Розділ 68 — Розділ 68

— Це що, інкарнації думок?

Тим часом повернулися й інші гомункули. Те, що вони збиралися добровільно, а не за чиїмось наказом, лише підкреслювало серйозність ситуації.

«Чому ж не повертається Мікаеліс?»

Івієнроуз озирнулася довкола. Вона та Розеніт були єдиними членами імператорської родини, чиї особисті лицарі ще не прибули. Розі, виставляючи напоказ свою незворушність, мовила до Ів:

— Певно, вони вирушили аж до самого лігва, щоб уполювати сильного магічного звіра, тому й затримуються. Я не хвилююся.

— ...

Ів не могла бути такою ж байдужою, як її молодша сестра. Тривога за Мікаеліса не полишала її, проте ситуація тут була надто кепською, щоб думати лише про його повернення.

— Що... що це таке?

На аванпост раптово впала темрява. Усе через те, що інкарнації думок густо обліпили бар’єр, який оточував табір.

Тріск, тріск!

По захисному полю полетіли іскри. За мить хтось закричав:

— Ба... бар’єр руйнується!

Трісь!

Було вже запізно щось робити. Інкарнації думок, наче розбивши скляне вікно, прорвалися всередину аванпосту.

— А-а-а-а! Що це?!

— Ні! Геть від мене!

Інкарнації думок хлинули в табір справжнім водоспадом. Замість того щоб розтектися по землі, вони почали стрімко згущуватися в одному місці. Невдовзі це скупчення набуло чіткої форми та видало лютий рев.

Ку-о-о-о-о!

Магічний дракон з велетенськими бичачими рогами та із п’ятьма парами крил. Тепер уже багато хто впізнав цю істоту.

— Магічний дракон Галамут!

Кр-а-а-а-а!

Інкарнація думок Галамута заревла так, що закладало вуха. Від самої лише ударної хвилі цього реву намети розліталися, а людей відкидало назад.

— Лицарі, тримати стрій!

За наказом Бріжіт гомункули виступили на передову. Лише дама Снорет відійшла назад, щоб прикривати інших, створюючи захисні бар’єри.

— Я теж приєднаюся.

Бріжіт, надягаючи рукавички, приготувалася творити магію з тилу.

— В атаку!

Злива ударів із аури меча та заклять обрушилася на ворога. Однак магічний дракон навіть не намагався контратакувати чи ухилятися, приймаючи все на себе.

Гуп! Гу-у-уп!

Це був масований наступ, що перевищував регенеративні здібності інкарнації. Здавалося, ще трохи — і ядро Галамута оголиться, а він сам зникне.

— Що це? Він сюди самогубство прийшов вчинити? — зневажливо кинула Бріжіт, дивлячись на цей односторонній бій.

Саме тоді це і сталося.

«Га?»

Ів відчула, що магічний дракон дивиться прямо на неї. Від раптового передчуття біди її плечі здригнулися.

«Просто здалося».

Але її надія миттєво розвіялася.

[Знайшов...]

— ...

[Людино, що затаврувала Короля гомункулів!]

— …!

Голос Галамута пролунав прямо в її голові. Усе тіло Ів заціпеніло. Після згадки про Короля гомункулів усе стало зрозуміло: ціллю інкарнації була саме вона.

«А-а...»

Криваве сяйво у порожніх очницях. Хоч це була лише інкарнація думок, погляд магічного дракона класу «Лорд» не був тим, що звичайна людина могла витримати наодинці. Ів не могла поворухнутися, наче під дією прокляття паралічу. З кожною секундою їй ставало дедалі важче дихати.

[Я заберу твоє життя і так помщуся!]

Інкарнація Галамута широко розкрила пащу. У глибині його горлянки промайнуло розпечене червоне ядро.

Ш-ш-ших!

Раптом вітер змінив напрямок. До велетенської пащі дракона почала стягуватися чорна енергія.

— Це... це подих! Усі геть!

Погляд дракона від самого початку був прикутий до однієї точки, тож напрямок його смертоносного дихання був очевидним.

— Усі назад!

Крім Ів, усі кинулися навтіки.

— Хто володіє магією — створюйте бар’єри, щоб стримати удар! Усі на захист!

За наказом Бріжіт усюди залунали слова заклять. Незліченні бар’єри вишикувалися в тилу.

