Розділ 87 — Розділ 87

«Ох, благаю, зробіть щось із цією манерою виховання в розпліднику!» — подумки вигукнула Івієнроуз, коли ледь не здригнулася від почутого.

Саме в цей момент над їхніми головами, розсипаючи золотистий пилок, закружляв Амбер. Його хаотичний політ лише додавав роздратування Ів, чий спокій і так був на межі. Вона спритно спіймала охоронного голема-метелика і змусила його сумирно сидіти у себе на плечі.

Легко відкашлявшись, принцеса вдала, що не чула зухвалих слів Мікаеліса, і поспішила змінити тему розмови:

— Я думала, що інкарнація думок Галамута була величезною, але справжній Галамут виявився значно більшим, ніж я могла собі уявити.

— І він залишив по собі поклади магічної руди, що пропорційні його колосальним розмірам, — спокійно зауважив Мікаеліс.

— Так. Кажуть, Галамут був найбільшим серед усіх стародавніх магічних драконів-лордів.

Поки вони розмовляли, почулися кроки, і до них наблизилася Каделін Белкрам.

— Вітаю Її Високість Сьому принцесу, — промовила вона, схиливши голову.

— Вітаю, дамо Белкрам, — відповіла Ів.

— Ви милуєтеся магічною рудою? Які ваші враження? — запитала Каделін.

— Мене пройняли сироти. Я знала з книг, що Галамут був велетнем, але на власні очі він видається значно більшим, ніж у моїй уяві.

— Не дарма цих покладів вистачало, щоб забезпечувати Імперію Хаделамід протягом понад двохсот років.

— І саме через те, що ми бездумно витрачали ці неймовірні багатства, вірячи в їхню нескінченність, ми й опинилися в теперішньому скрутному становищі, — напівжартома додала Івієнроуз.

Ці слова розслабили Каделін, яка постійно відчувала внутрішню напругу. Вона мимоволі вимовила те, що було в неї на душі:

— Від самого початку ціну встановили занадто низьку. Навіть якщо пропозиція надмірна, хіба вартість видобутку — це не витрати? Через це багато підданих вважають, що магічні кристали дістаються нам задарма.

Івієнроуз широко розплющила свої бурштинові очі. Ця думка була їй надто знайомою.

«Це ж саме те, що я говорила юній графині Лучіард!» — згадала вона.

Відчувши раптове зворушення, Ів пильно подивилася на Каделін. Та, усвідомивши, що бовкнула зайвого перед представницею імператорської родини, здригнулася й низько схилила голову.

Івієнроуз лагідно всміхнулася. Вона помітила, що навколо були лише вона, Мікаеліс та Каделін.

— Дамо Белкрам.

— Слухаю, Ваша Високосте, — прошепотіла та, очікуючи на догану.

— Насправді я хотіла дещо сказати вам ще вчора під час вечері.

— Що саме?.. — Каделін з острахом ковтнула слину.

— Ти можеш мені довіряти. Ми з тобою на одному боці.

Каделін була приголомшена. Ніхто з імператорської родини ніколи не говорив їй подібних слів. Її зіниці затремтіли від нерозуміння, але Ів лише загадково всміхнулася, не надаючи більше пояснень.

За мить обличчя Івієнроуз знову набуло величного й суворого вигляду, миттєво змінивши атмосферу.

— Тоді ходімо до селища Лапіс. Ведіть нас.

— Слухаюся, Ваша Високосте.

Каделін пішла попереду, почуваючись наче під дією якихось чарів.

Коли вони дісталися селища, час обіду вже добігав кінця. Гомункули стояли в черзі, щоб повернути дерев’яні миски з-під каші. Втомленими очима вони роздивлялися двох чужинців, що прийшли з Каделін.

Після випуску з розплідника кожен гомункул проходив ритуал присяги, який змушував їх підсвідомо впізнавати в кожному зустрічному носієві крові Хаделамідів свого господаря. Вони побоювалися, чи не завдасть їм шкоди ця невідома принцеса, адже зазвичай імперці сприймали їх лише як живі інструменти.

Також їхню увагу привернув Мікаеліс. Будучи «Королем гомункулів», він випромінював особливу ауру, яку могли відчути лише представники його виду.

— Це Сьома імператорська принцеса. Всім вітати Її Високість! — скомандувала Каделін.

Гомункули, тримаючи свої миски, впали на коліна, торкаючись лобами землі.

«Уклін раба», — похмуро подумав Мікаеліс, згадуючи, як сам так само схилявся перед Десмондом II під час свого присяги на вірність. Його фіолетові очі потемніли.

