Розділ 58 — Розділ 58

Седелла створила цю нагоду, тож було очевидно: вона має намір покласти край пліткам про «самотність» Ів, запхнувши Мікаеліса до її спальні.

«Ха, а я ще дивувався, чому це слуги діють так злагоджено».

Мікаеліс не відчував особливої люті.

Слуги лише сьогодні усвідомили справжню природу життя в імператорському палаці, і для відновлення честі за законами цього палацу такий шлях справді був найкращим. Його цікавило лише одне.

«Невже це наказ самої принцеси?».

Очі Мікаеліса злегка затремтіли.

Поки в його голові та серці панував хаос, Х’ю почав обслуговувати його під час миття. Юний дворянин не мав великого хисту до такої роботи, тому минуло чимало часу, перш ніж обряд обмивання було завершено.

Завдяки цьому аромат олій глибоко ввібрався в тіло Мікаеліса.

Х’ю виглядав цілком задоволеним тим, що Мікаеліс тепер став свіжим і пахучим, наче квітка.

Коли Мікаеліс закінчив переодягатися у виданий йому новий мундир, Піона та Ліан, які щойно повернулися до покоїв, уже завзято розставляли їжу, принесену з кухні. Судячи з їхніх розмов, місцем для трапези обрали саме спальню.

Якби це були їхні колишні тісні покої — інша справа, але у «Смарагдовій кімнаті» була окрема їдальня.

Попри це, влаштовувати вечерю з чоловіком саме в спальні означало привселюдно оголосити про свої «нечестиві наміри».

«Ху-у…».

Саме тоді, коли Мікаеліс, чиї думки стали ще важчими, подумки тяжко зітхнув, до вітальні вийшла Седелла.

— Сере Агніто, усе готово. Проходьте, будь ласка.

— Зрозумів.

Серце Мікаеліса ще не було готове, але вибору він не мав. Його ноги слухняно крокували вперед. Пройшовши крізь туалетну кімнату, він опинився у спальні.

Кск .

Позаду почувся звук зачинених дверей, що відрізав шлях до відступу.

— Ласкаво прошу, Мікаелісе.

Ів привітала його, відірвавши погляд від товстого стосу паперів. На ній була зручна сукня-шуміз, а щойно висушене волосся було перекинуте через одне плече.

Сукня кольору слонової кістки з дрібним квітковим візерунком не просвічувала, проте її дизайн змушував вагатися: чи це домашній одяг, чи вже нічна сорочка. Тільки після того, як Мікаеліс сів за стіл навпроти неї, Ів із деяким жалем відклала папери.

Побачивши її за роботою, Мікаеліс трохи розслабився.

— Ви ж збиралися відпочити? — запитав він офіційно, оскільки вони були не самі.

— Я згадала про дані досліджень, які вчора забула переглянути. Ось додивлюся це — і спати.

— Здається, Ваша Високість завжди зайнята.

— Коли я визначила собі мету, виявилося, що роботи дуже багато. Раптом з’явилася купа завдань, це справжня біда.

— Ви говорите так, ніби поставили цю мету лише вчора.

— Так і є насправді.

— Але ж така мета не вибирається за один день.

— Ха-ха-ха. Хоч і важко повірити, але це правда.

— Якщо Ваша Високість так каже, то нехай буде так.

Оскільки, крім Седелли, у кімнаті була ще й Піона, розмови про здобуття престолу завуальовано називали просто «метою».

На вечерю шеф-кухар Східного палацу подав спагетті у вершковому соусі, стейк із ягнятини, зелений салат та чорничну сангрію. Ів уважно спостерігала за тим, як Мікаеліс їсть, демонструючи бездоганний етикет.

— Смачно.

— Справді? Може, нам частіше вечеряти разом? — запитала Ів, набравшись сміливості.

Мікаеліс здригнувся, але завдяки вишколеній байдужості та незворушному виразу обличчя швидко повернув собі самовладання.

— Якщо Ваша Високість того бажає.

— Так. Будемо їсти разом.

Навіть не здогадуючись, у яких муках Мікаеліс намагається збагнути справжній намір цього запрошення, Ів широко всміхнулася.

Далі вечеря тривала звичайно, без жодних пригод. Ів поводилася як завжди, задаючи тон розмові, а Мікаеліс, хоч і був внутрішньо напружений, вправно вдавав спокій.

— ...Тому зараз достатньо того, що шоста принцеса та шостий принц стали сумирними. Я не збираюся оприлюднювати записи з каменя-голема. Та й для прямого зіткнення з третьою принцесою ще не час.

— Ви збираєтеся й надалі тримати голема у себе, Ваша Високосте?

