Розділ 75 — Розділ 75

Та лише вдала, що звертається до сестри, хоча насправді її слова були спрямовані на те, щоб перевірити реакцію Мікаеліса. Доказом тому був пильний погляд Розеніт, прикутий виключно до нього.

Ситуація ставала дедалі абсурднішою: ще мить тому Ів сподівалася, що сестра не плекатиме почуттів до Мікаеліса, але дійсність виявилася невблаганною. Принцеса ледь стримала іронічну посмішку.

Проте наступної миті сталося дещо цікаве: Мікаеліс просто опустив очі, демонстративно ігноруючи погляд Розі. У саду запала важка, гнітюча тиша. Нарешті восьма принцеса, відчуваючи, як ніяковість переростає у роздратування, звернулася безпосередньо до нього:

— О, сере Агніто?

— Ви кликали мене, Ваша Високосте восьма принцесо? — нарешті озвався він.

— Хіба ви не збираєтеся відповісти на моє запитання?

— Прошу вибачення. Я вважав, що дві Ваші Високості насолоджуються бесідою, тож і подумати не міг, що ви звернетеся до мене, чужого особистого лицаря.

Ця відповідь, що містила тонкий натяк на порушення етикету, змусила Розеніт зніяковіти ще дужче. Івієнроуз, ледь стримуючи сміх, вирішила втрутитися:

— «Золоте серце» (сорт жовтих троянд) розквітло так пишно, що я сама забажала прийти сюди. Ми вже достатньо насолодилися краєвидом, тож дозвольте нам піти. До зустрічі, Розі. Сере Мілларде, і вам до побачення.

— Слухаюсь, Ваша Високосте сьома принцесо. Хай вам щастить.

Замість остовпілої Розеніт відповів Сільвестіан. Ів та Мікаеліс прискорили крок, залишаючи сад позаду. Коли вони опинилися на самоті в затишному куточку палацу, Мікаеліс заговорив, і на його обличчі відбилося явне незадоволення:

— Не знаю, чи не завдав я клопоту Вашій Високості. Як ваш особистий лицар, я повівся неналежно.

— О, все гаразд, — заспокоїла його Ів. — Але будь обережний з іншими членами імператорської родини. Особливо перед батьком-імператором.

— Звісно. З іншими у мене не виникне проблем, я більше не підведу вас.

Івієнроуз зачепилася за його слова, що здалися їй неоднозначними:

— З іншими все гаразд? Отже, тобі не подобається саме Розі? Можеш говорити відверто.

— ...Я відчуваю до восьмої принцеси непереборну відразу. Навіть сильнішу, ніж до імператора.

Від такого зізнання очі Ів округлилися від подиву. Сам Мікаеліс після цих слів відчув глибоке сум’яття. Він не міг збагнути природи цього жахливого відторгнення, що охоплювало його щоразу, варто було Розеніт з’явитися поруч.

«Невже це... несвідомі спогади з минулого життя?» — одночасно промайнуло в головах обох.

Ів міркувала: «Те, що Мікаеліс звабив Розі, було лише засобом для досягнення мети. Він ненавидів імператорську родину, і почуття, які він вимушено імітував, граючи роль відданого коханця, напевно, були огидними. До того ж і батько, і Розеніт постійно вимагали від нього неможливого, бажаючи перевірити його вірність».

Цієї ненависті, що накопичувалася роками, було цілком достатньо для пояснення. Але раптом Ів осяяла ще одна думка: «А що, як на це впливає і те, що Розі отруїла мене?». Їй хотілося вірити, що чоловік, який заради неї повернув час назад, на підсвідомому рівні пам’ятатиме і її вбивцю.

«Мікаелісе...»

Глибина його почуттів знову вразила її до глибини душі.

Поки Ів поринула у роздуми, Мікаеліс також шукав відповідь: «Мудриця казала, що моє пробудження стало величезною "причиною". У минулому житті я вже досягав стану короля. Хоча цього недостатньо, щоб пам’ятати все, залишків тих емоцій цілком вистачило, щоб вони проросли зараз».

Ця люта відраза була посланням від нього колишнього — йому нинішньому. Для нього восьма принцеса була ворогом, з яким його пов’язувало щось жахливе. Мікаеліс спробував відігнати ці думки, просто зафіксувавши у свідомості: Розеніт — це ворог.

«Натомість моя принцеса...».

Його погляд знову зупинився на Ів. Вона дивилася на нього з незвичним теплом і тугою, що нагадували подих весни. Мікаеліс відчув, як серце стислося від невідомого раніше почуття.

— Ваша Високосте, з вами все гаразд?

— Га? А що таке?

— У вас був дивний вираз обличчя.

— У мене?

— Ні... Вже все добре.

Мікаеліс замовк. Він не наважився сказати їй, що в ту мить вона виглядала так, ніби ось-ось розплачеться.