Але навіть тоді Ів не зрушила ні на крок із місця, куди мав поцілити подих. Це помітила дама Снорет.

— Сьома принцесо?! Що ви робите! Мерщій сюди!

— ...

— Ваша Високосте Сьома принцесо!

Самих лише розпачливих вигуків було замало, щоб розірвати пута магічного дракона.

«Я помру?»

Ів хотіла бодай заплющити очі, але зрозуміла, що навіть це їй не під силу. Чорний згусток у пащі дракона роздувся до межі. Нарешті подих сформувався, і потвора нещадно випустила його.

Ква-га-га-ганг!

— А-а-а-а-а!

Саме тоді, коли хтось скрикнув замість Ів, це сталося.

Смерть не прийшла.

Ів широко розплющила очі, побачивши перед собою пряму спину того, хто заступив її. Ця постать була такою знайомою, що спершу здалася маренням. Проте він обернувся, доводячи, що це реальність, і мовив:

— Я прийшов, Ваша Високосте.

— Мікаелісе...!

Пута магічного дракона немов дивом спали. Ів нарешті змогла вимовити його ім’я.

Подих, випущений Галамутом, не зміг поглинути Мікаеліса та Ів, а натомість розсіявся і обійшов їх по обидва боки. Це сталося тому, що Мікаеліс, наповнивши «Нічний промінь» аурою меча, перехопив удар. Завдяки йому тим, хто стояв позаду, стало набагато легше тримати бар’єри. Сила розділеного подиху розпорошилася по захисних полях.

Пшик.

Нарешті довгий смертоносний видих припинився. З пащі дракона виривалися лише жалюгідні цівки диму. Мікаеліс не приховував жаги до вбивства у своїх фіолетових очах.

— Як ти посмів зазіхнути на мою принцесу...

Він миттєво стрибнув до дракона. Щоб випустити подих на землі, Галамуту довелося встати на задні лапи, що природним чином оголило його груди.

— Я розтрощу твоє ядро на друзки.

Аура меча посилювалася, і лезо «Нічного променя» видало резонуючий гул. Мікаеліс встромив меч у тіло магічного дракона, заціпенілого після використання подиху. І випустив ауру меча прямо зсередини.

Ква-га-га-ганг!

Від вибуху дракон втратив форму. Інкарнація, знову перетворившись на низькорівневу чорну енергію, розвіялася в повітрі й зникла.

[Короля... треба... знищити...]

— ...

— ...

Залишивши це марне останнє слово Ів та Мікаелісу, Галамут остаточно щез. Серед чорної енергії, що розліталася, наче попіл, Ів опустила погляд.

«Він упізнав у ньому Короля, хоча той ще навіть не пробудився».

Ів дивилася на Мікаеліса, який за допомогою аури меча спалював залишки чорного туману, щоб той швидше розсіявся.

«Чи почув він ці слова про Короля?»

Мікаеліс озирнувся на Ів. Його очі, щойно затьмарені жагою до крові, знову стали чистими, щойно в них відбилася принцеса. Він покинув свою справу й підійшов до неї.

Він зняв свій формений кітель і накинув його на плечі Ів. Тільки тоді вона зрозуміла, що промокла до нитки під дощем. Звісно, сам Мікаеліс, який пробивався крізь зливу, був іще мокрішим.

Ів поклала свою руку поверх його долоні, якою він притримував кітель. Коли вона відчула його тремтіння й хотіла використати магію зігрівання, Мікаеліс раптово міцно стиснув її руку.

— Я радий, що ти в безпеці. Принцесо...

— ...

Схоже, він тремтів не лише від холоду. Те, що затаврована особа перебуває в небезпеці, змушує гомункула відчувати нестерпну загрозу. Який жах і страх він мав пережити, бачачи свою панну, що нерухомо стояла перед смертоносним подихом дракона?

Аби заспокоїти розгубленого Мікаеліса, Ів простягнула іншу руку. Вона погладила його замерзлу, холодну щоку.

— Завдяки тобі, Мікаелісе, я жива.

— …

— Тепер усе гаразд.

— …

Теплий дотик, сповнений магічної сили, зігрів його щоку. Лише тоді Мікаеліс зміг нарешті полегшено видихнути.