Розділ 11

— А тепер... — тихо промовив Алекс, дивлячись на натовп вовкулак. Його усмішка стала ширшою. — Потанцюємо. — Він зник із місця, залишивши за собою тонкий червоний слід у повітрі. Наступної миті серед вовкулак спалахнув справжній хаос.

Алекс увірвався просто в їхній натовп. Кровавий меч у його руці блискавично рухався з боку в бік, розсікаючи кігті, лапи й тіла монстрів. Жодного зайвого руху — кожен удар був точним, коротким і смертельним. Одному вовкулаці він відрубав лапу, другому одним рухом розітнув груди від плеча до живота.

Проте Алекс не обмежувався мечем. Кілька крапель його крові відділилися від леза й зависли в повітрі, обертаючись навколо нього. Ще мить — і вони перетворилися на тонкі, гострі списи, що рвонули в бік найближчих монстрів.

— Позаду! — різко пролунав голос Сирени.

Алекс миттєво відреагував. Не обертаючись, він відвів руку назад, і кров, що кружляла поруч, миттю витягнулася в довгу загострену стрілу. Вона прошила голову вовкулаки, який уже замахнувся лапою для удару.

— Дякую, Сирено, — спокійно промовив Алекс.

Він ухилився від пазурів іншого монстра, розвернувся на півоберта й одним точним ударом меча пробив його наскрізь. Та часу зупинятися не було. Щойно один ворог падав, із темряви вже вискакували нові. Вовкулаки атакували з усіх боків, не залишаючи Алексу жодної можливості для перепочинку.

— І скільки вас там ще сидить?! — пробурчав він, одночасно ухиляючись від двох атак.

— Чим більше монстрів ви переможете, тим швидше прокачаєтесь, — насмішкувато відповіла Сирена. — Тож не скаржтеся... — Вона раптом різко змінила тон. — Позаду!

Алекс навіть не повернув голови. Він зробив короткий рух пальцями, і кілька крапель його крові, що кружляли неподалік, миттєво змінили форму. Вони розтягнулися в широку, щільну пластину саме в ту мить, коли масивна лапа вовкулаки мала обрушитися йому на спину.

Кігті врізалися в густу кров, але не змогли пробити її. Навпаки — червона маса миттєво обплела лапу монстра, стискаючись навколо неї та повністю знерухомлюючи. На обличчі Алекса з'явилася легка усмішка. Він нарешті повернув голову й подивився на вовкулаку, який намагався дістати його пащею.

— Як же підло атакувати зі спини.

Кров, що утримувала лапу монстра, миттєво змінила форму. Замість щільного захисного шару вона витягнулася в масивний спис, який із силою рвонув уперед і проштрикнув вовкулаку наскрізь.

Монстр захрипів і важко впав на землю. Алекс навіть не встиг перевести подих, як нова група вже мчала просто на нього.

Він кинувся вперед, а меч у його руці розчинився, перетворившись на десятки тонких лез. Вони одночасно рвонули в різні боки, розсікаючи вовкулак, які опинилися поруч.

Ще одна група атакувала збоку. Алекс різко розвернувся, і кілька крапель його крові відділилися від загального потоку. У польоті вони витягнулися в тонкі голки й зі швидкістю кулі пробили черепи кількох монстрів.

Елізабет уважно спостерігала за всім, не відриваючи погляду від племінника. Вона стояла, схрестивши руки на грудях, і поступово на її обличчі з'являлася легка, майже невірогідна усмішка.

“Хоч би вдавав, що йому важко. Таке відчуття, що я привела його не в підземелля, а на дитячий майданчик.”

— Ліворуч! — знову попередила Сирена.

Алекс кинув швидкий погляд на монстрів, які мчали в його бік. Кілька вовкулак уже майже дісталися до нього, але хлопець навіть не спробував відступити.

Кров, що кружляла навколо нього, миттєво змінила форму. Спочатку вона зібралася в щільний вихор, який закрутився навколо Алекса, відхиляючи атаки монстрів. А вже наступної миті червоний потік розсипався на десятки тонких голок. Вони зависли в повітрі лише на мить, після чого з неймовірною швидкістю рвонули вперед.

