Розділ 69 — Розділ 69. Відповідь, знайдена в лісі

Щойно інкарнація думок магічного дракона зникла, весняна злива припинилася, наче за помахом чарівної палички. Небо прояснилося, а над гірським хребтом розквітла неймовірної краси веселка.

Змагання підійшли до кінця, і були оголошені результати. Як усі й очікували, переможцем став Мікаеліс Агніто — особистий лицар та представник Івієнроуз. Навіть якщо не брати до уваги полювання на найсильнішого монстра острова, вожака Бегемотів, саме він здолав інкарнацію думок магічного дракона, тож результат був цілком закономірним.

На жаль, магічне ядро розлетілося на друзки, через що його цінність суттєво впала.

Урочиста церемонія нагородження поставила фінальну крапку в турнірі з полювання на магічних звірів.

Івієнроуз та Мікаеліс через портал повернулися до Імператорського палацу.

До того ж це була саме середа — день, коли за умовами контракту, Мікаеліс мав залишатися на нічне чергування. Разом вони попрямували до «Смарагдової кімнати», де після вечері пішли до спочивальні.

Для Ів, яка не вирізнялася міцним здоров'ям, цей день видався вкрай виснажливим, тож вона поринула в сон, щойно торкнулася ліжка. Проте Мікаеліс до самої півночі так і не зміг заснути, сидячи на кушетці.

— Король гомункулів.

— .......

Слова, якими магічний дракон звернувся до нього, не виходили з голови.

«Чи означає це просто найсильнішого серед гомункулів?».

Але для ворога це було надто вже шанобливе звертання.

«Якби ж було в кого спитати...».

Зрештою, він вирішив облишити роздуми над питанням, на яке не було відповіді. Та коли він збирався вмоститися на кушетці, щоб спробувати заснути, його погляд зупинився на ліжку.

Ів, знесилена втомою, солодко сопіла уві сні, розслабившись і забувши про всі перестороги. Побачивши її, Мікаеліс, піддавшись незрозумілому пориву, підійшов ближче.

— .......

Він дивився на обличчя сплячої Івієнроуз. Серце стислося від легкого болю. Мікаеліс добре знав це відчуття: такий самий біль він відчув сьогодні вдень, коли магічний дракон націлився на Ів.

Таврування було воістину жорстоким контрактом. Коли життю володарки загрожує небезпека, серце того, на кого накладено тавро, сковує майже паралізуючий жах. А якщо господарка помре на очах у лицаря, почуття втрати стає настільки нищівним психологічним шоком, що може бути фатальним. Подейкували навіть, що у вкрай рідкісних випадках гомункули божеволіли й впадали у несамовиту лють.

«Невже я теж із таких?».

Раніше він лише висміював тих, хто так гостро реагував на тавро, а тепер і сам опинився в такому ж жалюгідному стані.

«Втім, зараз важливо не це».

Сьогодні він з'ясував дещо важливе: магічний дракон здатний відшукати того, хто наклав тавро, втручаючись у свідомість. І хоча невідомо, чи стосується це лише Галамута, чи й інших магічних драконів, вони, ймовірно, вважатимуть Мікаеліса «Королем гомункулів» — своїм найзапеклішим ворогом.

«За правління нинішнього імператора неодмінно відбудеться каральний похід проти магічних драконів задля видобутку магічної руди. Хіба моя присутність тоді не наразить принцесу на небезпеку?».

Існував легкий спосіб усунути цю загрозу: Івієнроуз та Мікаелісу достатньо було просто розірвати контракт таврування.

Але...

— .......

Мікаеліс торкнувся пасма волосся сплячої Ів, що мало колір лаймового блонду. Він підніс його до губ і тихо прошепотів:

— Моя принцесо...

У нього з'явилося те, що він не хотів віддавати за жодну ціну. А отже, йому залишалося тільки одне — захистити її.

***

Успіх банного бізнесу юної графині Анаїс Лучіард став запорукою успіху і для бізнесу Івієнроуз із виробництва засобів для купання. Завдяки цьому було залучено величезні кошти, що дозволило значно покращити добробут її палацу, а також додало впевненості у світській та політичній діяльності.

«Тепер я — заможна принцеса».

Як відомо, коли маєш статки, слід бути щедрою до підлеглих. Тож Ів роздала всім мешканцям свого палацу оксамитові торбинки, важкі від золотих монет.

— Дякую, що були вірними мені весь цей час. Сподіваюся, ви й надалі так само сумлінно виконуватимете свої обов’язки.

— Слухаємось, Ваша Високосте! — хором відповіли вони.

Але Ів підготувала ще один подарунок.

— Що ж, на честь нашого успіху сьогодні робочий день закінчується раніше, а завтра у вас вихідний. Гарненько відпочиньте і повертайтеся до роботи післязавтра.

Ліан, Піона та Х’ю, сяючи від радості, розійшлися по домівках. Лише Седелла проводжала їх теплим поглядом, залишаючись у палаці. Оскільки рід графів Арпелів фактично збіднів і мав лише титул, вони не могли дозволити собі життя у столиці, тож власного маєтку в місті вона не мала.

— Кхм, Седелло.

Ів покликала її, вдавано кашлянувши.

— Так, Ваша Високосте.

— Седелло, з’їзди ось за цією адресою.

— Це ж... один із тих елітних маєтків, які ви розглядали для інвестицій. Але я чула від маклера, що нещодавно у нього з'явився новий власник.

