Розділ 60 — Розділ 60

Ів, як і зазвичай, давала настанови Седеллі. Як найближча соратниця та «руки й ноги» Івієнроуз, Седелла мала багато справ: вона повинна була зустрітися з Анаїс, Раманом та Алвеном.

«Коли з'явиться вільна хвилина, обов'язково відправлю її у відпустку».

Причому в розкішний міський маєток, оформлений на ім'я самої Седелли.

Відпустивши Седеллу, Ів покликала Ліан. Оскільки та походила з заможної родини середнього класу, вона чудово зналася на моді, чутках та настроях простолюду, що мешкав у столиці. Сфера, про яку розповіла Ліан як про таку, що заслуговує на увагу, стосувалася тенденцій у світі мистецтва.

— Ваша Високосте, вистави та мюзикли, мотивом для яких стали ви та сер Агніто, зараз неймовірно популярні.

— Ох.

Це точно була робота театральної трупи «Пегас».

— Завдяки цьому серед підданих популяризується образ Вашої Високості. Навіть формується певний імідж, що викликає заздрість та захоплення.

— Хоч мені й ніяково, але це добре.

«Подумати тільки, історія кохання представниці імператорської родини та її особистого лицаря настільки популярна... ніяк не збагну вподобання підданих», — саме про це думала Ів, коли Ліан продовжила:

— Взагалі-то, я теж якось подивилася один мюзикл.

— Ось як?

— Сценарій був трохи кращим за середній, але акторка, що грала головну роль, настільки вразила мене своєю грою та співом, що в неї неможливо було не закохатися.

В Ів з'явилося передчуття.

— Хто це?

— Це молода панна на ім'я Рімона Рунд, вона походить із циган. Вона надзвичайно вродлива і так чудово співає, що зараз її популярність сягає небес. Оскільки маркіза Сеєр, впливова постать у світському товаристві, запросила панну Рунд на вечірку у своєму салоні, її слава поширилася і серед аристократії.

— Скоро вона зможе вийти і на оперну сцену.

Новина про успіх Рімони була для Ів дуже приємною. Ліан продовжувала ділитися інформацією:

— Кажуть, багато дворян хотіли стати покровителями панни Рунд, але виявилося, що в неї вже є меценат. Найцікавіше те, що цей покровитель — настільки велика фігура, що ніхто не знає його особистості. Навіть сама панна Рунд.

Ліан додала з дещо романтичним піднесенням:

— Таємничий покровитель, який так рано розгледів талант панни Рунд... це звучить так захопливо. Через це про мецената пліткують не менше, ніж про саму співачку.

— Справді?

— Так. Кажуть, що це може бути дуже багатий простолюдин, який закохався в неї, або ж великий аристократ, що знайшов свою втрачену дитину. Завдяки цьому ніхто не наважується зневажливо ставитися до панни Рунд через її циганське походження.

— Це дуже добре для Рімони.

Ів відчула полегшення. Тим часом Ліан запропонувала:

— Мені здається, панна Рунд незабаром стане співачкою, що пануватиме у світі мистецтва. Ваша Високосте, як щодо того, аби й вам послухати її спів? Якраз маю запрошення на вечірку в салоні маркізи Сеєр.

— Ні, відвідувати вечірку в салоні мені буде незручно. Я просто хочу вийти в місто й подивитися виступ, тож якщо будуть квитки на виставу, дістань мені їх.

— Перепрошую? Але чому Ваша Високосте?..

Побачивши здивоване обличчя Ліан, Ів лагідно посміхнулася.

— Минулого разу, коли я відвідувала притулок, ми випадково зустрілися з Рімоною на святковому ринку. Але тоді я не розкрила свого походження. Хіба не буде ніяково, якщо я раптом з'явлюся в салоні як імператорська принцеса?

— О боже мій.

Ліан була приголомшена таким збігом обставин. Але невдовзі в її гострому розумі виникло запитання. Згідно з чутками, Рімона почала отримувати підтримку якраз перед тим, як вийти на сцену святкового ринку. Якщо так, то...

— Невже це ви, Ваша Високосте?

Питання було раптовим, але суть була зрозумілою. Ів кивнула.

— Ха-ха. Як і очікувалося від нашої Ліан. Яка ж ти розумна.

— О Господи, неймовірно! Покровителькою Рімони Рунд була наша принцеса...

Ліан роззявила рота від подиву. Її панна розширювала вплив у зовсім неочікуваних місцях. Ів посміхнулася і приклала вказівний палець до губ.

— Збережи це в таємниці. І надалі повідомляй мені будь-які новини, пов'язані з Рімоною.

— Так, так! Слухаюся, Ваша Високосте!

Далі Ів покликала разом Піону та Х’ю. Їхньою відповідальністю були настрої серед аристократії. Першою заговорила Піона:

— Останнім часом ширяться чутки про перламутрові чорнила, якими користується юна панна Амелос.

— Схоже, панна Амелос старанно їх просувала.

— Так. Аристократи, які отримали листи, тепер намагаються з'ясувати, де можна придбати такі чорнила. Відколи стало відомо, що це був подарунок від Вашої Високості, до палацу надходить дедалі більше листів: нібито щоб поцікавитися вашим здоров’ям, а насправді — аби дізнатися місце продажу.

— Ігноруй їх.

— Авжеж. Не можна дозволяти їм дізнатися таку інформацію задарма.

