Розділ 77 — Розділ 77

Директор трупи Кун Ларго, який став виглядати ще заможнішим, ніж раніше, зустрів Ів з відкритими обіймами.

— Ой! Ви завітали, Ваша Високосте!

— Давно не бачилися, директоре.

— Так, так. Будь ласка, сідайте.

Директор Кун, потираючи руки, запропонував Ів місце. Схоже, завдяки Рімоні справи театральної трупи «Пегас» пішли вгору, адже всі меблі в офісі були абсолютно новими.

— З чим завітали до нас?

— Я б хотіла отримати сертифікат про меценатство. Мені потрібно підвищити свої державні заслуги.

— О, так! Звісно! Зачекайте хвилинку!

Кун миттєво підготував документи. Ів доручила Мікаелісу забрати їх, а сама змінила тему розмови:

— Чула, панна Рунд останнім часом почала з'являтися у вищому світі.

— Так, так. Її запрошують співати до салону маркізи Сеєр. Вона отримує запрошення і від інших світських кіл, але маркіза Сеєр дуже ревнива, тому доводиться бути обережними... Проте є аристократи, які надсилають запрошення, зазначаючи, що отримали дозвіл маркізи. Ми плануємо поступово розширювати сферу її діяльності.

— Що це за зібрання?

— Салон сімейних консультацій графа Жиголо, маскарад опівночі графині Наварр, нічний клуб під патронатом маркізи Ченслі... щось таке.

Почувши цей список, Ів насупилася.

— Це ж усе сумнівні зібрання. Здається, вони просто використовують ім'я маркізи, щоб підібратися ближче.

— Що? Сумнівні?

— Там повно людей, які тільки й чекають нагоди закрутити роман або пофліртувати. Часті візити туди лише заплямують репутацію панни Рунд.

— Ох! Виходить, не все у вищому світі таке благородне. Я відмовлю всім! Звісно, ми не можемо дозволити нашій Рімоні стати парою для якихось стариганів.

Хоча відповідь була впевненою, Ів примружилася. Їй здалося, що директор хоче захистити Рімону не стільки заради неї самої, скільки тому, що пригледів її як пару для власного сина.

Ів рішуче заявила:

— Про заміжжя панни Рунд я подбаю пізніше особисто. А зараз допоможіть їй зосередитися виключно на кар'єрі мисткині.

— Слухаюся... — відповідь пролунала дещо мляво. Схоже, у нього справді були свої плани.

Саме тоді Ів простягнула йому мішечок із золотими монетами.

— Це додаткові кошти на підтримку. Я б хотіла, щоб на ці гроші ви найняли композиторів і створили для панни Рунд власні пісні. Якомога більше.

— О-о! Ваша щедрість не має меж, Ваша Високосте! Покладіться на мене! Я зберу найкращих композиторів і змушу їх писати хіти!

Кун миттєво забув про смуток і знову почав радісно потирати руки.

— Тоді я піду.

— Щасливої дороги, Ваша Високосте!

Під шанобливий супровід Ів разом зі своїм особистим лицарем Мікаелісом вийшла з офісу.

— Тепер ми вирушаємо до маєтку панни Седелли? — запитав він.

— Так, Мікаелісе.

Саме коли вони йшли коридором до виходу, пролунав чийсь голос:

— О? Ів?

Вона озирнулася. Навпроти стояла Рімона, яка нарешті звільнилася від натовпу фанатів.

— А, Рімоно. Привіт.

— Ів, це справді ти!

Рімона швидко підбігла до неї, і її сценічна сукня та перука загойдалися від стрімкого руху.

«Майбутня зірка імперії так щиро мені радіє», — подумала Ів, і через свою колишню прихильність як фанатки відчула приємне тепло.

Однак що ближче підходила Рімона, то ясніше Ів бачила, що вираз її обличчя був досить дивним.

— Рімоно?

— Чому ти тільки зараз з'явилася! Ходімо зі мною!

Рімона схопила Ів за зап'ястя і спробувала кудись потягнути.

«Як вона сміє викрадати принцесу прямо у мене на очах?» — Мікаеліс люто блиснув очима, але Ів швидко підняла іншу руку, зупиняючи його.

Рімона, не знаючи про справжній статус присутніх, зухвало кинула:

— Якщо твій хлопець хоче, нехай теж іде за нами.

— Що? Я не... — почав був Мікаеліс, але вчасно схаменувся і змінив тон: — Гаразд. Я піду.

Мікаеліс, отримавши статус хлопця завдяки вдалій «легенді», пішов слідом за дівчатами. Рімона привела Ів до гримерки головної актриси. Там нікого не було, тож місце ідеально пасувало для приватної розмови.

Рімона відразу ж почала виливати своє обурення:

— Ти хоч уявляєш, як довго я тебе шукала?

— Що сталося, Рімоно?

— Як це «що сталося»? Мені сказали, що ти — та сама людина, яка опікується моїм меценатом. Але я навіть не знаю, хто це, а директор і не збирається мені казати! Я розумію, що загадковість добре продається, але хіба не занадто приховувати це навіть від мене?