— Так. Поки що я посадила його в клітку, щоб не втік. Бачиш он там?

Ів указала на клітку, що висіла під стелею. У клітці, захищеній магічним бар'єром, сидів замкнений голем.

— Не впевнений, чи це добре — незаконно привласнювати майно імператорського двору.

— В департаменті церемоній є Алвен. Він владнає справу зі зникненням одного каменя.

— А-а, то ви задля цього посилали до нього служниць?

— Саме так.

Замкнений у клітці голем крутив довгим хвостом і бився головою-тулубом об стінки. Хоча він був лише творінням без натяку на самосвідомість, зараз він нагадував бідну звірину, що рветься на волю.

— Але ж Вв не можете тримати його так вічно?

— Це правда. Буде недобре, якщо хтось зайде і побачить його, та й мені трохи шкода його отак тримати під замком.

— Чому б просто не вийняти ядро, а корпус розтрощити на порох?

— Мікаелісе, я й не знала, що ти такий жорстокий.

— Я лише запропонував раціональний спосіб знищення доказів.

— В жодному разі. Ладнай із Хвостиком.

— …Хвостик? Ви вже й ім’я йому дали?

— Так, бо в нього довгий хвіст. Я вже приблизно придумала, як його використати. Розберуся з цим, коли матиму час.

Ів допила залишки сангрії.

На той час і вона, і Мікаеліс уже поклали виделки та ножі паралельно на свої тарілки.

Побачивши, що трапеза завершена, Седелла та Піона прибрали зі столу. Коли вони вже виходили з підносами, заставленими порожнім посудом, Ів сказала їм:

— З чаєм я розберуся сама. Седелло, Піоно, ви можете йти відпочивати.

— Слухаюся, Ваша Високосте.

— На добраніч.

Дивлячись на їхні спини, коли вони ввічливо відкланялися і пішли, Мікаеліс відчув, як напруга, про яку він на мить забув, накотилася з новою силою.

«Вже спати?»

Було ще занадто рано, щоб називати цей час ніччю. Побажання Піони звучало настільки відвертим натяком на їхні плани, що Мікаеліс ледь не пирснув зі сміху від безглуздості ситуації.

— Тепер, коли всі пішли, поговоримо спокійно. Ой, я зовсім забула приготувати улун.

Ів, здавалося, не мала жодних задніх думок; вона просто підійшла до столика для змішування чаю і почала поєднувати заварку. Те, як вона діставала посуд і заварювала улун — від погляду до рухів кінчиків пальців — було надзвичайно витонченим і чистим.

Це зовсім не нагадувало жести чи вираз обличчя людини, яка плекає якісь непристойні наміри. Навіть чай, який вона подала йому, був прозорим і чистим.

«Так, принцеса не могла так вчинити».

Спостерігаючи за нею, Мікаеліс відчув провину за те, що запідозрив її.

— Мікаелісе.

Ів сіла на місце, тримаючи в руках свою чашку, і покликала його. Мікаеліс підвів на неї погляд, що все ще був трохи затуманений докорами сумління. Її бурштинові очі дивилися на нього з глибокою серйозністю.

— Як ти вже, мабуть, здогадався, у мене є пропозиція.

— ...?

Оскільки він ні про що таке не здогадувався, Мікаеліс лише здивовано завмер.

— Чи не хочеш ти залишитися і відпочити сьогодні в моїй кімнаті?

— .......

У цей момент Мікаеліс на власному досвіді дізнався, що означає вислів «у голові все спорожніло».

Між чоловіком і жінкою ці слова ще можна було б тлумачити по-різному, але між членом імператорської родини та особистим лицарем це був прямий удар.

За граматикою імператорського палацу слова Ів означали: «Сьогодні ти маєш надати мені нічне служіння».

Паралізовані думки Мікаеліса знову почали працювати. Але в них панував хаос. Віра в те, що Ів не могла так вчинити, зіткнулася з думкою, що вона — теж представниця імператорського роду, тож цей день рано чи пізно мав настати.

Мікаеліс одним махом випив гарячий улун. Але спрага не зникла. Зовсім втративши спокій, він кілька разів підносив порожню чашку до губ і знову відставляв її.

— Мікаелісе?

Здається, навіть Ів помітила його хвилювання.

Саме тоді Мікаеліс, здавалося, нарешті на щось наважився. Він глибоко вдихнув, ковтнув слину і подивився Ів прямо в очі. Коли він заговорив, його низький голос злегка тремтів від напруги:

— Принцесо.

— Слухаю.

— У розпліднику нас вчили, що коли член імператорської родини наказує «залишитися відпочити на ніч»... це означає наказ надати нічне служіння.