Розділ 73 — Розділ 73

— Тепер нам час прощатися. Оскільки часу обмаль, чи можу я попросити тебе про одну послугу?

— Звісно, — відповів Мікаеліс.

— Передай це моїй учениці, — мовила Мудриця, витягаючи з-за пазухи пергаментний сувій.

— Це магічний сувій?

— Саме так. Це сувій для передачі магії. Я вирішила, що маю навчити її хоча б базовим навичкам самооборони.

— Самооборони... — Мікаеліс затнувся, не закінчивши думку.

Зрештою, самооборона — це теж різновид бою. Будучи вірним підданим, він не міг вимовити вголос, що його володарка зовсім не має таланту до бойової магії, її рефлекси надто повільні, а фізична витривалість настільки низька, що навчання буде неймовірно складним.

Мудриця всміхнулася, наче прочитавши його думки:

— Я знаю здібності своєї учениці краще за будь-кого. Саме тому я створила особливу магію «все в одному», що поєднує атаку й захист на основі бар’єрної магії.

— Ви маєте на увазі бар’єрну магію, що здатна одночасно і захищати, і атакувати?

— Так. Бачу, це зацікавило тебе.

— Ви маєте рацію. Щиро кажучи, зацікавило.

— На жаль, цю магію може опанувати лише ця дитина. Вона вимагає надзвичайного просторового сприйняття для розрахунку множинних координат.

Мікаеліс був вражений. Те, що він лише сьогодні помітив і взяв до уваги як прихований талант Ів, Мудриця розгледіла вже давно.

«Можливо, вона змушувала її впорядковувати книжкові полиці саме для того, щоб відшліфувати вміння розраховувати множинні координати?»

Ця підозра здавалася цілком слушною.

Тим часом тіло Мудриці почало ставати прозорим, наче в неї справді закінчувався час.

— Тож, покладаюся на тебе, Королю гомункулів.

Мікаелісу здалося, що це прохання стосувалося не лише передачі сувою. Він відповів глибоким укліном, проводжаючи Мудрицю.

***

Мікаеліс розплющив очі. Усередині горища зажевріло тьмяне світло. Схоже, починався світанок.

Він глянув на свої руки, згадуючи неймовірно реалістичний сон. Там справді лежав пергаментний сувій, довірений йому Мудрицею.

У цей момент перед очима замиготіло золотисте сяйво. Коли він підвівся, навколо нього закружляв метелик із розкішними крилами. Щойно він простягнув палець, створіння, наче чекаючи на це, легко опустилося на нього.

— То це ти — захисний голем.

Метелик змахнув крильцями. Він знову злетів у повітря й почав кружляти, ніби танцюючи. Мікаелісу здалося, що голем виглядає вельми задоволеним. З крилець метелика посипався золотий пил.

— Гарно, але занадто впадає в око.

Метелик раптово завмер, наче зрозумівши слова Мікаеліса, і став махати крильцями набагато спокійніше. Після цього пил більше не сипався.

Мікаеліс уважно оглянув голема. Цей захисний голем розміром із половину долоні був створений за подобою метелика Морфо, відомого своєю витонченою красою. Колір крил змінювався залежно від кута світла — від золотистого до бурштинового. Це нагадало Мікаелісу очі Івієнроуз у променях сонця.

— Нехай твоє ім'я буде Амбер.

Здавалося, метелику сподобалося, бо він знову скинув трохи пилу. Пилок не був матеріальним, а радше скидався на ілюзію, що швидко розчинялася в повітрі.

Раптом за вікном почувся ледь помітний рух. Мікаеліс посадив Амбер собі на плече й підійшов до вікна.

— Принцесо?

Він побачив спину Ів, яка непорушно стояла посеред клумби з бур’янами. Було підозріло, що вона вийшла так рано в самій лише нічній сорочці, та ще й стояла тривалий час без жодного руху. Не дивно, що Мікаеліс не одразу помітив її присутність.

«Як давно вона там стоїть? Чи це через сон Мудриці я не відчув її раніше?»

Хоча весна вже повністю вступила у свої права, зустрічати світанковий вітер і росу в нічній сорочці в гірській ущелині було не надто корисно для здоров'я. Люди — істоти тендітні, а принцеса Хаделамід навіть серед людей вирізнялася слабким здоров'ям, тож Мікаеліс не на жарт занепокоївся.

Він миттєво підхопив робу й зіскочив з вікна третього поверху. Приземлився він спритно, наче звір із жовтими очима.

Мікаеліс навмисно не приховував кроків, наближаючись до Ів. Однак вона була настільки занурена в роздуми або ж просто заснула стоячи, що зовсім не помітила його. Навіть коли він накинув робу їй на плечі, вона ще довгий час продовжувала порожньо дивитися перед собою.

— Принцесо.

Жодної відповіді.

— Принцесо.

Знову тиша.

— Ваша Високосте?

Ів не реагувала. Зрозумівши, що так не піде, Мікаеліс вирішив спробувати інший підхід:

— Ів.

— Ой! Мі... Мікаелісе!

Це спрацювало миттєво. Ів нарешті здригнулася й отямилася.

— Чому ти тут у таку рань?

— Просто... рано прокинулася й вирішила трохи прогулятися... — пробелькотіла вона.