— А, справді. Я про це не подумала, — спокійно визнала Ів.

Рімона була не на жарт розлючена. Скільки днів вона мучилася від цікавості? Проте, побачивши Ів перед собою, вона відчула, як гнів миттєво зникає.

Рімона важко зітхнула, наче випускаючи пару, і наблизила своє обличчя до Ів, влаштовуючи справжній допит:

— Тож у чиєму домі ти працюєш?

— Е-е, ну...

Ів замислилася. Якщо вона зараз зізнається, що є принцесою, між ними миттєво виникне прірва глибиною в магічну шахту Галамут. А їй цього зовсім не хотілося.

Замість неї на допомогу прийшов Мікаеліс:

— Вона служниця, яка опікується панною Седеллою з дому графа Арпеля.

Маєток, який Ів подарувала Седеллі, став у пригоді саме в такий момент. Проте реакція Рімони була прохолодною:

— Хм-м-м? Графи Арпелі? Вперше чую. Якийсь невідомий аристократ — мій великий покровитель? Про якого не знає навіть маркіза Сеєр?

— Вірити чи ні — твоя справа.

— Тоді відведи мене туди.

Ця вимога пролунала на всю гримерку.

— Ти хочеш зустрітися з панною Седеллою?

— Вона ж мій опікун, хіба ні? Звісно, вона мене прийме. Я просто хочу подякувати за її милість.

Рімона переможно усміхнулася, заздалегідь відкидаючи будь-які відмови.

— Тобі ж все одно зараз треба повертатися до господарів, Ів? А у мене якраз закінчився виступ. Яка удача!

Вона дала зрозуміти: якщо її не візьмуть із собою, вона піде сама. Рімона почала переодягатися. Вона зняла перуку кольору лаймовий блонд і сукню, натомість вдягнувши чоловіче вбрання, схоже на те, що було на Мікаелісі. Своє кучеряве чорне волосся вона сховала під беретом.

Рімона міцно взяла Ів під руку.

— Ну що, ходімо?

— Ходімо, — відповів замість неї Мікаеліс.

Тієї ж миті за вікном у небо злетів голем Амбер.

***

Вони залишили карету, що приїхала з палацу, і найняли звичайний міський екіпаж. Зазвичай Ів під час таких рідкісних виїздів із захватом розглядала краєвиди за вікном, але зараз їй було не до того через присутність Рімони.

Рімона час від часу підіймала досить неоднозначні теми, і Ів доводилося проявляти всю свою кмітливість, щоб природно відповідати.

— Схоже, у тебе добра господиня. Навіть дає час подивитися мюзикл.

— Так. Панна Седелла — чудова людина. Вона тепло піклувалася про мене з самого дитинства.

— Хм-м, зрозуміло. До речі, Ів, твоє волосся теж кольору лаймовий блонд? Минулого разу вночі я не помітила, але сьогодні побачила.

— ...Останнім часом мюзикли з твоєю участю такі популярні, що колір волосся сьомої принцеси став справжнім трендом. Ось я і спробувала пофарбуватися.

— Точно! Я якраз хотіла про це сказати. Ти знала, що цей колір ввела в моду я?

— Звісно.

— Але колір твого волосся такий природний. Наче справжній.

— Ха-ха... Дякую.

Карета якраз проїжджала повз громадські лазні родини Лучіард у 17-му районі. Там, як завжди, було повно народу, тож погляд мимоволі зупинявся на цій будівлі.

Рімона з легкими заздрощами глянула на людей:

— Навіть сьогодні в лазнях купа народу. Я б теж хотіла туди сходити.

— Ти ще не ходила, Рімоно? Мабуть, тепер, коли тебе впізнають на кожному кроці, це було б важко.

— Ну, можливо, — кинула вона у відповідь. Але справжня причина була іншою.

На сцену вона завжди виходила у важкому гримі та перуці. Більшість людей навіть не знали, як вона виглядає насправді, не кажучи вже про те, що вона циганка.

Рімона не ходила до лазні просто тому, що їй не було з ким піти. Але зізнатися в цьому було надто соромно.

— А ти, Ів, ходила?

— Ні. Я теж ще ні разу не була.

— Що? Справді?

Очі Рімони радісно заблищали:

— Чому? Багато роботи? Ні, твоя господиня навіть на мюзикли тебе відпускає. Вона б точно знайшла час для лазні. То чому?

— Ну... мабуть, тому, що немає з ким піти?

Ця випадкова відповідь Ів неймовірно розчулила Рімону.

— Тоді, може, наступного разу сходимо разом? Кажуть, тамтешнє мило неймовірно корисне для шкіри і пахне чудово. Обов'язково треба купити.

— Ох, справді?

— Підеш? Ти ж підеш зі мною?

Ів пройняв холодний піт. Це була вкрай ніякова пропозиція. Важко було навіть уявити, щоб вона, імператорська принцеса, роздяглася перед простолюдинами і милася без жодної допомоги служниць.

Саме тоді на допомогу прийшов Мікаеліс, який до цього мовчки сидів поруч:

— Це неможливо. Ів і так проводить зі мною занадто мало часу.