Розділ 74 — Розділ 74. Івієнроуз Клоель

Вітрозахисна лісосмуга, розташована на північній окраїні імператорського палацу.

Як і підказувала назва, це місце, створене для захисту від вітру, нагадувало густі лісові нетрі. Оскільки цей маршрут не користувався популярністю для прогулянок, зазвичай тут не мало б бути жодної живої душі. Однак останні кілька днів сюди постійно дехто навідувався.

— Ху-у.

Івієнроуз зробила глибокий подих на затіненій галявині серед в’язів. У міру того як вона зосереджувалася, мана в її мана-ядрі змінювала свій рух.

За мить вона різко розплющила свої бурштинові очі.

Ф’юїть!

Мана Ів матеріалізувалася у сотні ниток срібного шовку. Вони розлетілися на всі боки зі швидкістю світла, захопивши простір діаметром у 10 метрів. Гострі срібні нитки, здатні розітнути все лише від одного дотику, оточили периметр. Якщо не рухатися, вони не завдадуть шкоди, але варто ворухнутися — і вони миттєво стають гострими мечами, що стинають ціль.

Це була магія бар’єра «Срібна погибель Арахни», що поєднувала в собі напад і захист, передана Мудрицею ялинового лісу.

— Справді шахрайська навичка. Для суперника, що необачно рухається, це ніщо інше, як смертельна магія нападу. Проте вона класифікується як магія бар’єра, тому наглядові големи просто ігнорують її, — прокоментував Мікаеліс Агніто, який спостерігав за процесом.

Він стояв прямо перед межею розгорнутої «Срібної погибелі Арахни». Перед його тілом також проходили щільні нитки, виблискуючи загрозливим сріблом. Тільки тоді Ів, помітивши його наближення, здригнулася від несподіванки.

— Мікаелісе, коли ти встиг підійти так близько? Це ж небезпечно.

— Контроль принцеси став точнішим. Думаю, тепер мені не буде загрожувати небезпека, навіть якщо я увійду в зону дії.

— І не думай про таке. Я не хочу втратити Мікаеліса, — серйозно відказала Івієнроуз.

Вона згадала, як уперше застосувала «Срібну погибель Арахни», не маючи належного досвіду. Тоді вбивчі срібні нитки хаотично розлетілися на простір діаметром у 50 метрів. Вони прошивали й стинали навколишні дерева та каміння — це був справжній хаос. На щастя, перше випробування відбулося в лісі Ілімоне. Якби вона влаштувала такий погром у палаці, сюди б точно збіглися наглядові големи, попри те, що це магія бар’єра. Тоді й Мікаеліс міг би отримати важкі поранення, якби не високорівневий магічний камінь бар’єра, який подарувала йому Ів.

Незалежно від майстерності Мікаеліса, він не міг чинити опір атаці своєї власниці Ів, оскільки був таврованим лицарем.

— Але це трохи дивно. Навіть якщо ти таврований, як можна бути настільки беззахисним перед загрозою життю? Ти навіть не подумав ухилитися.

— У моїй свідомості стоїть заборона, яка не дозволяє чинити опір атакам через контакт. Гадаю, це якось пов’язано, — пояснив він.

Саме через це Елайджа Хальштен нещодавно не зміг ухилитися від ляпаса Бріжіт і був змушений мовчки терпіти. Вислухавши пояснення, Івієнроуз ще більше здивувалася.

— Критерієм є контакт? Тоді це ще менш логічно. Я ж не тримаю ці нитки в руках як зброю, вони розгорнуті окремо від мене.

— Це й для мене залишається загадкою.

— Хм, можливо, справа ось у чому? Бар’єр — це за своєю суттю територіальна магія. Вважається, що все, що перебуває в зоні дії, контактує із заклинателькою.

— О, це має сенс. Виходить, я наче перебуваю у ваших обіймах, тож мушу змиритися, навіть якщо ви мене розчавите.

Це була справді романтична метафора. Ів мимоволі уявила Мікаеліса у своїх обіймах і здригнулася.

«Про що я тільки думаю?»

Здавалося, це був відгомін того, що вона дізналася правду в ялиновому лісі тиждень тому. Намагаючись не виказувати свого збентеження перед Мікаелісом, Ів промовила:

— Хто б міг подумати, що магія, яку вчителька дала мені для самозахисту, виявиться найбільш небезпечною саме для Мікаеліса.

— Справді. Виходить, принцеса стала для мене найзагрозливішою істотою? Це доволі клопітно.

Тоді в очах Мікаеліса з’явився легкий пустотливий вогник, і він додав:

— Але це непогано. Тільки обіймай мене так, щоб я не помер.

— …

Сьогодні Мікаеліс наче навмисне вирішив забити голову Ів сторонніми думками.

«Чому він каже речі, яких не казав навіть у минулому житті, так невимушено?»

Вона розуміла, що це жарт, але це бентежило. Стримуючи рум’янець, що готовий був залити щоки, Івієнроуз застерегла його:

— Не використовуй манеру мовлення, якої тебе навчили в розпліднику.

— ...

