Розділ 89 — Розділ 89. Підказка до пробудження

У селищі Лапіс для Івієнроуз звели тимчасовий намет-шатро. Ця розкішна споруда зухвало зайняла місце прямо навпроти входу до селища, змушуючи гомункулів ніяковіти під її величчю.

Ів не стала повертатися до маєтку барона Панелло, а залишилася жити в цьому наметі. Щодня вона наглядала за будівельним майданчиком, допомагаючи алхімією, проводила навчання для майбутніх старост і водночас писала звіти для Десмонда II.

«У таких справах Алвен знавець, але оскільки батько хоче, щоб я особисто доповідала про ситуацію, нічого не поробиш».

Хоча життя й без того було насиченим, Івієнроуз не забувала контролювати пошуки нового родовища магічних кристалів. Раз на день вона вирушала в ущелину Зелькатос, дорога до якої займала годину в кареті. Там Ів, використовуючи свій фах у голем-алхімії, перевіряла справність пошукових големів. Також вона приймала звіти від Наталі Емрік, магині, відповідальної за польові роботи, щодо всіх нюансів пошуку.

«Схоже, дамі Емрік зараз нелегко через графа Санчеса».

Хоча Наталі не казала про це прямо, атмосфера навколо говорила сама за себе. Хосен Санчес, від якого не було жодної користі, щодня з’являвся в ущелині й чіплявся до кожної дрібниці, чим завдавав Наталі неабиякого головного болю. Шкода, але наразі Ів не мала наміру зачіпати Хосена.

«Протримайтеся ще трохи, дамо Емрік».

Ів туго зв’язала своє волосся кольору лаймового блонда у кінський хвіст і взялася за перо. Охайний почерк почав заповнювати аркуші листа до Десмонда II.

***

Минуло чотири дні відтоді, як загін Івієнроуз зупинився в селищі. Сила магії та алхімії була величною — всього за кілька діб Лапіс невпізнанно змінився. Насамперед були завершені млин та спільна піч.

Млин звели на околиці селища. Величезне жорно для обмолоту та великий млиновий камінь для подрібнення зерна були спроєктовані так, щоб їх рухало велетенське водяне колесо. Були передбачені як горизонтальні, так і вертикальні колеса, але поки що можна було використовувати лише горизонтальне, обертаючи його вручну.

Алвен демонстрував Ів креслення, пояснюючи:

— Згодом ми під’єднаємо акведук і використаємо перепад висоти води. Тоді вертикальне колесо дозволить молотити зерно значно легше.

— Доволі класичний метод.

— Так. Нині у більшості млинів колеса обертають за допомогою магічних кристалів. Але оскільки в Лапісі використання магічних кристалів заборонене, нам доводиться покладатися на людську силу або сили природи.

Те, що в шахтарському селищі, де видобувають магічне каміння, заборонено його використовувати, було справжнім абсурдом. Ів зітхнула.

— Ти розробив найкращий варіант для нинішніх умов. Хороша робота, Алвене.

Спільну піч звели на чималій відстані від млина, аби запобігти пожежі. Вона мала форму невеликої іглу з димарем, і таких печей було аж п’ятдесят. Їхньої потужності вистачало, щоб нагодувати всіх гомункулів у Лапісі. Ці печі також були традиційними — вогонь у них розпалювали дровами, а не магічними кристалами.

Коли Ів оглядала місце для закладання дров, Алвен знову кмітливо втрутився:

— Ми вже проклали під землею водопровідні труби. Коли води стане вдосталь, плануємо облаштувати поруч купальню під відкритим небом і подавати туди гарячу воду. Це дуже допоможе з гігієною в селищі.

— Так, купальня. Це справді важлива споруда.

В очах Ів з’явився тужливий відблиск, наче вона сумувала за домівкою. Це й не дивно, адже за чотири дні вона жодного разу не змогла нормально помитися.

«У місці, де навіть питна вода обмежена, нічого не вдієш».

Існувала магія, що створювала воду з вологи в повітрі, проте збір такої кількості води, щоб наповнити ванну, зайняв би багато часу й міг би нашкодити навколишньому середовищу.

«Тут і так сухо, водний баланс ледь тримається. Якщо невміло використати магію води, це може прискорити висихання колодязя».

Згадуючи теорію природної рівноваги з уроків магії, Івієнроуз терпляче чекала.

Оскільки встановлення млина та спільних печей завершилося, будівельники перейшли до зведення будинків. Наразі майданчик був на стадії знесення халуп та підготовки фундаменту. Ів вивчала план забудови. На папері були зображені будинки зі світло-сірими стінами та яскраво-синіми дахами.

— Тут є димарі. Всередині будуть встановлені печі на зиму?

— Саме так. Якщо забезпечити їх деревним вугіллям, вони зможуть жити в теплі.

— Хм, чудово. І не забудьте про квітники біля кожного будинку.

— Звісно. Це ж «показушна адміністрація», чи не так?

Думаючи про те, як замість квітів висаджуватимуть їстівні культури, Ів та Алвен усміхнулися одне одному. Для гомункулів, які не знали справжніх намірів, ця усмішка виглядала вельми зловісно.

***

Наступного дня на світанку, коли гомункули снідали двома картоплинами й збиралися на роботу до копальні, Ів покликала двадцятьох обраних старост до млина.

