Розділ 79 — Розділ 79

— Ха-а...

Це було цілком доречне запитання. Седелла глибоко вдихнула.

— Що сталося, панно Арпель?

— Часу обмаль, тому скажу коротко. Будь ласка, уважно послухайте.

Седелла розповіла молодим паннам про ситуацію, що склалася. Спочатку вони були приголомшені, але невдовзі на їхніх обличчях з’явилося розуміння.

— Хух, Її Високість приховала свою особистість, щоб стати покровителькою... Що ж, шляхетний статус нашої принцеси й справді міг би стати тягарем для простолюдинки.

— Допоможімо нашій принцесі робити все, що вона забажає. Швидко вип’ємо чаю та підемо.

— Отже, сьогодні ми так і не побачимося з Її Високістю...

Тим часом у гардеробній Рімона перевдягалася за допомогою Ів та Ліан.

— Ів, як гадаєш, якщо я одягну це, буде добре?

Ліан затамувала подих. Цей безтурботний голос, що так просто називав її панну пестливим ім’ям, погано впливав на її серце. Сама ж Ів, цілком занурившись у роль служниці, завзято допомагала Рімоні чепуритися.

— Так, Рімоно. Блакитний колір тобі дуже личить. Сукня не надто пишна, якраз те, що треба.

— Це ж сукня панни Седелли, правда? Чи можу я таку вдягати?

— Вона дозволила, тож усе гаразд.

— До речі, Ів, ти зовсім не вмієш зав’язувати стрічки. Хоча сама виглядаєш так охайно. Дивно.

Рімона уважно спостерігала за пальцями Ів, які возилися зі стрічками. Вона намагалася розгледіти, чи звикли ці руки до важкої чорної роботи.

Кмітлива Ліан одразу втрутилася:

— Ів — це служниця, яка переважно подає гостям чай. Коли обслуговуєш панів, часто доводиться показувати руки, тому за ними треба ретельно доглядати.

— А-а, ось воно як. Дякую, що пояснили, Ліан.

— Нема за що. Я рада, що ми порозумілися.

Цьогохвилинну кризу вдалося подолати. Проте це означало, що тепер саме Ів мала подавати чай гостям.

Поки Ліан вела вбрану Рімону до вітальні, Ів почала готувати чай. Мікаеліс запитав:

— Невже принцеса справді піде прислуговувати? Може, краще це зроблю я?

— Тут немає фрака, лише службові сукні. Мікаелісе, ти ж не збираєшся вдягати одну з них?

— …

— Я піду сама, щоб показатися на очі паннам. Не хвилюйся, нічого не станеться.

— Молоді панни будуть нажахані.

У цей час Рімона в блакитній сукні вже прибула до вітальні. Седелла та троє гостей уже сиділи за столом, жваво спілкуючись. Рімона хотіла привітатися й одразу заспівати, але Седелла запросила її приєднатися до розмови.

Сівши за стіл, Рімона не на жарт нервувала. Хоча про дім Арпелів вона дізналася лише сьогодні, вона добре знала родини Амелос, Лучіард та Егрін. Усі вони були відомими та впливовими родами столиці Хаделамід.

«Не можна помилитися. Якщо я зганьблюся тут, то, можливо, ніколи більше не зможу й кроку ступити в столиці».

Звісно, поки за її спиною стояла Ів, такого б ніколи не сталося, але Рімона, не знаючи правди, лише міцно стискала кулаки. Помітивши її хвилювання, Анаїс лагідно звернулася до неї, використовуючи ввічливу форму:

— Панно Рунд, я гадала, що вас можна побачити лише в салоні маркізи Сеєр. Навіть не уявляла, що ви завітаєте на таку неофіційну зустріч до дому Арпелів.

— Ой, це тому, що панна Седелла — моя покровителька.

— Ой, покровительство панни Арпель? То ви так вважаєте, панно Рунд?