Піона була рада наказу Ів. Із гордим виглядом вона продовжила звіт:

— Деякі дворяни від розпачу намагаються створювати підробки, імітуючи перламутрові чорнила. Хоча вони й близько не стоять поруч із тими, що створили ви, Ваша Високосте.

— І як же вони їх роблять?

— Вони змішують із чорнилом перламутрову пудру та сіль, але виходить погано, блиск майже не помітний, тож вони дуже розчаровані.

Оскільки Ів назвала їх «перламутровими чорнилами», усі, піддавшись упередженню, намагалися використовувати справжні перли. Проте насправді цей «перламутр» виготовлявся з мінералу під назвою слюда, що міститься в граніті.

Настала черга Х’ю. Спираючись на інформаційні можливості родини Бальзамік, він розповів про ситуацію серед молодих аристократів:

— Кажуть, багато родин надсилають пропозиції про шлюб для Восьмої принцеси. Особливо активним є маркіз Лімітієлло.

— Хм. Маркіз Лімітієлло?

Ів мимоволі всміхнулася: ще нещодавно він вихваляв своїх трьох ставних синів перед нею, а тепер вже сватається до Розеніт. Відкинувши особисті почуття, Ів проаналізувала ситуацію:

— Розі — найулюбленіша донька батька-імператора. Певно, він захоче зробити її щонайменше дружиною герцога або маркіза. Зараз серед герцогських родин немає гідної партії для Розі: спадкоємці або вже одружені, або самі потребують не дружини, а чоловіка-консорта. Якщо подумати, Лімітієлло — найкращий варіант для шлюбу.

— Але є невелика проблема.

— Яка саме, Х’ю?

— Схоже, у родині маркіза Лімітієлло точаться суперечки щодо спадкування титулу. Подейкують, що титул може успадкувати не старший син, Пеліос, а другий — Калікс. Проте це не точно, лише чутки, тому ситуація неоднозначна.

— Ох. Візьму це до уваги.

Ів уже знала майбутнє. Пеліоса усунуть через проблеми з талантом та характером, і Калікс очолить родину як маркіз Лімітієлло.

«Це мало статися, але чомусь здається, що зміни відбуваються швидше, ніж тоді».

Зрештою, хіба не Ів була головною рушійною силою цих змін? Її політичні кроки явно прискорювали хід подій.

***

Наступного дня меч, замовлений у Вальбо Рібло, був готовий. Довгий меч, що пасував високому зросту Мікаеліса, був надзвичайно красивим.

Лезо, виготовлене зі сплаву міфрилу та чорного золота, виблискувало тьмяним чорним сяйвом, а на срібному ефесі було вигравіюване витончене зображення Левіафана.

Коваль Вальбо назвав цей меч «Нічний промінь» .

— Чудово.

Мікаеліс був у захваті. Він спробував тримати меч то однією, то двома руками, а зробивши кілька помахів, не міг не здивуватися: зброя відчувалася як частина його власного тіла. Оскільки в нього ніколи раніше не було власної зброї, він не мав і вподобань, але сьогодні «Нічний промінь» став для нього еталоном.

— Тобі подобається?

— Дуже.

Мікаеліс не міг відірвати погляду від меча. Побачивши це, Ів у глибині душі дуже зраділа. Проте «Нічний промінь» мав одну незавершену деталь: в ефес ще не було вставлено магічний камінь.

— Т-так, бюджету трохи не вистачило, але згодом я вставлю туди найкращий камінь.

— В цьому немає потреби. Це все одно лише розкішний витратний матеріал.

Насправді для гомункула, який від народження має неабиякий хист до магії, магічні камені не мали великого значення. Тим не менш, у палаці магічний камінь був обов'язковим атрибутом меча, що дарувався особистому лицарю.

А все через атмосферу суперництва серед членів імператорської родини, які хизувалися своїми лицарями за допомогою розкоші.

— Можеш просто заповнити порожнечу будь-чим, аби не виглядало голо.

— Ні. Я неодмінно хочу це зробити для тебе.

Відмовлятися від ласки своєї панни й надалі було б нехтуванням вірністю. Перед непохитною волею Ів Мікаеліс більше не сперечався.

Мікаеліс вклав меч у піхви й закріпив на поясі.

— Післязавтра вже полювання на магічних звірів. Шкода, що доведеться так скоро заплямувати новий меч поганою кров'ю.

— Але ж меч для того й створений.

— Твоя правда.

Мікаеліс на мить замислився, а тоді промовив:

— Я хочу віддячити принцесі за подарований меч.

— Ой, та яка там вдячність.

— Скажи мені, якщо є якийсь магічний звір, якого ти хочеш, аби я впіймав.

— Е-е, ну, слайм та піщані черв’яки?

Оскільки вона мала доручити Раману Хевіолу дослідження універсального розчинника та зілля витривалості, інгредієнтів багато не бувало. Звісно, така відповідь, що виникла просто через потік думок, Мікаелісу не сподобалася.

— Крім цих низькорангових звірів, чи не потрібні тобі бегемот, пекельний гончак або горгулья?

— Якщо я скажу, ти справді їх усіх впіймаєш?

— Крім магічного дракона, думаю, можливо все.

На перший погляд це могло здатися надмірною самовпевненістю. Але якщо згадати, що пізніше він самотужки впорається навіть із молодим магічним драконом, ці слова були радше проявом скромності.