— Швидше підводьтеся. Не зважайте на мене і продовжуйте свою роботу, — голос Ів звучав глухо. Її погляд був таким же похмурим, як і у Мікаеліса.

«Все набагато гірше, ніж я думала», — промайнуло в її голові, коли вона озирнулася навколо.

Селище виглядало жалюгідно, наче зона стихійного лиха. Гомункули харчувалися житньою кашею, яку в столиці не їли навіть найбідніші верстви населення. У крихітних, старих халупах, більше схожих на хліви, змушені були тулитися по четверо-п'ятеро осіб. Їхній стан здоров'я був жахливим, а в очах застигла чорна безнадія.

Івієнроуз глибоко вдихнула. Запах розпачу, що витав у повітрі, здавався їй задушливішим за сморід нечистот.

— Ваша Високосте, ви в порядку? — тихо запитав Мікаеліс.

— В порядку.

Турбота в його голосі допомогла їй вгамувати нудоту, що підступала до горла. Вона опанувала себе і стерла всі емоції з обличчя. Навколо було багато наглядачів, і будь-хто міг бути шпигуном її ворогів. Зараз вона мала поводитися як справжня представниця імператорського роду, що звикла експлуатувати гомункулів.

Раптом до них підбіг Алвен Редмон.

— Ваша Високосте!

— Пане Редмоне.

Алвен простягнув їй звіт про результати сьогоднішнього дослідження селища Лапіс.

— Ваша Високосте, я розробив план, як підвищити ефективність роботи копальні!

Ця тема миттєво привернула увагу всіх присутніх. Наглядачі навіть припинили збирати миски, прислухаючись до розмови, а Каделін дивилася на принцесу з сумішшю надії та тривоги.

Ів поглянула на обкладинку звіту. Підзаголовок був відвертим: «Як ефективно експлуатувати гомункулів». Алвен почав натхненно пояснювати:

— Для створення суворої та прозорої системи управління нам потрібні внутрішні інформатори. Гомункулів найкраще знають самі гомункули! Оберіть серед них кількох, дайте їм пов’язки на рукави й особливі повноваження. Вони доповідатимуть про будь-які прорахунки чи лінощі своїх побратимів.

— Хмм, отже, ти пропонуєш призначити наглядачів із їхнього ж числа? На кшталт старост, що керують селянами замість пана? — уточнила Ів.

— Саме так! Старости!

— Цікаво... Старости на копальнях... — Ів зробила вигляд, що замислилася. — Чудово. Дуже хороша ідея.

Задоволений Алвен перейшов до наступного пункту:

— Також не варто видавати всім однакову їжу. Треба видавати продукти сирими, щоб кожен міг готувати щось інше залежно від результатів своєї праці.

— Ти маєш на увазі запровадити диференціацію винагороди залежно від успіхів у роботі.

— Саме так! Гомункулів із розплідника привчають до конкуренції. Однакові пайки вбивають у них стимул працювати краще.

— Згодна. Треба змусити їх змагатися, адже конкуренція веде до зростання продуктивності.

— Якщо вони побачать замість житньої каші м’яку білу булку, вони працюватимуть до сьомого поту, щоб її отримати. У них тут немає інших радощів, крім їжі.

Ів кивала, уважно слухаючи, що ще більше надихало Алвена.

— Це дозволить використовувати продукти як валюту. Вони зможуть купувати й продавати працю одне одного.

— О, я розумію. Якщо гомункул захворіє, він зможе віддати свій пайок іншому, щоб той відпрацював за нього зміну?

— Саме так, Ваша Високосте! Вони самі заповнюватимуть прогалини в робочій силі. Хіба це не зручно?

Ів знову вдала, що замислилася.

— Але хіба ті, хто не зможе працювати, не помруть від голоду? Чи не варто про це турбуватися?

— Ой, Ваша Високосте, навіщо вам це? Нам же потрібно лише підвищити показники видобутку в короткостроковій перспективі. Кого хвилюють довгострокові наслідки?

— Справді. Я ледь не забула про головне. Дякую, що нагадали, пане.

Алвен гордо продовжив:

— Там ще багато ідей у звіті. Я, Алвен Редмон, доклав усіх зусиль, щоб виконати ваш наказ «вичавити з них усе до останньої краплі».

— О, це неймовірно. Ви справжній талант, — Івієнроуз підняла руки й почала аплодувати.

Плеск, плеск, плеск.

Її мляві оплески розлетілися луною по селищу, де панувала мертва тиша, адже кожен гомункул і наглядач, затамувавши подих, слухав цю розмову.