На мить обличчя Мікаеліса наче промовляло: «Це зовсім не те», але Ів, яка в цей момент обмахувала обличчя рукою, вдаючи, що їй спекотно, цього не побачила. Мікаеліс запропонував змінити тему:

— Твій прогрес за тиждень вражає. Тепер варто спробувати тренування проти людей.

— Проти людей?

— Адже ймовірність того, що тобі зашкодить людина, а не магічний звір, набагато вища. Особливо якщо це людина з імператорського палацу.

— Це правда.

В голові Ів мимоволі постало обличчя Бріжіт.

— Щоб ефективно їх приборкати, потрібно розгортати ще більше ниток на критично близькій відстані. Так, щоб супротивник відчув, ніби до його горла приставлено безліч мечів.

— Ем, я розумію, як це має відчуватися.

— Тоді залишилася лише практика.

Сказавши це, Мікаеліс скоротив дистанцію і підійшов до Ів. Його намір увійти в зону дії «Срібної погибелі Арахни» був очевидним.

— Не можна. Мікаелісе, ти ж не зможеш захиститися у разі чого.

— У мене є «Егіда», тож усе гаразд. Якщо зарядити ману, у нас буде право на одну помилку. До того ж «Срібна погибель Арахни» — це твій таємний козир, принцесо. Ми ж не можемо показувати його іншим.

Це було слушно. Ів неохоче кивнула.

— Гаразд. Я просто маю все зробити правильно.

— Чудове налаштування. Не можу не захоплюватися вами як ваш підданий.

Сьогодні ці двоє знову демонстрували взірцеві стосунки між принцесою та лицарем.

— На сьогодні закінчимо.

Завершивши тренування, Івієнроуз разом із Мікаелісом вирушила до своїх покоїв. Оскільки вітрозахисна лісосмуга була на північному краї, їм довелося пройти через безліч садів, щоб дістатися Східного палацу. Коли вони перетинали сад, де рясно квітли жовті троянди, то зіткнулися з тим, кого не очікували побачити.

Їхні особисті лицарі першими виказали повагу.

— Вітаємо Сьому принцесу.

— Вітаємо Восьму принцесу.

Ті, з ким вони зустрілися, були Розеніт та Сільвестіан, які якраз прогулювалися садом.

— Доброго дня, сестро Ів.

Привітання Розі було дещо натягнутим. Очевидно, у неї залишився осад через те, що Ів відібрала в неї перемогу на змаганнях із полювання на магічних звірів.

— Розі, доброго дня.

Тон Івієнроуз був м’яким, але привітання — таким же офіційним. Це була їхня перша зустріч після поїздки до ялинового лісу. Чесно кажучи, зараз Ів почувалася ще незатишніше, дивлячись на обличчя Розеніт, ніж у перший день після свого повернення в минуле.

«Розі, тепер я точно знаю, чому ти мене отруїла».

Правда, почута від Мудриці ялинового лісу, остаточно розвіяла всі сумніви щодо молодшої сестри.

«Ти бачила в мені суперницю в коханні».

Оскільки Мікаеліс кохав саме Ів, Розеніт не змогла цього стерпіти й дала старшій сестрі отруту беладонни. Розеніт, яка збожеволіла від кохання — це була причина цілком у її дусі.

Коли прийшло розуміння, усе стало очевидним, але водночас на серці було неймовірно порожньо. Виходить, вона втратила життя через любовну ворожнечу, про яку навіть не здогадувалася? Минула Івієнроуз, яка була такою некмітливою, здавалася тепер самій собі жалюгідною.

Однак, навіть якби вона тоді все зрозуміла, минуле життя не дарувало особливих надій. Навіть якби вона дивом вижила, у неї не було б іншого вибору, окрім як жити в золотій клітці палацу як коханка Мікаеліса. Такого принизливого життя Ів прийняти не могла.

«Мікаеліс — привабливий чоловік, тож, можливо, і я б його покохала. Але життя, засноване лише на коханні, було б жалюгідним».

Насправді Мікаеліс із минулого життя дуже здивувався б, почувши це. Адже Ів, яка тримала дистанцію навіть перед зрілим і непереборно привабливим Мікаелісом, тепер так високо оцінювала його чари, наче від них не було порятунку. Вона навіть припускала майбутнє, де закохується в нього — якби Мікаеліс із минулого це почув, він би сказав, що тепер може і померти без жалю.

«Зрештою, те життя у будь-якому разі закінчилося б крахом».

Впорядкувавши думки, Ів придушила роздратування і поглянула на Розеніт.

«Якби ця дитина пам’ятала минуле життя — це одне, а зараз мститися за вбивство через ревнощі, яке ще навіть не сталося, було б нерозумно. До того ж у цьому житті у мене надто багато справ. Тому...»

Ів подумки звернулася до Розі з побажанням:

«Розі, я щиро сподіваюся, що ти не покохаєш Мікаеліса».

Оскільки, крім привітання, їм не було про що говорити, Ів збиралася піти першою. Але саме тоді Розеніт поспіхом звернулася до неї, наче намагаючись затримати:

— Сестро, ви теж прогулювалися? Це сер Агніто привів вас до цього саду?