Розділ 1 — Розділ 1. Квітка в темниці

Імперія Хаделамід пала. Причому пала ганебно, загрузнувши в брудному болоті заколоту.

Ів, сьома принцеса, могла легко передбачити свою долю. Навіть якби сьогоднішній день став днем її страти, у цьому не було б нічого дивного.

— Ха-а... Я знала, що цей день колись настане.

Заколот був справою рук дурних представників імператорської родини, які самі накликали на себе біду. Імператорський дім використовував заборонену алхімію для створення «гомункулів», щоб збудувати абсолютну владу.

Гомункулами називали людей, створених із вродженим надзвичайним талантом до магії та фехтування. Їм промивали мізки, змушуючи бути вірними імператорській родині, і кидали на найнебезпечніші завдання під приводом зміцнення держави та процвітання імперії.

Багато гомункулів загинуло на передовій, борючись із монстрами, або виснажувалися до смерті на каторжних роботах у копальнях магічних кристалів.

Ті, чий талант визнавали і кого висвячували в лицарі, жили трохи краще, але й вони фактично залишалися рабами, змушеними надавати «тілесні послуги» членам імператорської родини. У палаці їх пишно називали «Лицарями імператорської гвардії», але це була лише порожня назва.

У такій абсурдній реальності було цілком природно, що гомункули затаїли образу на монархів.

Повстання було неминучим.

— Я ж просила батька реформувати систему гомункулів, поки не пізно. Але він слухав лише третю сестру.

Якщо Десмонд II просто ігнорував небезпеку, то третя принцеса Бріжіт, яку призначили кронпринцесою, лише погіршила ситуацію. Відколи вона отримала владу, експлуатація гомункулів стала ще жорстокішою. Поза палацом вони вмирали від непосильної праці, а всередині палацу Бріжіт зганяла лицарів-гомункулів у свій гарем, розтоптуючи їхню лицарську гідність.

Ів не могла на це дивитися і потай почала вивчати процедуру позбавлення Бріжіт статусу спадкоємиці. Однак на той час Бріжіт уже планувала позбутися Ів, як кістки в горлі, видавши її заміж у далеке королівство. Доля принцеси без політичного впливу була очевидною — шлюб за розрахунком був затверджений імператорським указом.

Але план не встигли втілити. Лише через тиждень «той чоловік» зібрав усіх лицарів-гомункулів палацу і здійснив переворот.

— Сер е Агніто...

При згадці про нього обличчя Ів стало гірким. Бунтівник Мікаеліс Агніто був «Королем гомункулів». Він народився зі здатністю анулювати навіювання покори та панувати над іншими гомункулами як абсолютний лідер. Він власноруч стяв голову Десмонду II, який необачно покладався на промивання мізків, і став новим імператором.

Новий імператор наказав винищити всіх нащадків роду Хаделамідів. Навіть тих, хто вже покинув палац через шлюб. Кожного, у кому текла бодай крапля імператорської крові, тягли на ешафот. Це демонструвало, наскільки він ненавидів родину, що століттями гнобила його народ.

Ів, яка тепер чекала на страту через гріхи своєї родини, важко зітхнула.

— Ха-а, якби я знала, що так буде, я б сама стала кронпринцесою і перевернула б тут усе догори дригом.

Вона завжди вважала, що трон — не для неї. Але дивлячись на те, як згасла імперія, вона зрозуміла, що недооцінювала себе. За останній місяць вона думала про це тисячі разів. Це дало їй майже фанатичну впевненість: якби вона отримала друге життя, вона б точно вступила в боротьбу за престол.

Звісно, це були лише порожні мрії людини перед смертю. Ів була змушена звільнитись від своїх марень та зустрітись з реальністю.

— Тепер із нашого роду залишиться тільки Розеніт.

Новий імператор вирішив залишити в живих одну принцесу, щоб одружитися з нею. Це був найменш болісний спосіб легітимізувати владу. До того ж «Філософський камінь», символ імператора, реагував лише на кров Хаделамідів. Для володіння його силою Мікаелісу була потрібна жінка королівської крові.

На жаль, Ів не отримала шансу на порятунок. Вона зовсім не відповідала образу покірної та дурної жінки, якої бажав новий правитель. Він обрав восьму принцесу Розеніт, яка була без тями закохана в нього.

Проте, навіть якби обрали — вона не хотіла такого життя. Якщо вона і шкодувала, то саме про за те, що не стала кронпринцесою.

Раптом у коридорі пролунали кроки. З темряви, немов розчиняючись у ній, з'явилася постать.

— Ти не спиш, сьома принцесо.

— Сер е Агніто...?

Ів не вірила своїм очам. Це був він. Чорноволосий красень у суворому лицарському мундирі, який випромінював неймовірну харизму.

