Розділ 2 — Розділ 2

Ів знову залишилася наодинці в холодній в'язниці. Слова прощання, залишені Мікаелісом — «ще побачимось», — тривожно крутилися в її голові.

«Ми з Мікаелісом ще побачимось... Отже, він мав на увазі церемонію страти».

З цієї в'язниці, яку називали «Кліткою-спальнею», за всю історію ще ніхто не виходив живим. Тому Ів, почувши слова Мікаеліса, подумала, що її стратять уже сьогодні. Хоча вона вже звикла до страху та самотності, кінчики її пальців знову затремтіли.

Цок-цок.

Саме в цей час стукіт підборів сповістив про появу ще одного відвідувача. Цього разу прийшла золотоволоса жінка у розкішній сукні, з накинутою поверх хутряною робою. Вона підійшла до ґрат самовпевненою ходою, наче хизуючись собою.

— Давно не бачилися, сестро .

— ...Так, Розі , давно не бачилися.

Врода Розеніт, яку змалечку вихваляли як «Білу троянду Імперії», досі була сліпучо прекрасною. Попри те, що імператорська родина загинула, а батькам та братам з сестрами відрубали голови, на обличчі Розеніт не було й тіні смутку. Навпаки, вона виглядала щасливою, наче володіла цілим світом. Вона справді була принцесою, що все життя прожила у «квітнику», центром якого був Мікаеліс, тож в Ів навіть не виникло бажання її в чомусь дорікати.

Раптом Ів помітила сукню для вагітних на Розеніт та її злегка округлий живіт, і вся її увага зосередилася на цьому. Очі Ів широко розкрилися.

— Боже мій. Розі , отже, слова про те, що ти вагітна, були правдою.

— Так, сестро . Це дитина Мікаеліса.

— Дитина Мікаеліса?

Ів не могла в це повірити. Гомункули, яким дарували життя за допомогою алхімії, могли вступати в статевий зв'язок, але не мали репродуктивної здатності. Це було причиною, чому «Лицарів імператорської гвардії» часто обирали як сексуальні іграшки для членів імператорської родини та піддавали їх насильству.

Розеніт гостро відреагувала на сумнів в очах Ів:

— Схоже, ви не вірите? Гадаєте, я зрадила йому і завагітніла від іншого чоловіка, а не від Мікаеліса?

— О, ні, я так не думала. Просто я здивована, бо це відрізняється від того, що я знала.

— Тоді вам варто знати: для всемогутньої сили Філософського каменя немає нічого неможливого. Дитина в моєму животі — це справді наша з Мікаелісом дитина. Нарешті наше кохання принесло плоди.

— Ось як...

Тон і погляд Розеніт стали лютими, наче вона розмовляла з суперницею. Пригнічена цим тиском, Ів була змушена погодитися. Щоб змінити тему, Ів промовила:

— Якщо ти шукаєш сера Агніто, то він щойно пішов шукати тебе. Мабуть, ви розминулися в дорозі.

— Ні. Я прийшла побачитися з вами, сестро .

— Зі мною? Навіщо?

— Я чула, що сьогодні день вашої страти. Прийшла, бо хвилювалася.

Всупереч її словам, обличчя Розеніт зовсім не виглядало стурбованим.

— Отже, це справді сьогодні.

Хоча Ів була глибоко шокована підтвердженням дати страти, Розеніт без вагань продовжувала:

— Сестро , чи знаєте ви, як саме були страчені батько-імператор та ваші брати й сестри?

— Навіщо говорити про це саме зараз...

— Схоже, ви не знаєте. Хіба вам не цікаво? Хочете вгадати?

— Ти справді вважаєш, що це зараз доречно казати мені в очі?

— Ой! Навіщо так гніватися. Дитина в животі злякається. Я ж прийшла, щоб дати вам інформацію.

— Мені не цікаво.

— Вам краще знати про це, сестро .

Ів вирішила мовчати. Було очевидно, що Розеніт не піде, поки не виговориться досхочу.

— Досі ваших братів та сестер страчували їхні ж «Лицарі імператорської гвардії». Мікаеліс проявив милосердя до своїх одноплемінників, дозволивши їм власноруч убити найбільш ненависних ворогів.

— Лицарі... власноруч?

— Так. Оскільки це було схоже на помсту, спосіб страти членів імператорської родини був неймовірно жорстоким. Наприклад, сестру Бріжіт спалили на вогнищі.

— Спалили!

Смерть у вогні завдавала людині найбільшого болю. Плечі Ів помітно затремтіли. Хоча вона й готувалася понести відповідальність як член імператорської родини, вона не могла залишатися абсолютно байдужою. Розеніт подумки посміхнулася, дивлячись на сум'яття Ів, і прошепотіла:

— Моя наївна сестро Ів . Ви, мабуть, уявляли, як вашу голову просто чисто відсічуть на гільйотині. Мабуть, це великий шок. Ви в порядку?

— ...

В її голосі не було жодної розради. Насправді наміром Розеніт і не була підтримка. Зробивши глибокий вдих, Ів силувано вимовила:

— У мене... ніколи не було особистого лицаря.

— Хіба ви думаєте, що через це немає жодного гомункула-лицаря, який би тримав на вас образу?

— ...Я так не думаю.

— Так. Так і має бути. Насправді вже призначено гомункула, який проведе вас до місця страти.

На цьому етапі Ів була змушена запитати першою:

— Хто це?

— Мікаеліс.

— ...

