Розділ 72 — Розділ 72

Приблизно в той самий час Мікаелісу також снився сон.

Місце, де він зустрів Мудрицю ялинового лісу, було таким самим, як і в Івієнроуз — на даху, з якого відкривалося полярне сяйво. Завдяки своєму гострому чуттю він збагнув значно швидше за Ів, що цей сон не був звичайним.

— Якщо вже запросила, то з'явися, — промовив він.

— Охо-хо, не варто так насторожуватися. Я лише хотіла, щоб ти помилувався полярним сяйвом, над яким я так ретельно працювала.

На вимогу Мікаеліса Мудриця нарешті постала перед ним. Проте перше враження від особи, чиє обличчя приховувала маска пугача, природно, не викликало особливої довіри.

Мікаеліс не послаблював пильності. Тоді Мудриця спокійно промовила слова, що слугували за відрекомендування:

— Одна з моїх ролей — давати відповіді на варті уваги запитання. Мені здалося, що тобі теж є про що мене запитати, тому я запросила тебе у цей сон окремо. Оскільки я маю правило приймати питання приватно, то не кликала свою ученицю разом із тобою.

Слово «учениця» стало виразною підказкою щодо її особистості.

— Мудриця ялинового лісу?

— Саме так.

Лише тоді Мікаеліс дещо розслабився і змінив ставлення. Він дотримався офіційного етикету, навіть перепросивши за свою нещодавню грубість:

— Перепрошую за нечемність. Я — Мікаеліс Агніто, особистий лицар Її Високості сьомої принцеси. Вітаю Мудрицю ялинового лісу.

На це Мудриця відповіла:

— Королю гомункулів не варто бути таким чемним зі мною.

— ...!

Прозвучали слова, точнісінько такі самі, як ті, що колись вимовила інкарнація думок Галамута. Мікаеліс різко підняв голову.

— Схоже, ти згадав запитання, яке хотів мені поставити.

Мудриця реагувала так, ніби справді знала все на світі. Мікаеліс серйозно запитав:

— Чому ви мене так називаєте?

— Оскільки ти народився зі здатністю вести за собою всіх гомункулів, хіба не справедливо називати тебе королем?

— Вести за собою всіх гомункулів? Хіба таке не під силу лише імператору?

— Це відрізняється від примусового промивання мізків чи кайданів імператора. Це сила, що закладена у тобі від народження, але ще не розквітла. Щойно ти пробудиш її, гомункули слухатимуться твоїх наказів охочіше, ніж велінь імператорської родини. Крім того, навколо тебе сформується почуття єдності з твоїм народом.

— Навіть ті гомункули, які присягнули на вірність і пройшли обряд таврування?

— Звісно. Бо сила короля матиме владу, що стоїть понад будь-яким тавром.

В очах Мікаеліса промайнуло сум'яття. Мудриця ж наче цвяхи забивала своїми словами:

— Ти — природжений володар. Король, який нарешті народився після того, як сподівання гомункулів накопичувалися протягом цілих трьохсот років.

— Важко повірити.

— Хіба ти сам раніше не здогадувався, що особливий? Тобі було під силу відкидати і промивання мізків імператора, і таврування. Це сталося не просто так.

— .......

Мікаеліс нарешті дізнався таємницю своєї особливості — тієї самої, що захищала його волю, але водночас робила його життя значно болючішим і жалюгіднішим.

Він замислився:

«Якщо слова Мудриці правдиві, то в майбутньому всі гомункули звільняться від імператорської родини».

Для імперії Хаделамід, яка досі насолоджувалася багатством і могутністю завдяки експлуатації праці та бойової сили гомункулів, це був би нищівний удар. І навпаки — це був золотий шанс для самих гомункулів.

Якби це був він часів перебування у повітряній в'язниці, він би неодмінно замислив заколот. Однак тепер у Мікаеліса була Ів. Його думки цілком природно оберталися навколо неї.

«Усі гомункули будуть перепідпорядковані мені. Тоді хіба ця здатність не стане в пригоді принцесі?»

Влада над гомункулами — це найважливіша риса, якої вимагають від імператора Хаделаміду. Отже, Мікаеліс як король гомункулів самим фактом свого існування міг надати Ів неймовірної сили.

«Принцеса жадатиме мене ще більше».

Щойно ця думка прийшла йому в голову, Мікаеліс відчув справжнє тремтіння захоплення. Усвідомивши свій стан, він подумки гірко всміхнувся. З якого боку не глянь, він не відчував себе гідним бути правителем.

— Звертання «король» мені не личить. Я не той, хто здатний нести відповідальність за гомункулів.

— Не варто заздалегідь ставитися до себе скептично. Коли здобудеш силу, вона сама приведе тебе на відповідне місце.

— Звідки така впевненість?

— Бо навіть у попередньому житті ти не прагнув королівського престолу, але зрештою став королем і виборов свободу для свого народу.

Окрім згадки про «короля гомункулів», було ще дещо, що неабияк здивувало Мікаеліса.

— Попереднє життя? Ви маєте на увазі реінкарнацію?

— Ні, це дещо інше. Це буквально твоє попереднє життя.

Мудриця одразу почала пояснювати:

— Хоч ти цього і не пам'ятаєш, але зараз ти живеш уже вдруге.