Мікаеліс Агніто.

Колишній особистий лицар її молодшої сестри Розеніт. Тепер — заколотник, який тримав імперію у своєму кулаці.

— У тебе такий вигляд, ніби ти побачила привида, — сказав він.

Колись Мікаеліс мав шанобливо служити всім членам родини, але тепер, ставши імператором, він більше не вживав ввічливого звертання до Ів.

Він відчинив ґрати і без вагань увійшов усередину.

— Що ви тут робите, сере Агніто? — запитала Ів.

— Прийшов перевірити, як ти, сьома принцесо.

Вони не були в таких стосунках, щоб турбуватися про здоров'я одне одного. Ів вирішила, що він просто хоче поглузувати з ув'язненої.

— Не варто було витрачати час на мене о такій годині. Ви ж щойно захопили владу. Людина, яка ніколи не вчила науку управління державою, має бути дуже зайнятою, чи не так?

— О так, останній місяць був божевільним. Лише зараз знайшов хвилинку, щоб зазирнути до тебе.

Його відповідь була настільки спокійною, що Ів навіть відчула себе ображеною.

До того, це навіть можна було інтерпретувати як “вибачте за запізнення”. Ів відчула яким жахливим став її настрій через ставлення Мікаеліса.

— «Зазирнути»? Звучить занадто турботливо. Але мені не потрібна ваша опіка, сере Агніто.

Він не відступив, а навпаки — підійшов ближче.

— Іві.

Але дивуватися такому неформальному звертанню було ще зарано. Раптом Мікаель нахилився, спершись на спинку дерев’яного стільця, на якому сиділа Ів. Його вродливе обличчя опинилося зовсім поруч, мало не торкаючись її носа.

— Схоже, ти не на жарт розлютилася через те, що тебе тут замкнули. Можеш скільки завгодно звинувачувати мене в тому, що твоє життя полетіло в прірву. Але не думай, що мені самому нема чого тобі сказати.

— Я зрозуміла, тож було б добре, якби ти відійшов трохи далі і тоді вже говорив...

— Сьома принцес о , Івієнроуз. Бачиш, тобі варто було просто обрати мене.

— Прошу?

— Якби ти обрала мене своїм особистим лицарем, ти б ніколи не опинилася в такій ситуації.

«......»

Очі Ів розширилися від слів, про які вона раніше не могла навіть помислити.

Члени імператорської родини зазвичай обирали одного гомункула своїм «особистим лицарем», який мав присягнути на абсолютну вірність. Проте Ів відмовилася від цієї системи, вважаючи гомункулів людьми, а не речами, за що її зневажали інші родичі. А от Розеніт, навпаки, викинула свого колишнього лицаря, щоб отримати Мікаеліса.

«Насправді, це він від самого початку підбирався до неї, щоб використати».

Те, що не Розеніт обрала Мікаеліса, а Мікаеліс обрав зручну для маніпуляцій Розеніт, було значно ближчим до істини.

— Мікаеліс е .

Оскільки він першим назвав її на ім'я, Ів відповіла йому тим самим.

— Кажеш, мені варто було обрати тебе?

Ів тихо засміялася.

— І справді. Якби я була на місці Розі, то принаймні зберегла б життя, як вона. Адже тобі, Мікаеліс е , не обов'язково була потрібна саме Розі. Тобі просто була потрібна якась дурна принцеса, засліплена коханням, яка б робила все за твоїм наказом.

— ...Не заперечуватиму.

Він щиро визнав це. Ів задоволено всміхнулася і промовила:

— Тоді тобі варто було краще відточувати свою чарівність, щоб спокусити мене.

— Ха.

Це була дрібна провокація, але вона подіяла напрочуд вдало. Мікаеліс, який зазвичай не виказував емоцій, зараз виглядав роздратованим.

— Ти справді...

Вона очікувала почути щось на кшталт «зухвала». Проте слова, що пролунали після короткого спантеличеного сміху, були іншими.

— ...непроста жінка.

— ...

Лише тоді Мікаеліс нарешті відійшов від неї.

Саме в цей час здалеку почулися гучні кроки. Невдовзі підбіг солдат і поспіхом доповів Мікаелісу:

— Ваш а величност е ! Принцеса... ні, Її Величність імператриця шукає вас!

— Що сталося? Якщо це не терміново, скажи їй зачекати.

— Справа в тому... Здається, щось негаразд із дитиною в її утробі...

Їхня розмова була добре чутна Ів.

«Дитина?»

Мікаеліс нахмурився, виказуючи збентеження.

— Кров імператорської родини цінна, тож я мушу йти. Ще побачимось, Ів і .

Мікаеліс кинув на неї останній погляд і неохоче покинув камеру.