Почувши це ім'я, Ів відчула, як її серце обірвалося.

— Він... мене?..

Невже Мікаеліс ненавидів її настільки, що хотів убити власноруч? Ів була глибоко шокована, але незабаром змирилася. Вона подумала: якщо Мікаеліс так сильно ненавидить усю імператорську родину, то чи могла вона бути винятком? Можливо, він зневажав її ще більше через те, що вона не мала власного лицаря, прикидаючись іншою, ніж решта гнилої знаті, але насправді нічого не зробила для покращення системи. Лицемірство завжди здавалося більш огидним, ніж чисте зло.

— Ось як... Значить, він дуже сильно мене ненавидить.

— ...Так. Мікаеліс ненавидить вас, сестро . Дуже, дуже сильно.

Погляд Розеніт похмуро згас. Вона міцно стиснула невеликий порцеляновий флакон, який ховала за пазухою, і заговорила:

— Чи знаєте ви, на яке покарання вас приречуть сьогодні на ешафоті?

— Досить, Розі . Я більше не хочу слухати.

— Ні. Ви повинні почути. Покарання, яке ви отримаєте — це розчленування.

— ...!

Ця кара в імперії Хаделамід була варварською та неймовірно жорстокою. Лезо сокири, яку використовували для цього, було дуже тупим. Оскільки шию засудженого били тупою сокирою, що фактично була тупою зброєю, вона не могла бути відтята з першого разу. Кількість ударів зазвичай становила п'ять-шість, а іноді засуджений залишався живим навіть після десяти ударів. Це було покарання, яке людина при здоровому глузді не могла витримати.

— О... ні...

Усе тіло Ів затремтіло від жаху. Цей вигляд приніс задоволення Розеніт. Вона наче одягла маску ангела і ніжно прошепотіла:

— Не хвилюйтеся, сестро . Саме тому я прийшла вам допомогти. Візьміть це.

— Це?..

Розеніт передала порцеляновий флакон Ів, наче це було щось дуже цінне. Голос Розеніт звучав солодше за мед біля вуха Ів:

— Це отрута беладони. Якщо вип'єте її, вона швидко і безболісно перерве ваше життя.

— ...!

— Хіба не краще накласти на себе руки, випивши отруту, ніж болісно вмирати від ударів сокири?

— ...

Від цієї «щедрості» серце Ів забилося швидше. Лише після трьох глибоких вдихів вона змогла відкрити рота:

— Дякую... тобі, Розі .

— Нема за що.

— Мені шкода, що тобі довелося робити таке, коли ти вагітна. Решту... я зроблю сама. Це мій вибір — випити отруту, тому не відчувай провини, Розі .

— ...Звісно, я б і не відчувала її.

Остання відповідь Розеніт була похмурою, але Ів цього не помітила. Тривалий час ув'язнення та страх смерті послабили її розум і пильність.

— Тоді прощавай, Розі .

— Так, сестро .

Попри прощання, Розеніт залишилася стояти на місці, спостерігаючи за Ів.

— Чому ти не йдеш, Розі ?

— Про що ви? Як я можу піти звідси, поки ви ще не випили отруту?

Розеніт виглядала нетерплячою.

— Хтось же має засвідчити вашу смерть.

Вона навіть просунула руку крізь ґрати і сама відкрила коркову пробку флакона.

— Ну ж бо, пийте швидше, сестро .

— ...

— Швидше.

Розеніт підганяла її, наче її час минав, або наче ціль була вже зовсім поруч. Звичайна Ів помітила б підозрілість у цій поведінці, але не зараз, коли вона втратила спокій…

— Ах.

З відкритого флакона в ніс ударив солодкий і приємний аромат. Це був настільки спокусливий запах, що було неможливо втриматися. Охоплена магією спокуси, Ів негайно притиснула флакон до губ. Глип-глип, коричнева рідина потекла по горлу.

Падіння…!

— Гм!

Багаторазово очищена отрута беладони миттєво захопила тіло Ів.

«Добре, що це швидко...»

Коли вона втратила зір, її бурштинові очі потьмяніли, дихання майже зупинилося, а рухи зникли. Саме тоді Розеніт нахилилася до Ів, яка ще не померла, але зовні була схожа на труп.

— Сестро , чи знаєте ви, що означає беладона на мові квітів?

— ...

Ів знала відповідь. Беладона, мовою квітів, що була корисною як отрута, звучить дуже влучно: «Я проклинаю вас» .

«Навіщо зараз говорити про мову квітів?» — ця думка промайнула в голові помираючої Ів.

Саме тоді це сталося.

— Вона померла?

— ...

— Вона померла?!

— ...

— А-ах, нарешті померла!

— ...

У голосі, без сумніву, чулась радість.

— Ха, ха-ха...

— ...

— Ха-ха-ха! Тепер усе скінчено. Оскільки сестра померла, більше немає жодних перешкод. Тепер тільки я! І Мікаеліс, і місце імператриці — усе моє! А-ха-ха-ха!

Божевільний сміх Розеніт гучно відлунював у в'язниці.

« Розі ?!»

Тільки тоді Ів зрозуміла, що щось пішло дуже не так. Але отрута беладони більше не дала їй часу.

— Дякую, що померла, дурна сестро Ів .

— ...

Почувши це сповнене злоби та отрути прощання, душа Ів назавжди відокремилася від тіла. Смерть від отруєння через пастку зведеної сестри.

Це була смерть, яку зустріла двадцятисемирічна Івієнроуз Клоель Хаделамід.