Розділ 82 — Розділ 82

«У минулому житті те, як я поводилася з Мікаелісом, Розі теж навряд чи сприймала прихильно».

Якщо згадати, Мікаеліс, так само як зараз Сільвестіан, колись просив мене про звертання на «ти». Тоді я погодилася, не надто замислюючись, а тепер відчула легкий укол жалю. Сільвестіан Міллард, мабуть, просив про це лише з міркувань служіння імператорській родині, але мені здалося, що у Мікаеліса тоді був якийсь потаємний намір.

«Ох, знову зайві думки» — Ів поспіхом відігнала роздуми, що змусили її обличчя спалахнути.

— Тоді прощавайте. До зустрічі, сере Мілларде.

— Бережіть себе, Ваша Високосте.

Лише після того, як Ів та Мікаеліс відійшли на значну відстань, Сільвестіан теж рушив з місця. Він попрямував на північ, де розташовувалася «Арена Колосо» та гуртожитки особистої гвардії. Ів, озирнувшись, здивовано підняла брову:

— Чому він іде до гуртожитку? Невже він уже закінчив роботу?

Мікаеліс знав відповідь, але не міг вимовити її вголос. Він не наважувався сказати, що Сільвестіан повертається лише зараз, провівши без сну всю ніч.

На щастя, Ів не чекала на відповідь. Вони дійшли до перехрестя, де дорога від Східного палацу перетиналася із західною стежкою та центральним проспектом. Повертаючи за кут, прикрашений фігурними деревами, вони зустріли того, чий маршрут збігався з їхнім.

— Сестро Івієнроуз.

— А, Евкліде.

Вродливий юнак із медовим блондом неохоче привітався з Ів. Він був наймолодшим серед принців — йому виповнилося лише тринадцять, тож він ще не мав власного таврованого лицаря. Його насичено-блакитні очі, наче в них вилили цілу банку кобальтової фарби, зміряли Мікаеліса поглядом. Здавалося, Евклід шукає привід для сварки, але зрештою він просто відвернувся.

Оскільки їм було по дорозі, довелося йти разом.

«Хотілося б, щоб до самого приходу він мовчав», — подумала Ів.

Евклід був сином дев'ятої імператриці Аріадни. До того як стати імператрицею, Аріадна була служницею четвертої імператриці Ремії. Через таке минуле її відданість Ремії та Бріжіт була хворобливо глибокою, і Евклід, слідуючи за матір’ю, природно опинився на боці Бріжіт.

«Хоча сказати "на боці" — це перебільшення. Його просто безсоромно використовували», — згадала Ів.

У минулому житті, коли торговий дім «Ченслі», головне джерело фінансів Бріжіт, опинився у скруті через велику пожежу в столиці та викриття борделів, Бріжіт використала політичний шлюб. Евкліда, якому тоді було лише шістнадцять, віддали як чоловіка-консорта багатій жінці з простолюду. Це було нечуване приниження для імператорської родини.

До того моменту стосунки Ів із Евклідом були прохолодними. Вони рідко перетиналися, але кожна зустріч залишала в Ів почуття дискомфорту — Евклід вважав її легкою мішенню і не цурався грубих слів. Ось і зараз він вирішив виявити свою «товариськість»:

— Кажуть, ви останнім часом не на жарт дратуєте сестру Бетті?

— Може й так здатися.

— Не робіть дурниць. Це лише накличе на вас біду.

Якби він зупинився на цьому, Ів би просто промовчала. Але Евклід завжди переходив межу:

— У мене принаймні є мати, яка мене підтримає, а у вас немає нікого, чи не так?

Саме через це Ів його недолюблювала — він бив по найболючішому.

«Чому перед Бріжіт він такий сумирний, а переді мною розпускає язика?» — подумала вона, зупинившись і пильно дивлячись на брата.

Раніше вона б проковтнула сльози й зачинилася у спальні на весь день, але тепер її емоції були стабільнішими.

По-перше, через регресію вона стала набагато старшою за цього підлітка духом, а по-друге — вона знала його майбутню нещасну долю.

Евклід Віорн Хаделамід міг здатися розбещеним шибеником, але насправді він був жертвою. Аріадна сприймала сина лише як інструмент для служіння Бріжіт. Вона змалечку вбивала йому в голову, що він має бути корисним для третьої принцеси. Навіть коли шістнадцятирічний Евклід благав не віддавати його заміж, саме мати найжорстокіше відштовхнула його, сказавши: «Твоє єдине достоїнство — обличчя, тож радій, що його можна дорого продати».

