Розділ 70 — Розділ 70

Місце, де переховувалася вчителька Ів, відоме як «Ялиновий ліс», було частиною лісу Ілімоне, розташованого на північному сході Імперії Хаделамід.

Звісно, подорож туди вимагала значно більше часу, ніж звичайні виїзди до столиці, тож Ів та Мікаеліс скористалися наддалеким телепортаційним порталом Імператорського палацу. Проте телепортаційні портали здатні переміщувати лише до іншого такого ж порталу. Після телепортації їм довелося летіти на магічному літальному апараті, а потім ще й їхати каретою. Тільки після двох пересадок Ів та Мікаеліс нарешті дісталися лісу Ілімоне.

Сонце вже хилилося до заходу. Мікаеліс висловив занепокоєння через те, що їм довелося входити в ліс у сутінках, але Ів хоробро пішла вперед.

— Тут є телепортаційний портал середньої дальності. Він перенесе нас прямісінько до хатини вчительки, тож усе гаразд.

— Чи далеко звідси цей портал? — запитав Мікаеліс.

— Не дуже, але він добре схований подалі від стежок.

Ів впевнено прокладала шлях крізь гущавину, де не було навіть натяку на дорогу. Вона розгорнула магічний бар’єр, що накривав їх, наче парасолька, тому гілки та трава не могли їх зачепити. Мікаеліс, ідучи слідом, уважно спостерігав за нею.

— Здається, ці місця тобі добре знайомі.

— У дитинстві я приїжджала сюди на місяць влітку і на місяць взимку, щоб вивчати алхімію. Я ходила цими стежками так часто, що знаю їх не гірше, ніж дорогу від свого палацу до Головного палацу.

— Як так сталося, що твоєю учителькою стала Мудриця? Хіба члени імператорської родини не мають навчатися в алхіміків з Імператорської асоціації?

— Вчителька колись був наставницею моєї матері. Коли вона стала Шостою імператрицею, їхній зв’язок як учениці та вчительки перервався, але перед смертю вона залишила заповіт. Матуся хотіла, щоб мою освіту в алхімії довірили саме їй. Десмонд II дав свій дозвіл, а вчителька погодився прийняти мене, тож мені пощастило отримати знання від самої Великої Мудриці.

— Вибач... Я поставив недоречне запитання, змусивши тебе згадувати про покійну матір.

— Все гаразд. Якщо тебе ще щось цікавить — питай.

Мікаеліс спробував змінити тему і видавив із себе наступне питання:

— Гм... Якщо вона була учителькою покійної імператриці, то вона має бути вже вельми похилого віку.

— Теоретично так, але виглядає вона зовсім молодим. Кажуть, коли досягаєш рівня Мудреця, тіло майже перестає старіти.

Коли людина сягає вершин у володінні маною, молодість стає її нагородою. Це стосувалося не лише алхімії чи магії, а й шляху меча. Звісно, такі генії з'являлися раз на століття. Проте гомункули, бувши штучно створеними істотами, від народження мали сповільнене старіння, навіть не досягаючи жодних вершин.

— Якщо подумати, ти, Мікаелісе, теж майже не старієш.

— Можливо.

Проте, якщо не досягти рівня Мудреця чи Великого майстра меча, час все одно візьме своє. Тоді старіючих гомункулів замінювали молодими, понижуючи їх у ранзі до середніх чи нижчих, що зазвичай означало швидкий кінець їхнього життя. Тому про справжню тривалість життя гомункулів майже нічого не було відомо.

«Коли моя принцеса прийде до влади, все зміниться».

Тим часом вони знайшли телепортаційний портал середньої дальності, схований у чагарниках. Уламки каміння, що лежали на землі, зреагували на магію Івієнроуз, піднялися в повітря і сформували круглі ворота.

— Заходьмо.

Пройшовши крізь простір, вони нарешті дісталися мети. Посеред Ялинового лісу, де квітли червоні квіти, стояв двоповерховий дерев’яний будинок. Пройшовши крізь зарості бур’янів, Ів постукала у двері. Відповіді не було — схоже, господарки не було вдома.

Оскільки Ів мала дозвіл на використання порталу, вона так само мала право і входити до будинку. Почулося клацання дверного замка. Щойно вони увійшли, їх зустрів охоронний голем у формі змії з маленькими крильцями.

— Привіт, Уро!

Голем-змія засичав і потерся головою об руку Ів. Зазвичай змій вважають мерзенними, але серед алхіміків вони були популярними, адже змія була символом їхнього ремесла. Мікаеліс, що увійшов слідом, поставив на стіл клітку, яку приніс із палацу. У ній сидів «Хвостик» — той самий голем-шпигун, якого Ів викрала за допомогою Алвена.

Мікаеліс роззирнувся довкола. Двоповерхова хатина виглядала точно як будинок алхіміка з казок. Стіни були заставлені книгами, зі стелі звисали пучки засушених інгредієнтів, а різноманітні магічні інструменти випромінювали м’яке світло. Місце було таємничим і красивим, але мало одну ваду — всюди панував безлад і бруд.

