Розділ 84 — Розділ 84. Селище нижчих гомункулів

— Враховуючи розмір хвоста, що відокремився від основного тіла, я припускаю, що в новому родовищі залягає кількість магічної руди, якої вистачить приблизно на десять років використання.

— Якщо це правда, то це неймовірно! Це значно зменшить тягар, пов’язаний із підготовкою до походу проти дракона.

— Ще краща новина полягає в тому, що ці розрахунки базуються на поточному рівні споживання. Якщо Магічна Вежа та Імператорська асоціація алхіміків уже зараз розпочнуть дослідження щодо підвищення ефективності використання магічних кристалів, ми зможемо користуватися тими ж запасами набагато довше. Крім того, навіть після того, як у майбутньому через військовий похід буде розроблено основне родовище, ми й надалі зможемо користуватися перевагами технологій підвищення ефективності. Піддані будуть прославляти досягнення вашого великого правління, батьку, з покоління в покоління.

— Так-так. Це воістину чудова думка. Так і зробимо. Гей, камергере! Покличте голову Слонової Вежі та голову Імператорської асоціації алхіміків!

Тут Івієнроуз опустила очі й промовила:

— Я рада, що ви вирішили прискорити розвідку. Я чула чутки, що останнім часом деякі особи скуповують магічні кристали для створення штучного дефіциту, що завдає шкоди ринковим цінам. Ми не повинні дати їм часу для маневру.

— Що? Невже знайшлися такі мерзенні потвори? Негайно накажіть посилити нагляд за всіма шляхами розповсюдження магічної руди!

Якщо все піде за цим планом, торговий дім маркіза Ченслі не зможе уникнути величезних збитків. Від загрози своєму головному джерелу фінансування холодні блакитні очі Бріжіт спалахнули люттю.

«Івієнроуз!..»

Незважаючи на цей сповнений жаги вбивства погляд, Ів лише спокійно насолоджувалася ароматом свого чаю.

Десмонд II підвівся зі свого місця:

— Ми чудово провели час. Але в мене багато державних справ, тож я маю йти.

— Слухаємося, батьку.

Саме тоді, коли всі шанобливо схилилися в прощальному вітанні, сіро-блакитні очі Десмонда II зупинилися на Ів.

— І ще, Івієнроуз, ти підеш зі мною на Вищу раду. У цьому питанні є багато речей, щодо яких ти маєш висловити свою думку.

— Корюся вашій волі, батьку.

Ів крадькома зиркнула на Бріжіт, яка тремтіла від люті, і неквапливо вийшла слідом за Десмондом II.

І того дня в Імператорському палаці одна за одною тривали наради з ранку до самого світанку. У цьому напруженому графіку, поки Десмонд II зустрічався з усіма можливими дворянами, Івієнроуз сиділа на найближчому до імператорського трону місці й разом із ним приймала їх.

Цілком природно, що такий образ Ів справив на аристократів глибоке враження.

Звісно, того дня Івієнроуз здобула не лише визнання свого статусу. Після тривалої державної наради вона нарешті отримала бажаний результат.

— Призначаю сьому принцесу, Івієнроуз Клоель Хаделамід, відповідальною за розвідку ущелини Зелькатос.

Перше офіційне відрядження Ів відбулося за імператорським наказом. Це був блискучий дебют.

***

Шлях до баронства Панелло пролягав через великі міста, обладнані порталами переміщення.

Дорогою рухалася велика розкішна карета, що зовсім не пасувала до сільського краєвиду, у супроводі загону з двадцяти осіб. На смарагдовій кареті, пофарбованій модною нині перламутровою фарбою, було вигравіювано герб сьомої принцеси.

Це був екіпаж Івієнроуз.

Ів, оточена турботою Піони, неквапливо відпочивала, спершись на кушетку. Навпроти неї до стінки карети привалився Алвен, чиє обличчя через довгу подорож стало блідим як полотно. Піона зі співчуттям подивилася на нього:

— Я й не знала, що пан Редмон не вміє їздити верхи, Ваша Високосте.

— І я теж. Це несподівано.

— Добре, що Ваша Високість така милостива і дозволили йому сісти в карету. Інакше що б він робив? Пану Редмону варто було б вклонитися вам у ноги на знак подяки.

— Я... я безмежно вдячний... Ваша Високосте... — ледь прохрипів Алвен.

Насправді Алвену було трохи прикро. Він так ненавидів рідне баронство Редмон, де вічно смерділо коров’ячим гноєм, що втік до столиці, аби стати чиновником. Але вчора раптом надійшов імператорський наказ про призначення його до розвідувального загону хвоста Галамута, і ось тепер Ів тягла його силоміць у самісіньку глушину.

Івієнроуз розсудливо виявила розуміння до почуттів Алвена:

— Не будь такою суворою, Піоно. Це я наполягла на тому, щоб включити пана Редмона до списку загону, бо мені потрібні його здібності.

