та садна швидко й чисто загоїлися, але праву руку та ліве коліно на деякий час довелося перев’язати бинтами.

— Усе повністю загоїться протягом цього тижня. Якщо будете обережні й уникатимете контакту з водою, то навіть шрамів не залишиться.

— Дякую за роботу. Тоді побачимося завтра.

— Слухаюся, Ваша Високосте. Дозвольте відкланятися.

Ів відчула полегшення від того, що тіло Мікаеліса одужає без наслідків. Якби залишилися шрами, вона б ще довго докоряла собі за те, що не прийшла на допомогу раніше.

Коли лікар пішов, у вітальні запала важка тиша. Настав час пояснити ситуацію слугам, чиї погляди виказували цікавість та неспокій щодо того, що ж насправді сталося. Ів покликала всіх сісти за стіл. Мимоволі сьогодні їй довелося влаштовувати чаювання у своїх покоях уже вдруге.

Зробивши ковток чаю з молоком, Ів почала розмову:

— Я побилася з шостою принцесою та шостим принцом.

— Так і знала...

Почувши підтвердження того, що відбулася сутичка за вплив у палаці, про яку раніше лише ходили чутки, слуги тяжко зітхнули. Можливо, Седелла вже давала їм якісь натяки, або ж вони самі про все здогадувалися, але реакція була не такою бурхливою, як можна було очікувати. Ба більше, Піона, кліпаючи чистими очима, навіть запитала:

— Ви перемогли?

— Так.

— Вітаю, Ваша Високосте.

— Дякую, Піоно.

Наслідуючи Ів, Піона високо підняла чашку з улуном і молоком, а потім випила її за один подих. Якби це був не чай, а келих вина, вона б точно вигукнула «Будьмо!».

Ів розповіла історію детальніше. Вона виклала все як було: від того, що сталося на чаюванні, до подій у лісосмузі. Почувши, що за цим стоїть сама Бріжіт, головна кандидатка на звання кронпринцеси, слуги на мить виказали страх, але в міру розповіді цей страх переростав у лють.

— Боже мій. Невже принцеси справді так висловлювалися? Важко повірити, що це слова та вчинки людей благородної імператорської крові.

Седелла намагалася триматися гідно, але, мабуть, у неї пересохло в горлі, бо після почутого вона випила аж три чашки чаю.

— Чіплятися через питання нічного служіння... Можливо, я просто консервативна провінційна дворянка, але мені інколи важко пристосуватися до сучасних порядків, моди та настроїв імператорського палацу, а сьогодні — особливо.

— Я теж так вважаю, панно Граніче. Досі я думала, що система особистих лицарів — це щось романтичне, і не знала, що в ній є такі розпусні... ні, розкуті сторони.

— Мабуть, щоб надалі належним чином допомагати Вашій Високості, нам доведеться трохи розтлити власні душі, панно Ліан.

Піона та Ліан не могли відкрито лихословити у присутності Ів, тому завуальовано обмінювалися фразами про вульгарність звичаїв імператорської родини, чим зміцнили своє почуття товариськості.

— Третя принцеса справді перейшла межу. Що наша Високість зробила не так, щоб вона задумувала таке жахіття…?

Юний Х’ю, здавалося, був сильно шокований тим фактом, що Мікаеліс ледь не отримав тяжкі травми та ледь не був вигнаний з палацу. Седелла лагідно заспокоїла хлопця.

Коли час спільного обурення добіг кінця, Седелла, опустивши очі, звернулася до Ів:

— Я не змогла встежити за чутками в палаці. Як ваша особиста служниця, я відчуваю сором, Ваша Високосте.

— Нема за що вибачатися, Седелло. Хіба можна зупинити того, хто навмисно шукає привід для сварки?

— Ні. Привід приводу різниця. Я відчуваю повну відповідальність за те, що ви вислухали такі тяжкі образи. Надалі я докладу всіх зусиль у керуванні покоями, щоб Ваша Високість більше не була вплутана у безпідставні плітки.

Чайна ложка в руці Седелли блиснула, наче церемоніальний меч. Вона виглядала такою ж надійною, як лицар під час складання присяги. Під впливом Седелли інші слуги теж почали давати обіцянки.

— Я допомагатиму панні Седеллі й суворо присікатиму будь-які лихі слова, що ходитимуть палацом.

— Клянуся іменем Граніче, я не дозволю, щоб подібне повторилося.

— Як представник родини Бальзамік, я захищатиму честь свою панну.

Особливо рішучим виглядав юний Х’ю, який проголосив це, міцно стиснувши кулаки.

Через те, що лікування магією тривало довго, вже настав ранній вечір. Седелла звернулася до Ів щодо подальших справ:

— Ваша Високосте, скоро час вечері. Сьогодні я б порадила вам не просто перекусити в кабінеті, а повноцінно поїсти в спальні та добре відпочити. Адже сталося так багато подій.

— О, мабуть, ти права.

Ів прийняла пораду Седелли. Тоді служниця додала ще одну пропозицію:

— У такому разі, як щодо того, щоб повечеряти разом із сером Агніто?

— Га? А... ну, якщо сер Агніто не проти?

