Розділ 76 — Розділ 76

— Її Високість?..

Седелла, яка лише тепер нарешті збагнула ситуацію, збиралася негайно повернутися до палацу. Однак на той час Івієнроуз уже вирушила з Мікаелісом до Ялинового лісу. Седеллі не залишалося нічого іншого, як дочекатися завершення своєї відпустки, приймаючи надзвичайно гостинне ставлення з боку інших служниць.

І ось нарешті настав день, коли відпустка закінчилася, і вона вийшла на роботу.

— Ваша Високосте…

— Седелло? Чому ти плачеш? Що сталося? Хто тебе образив?

— Ви, Ваша Високосте.

Щойно Седелла побачила Ів, як усі заздалегідь підготовлені слова миттєво вилетіли з голови. Сльози ринули з очей, і вона, вхопившись за принцесу, гірко розридалася. Зазвичай ідеальна та стримана особиста служниця вперше демонструвала таку слабкість.

— Тобі… тобі не сподобався подарунок? — розгублено запитала Ів.

— Навпаки, він чудовий!

Родина графа Арпеля була збіднілою аристократією, чиї статки обмежувалися лише титулом, старим замком та безплідними землями в гірській ущелині, де навіть фермерство було неможливим. Про те, щоб мати власний міський маєток або хоча б знайти кошти на дорогу до столиці імперії, не могло бути й мови. Романтика дебютного балу також ніколи не була частиною життя Седелли.

У родині графа Арпеля до Седелли ставилися не як до дорогої доньки, а радше як до ресурсу для виживання. Зрештою, її фактично продали в служниці, і лише так вона змогла потрапити до імператорського палацу.

Згодом Седелла зустріла Івієнроуз і стала її особистою служницею. Здавалося, бідність була її долею і в цьому житті: господарство принцеси було в такому занепаді, що Седеллі часто доводилося виконувати роботу звичайних служниць або навіть чорноробочих. Але Седелла відчувала глибоку прихильність до сьомої принцеси, яка втратила матір і вважалася в палаці зайвою.

Хоча Ів часом бракувало гнучкості, вона була доброю та праведною, тому Седеллі було приємно спостерігати за її зростанням. Вона думала, що було б непогано присвятити життя служінню принцесі, яка, здавалося, планувала лише вивчати алхімію до кінця своїх днів.

Аж раптом принцеса змінила життєву мету і просто так подарувала Седеллі міський маєток. Та ще й не де-небудь, а на південному березі річки Рабелло, де нерухомість славилася своєю захмарною ціною. Буває достатньо вкласти в подарунок душу, щоб зворушити людину, але якщо додати до цього ще й таку щедрість, ефект стає колосальним. Седелла не могла не відчувати безмежної вдячності за власний затишний куточок у розкішному маєтку.

— Седелло.

— Ой! Ви кликали мене, Ваша Високосте?

— Так, тричі. Про що ти так замислилася?

— Пробачте мені. Я просто згадала той день, коли повелася так негідно перед Вашою Високістю, одразу після того, як отримала маєток…

— Ти була дуже милою того дня, Седелло. Одразу відчула, що не дарма робила подарунок.

— Не дражніть мене, будь ласка, — попросила служниця.

Ів, спершись підборіддям на зімкнуті в замок руки, грайливо запитала:

— Тепер, коли у тебе є дім, коли ти мене запросиш у гості?

— Ви справді завітаєте до мене? — з радісною надією перепитала Седелла. Івієнроуз здавалося, що її особиста служниця зараз просто неймовірно чарівна.

— Якщо запросиш — звісно, прийду.

— Заходьте будь-коли! Почувайтеся там як удома, я буду справді щаслива.

— Справді? Тоді як щодо завтрашнього дня?

Даруючи Седеллі маєток, Івієнроуз заодно розширила систему вихідних, яка раніше діяла лише для звичайних службовців, і на особистих служниць. Тож завтра у Седелли якраз був вихідний.

— Я підготую все якнайкраще, щоб гідно прийняти Вашу Високість.

— Чекатиму з нетерпінням.

Закінчивши розмову, Ів відпустила Седеллу. Невдовзі у двері кабінету постукали. Отримавши дозвіл увійти, з’явилася Ліан. З радісним обличчям вона повідомила гарну новину:

— Ваша Високосте, я дістала їх!

— Квитки на мюзикл?

— Так!

Квитки на мюзикл театральної трупи «Пегас», яка зараз була на піку популярності, нарешті опинилися в руках Ів. На місці імені головної зірки великими літерами було написано: «Рімона Рунд».

— Важко було їх дістати? Дуже дякую тобі, Ліан.

Не буде перебільшенням сказати, що Рімона зараз була найпопулярнішою мисткинею. Її постійно запрошували на виступи в салони, а незабаром вона мала дебютувати і в опері.

— Думаю, завдяки підтримці митців Ваші заслуги перед державою значно зростуть.

— Так. Власне, я збираюся піти на мюзикл і заразом зустрітися з власником трупи, щоб отримати сертифікат про меценатство.

Ів перевірила дату та час на квитках.

— Завтра? Чудово.

Якраз того дня вона мала вийти за межі палацу, щоб відвідати маєток Седелли. Здавалося, саме небо сприяло тому, щоб її плани склалися якнайкраще.

***

— Принцесо… Чому?..