Біля млина височіли гори жита та кукурудзи, які Алвен за ніч доставив із зернової лавки маєтку Панелло. Алвен вийшов уперед із поважним виглядом:

— Її Високість Сьома принцеса бажає скуштувати житнього хліба та кукурудзяного супу. Ви маєте обмолотити ці інгредієнти, подрібнити їх і приготувати страву. Готуйте стільки разів, скільки знадобиться, поки не досягнете смаку, що задовольнить Її Високість!

Гомункули взялися за обмолот та випікання, використовуючи знання, здобуті під час навчання. За кілька годин від печей та казанів поплив апетитний аромат.

— Ні. Переробити.

Ів сиділа в кріслі, закинувши ногу на ногу, граючи роль вередливої принцеси. Спершу вона хоча б удавала, що куштує. Але коли процес повторився протягом п’яти годин, їй уже набридла ця їжа. Тому згодом вона почала поводитися вкрай недбало: лише проводила пальцем по скоринці хліба, перевіряючи маслянистість, або просто нюхала суп.

Алвен навіть це примудрявся вихваляти:

— О-о-о, Ваша Високосте! Ви визначаєте смак лише за кутом відблиску глянцю та напрямком розсіювання пари!

— Га? А, так. Алвене, твоя спостережливість як завжди на висоті.

— Ха-ха-ха! Хіба ж дарма я ваш перший помічник?

Погляд Мікаеліса став гострим:

— Пане Редмоне, чому це ви вирішили, що ви — перший помічник Її Високості?

— Хм? Хіба це не очевидно, сере Агніто?

Прихильність, якою Ів обсипала Алвена останніми днями, зробила його надзвичайно самовпевненим. Він не пасував навіть перед Мікаелісом.

— Імператорська родина Хаделамід традиційно цінувала розумову працю більше за фізичну. Тож хіба стосунки між володарем та цивільним чиновником не мають бути міцнішими, ніж із воїном?

Оскільки в цьому була частка правди, Мікаеліс не зміг заперечити. Тоді Алвен додав, ніби на втіху:

— Не варто так засмучуватися через те, що ви поступилися мені місцем у черзі. Що такого в другому номері? Сер Агніто — лицар, який служить Її Високості найближче, використовуючи своє тіло. Ви вже отримуєте достатньо милості своїм тілом, тож залиште інтелектуальні справи мені.

— ….

Натяк на те, що Мікаеліс «служить тілом», був більш ніж прозорим. Обличчя Мікаеліса стало незворушним, але Алвен продовжував безтурботно сміятися.

Ів, побачивши цю сцену, поперхнулася чаєм і закашлялася. Піона почала гладити Ів по спині, заперечуючи Алвену:

— Пане Редмоне, на жаль, ви не перший помічник.

— Що?! Чому це?! Чим я гірший за сера Агніто?!

Вигляд у нього був вкрай ображений. Піона похитала головою:

— Бо найближча до Її Високості особа — це Седелла.

— А, з цим я згоден.

Таким чином ієрархія була визначена: Седелла, Алвен, а потім Мікаеліс.

— Ха… — Мікаеліс видав короткий смішок, сповнений іронії. Для нього, який ніколи й ні в чому не пас задніх, число «три» було майже дном.

Він різко повернувся до Ів і серйозно промовив:

— Я докладу більше зусиль.

— Е-е, добре.

Печі працювали з ранку до пізнього вечора. Десять величезних кошиків, які мали нести кілька людей одночасно, були вщерть заповнені житнім хлібом. Якраз тоді пролунав дзвін, що сповіщав про кінець трудової зміни. Настав час вечері.

Здалеку з’явилася вервечка гомункулів. Як і завжди, вони йшли з млявими виразами облич, ледь переставляючи втомлені ноги. Проте, чим ближче вони підходили до селища, тим сильніше серед них поширювалося хвилювання, коли вони відчули густий аромат смачної їжі. Вони прискорили крок і невдовзі побачили хліб та суп.

Коли кілька гомункулів мимоволі ковтнули слину, Алвен голосно вигукнув:

— Це залишки їжі після вечері Її Високості принцеси! Взагалі-то, їх мали б віддати на корм худобі, але оскільки тут худоби немає, нічого не вдієш — доведеться з’їсти вам! Підходьте по одному й отримуйте хліб та суп!

Гомункули спершу дивилися з невірою в очах, але побачивши, що перші вже пішли вперед, почали один за одним ставати в чергу.

Ів нишком прошепотіла Алвену:

— Хіба обов’язково було казати так грубо? Порівняння з худобою — це вже занадто.

— Аж ніяк. Щоб наздогнати інших членів імператорської родини хоча б на чверть, ми маємо поводитися саме так.

— Що ж, нехай….

Ів знову подумала, що тепер їй цілком зрозуміло, чому в цьому поколінні імператорська родина приречена на крах. Вона мимоволі тяжко зітхнула.

Тоді Алвен знову спробував її «втішити»:

— Все гаразд. Хіба велич імператорського роду походить від людяності? Вона походить від сили панування. Поки сила крові непохитна, проблем не буде.

Він говорив це, навіть не підозрюючи, що з появою Мікаеліса ця сила дуже скоро перестане бути непохитною.