Розділ 71 — Розділ 71

Поки Мікаеліс ходив на перший поверх, Івієнроуз готувалася до алхімічного ритуалу. Вона дістала алхімічну піч і накреслила магічним чорнилом кола трансмутації на її дні та кришці. Потім, звіряючись із рецептом, почала додавати інгредієнти:

— Глина для створення големів — 200 г, оріхалк — 25 г, дистильована вода — 100 мл, пилок із крил морфо — 5 г, бурштин — 5 каратів, дві тичинки жасмину, шість пелюсток сушеної троянди, стебло евкаліпта — 2 г, клаптик шовку — 10 см², золота нитка — 90 см, дві лимонні цукерки, три краплі паленого вина, три чайні ложки меду і...

Щоб отримати найважливіший компонент, Ів дістала з клітки шпигунського голема.

— Хвостику, настав час для твого переродження.

Ів кинула голема прямо в киплячу піч. Почувся звук, схожий на легке «пах», хоча насправді все відбулося в цілковитій тиші. Потім вона згадала про дещо інше: вирвала власну волосину і простягнула руку до Мікаеліса:

— Мікаелісе, дай і свою.

— Ось.

Пасмо кольору лаймового блонду та чорна волосина разом опинилися в печі.

— Тепер закриваємо кришку, активуємо алхімію і...

Кімнату освітив яскравий спалах. Мікаеліс, який із цікавістю спостерігав за процесом, запитав:

— Це все?

— Ще ні. Йому треба «вистоятися».

Ів дістала з полиці музичну скриньку. Залунала мелодія відомої пісні.

— Ніщо так не допомагає закласти свідомість, як музика.

Вона переставила піч на підвіконня, куди падало місячне світло.

— Завтра вранці народиться прекрасний і милий охоронний голем.

— Якої форми він буде? Знову змія?

— Більшість алхіміків люблять саме їх. Якби це був мій особистий голем, я б так і зробила, але оскільки ми користуватимемося ним разом, я обрала дещо інше.

— Мені цікаво.

— Він має крила для швидкого зв'язку, він маленький, щоб не заважати. Він виглядатиме природно в будь-якому куточку палацу і водночас буде настільки звичайним, що ніхто не зверне на нього уваги. Здогадаєшся?

Мікаеліс миттєво розгадав загадку Ів:

— Комаха... Це буде метелик.

— Саме так.

Ів кивнула і дала Мікаелісу важливе завдання:

— Оскільки хвоста у нього більше не буде, йому потрібне нове ім'я. Завтра ти маєш придумати щось гарне.

***

Ніч ставала дедалі глибшою. Минуло чимало часу після пізньої вечері, але Мудриця з Ялинового лісу так і не повернулася.

— Мабуть, вона поїхала кудись далеко. А мені конче треба її запитати про одну річ. Сподіваюся, завтра вона буде.

Поки вони чекали, Ів встигла навести лад у бур’янах за допомогою магії садівництва та назбирати лікувальних трав. Рослини, що росли біля дому Мудриці, справді були особливими. Закінчивши з травами, вони приготувалися до сну. Ів провела Мікаеліса до гостьової кімнати на горищі.

— На добраніч, Мікаелісе.

— Солодких снів, моя принцесо.

Ів лягла в невеликій кімнаті поруч із лабораторією. Через втому від подорожі вона миттєво заснула, і їй наснився незвичайний сон.

— Ой...

Ів сиділа на даху хатини й спостерігала за полярним сяйвом. Таке дивовижне видовище, схоже на небесні фіранки, не могло з'явитися просто так. Вона одразу збагнула, що це сон, але не могла прокинутися.

— Це ви, майстрине?

— Твоя інтуїція покращилася, ученице.

Поруч з Ів з'явилася жінка. Її обличчя було приховане маскою пугача. Це і була Мудриця з Ялинового лісу.

— Давно не бачилися, Наставнице. Я сумувала.

— Так, минуло багато часу.

Для Ів, яка повернулася з минулого життя, ця зустріч була по-справжньому довгоочікуваною. Проте вона відчула щось неладне:

— Але чому ви прийшли до мене уві сні? Я хотіла побачити вас особисто.

— Я використала забагато сил і зараз відновлююся на озері Півмісяця. Тому мені довелося обрати таку форму спілкування.

— Відновлюєтеся? — здивувалася Ів, адже в минулому житті такого не було.

Мудриця всміхнулася і змінила тему:

— То що ж тебе привело до мене? Яке питання тебе мучить?

Перед нею була сама мудрість, тож Ів запитала прямо:

— Насправді... я повернулася в минуле. Я хотіла дізнатися, як це сталося.

— Ого, ти так спокійно розповідаєш про такі неймовірні речі.

Ів почала палко переконувати її, боячись, що та сприйме це за жарт:

— Це правда, Майстрине! Я прожила до двадцяти семи років, померла і повернулася у свої дев’ятнадцять. Минуло вже півтора місяця. Благаю, повірте мені!

— Не хвилюйся. Я вже про це знаю.

— Що? Ви знаєте?

— Так.

Велику Мудрицю неможливо було здивувати. Ів зраділа, що їй не довелося витрачати час на пояснення.

— Тоді ви знаєте, як це трапилося?

— Звісно.

— Це було втручання вищих сил? Чи це порушує закони всесвіту? Ви постраждаєте через те, що розповісте мені?

— Ні, мені нічого не загрожує. Просто не хочеться розповідати все задарма.

— Ви така хитра, майстрине.

— Може, пограємо в «так чи ні»?

— Я не дуже це люблю.

— Ну, тоді нічого не поробиш.

Мудриця миттєво стала серйозною. Навіть крізь маску Ів відчула, як змінилася атмосфера.

— Хтось здійснив ритуал регресії, використавши силу великої алхімії та магії.

— Я так і думала. Але хто міг зробити таку неймовірну річ?

— Хіба відповідь не очевидна, якщо врахувати, що саме ти стала віссю цього повернення?

— Що? Я була віссю?

Ів думала, що це була випадкова регресія, а виявилося, що від самого початку існував ритуал, де віссю була вона?

Ів завмерла, а Мудриця дала відповідь:

— Це зробила людина, яка любить тебе понад усе на світі.

— …!

Ів була шокована. Її очі наповнилися слізьми.

— Людина, яка любить мене найбільше... То це були ви, Майстрине?! Ох, тому ви так виснажені й поїхали на лікування. А я й не здогадувалася...

Мудриця лагідно поплескала її по спині.

— Ти вгадала лише наполовину.

— Чому?

— Бо це була не одна людина.

— Але я зовсім не маю уявлення, хто б це міг бути.

— Добре подумай.

— Може, Седелла?

— Ні, вона звичайна людина, їй це не під силу.

— Тоді я справді не знаю.

Мудриця тяжко зітхнула. Учениця була дуже далека від істини. Вона почала давати підказки, не в змозі це терпіти:

— Ритуал регресії вимагає колосальної мани та величезної жертви. Як ти гадаєш, що могло стати такою жертвою?

— Філософський камінь?

— Вгадала.

— О боже... Невже справді він?

Мудриця продовжила:

— Тоді подумай, хто має право розпоряджатися Філософським каменем?

— Тільки імператор імперії.

— І останнє питання: хто був останнім імператором, якого ти бачила перед смертю?

Ів заціпеніла. Її погляд здригнувся. Лише через довгу паузу вона ледь чутно прошепотіла:

— Мікаеліс Агніто...