Гарне обличчя Мікаеліса спотворилося від болю. Такого пораненого погляду Ів не бачила в нього ні в минулому житті, ні в цьому. Вона змусила себе бути непохитною і сказала:

— Це неминуче. Ти — мій особистий лицар.

— Невже Ви забули свою обіцянку не застосовувати до мене силу таврування? Я й подумати не міг, що Ви так вчините зі мною.

Після цього сповненого гіркоти докору Мікаеліс відвів погляд. Він дивився на величезну вивіску, де було написано:

Театральна трупа «Пегас» .

Мікаеліс важко зітхнув:

— Знову мюзикл про кохання імператорської особи та гомункула.

— Раз уже я вийшла по сертифікат, маю подивитися на митців, яких підтримую. В салони я ходити не можу.

— Зрозумів, принцесо.

— І ми ж домовилися, що за межами палацу ти кличеш мене на ім’я.

— Зрозумів… Ів…

Ів та Мікаеліс вийшли з палацу вдвох. Принцеса, як і раніше, була в блакитній сукні служниці. Мікаеліс же спробував новий образ — він був одягнений як садівник у береті. Вони виглядали як пара закоханих, що потай від господаря вибралася на прогулянку.

Обоє увійшли до малого залу театру. Зал був заповнений вщент: не лише всі сидячі місця були зайняті, а й глядачі товпилися в проходах на стоячих місцях, які зазвичай не продавали. Невдовзі світло зосередилося на сцені, і червоні оксамитові завіси розійшлися в боки. Розпочалася історія кохання, прототипами якої, по суті, були вони самі.

Ів та Мікаеліс подумки готувалися до психологічного потрясіння.

— Це Рімона.

Коли на сцені з’явилася циганка зі здоровою засмаглою шкірою, зал вибухнув аплодисментами та вигуками захоплення. Мюзикл розпочався з потужного співу Рімони.

«Справді неймовірно. Як красиво».

Ів склала руки, зворушена виступом. Проте, коли пісня закінчилася і почалися діалоги та розвиток сюжету, її обличчя зблідло.

Цей мюзикл був продовженням вистави, яку вони бачили на фестивалі. Сюжет починався з того, що принцеса та лицар, які трагічно загинули в минулому, не маючи змоги бути разом, перероджуються в тих самих статусах. Перероджена принцеса та лицар долають підступи політичних суперників і заклятих ворогів з минулого життя, демонструючи при цьому сповнену страждань мелодраму про кохання, що долає станові бар’єри.

Якби це було все, Ів могла б просто посміятися, покладаючись на імунітет, отриманий після минулої вистави. Проблема полягала в одній ключовій деталі сюжету.

«Принцеса пам’ятає минуле життя! Вона не кохає його, а просто використовує, бо знає, що цей лицар — найсильніший гомункул, який допоможе їй захопити владу!»

Ів відчула такий укол совісті, що не могла підвести очей. Весь час, поки тривав мюзикл, вона сиділа, низько схиливши голову. Здавалося, зараз у моді образ «лихої жінки», бо глядачі були в захваті від майстерної гри Рімони, але це зовсім не заспокоювало Ів.

«Ох, я така жахлива».

На щастя, власник трупи, мабуть, не збирався остаточно паплюжити честь своєї меценатки. У фіналі принцеса не залишилася «сміттям». Ближче до кінця вона усвідомлює своє справжнє кохання до лицаря, стає відданою йому, а її минулі дії виправдовуються політичною необхідністю.

Тепер Ів почала дуже перейматися реакцією Мікаеліса. Вона обережно глянула на нього краєм ока. Як не дивно, він спокійно дивився виставу, не зронивши жодного слова. Здавалося, він не просто дотримується правил етикету в театрі, а справді зосереджений на сюжеті. Навіть після завершення він залишив схвальний відгук:

— Це було варте уваги.

— Справді?

— Лиходій був цікавим.

Ів ковтнула слину. Вона приготувалася почути нищівну критику на адресу принцеси з мюзиклу. Проте оцінка Мікаеліса виявилася зовсім іншою.

— Роль політичної суперниці головних героїв віддали кронпринцесі. У п’єсах простолюду, крім популярних тем, часто закладено дух часу. Мені здалося цікавим, що в цьому відображено ставлення народу до третьої принцеси, яку вони не дуже полюбляють.

— А… Тож під лиходійкою ти мав на увазі не мене?..

— До чого тут ти?

— Ну, я ж там… так жорстоко використовувала тіло і серце Мікаеліса.

Відповідаючи, вона почувалася так, ніби зізнається у злочині. Мікаеліс м’яко виправив її:

— Це не ми з тобою, а принцеса та лицар зі сцени. Це лише мюзикл.

— Твоя правда.

Тільки тоді Ів збагнула, що надто сильно занурилася в дію. Оскільки її борг перед ним з минулого життя був величезним, а сюжет подекуди дивно перегукувався з реальністю, вона мимоволі відчула провину.

Навіть після закінчення мюзиклу в театрі було гамірно. Всі кинулися до сцени, щоб хоч краєм ока побачити Рімону зблизька.

— Рімона Рунд стала справжньою зіркою.

— Я хотіла хоча б привітатися, але в такому натовпі це буде важко.

З легким жалем Ів попрямувала до офісу театральної трупи «Пегас».