— Слухаюся, Ваша Високосте.

Потім вона звернулася і до самого Алвена:

— Хіба я не казала, що покажу, наскільки тобі довіряю? Те, що ти супроводжуєш мене у цій місії — і є доказом моєї довіри. Шлях буде нелегким, тож розраховую на тебе.

— О-ох! Ваша Високосте!

Алвен вмить забув про морську хворобу, випрямив спину, а його карі очі засяяли відданістю.

— Сьома принцесо.

З-за меж карети почувся голос Мікаеліса. Піона швидко відсунула завісу на вікні.

— Ми в’їхали на землі барона Панелло. Якщо триматимемо таку швидкість, то дістанемося замку барона під вечір.

— Значить, ще кілька годин.

Землі Панелло були найближчими до магічного родовища Галамута та околиць ущелини Зелькатос. Крім того, барон Андрес Панелло був секретарем, який керував імператорськими землями, включно з видобутком руди. Тож рішення про те, що родина Панелло забезпечить розвідувальний загін житлом і допомогою в місії, було цілком логічним.

Наразі почет Ів складався з трохи більше ніж двадцяти осіб. Піона супроводжувала її як особиста помічниця. Седелла залишилася в палаці, щоб виконувати обов’язки представниці принцеси на час її відсутності. Ліан та Х’ю мали допомагати Седеллі.

Охорону, звісно ж, забезпечував її особистий лицар, Мікаеліс. Також для підтримки Ів у її першій місії супроводжував граф Хосен Санчес із департаменту церемоній, а Алвена Редмона Івієнроуз призначила особисто. Для безпосереднього пошуку покладів магічних кристалів Слонова Вежа надіслала двадцятьох магів. Вони перебували під керівництвом старшої магині на ім’я Наталі Емрік.

Це був компактний загін, де кожен мав свою чітку роль. Такий склад став можливим завдяки наддалекому порталу переміщення, який скоротив час подорожі до менш ніж одного дня.

Ів запитала Мікаеліса, який їхав поруч:

— Я б хотіла їхати без зупинок до самого замку, але чи є хтось, кому потрібен відпочинок?

— Граф Санчес уже деякий час скаржиться на біль у сідницях. Точніше, він почав нарікати одразу після того, як пан Редмон сів у вашу карету.

Почувши ім’я Хосена Санчеса, Алвен люто скривився:

— Їдьмо далі!

— Ти чув? Їдемо далі.

Мікаеліс відповів, що зрозумів, і погнав коня вперед. Алвен незадоволено пробурчав:

— Щодо цього графа Санчеса... Його звинуватили у зловживанні службовим становищем та хабарництві, але він не отримав жодного покарання. Схоже, у нього дуже впливові покровителі.

— Якщо копнути глибше, то можуть випливти імена маркіза Ченслі, який фінансує сестру Бетті, або її родича по материнській лінії, маркіза Реймкаля.

Бріжіт точно не хотіла, щоб було знайдено нове родовище. Адже і тріумф Ів, і падіння цін на кристали, які скупив торговий дім Ченслі, були для неї серйозною загрозою. Івієнроуз очікувала, що Бріжіт підішле когось для перешкод.

«Але ж треба було сестрі Бетті обрати саме графа Санчеса з департаменту церемоній».

Це була іронія долі. Адже людиною, яку Ів призначила в загін, був саме Алвен, який уже одного разу змусив Хосена Санчеса «вмитися юшкою». І справді, Алвен уже розпливався в підлій усмішці:

— Хе-хе, графе Санчес. Треба було тобі покірно прийняти молот правосуддя. Оскільки ти цього не зробив, це місце стане твоєю могилою...

Алвен був воістину надійним підлеглим.

***

Тим часом у замку барона Панелло.

Слуги метушилися як ніколи, готуючись до прийому принцеси та її загону. Одна зі служниць, переносячи вазу з квітами, помітила чорноволосу жінку, що впевнено наближалася. Це була красуня з суворим поглядом, одягнена в обтисле шкіряне вбрання, а на поясі у неї висів досить моторошний шкіряний батіг.

— О, дамо Белкрам.

— Бачу, ти наполегливо працюєш, Лено.

Чорноволосу жінку звали Каделін Белкрам. Як головна управителька копальні Галамута, вона відповідала за те, щоб «витискати всі соки» з гомункулів на місці видобутку. Зазвичай на посаді головного управителя копальні люди змінювалися кожні два роки. Адже виснажлива праця задля виконання квот імператорського двору через експлуатацію гомункулів була неймовірно важкою. Проте Каделін уже п’ять років володіла шкіряним батогом — символом влади головного управителя, доводячи свою надзвичайну ефективність.

Зараз Каделін шукала свого сюзерена. Вона мала до нього справу.

— Де барон?

— У своєму кабінеті.

— Дякую.

Каделін швидко пройшла коридором і без жодного стуку відчинила двері кабінету.