«Він мав неабиякий хист до фехтування, — згадала Ів, — але в імперії, де цінували лише алхімію та магію, він не зміг знайти вчителя в палаці».

Навіть зараз, у тринадцять років, Евклід, мабуть, уже розумів ненормальність своїх стосунків з матір’ю, але, як і всі травмовані діти, продовжував сподіватися на крихту любові. Його зухвалість перед Ів була лише захисною реакцією.

Ів відчула легке співчуття до Евкліда, не зважаючи на його різкі слова.

Раптом позаду відчулася похмура, загрозлива аура. Евклід злякано здригнувся й озирнувся. Мікаеліс дивився на принца з такою люттю, ніби готовий був викликати його на дуель за згадку про покійну матір Ів.

— Що... що це за погляд? — пролепетав хлопець, бліднучи під тиском жаги вбивства майбутнього «Короля гомункулів».

— Сере Агніто! — вигукнула Ів, зупиняючи свого лицаря. — Перепрошую, Ваша Високосте.

Евклід нарешті зміг вдихнути. Вбивчий намір Мікаеліса виявився дієвим методом виховання — принц миттєво втратив свою пиху.

— Що я такого зробив, щоб він так на мене дивився?

— Бо ти кажеш погані речі.

— Я... я член імператорської родини! Гомункули мають бути покірними!

— Сер Агніто — мій лицар, а не твій. Твій статус принца лише заважає йому викликати тебе на дуель за таку зухвалість. Радій, що ти принц.

Евклід не знайшов, що відповісти на ці різкі слова. Тоді Ів пом'якшила тон:

— Щоб ми залишилися в добрих стосунках, я б хотіла, щоб ти перепросив за свої слова.

— Що? Перепросити? — гордість Евкліда знову дала про себе знати. — Це я маю почути вибачення за цей нахабний погляд гомункула!

Ів вирішила використати свій козир:

— Іко.

— Що... чому ви мене так кличете?

— Як твоє навчання фехтуванню? — лагідно, як турботлива сестра, запитала вона.

Плечі Евкліда затремтіли. В Імперії Хаделамід, де панували магія та алхімія, фехтування вважалося заняттям нижчого сорту. Для принца, який був невдахою у науках, визнання любові до меча могло стати фатальним. Евклід дивився на неї з жахом:

— Ви... ви розкажете мамі?!

Він ледь не плакав. Ів стало шкода дитину, вона погладила його по голові:

— Якщо перепросиш і пообіцяєш бути ввічливим, я збережу це в таємниці.

— Я... я перепрошую. Вибачте мені. Я більше не буду так робити!

Евклід миттєво став сумирним.

«Він боїться розгнівати матір більше за все на світі», — сумно подумала Ів.

Відчувши розпач Евкліда, Ів чомусь стало ніяково на душі. Це було зовсім не те відчуття, яке вона мала, коли погрожувала Дереку чи Стефанії. Щоб позбутися цього почуття, вона прийняла рішення.

Вона вирішивши пізніше пригостити його солодощами.

***

Офіційне ранкове вітання сьогодні проходило у Сапфіровій залі. Коли вони увійшли до розкішного приміщення, оздобленого темно-синіми кольорами, їх зустрів старший брат — Рубенс. У нього було платинове волосся, зібране у хвіст, що нагадував гриву. Він був доброю людиною, але неймовірно балакучим.

— Ів, Іко! Я на вас чекав! — вигукнув він.

— Вітаю, брате.

— «Брате»? Як холодно! Чому не кажеш «братику»? Розі мене саме так кличе.

Ів ледь стрималася, щоб не відповісти різко. Рубенс продовжував бідкатися:

— Я ж супроводжував тебе на дебюті, а тепер, коли в тебе з'явився особистий лицар, ти мене зовсім ігноруєш?

— Я щиро вдячна за Вашу колишню допомогу.

— Ніякої ніжності в тобі немає, — буркнув Рубенс, сідаючи й закидаючи ногу на ногу. — Серед моїх сестер лише Розі вміє бути милою...

— Милою?

До залу увійшла Бріжіт, зневажливо засміявшись. Вона кивнула в бік молодшого брата:

— Іко.

Це був наказ продемонструвати ту саму «милоту» або просто принизитися перед нею. Стріла образи, призначена Рубенсу, знову влучила в ні в чому невинного Евкліда.