***

Піона, яка якраз доглядала за травами на балконі, помітила Івієнроуз і привітала її. Здавалося, у неї були новини.

— Ваша Високосте, пам’ятаєте ту рослину, яку ви привезли з подорожі?

— З нею якісь проблеми?

— На ній з’явилися бутони.

— Ану, погляньмо.

У великому горщику, над яким схилилася Ів, росло дещо, що на перший погляд нагадувало звичайну декоративну орхідею. Єдиною дивиною були неймовірно масивні бутони.

— Квіти будуть завбільшки з півонії, хоча це навіть не кущ. Боюся, щоб стебло не зламалося.

— Треба зробити для неї надійну опору.

— Обов’язково. Але, Ваша Високосте, що це за рослина?

Івієнроуз усміхнулася:

— Це мандрагора.

— Ох!

Почувши назву легендарної рослини, Піона здригнулася. Усі знали перекази про корінь у формі людини, який під час виривання видає смертельний крик.

— Розумієш тепер? Тому ніколи не намагайся пересадити її без мене. Я наклала на горщик звукоізоляційний бар’єр, але обережність не завадить.

— Так, Ваша Високосте! Я запам’ятаю!

Ів вирішила пояснити, навіщо вона її вирощує:

— Третя імператриця Філінель дуже полюбляє садівництво. Я планую подарувати це їй на знак вдячності за те, що вона відправила вас служити мені. Але це буде трохи згодом.

— Зрозуміло. Я докладу всіх зусиль, щоб доглянути за нею! Покладіться на мене.

Піона, Ліан та Х’ю раніше служили саме третій імператриці. Згадавши сувору вдачу своєї колишньої пані, Піона набула надзвичайно зосередженого вигляду.

Івієнроуз пройшла до кабінету, де Седелла вже приготувала чай і почала свою доповідь:

— Родини Амелос, Лучіард та Егрін офіційно розпочали роботу над «перловим проєктом».

— Доволі швидко.

— Дім Амелос зосередився на ринку розкоші. Їхніми головними товарами стануть перламутрові чорнила та сургуч для листів. Вони вже створюють цілі тематичні набори.

— Набори — це чудова ідея для колекціонерів. Було б добре додати якісь особливі переваги для тих, хто купує всю лінійку товарів.

— Я передам вашу пропозицію.

Седелла продовжувала:

— Дім Лучіард майже завершив розробку перламутрових пігментів. Першим об’єктом для випробування стане віп-зона нової громадської лазні, а також міський маєток молодої графині Лучіард, де незабаром розпочнеться ремонт.

— Це мене трохи турбує. У лазні ходять переважно простолюдини, а молода графиня Лучіард не надто активна у світському житті, тож навряд чи вона часто запрошуватиме гостей. Аристократи можуть про це не дізнатися.

— Саме так. Тому вони розробили окремий план для реклами — фарбування карет. Вони планують покривати сімейні екіпажі перламутровим лаком.

— О, це геніально. Молода графиня справді знає свою справу.

Карета — це символ статусу, який завжди на виду. Якщо хоча б один член Імператорської консультативної ради з’явиться у такій кареті, світське товариство миттєво вибухне обговореннями.

Ів відпила чаю і додала:

— Мабуть, справи родини Егрін просуваються найповільніше?

— Так. Хоча прототипи готові, вони діють вкрай обережно, оскільки продукція контактуватиме зі шкірою. Але обіцяють випустити товар до кінця цього світського сезону. На цьому все.

— Дякую за роботу, Седелло.

Принцеса з хитрою посмішкою простягнула їй порожню чашку:

— Доки я слухала твій звіт, мені прийшла чудова думка. Чому б тобі не замовити ремонт свого дому у молодої графині Лучіарда? Можна переробити одну з кімнат під сучасну ванну. Звісно, витрати я беру на себе.

— В-Ваша Високосте...

Від завжди зібраної помічниці не залишилося і сліду — Седелла була вкрай розгублена. Останнім часом Ів дуже подобалося спостерігати за її реакцією на розмови про власний дім.

— Це велика честь, але я вже отримала від вас занадто дорогий подарунок.

— Хіба це багато для цілого будинку? Я планую дарувати тобі ще більше, тож звикай.

— Ох, Ваша Високосте...

Седелла мимоволі згадала той день, коли Івієнроуз відправила її у справах до міського маєтку, давши іншим слугам вихідний. Тоді вона дуже здивувалася, чому покоївки приймають її не як гостю, а як почесну особу, а коли вони назвали її «панно господарко», Седелла ледь не втекла, вирішивши, що сталася помилка. Її зупинив Алвен Редмон, який саме заглянув сюди дорогою з роботи додому:

— Заспокойтеся, панно Арпель. Цей будинок — особистий дарунок від Її Високості принцеси.