Ів закашлялася.

— Скільки ж тут пилу...

Судячи з бур’янів на клумбах, за будинком не доглядали щонайменше місяць. Ів засукала рукави.

— Треба трохи прибрати. Мікаелісе, почекай хвилинку.

— Принцеса збирається прибирати власноруч? — здивувався він.

— Я ж була її ученицею. Тому звісно.

Звісно, вона не збиралася працювати фізично. У будинку Великої Мудриця все підтримувалося за допомогою передової алхімії та магії. Вона активувала магічний камінь для очищення повітря та запустила прибиральних големів, схожих на великих сонечок.

Книги, що купою лежали на підлозі, Ів прибрала за допомогою магії. Десятки томів одночасно піднялися в повітря і чітко розлетілися по полицях. Мікаеліс, який зазвичай лишався байдужим до всього, цього разу був вражений.

— Ваша Високосте, що ти щойно зробила?

— Га? Просто розставила книжки. Використала левітацію та магію пам’яті, щоб повернути їх на місця. Нічого особливого.

— Ні, це справді щось особливе, — заперечив він. — Ти за мить точно розрахувала позиції та траєкторії багатьох об’єктів одночасно. Обчислення множинних координат неможливе без неймовірного просторового сприйняття.

— Невже?

Це була всього лише побутова магія, яку вона вивчила, бо їй було ліньки рухатися, але Мікаеліс розсипався в компліментах.

— Розрахунок координат — це найважливіше у бойовій магії далекого бою. Схоже, у тебе до цього природний хист.

— Можливо, але бойові закляття мені ніяк не даються.

— Втім, моє завдання — зробити так, щоб тобі ніколи не довелося битися. Тож про це можна не думати.

Ані Ів, ані Мікаеліс не виявили особливого ентузіазму щодо розвитку її прихованих талантів, тож швидко закрили цю тему. Ів провела Мікаеліса всередину будинку.

— Тут багато големів.

— Їх створила моя мати. Вона була алхіміком-големобудівницею.

Мікаеліс знову відчув потребу змінити тему, щоб не засмучувати її спогадами.

— До речі, я знаю про твою магічну спеціалізацію, але не про алхімічну. Що саме ти вивчала?

— Моя сфера теж дещо схожа на големів.

— Дещо схожа?

— М-м-м, краще один раз побачити. Йдемо, я покажу тобі кімнату, в якій колись займалася.

Вони піднялися на другий поверх. У кімнаті пахло деревом та травами. Проте, на противагу заспокійливому аромату, всі стіни були завішані анатомічними схемами людського тіла. У кутках стояли реалістичні моделі людських фігур та внутрішніх органів. Оглянувши все це, Мікаеліс раптом запитав:

— Анатомічна алхімія? Ваша Високосте, ти що, готуєш заколот?

Анатомічна алхімія була забороненим мистецтвом, іншою назвою для створення гомункулів. Створення гомункулів було винятковим правом імператора, тому будь-які сторонні дослідження в цій сфері вважалися державною зрадою.

Ів миттєво замахала руками, заперечуючи це:

— Ой, ні! Я не займаюся анатомічною алхімією. Я лише досліджую можливість створення големів, що могли б замінити людські органи.

— Замінити органи?

— Поглянь на це.

Ів показала йому скляний купол, захищений магією. Всередині ритмічно пульсував сріблясто-сірий орган. Це було серце, створене за допомогою алхімії големів.

— Хвороби серця — перша причина смертності серед підданих. Але цю проблему важко вирішити лише магією чи травами. Тому я почала досліджувати штучні органи для трансплантації.

Цю мету вона плекала ще в ті часи, коли не мріяла про трон. Погляд Ів став дещо сумним.

— Пізніше я планую передати ці дослідження Імператорській асоціації алхіміків. Це потребує величезних коштів, які мені самій не під силу, а Асоціація з цим впорається.

Тим часом Мікаеліс помітив записку зі списком інгредієнтів, яку Ів написала дуже давно. Навіть він, бувши профаном в алхімії, зрозумів, що ці компоненти коштують цілі статки. Серед них були речі, які неможливо купити за жодні гроші — наприклад, ядро магічного дракона.

Раптом Ів змінила тон розмови:

— Раз уже ми в моїй лабораторії, треба розібратися з Хвостиком.

— Що ти збираєшся робити?

— Я створю охоронного голема.

Охоронні големи були для алхіміків як домашні улюбленці — вони виконували функції зв'язкових або сховищ пам’яті. Усі големи спостереження палацу були лише модифікаціями таких охоронних големів.

— Хочу, щоб він був зв'язковим між мною та тобою.

— Розумію.

Цей голем мав стати ще одним засобом безпеки, як і камінь «Егіда» на піхвах меча. Ів хотіла бути впевненою, що Мікаеліс зможе покликати на допомогу, якщо потрапить у біду за її відсутності.

— Мікаелісе, принеси, будь ласка, клітку з Хвостиком.

— Слухаюсь.