— Саме так. Тому просто навідайся туди. Коли приїдеш, люди, що тебе зустрінуть, розкажуть, що робити далі.

— Зрозуміла, Ваша Високосте.

Хоча доручення здалося Седеллі дещо туманним, вона лагідно погодилася.

«Седелло, це все для тебе».

Насправді кілька днів тому Ів за допомогою Алвена Редмона придбала цей розкішний маєток у південному районі на річці Рабелло і вже найняла двох служниць на пів року вперед. Будинок був повністю готовий до того, щоб у ньому можна було оселитися і відпочивати.

«Цікаво, їй сподобається?».

Уявляючи, як Седелла спочатку здивується, а потім зрадіє, Ів відчувала неймовірне піднесення.

— Тоді я піду.

— Так, іди. Відпочивай і нікуди не поспішай.

Ів помахала рукою, проводжаючи Седеллу. Коли всі слуги розійшлися, у палаці залишилися лише Ів та Мікаеліс.

Мікаелісу вона не могла подарувати торбинку з золотом. Гомункули, що належали до імператорської гвардії, не мали права на приватну власність.

«Коли в землях освоєння у нього з'явиться власний дім, тоді право на власність визнається само собою».

Зараз було неможливо офіційно нагородити Мікаеліса золотом чи коштовностями. Проте завжди існували винятки. Лицарю можна було дарувати магічні артефакти, незалежно від того, наскільки високою була їхня грошова вартість. Це був ідеальний спосіб зробити корисний подарунок і водночас передати статки в обхід правил.

— Мікаелісе, завітай до мого кабінету. У мене і для тебе дещо є.

Ів дістала з магічного сейфа скриньку з коштовностями. Всередині виблискували два магічні камені, придбані на аукціоні.

— Дай мені на хвилинку «Нічний промінь».

— Ось.

Дивовижний магічний камінь, що мінився червоними та синіми барвами, вона вставила в ефес, а чистий, схожий на діамант камінь — у піхви меча. Повертаючи меч Мікаелісу, Ів пояснила:

— Я думала про це... Ти зі зброєю в руках і так найсильніший, тож навряд чи тобі потрібні бойові закляття. Тому я обрала те, що, на мою думку, тобі справді сподобається.

— Те, що мені сподобається? Цікаво. Що це за камені?

— Магія терморегуляції, — грайливо відповіла Ів.

Цей камінь, залежно від потреби, випромінював тепло або прохолоду, підтримуючи комфортну температуру тіла того, хто тримав меч.

— Справді? Мені до душі.

— О? Невже? А я боялася, що ти розчаруєшся, бо це всього лише побутова магія.

— Хіба я посмів би так подумати про дарунок моєї принцеси?

Це не були пусті слова чи жарт — Мікаелісу справді сподобався ефект. Тепер щоразу, стискаючи руків'я меча, він згадуватиме те тепло, яким вона поділилася з ним під час їхньої першої зустрічі.

Ів трохи зніяковіла від його серйозної реакції, але продовжила пояснення:

— Насправді, я найбільше хотіла подарувати той камінь, що на піхвах.

— Незвично, що ти вставила його не в сам меч, а в піхви.

— Так, бо це камінь бар’єрної магії. Тому я вирішила, що на піхвах йому саме місце.

Тільки тоді Мікаеліс зрозумів її задум. Ів хотіла підготувати його до ситуацій, коли він не зможе оголити меч під час бою, як це вже траплялося раніше. Вона обрала камінь найвищого рангу, відомий як «Егіда». Вона довго шукала цей рідкісний екземпляр спеціально для Мікаеліса, який був вразливим перед захисними бар’єрами.

— Навіть якщо ти просто активуєш магію на ефесі, члени імператорської родини зможуть стверджувати, що ти використав меч. Але якщо активувати камінь на піхвах, вони не зможуть до цього прискіпатися.

— Це буде дуже корисно у скрутну хвилину.

— Хоча я сподіваюся, що тобі ніколи не доведеться ним скористатися.

«Егіда» мала ще одну особливу функцію, як і належить артефакту найвищого рівня.

— Якщо ти опинишся беззахисним, «Егіда» автоматично розгорне бар’єр. Це спрацьовуватиме не щоразу, а лише коли камінь буде повністю заряджений маною.

— Такий камінь має бути неймовірно цінним скарбом. Чи можу я прийняти такий дарунок?

— Звісно. Кому ж іще мені дарувати таке, як не Мікаелісу?

— Безмежно вдячний за твою милість, моя принцесо.

Дивлячись на Мікаеліса, який схилився у шанобливому жесті, Ів відчула справжнє задоволення. Вона хотіла й надалі дарувати своєму особистому лицарю все найкраще.

Мікаеліс, знову закріпивши «Нічний промінь» на поясі, запитав:

— До речі, судячи з того, що ти відіслала всіх слуг у відпустку, сьогодні та завтра моя принцеса планує щось особливе.

— А ти проникливий, Мікаелісе.

— Куди мені тебе супроводжувати? Знову на чорний ринок?

— М-м-м, я б залюбки, але туди завітаємо іншим разом. Сьогодні я збираюся зустрітися з дуже важливою особою.

— І хто ж це?

Ів усміхнулася і відповіла:

— Мудриця з ялинового лісу. Моя вчителька алхімії.