У цей момент Мікаеліс помітив важливі докази: білки очей Ів були почервонілими, а повіки — дещо припухлими.

«Вона не спала всю ніч».

У погляді Мікаеліса з'явилася тривога.

— Принцесо, тебе щось непокоїть?

— Та ні, нічого такого...

Ів відвела погляд, не закінчивши фразу. Вона розуміла, що така реакція зовсім на неї не схожа і лише підсилює підозри Мікаеліса, але нічого не могла з собою вдіяти. Їй було нестерпно ніяково навіть просто зустрітися з ним поглядом.

«А-а-а, Мікаеліс... він справді мене кохав?!»

Виявилося, що людина, яка дарувала їй друге життя — це Мікаеліс, а причиною було саме кохання. У це було важко повірити, але як вона могла зухвало піддавати сумніву слова своєї наставниці й великої Мудриці?

До того ж, хіба сам Мікаеліс не свідчив про це раніше? Він казав, що коли гомункул наважується використовувати пестливе ім'я без дозволу члена імператорської родини — це означає бажання бути разом.

«Що ж він у мені знайшов... і відколи... а-а, годі про це думати! Треба припинити!»

Ів відчайдушно намагалася повернути собі спокій. Вона переконувала себе, що всі ті почуття були скинуті разом із поверненням у часі. Що Мікаеліс із минулого життя й нинішній сер Мікаеліс — це дві різні особи. Вона щосили шукала причини, щоб вигнати саме слово «кохання» зі своєї голови.

Звісно, це не допомагало.

«Ой, що ж мені робити! Я не можу зараз поводитися з ним як зазвичай!»

Це були справжні душевні муки.

Ів то закривала руками обличчя, що палало рум'янцем, то знову відстороняла їх, не в змозі всидіти на місці ні секунди.

Мікаеліс мовчки спостерігав за цим дивним видовищем.

У цей час Амбер, який до того сумирно сидів на його плечі, почав кружляти навколо Ів. Здавалося, прихильність голема до свого творця була особливою, бо він розсипав значно більше золотого пилу, ніж коли був поруч із Мікаелісом.

— О, це ж захисний голем.

Тільки помітивши Амбер, Ів змогла на мить відволіктися від своїх мук.

— Ти прокинувся раніше, ніж я очікувала.

— Оскільки його крила кольору бурштину, я вирішив назвати його Амбер, — повідомив Мікаеліс.

— Амбер. Яке гарне ім'я.

Дивлячись на нескінченний золотий дощ, Ів із усмішкою пояснила:

— Як бачиш, коли в нього гарний настрій, з нього сиплеться золотий пил.

— Зрозуміло. А що відбувається, коли він в поганому гуморі?

— Тоді з нього буде сипатися чорний пил.

— Зручно, все одразу зрозуміло, — зауважив Мікаеліс.

Амбер опустився на голову Ів. Це виглядало так, наче принцеса прикрасила волосся неймовірною декоративною шпилькою.

Мікаеліс вирішив змінити тему:

— Принцесо, я маю дещо доповісти.

— Га?

— Твоя наставниця завітала до мого сну.

— То ти теж зустрівся з Мудрицею...

Погляд Ів на мить здригнувся. Вона злякалася: а що як Мікаеліс почув від неї те саме, що й вона?

«Мікаеліс, який слухає розповідь про те, як він пожертвував половиною Філософського каменя заради кохання до мене, щоб повернути час!»

Від однієї лише думки про це в неї паморочилося в голові.

Помітивши, що стан Ів знову погіршується, Мікаеліс вирішив обмежитися лише найважливішим.

— Мудриця ялинового лісу просила передати тобі це.

Він простягнув їй розкішний пергаментний сувій.

— Це магічний сувій.

— Сувій? Наставниця хоч і знається на магії, але рідко коли береться навчати їй безпосередньо.

— Мені сказали, що це «всеохопна бар'єрна магія». Вона порадила тобі вивчити її для самозахисту.

Мікаеліс додав власну пораду:

— Але я б рекомендував почати тренування пізніше. Маніпулювати маною, коли твій душевний стан нестабільний — небезпечно.

— Та... так, я розумію.

Ів стало ніяково від того, що її внутрішній стан настільки легко зчитувався.

— Ти, певно, теж зустріла Мудрицю уві сні. То чи вдалося тобі вирішити те питання, з яким ти до неї зверталася?

— Так. Усе вирішено. Щойно повністю розвидниться, вирушаємо до імператорського палацу... Ой, уже розвиднілося.

Ів мимоволі ніяково всміхнулася через свою розгубленість. Мікаеліс не став допитуватися, що її так сильно гризе. Замість цього він турботливо загорнув її щільніше в робу.

— Світанкове повітря ще холодне. Краще повертайся всередину.

— Добре.

Івієнроуз і Мікаеліс разом попрямували до будинку. Амбер летів за ними, лишаючи по собі золотистий слід. За мить із димаря дерев'яного котеджу потягнувся перший дим.

Квітучий травневий ліс, біле передсвітнє небо й затишний будиночок, де принцеса та її лицар готували сніданок.

Це була сцена неймовірної краси — наче фінальний кадр із казки, що обіцяє вічне щастя.