Особливих причин відмовлятися не було. Навпаки, подумавши, Ів вирішила, що так буде навіть краще. Вона відреагувала схвально, передавши право вибору Мікаелісу.

Мікаеліс сприйняв це як продовження своїх обов'язків особистого лицаря, тому негайно кивнув і підвівся з місця.

— Тоді я повернуся до гуртожитку лицарів, вмиюся і прийду, Ваша Високосте.

Це було логічно, адже не можна було вечеряти в мундирі, який був брудним від землі та крові й перетворився на лахміття.

«Її Високість і сер Агніто вечерятимуть разом...!»

Тим часом у трьох слуг, які побачивши, що план Седелли щодо спільної вечері вдався, заблищали очі. Вони не могли просто так відпустити Мікаеліса, який збирався покинути Смарагдову кімнату. Після швидкого обміну поглядами виступила Ліан, яка вирізнялася швидкою кмітливістю.

— Зачекайте хвилинку, сере Агніто.

— Що таке, панно Ліан?

— Ви ж чули слова лікаря? Він сказав бути обережним і не допускати контакту з водою, а у вас зараз поранена права рука. Вам знадобиться допомога, щоб помитися.

— Усе гаразд. Достатньо накласти водонепроникний бар’єр на місце рани.

— ...!

Ліан, яка не передбачила такого рішення, розгубилася. Піона та Х’ю теж завмерли з виразом обличчя «от халепа». Але допомога прийшла з неочікуваного боку.

— Га? Мікаелісе, ти вмієш ставити водонепроникний бар’єр? Ти ж слабкий у сфері бар’єрів.

— Це магія нижчого рівня, я швидко її опаную, щойно дізнаюся закляття. Я ж гомункул.

— Застосувати його, може, й легко. Але у гомункулів занадто багато мани, тому ти не відчуєш межі й поставиш занадто великий бар’єр. Вчитися і робити це самому — лише марна трата часу.

Оскільки це було правдою, Мікаеліс зробив ніякове обличчя. Ів з усмішкою промовила:

— Побутова магія — це моя спеціалізація. Я сама його накладу. І щоб не завдавати зайвого клопоту, не треба йти до гуртожитку і повертатися — мийся тут.

Слуги зі збудженими обличчями стиснули кулаки. Здавалося, вони от-от вигукнуть: «Ваша Високосте, чудова робота!».

Ів жестом покликала Мікаеліса підійти ближче. Невдовзі біле світло, що зібралося в її руках, по черзі торкнулося правої руки та лівого коліна Мікаеліса.

— Мені здається, я завдаю клопоту слугам, які мають прислужувати Вашій Високості.

— Зовсім ні, анітрішки!

Це Х’ю втрутився гучним голосом. У його тоні вчувалося сильне занепокоєння.

«Хм?»

На цей момент Мікаеліс відчув щось підозріле і звузив очі.

— Тоді нехай Х’ю візьме на себе обов’язок допомогти Мікаелісу з миттям.

— Слухаюся наказу, Ваша Високосте.

— Побачимося трохи пізніше, Мікаелісе.

Ів також пішла до туалетної кімнати разом із Седеллою, щоб зняти незручну сукню. Зі звуком зачинених дверей простір, де перебували Ів та Мікаеліс, розділився.

У вітальні поставили тимчасову ширму і наповнили водою дерев’яну ванну. Піона та Ліан допомогли лише з приготуванням ванни й вийшли з покоїв. Вони сказали, що мають зустрітися з кимось із департаменту церемоній за дорученням Ів. Залишився Х’ю, щоб допомагати Мікаелісу.

— Сере Агніто, одяг...

Мікаеліс почав роздягатися.

Коли він скинув не лише мундир, а й сорочку під ним, оголився його майстерно виліплений торс. Незважаючи на міцні м’язи, верхня частина тіла зберігала стрункість і була сповнена сили та краси. Особливо лопатки, що виділялися на прямій спині, нагадували крила хижого птаха.

Мікаеліс рішуче роздягнувся догола і зайшов у дерев’яну ванну. Побачивши це, Х’ю завмер, наче споглядаючи нереальне видовище — живу статую, що рухається.

Голос Мікаеліса привів Х’ю до тями:

— Юний пане Бальзамік, вам не обов’язково допомагати. Я впораюся сам.

Хоч він і мав лицарський титул, статус гомункула був невисоким, тому йому було незручно приймати послуги від сина дворянського роду. Саме тому він вжив слово «допомога» замість «обслуговування». Однак Х’ю був непохитним.

— Ні. Обслуговувати особистого лицаря Її Високості під час миття — це природний обов’язок слуги.

— Панна Арпель цього не робила.

Дійсно, навіть у перший день після церемонії таврування Мікаеліс здебільшого приводив себе до ладу самостійно. Седелла допомогла лише коротко підстригти довге волосся та перевірити охайність мундира.

— Ей, сьогодні все інакше.

— ...

Коли Мікаеліс знову звузив очі, почулося булькання. Х’ю почав щось лити у воду у ванні. Освіжаючий і водночас солодкий аромат миттєво вдарив Мікаелісу в ніс.

«Ароматична олія?»

Більше того, на поверхні води загойдали кольорові пелюстки квітів. Мікаеліс подумки гірко всміхнувся.

Тепер усе стало зрозуміло.