— Друге життя? Ви хочете сказати, що я проживаю те саме життя вдруге?

— Саме так.

— Як таке можливо?

— Бо хтось, не в силах витримати втрату дорогої людини, здійснив «обряд повернення».

Саме тоді Мікаеліс, який досі слухав уважно, відреагував вельми уїдливо:

— Яка ж то дурна людина. Змінити долю всього світу лише задля того, щоб змінити чиєсь одне життя чи смерть... Зазвичай ті, хто поводився неналежно, поки людина була поруч, починають так метушитися, коли тої вже не стало.

— .......

— Це моя особиста думка, але чи є в ній якась проблема для вас, Мудрице?

— Хм, ні.

Мудриця не наважилася сказати, що хоча виконавицею була вона, замовником був сам Мікаеліс. Вона запитала:

— Чи чув ти від когось іншого, окрім мене, слова «король гомункулів»?

— Чув від інкарнації думок Галамута на острові Галапагон.

— А-а, навіть для дивовижної великої магії чи великої алхімії існують межі, коли йдеться про істот рівня магічного дракона класу Лорда. Хоча тіло й повертається у часі, цілком природно, що ментальна сутність успадковує досвід попереднього життя.

— Але ж я зустрів не справжнє тіло, а лише інкарнацію думок.

— Саме тому, що інкарнація думок і є квінтесенцією розуму. До того ж, та інкарнація зустрічала тебе вже пробудженим у минулому житті, тому їй було легше тебе впізнати.

У минулому житті Мікаеліс також брав участь у змаганнях з полювання на магічних звірів як особистий лицар Розеніт. Тоді він уже пробудив силу короля і був значно могутнішим, ніж тепер, тому просто стер інкарнацію на порох. Завдяки цьому все пройшло настільки тихо, що подія навіть не закарбувалася в пам'яті Ів.

«Коротше кажучи, лише магічний дракон класу Лорд здатен мене впізнати й вважати пріоритетною ціллю для знищення».

Те, що саме найсильніший дракон намагатиметься його вбити, не було доброю новиною, але це все ж краще, ніж якби на нього полювали всі магічні дракони разом. Раптом Мікаеліс поставив влучне запитання:

— Те, що ви, Мудрице, впізнали мене — це також завдяки вашим високим ментальним досягненням, що дозволили успадкувати пам'ять?

— Саме так.

Насправді головна причина полягала в тому, що вона була безпосередньо причетна до обряду повернення, але Мудриця не стала цього розголошувати. Тим часом у голові Мікаеліса запанували похмурі думки.

«Якщо хтось повернувся у часі... ця особа знає все майбутнє. Якщо такий пророк, бодай на дещицю, стане ворогом принцеси — це буде катастрофа. У найгіршому випадку вона може спробувати здійснити повернення знову».

В очах Мікаеліса на мить спалахнула жага до вбивства.

— Хто саме здійснив магію повернення?

— Що ти збираєшся робити з цим знанням?

Оскільки перед ним була Мудриця, він обрав чесну відповідь:

— Я вб'ю цю особу.

— .......

— Хтось, хто знає все майбутнє і може його змінити... Самим своїм існуванням, ні, самою лише можливістю — це загроза.

— Хто ж може наважитися бути загрозою для тебе?

— Я не хвилююся через загрозу для себе. Я переживаю, що це може завадити великій справі принцеси.

— Отже, заради моєї учениці?

— Саме так.

Щирість Мікаеліса дещо заспокоїла Мудрицю. Проте їй все ще було ніяково відповідати на запитання. Для Мудриці понад усе була дорога її учениця Ів. І вчителька не могла отак просто розкрити секрет, який учениця досі тримала в таємниці.

Тож Мудриця уникнула прямої відповіді:

— Відповідь на це запитання ти дізнаєшся сам, коли повернеш спогади з попереднього життя.

— Це можливо?

Для Мікаеліса це була непогана новина. Адже це дозволило б йому не лише викрити того, хто повернувся у часі, а й самому стати такою особою. Мудриця кивнула:

— Ти — король гомункулів. Ментально ти істота, ближча до магічного дракона класу Лорда, ніж до людини. Якщо пробудиш силу, є шанс, що магія повернення, накладена на твій розум, розсіється.

— Хіба в попередньому житті я вже не був пробуджений як король? Проте пам'ять не збереглася.

— Саме тому я сказала «ближча істота», а не «така сама».

— Тоді що я маю робити?

— Пробуди силу короля.

— І це все? Але хіба тоді все не буде так само, як і в минулому житті?

Мудриця усміхнулася під маскою і почала пояснювати:

— Людський час, Кронос, відрізняється від світового часу — Кайроса. Одне життя для людини — це один цикл, але для світу мають зібратися тисячі й десятки тисяч життів, щоб завершити бодай один цикл. Якщо ти знову пробудишся як король і в цьому житті, з погляду світового часу це означатиме подвійне накопичення могутньої «причини». Тож хіба «наслідок» не стане зовсім іншим?

— Ви говорите про закон причинно-наслідкового зв'язку. Здається, я починаю розуміти.

Тепер залишалося лише питання: як саме пробудити силу короля? Мікаеліс хотів запитати й про це, проте Мудриця першою підвелася, збираючись іти.