За столом промайнули швидкі погляди: чи варто розповідати більше?

«Схоже, панна Рунд не знає. Можна їй сказати?»

«Так, можна» .

Седелла кивнула. Оскільки мова йшла лише про особу покровителя, а не про таємницю особистості Ів, це було припустимо. До того ж Седелла вважала, що Рімоні варто знати, кому вона має бути вдячна насправді.

Анаїс знову заговорила:

— Насправді є дехто інший, хто підтримує вас через панну Арпель.

— Справді? Хто це?

— Це та вельмишановна особа, якій служить панна Арпель.

Рімона затамувала подих, готуючись почути ім’я. Якщо навіть такі впливові дворяни називали цю особу «вельмишановною», то ким же вона була?

— Панна Арпель, яку ви бачите перед собою — особиста служниця Сьомої принцеси. Вона є найближчою людиною, яка представляє волю Її Високості.

— …!

Рімона застигла, широко розплющивши очі.

«Член імператорської родини? Сьома принцеса?»

Тепер вона зрозуміла, чому навіть маркіза Сеєр не змогла викрити її покровителя. Коли йшлося про Сьому принцесу, чий авторитет у палаці та за його межами стрімко зростав, усе ставало на свої місця.

Рімона почервоніла до вух. Окрім тягаря відповідальності, її охопив неймовірний сором.

«Я ж грала головну роль у мюзиклі, де прообразом була моя покровителька!»

Спочатку вона думала, що Сьома принцеса сама замовила цей мюзикл трупі «Пегас» заради власної слави. Але мюзикл почали готувати ще задовго до того, як Рімона зустріла Ів на святковому ринку. Це був лише збіг обставин.

«Цікаво, чи бачила вона мене в ролі принцеси? Це ж мюзикл для простолюдинів, мабуть, ні... Але раптом бачила? Ой лишенько...»

Поки Рімона палала від сорому, почулося тихе гуркотіння коліс сервірувального столика по килиму. Вітальню сповнив чистий, мелодійний голос:

— Оскільки ви, мабуть, хочете пити, я подам чай.

Анаїс, Джулія та Олівія одночасно повернули голови.

«П-принцесо?»

Ів, удаючи, що не помічає їх, почала виконувати роботу служниці. Її руки майстерно розставляли на столі трирівневу тацю з десертами та чайні чашки. Хоча вона не була такою вправною, як професійна прислуга, у кожному її русі відчувалася така грація, що від неї неможливо було відвести погляд.

Над чашкою Седелли здійнявся аромат квітів та м’яти. Потім Ів підійшла до гостей, наповнюючи їхні чашки. Дивлячись на принцесу, яка схилилася поруч із ними з чайником у руках, молоді панни не могли вгамувати тремтіння в очах.

Анаїс дочекалася, поки Ів підійде ближче, і ледь чутно прошепотіла:

— В-ваша Високосте, навіщо ви особисто...

— Ви пройшли такий довгий шлях, я хотіла особисто показатися вам.

— Але це занадто велика честь для нас, Ваша Високосте...

— Вважайте це невеликою розвагою. До речі, відколи я прийшла, за столом стало надто тихо. Заговоріть до мене, юна графине.

За наказом Ів Анаїс спробувала опанувати себе:

— Ч-чай дуже запашний.

— Це чорний чай із додаванням перцевої м’яти та бутонів троянд для заспокоєння серця.

— Так. Заспокоєння серця... чудовий ефект.

— Я рада, що вам сподобалося. Обережно, він гарячий, панно.

— Т-так... тобто, дякую.

Наостанок Ів підійшла до Рімони й тихо підказала:

— Починай із десертів на самому верху таці. І квіти, що плавають у чаї — це прикраса, їх не треба їсти.

— З-зрозуміло. Дякую, що підказала.

Завершивши справу, Ів вклонилася і відійшла до стіни:

— Бажаю вам приємної розмови.