Вовкулаки навіть не встигли зреагувати. Голки одна за одною прошили їхні тіла, після чого Алекс одним рухом руки змінив їхню траєкторію й направив у наступну групу монстрів, яка намагалася обійти його справа.

Елізабет, яка досі спостерігала за боєм, трохи нахилила голову. Її погляд уважно стежив за кожним рухом крові.

Вона вже бачила, як Алекс використовує її для створення зброї. Але зараз її вражало зовсім інше — швидкість, із якою він змінював її форму. Він не просто створював одне закляття за іншим. Він буквально перебудовував магію під ситуацію, не втрачаючи ані точності, ані сили.

Меч за мить перетворювався на спис. Спис — на гнучку стрічку. Стрічка — на десятки голок. І все це відбувалося майже без паузи.

“Скільки ж часу ти витратив, щоб навчитися так вільно нею керувати?..”

Елізабет добре знала, наскільки складною була подібна маніпуляція. Навіть створення однієї стабільної форми вимагало неймовірної концентрації, а Алекс змінював її прямо під час бою, одночасно контролюючи швидкість, щільність і напрямок руху.

“І при цьому він не втрачає точності...” — На її губах поступово з'явилася горда усмішка. — “Схоже, майбутня я таки непогано попрацювала.”

Бій тривав, і вовкулаки продовжували падати один за одним. Алекс рухався між ними майже безперервно, ніби справді танцював серед атак. Його кров раз у раз змінювала форму, підлаштовуючись під кожну нову ситуацію.

Нарешті кількість монстрів помітно зменшилася. Алекс зупинився й оглянув залишки зграї.

— Що ж, з вами було неймовірно весело, але, боюся, час закінчувати.

Він підняв руку. Краплі крові, що кружляли навколо нього, різко прискорилися. За кілька секунд вони розділилися на сотні тонких голок, які зависли в повітрі, утворивши навколо Алекса своєрідний червоний ореол.

На мить усе завмерло. А потім голки одночасно рвонули в усі боки. Монстри навіть не встигли завити. Десятки червоних лез прошили їхні тіла, і за кілька секунд остання вовкулака впала на кам’яну підлогу.

— Нарешті... — Алекс важко видихнув і витер з чола краплю поту.

Елізабет відштовхнулася від стіни й неквапливо підійшла до нього. На її обличчі все ще залишалася задоволена усмішка.

— Вражаюче, — сказала вона, легко плеснувши в долоні. — Особливо те, як ти керуєш кров’ю.

Алекс повернув до неї голову.

— Невже нарешті нормальна похвала?

— Не звикай, — одразу відповіла Елізабет. — Я просто як хороший учитель повинна іноді визнавати успіхи своїх учнів. — Алекс тихо засміявся. Елізабет ще раз оглянула його, а потім додала: — Але серйозно, Алекс. Ти дуже добре контролюєш форму. Причому змінюєш її буквально в русі, не втрачаючи швидкості й точності. Я навіть не уявляю, скільки часу майбутня я змушувала тебе тренуватися.

Алекс ледь усміхнувся.

— Повір, достатньо.

Елізабет тихо засміялася.

— У будь-якому разі приємно бачити результат власної роботи. — Вона на мить замислилася, дивлячись на кров, яка все ще повільно рухалася навколо Алекса. — Хоча зараз я починаю розуміти, чому майбутня я витратила на тебе стільки часу.

— Якщо хочеш, можу розповісти, як саме ти мене цьому навчала.

— Навіть не думай. — Елізабет одразу підняла руку.

— Чому?

— Бо якщо ти зараз почнеш розповідати мені всі нюанси, я зіпсую собі найцікавішу частину майбутнього. — Вона зробила крок ближче. — Знаєш, що мені найбільше подобається в магії?

Алекс похитав головою.

— Те відчуття, коли ти вигадуєш нову форму закляття й уперше випробовуєш її в бою. Коли щось не виходить із першої спроби, ти повертаєшся, аналізуєш помилку й думаєш, що можна змінити. А потім пробуєш знову. — На її обличчі з’явилася щира усмішка. — Оце і є справжня магія. Не просто повторювати те, чого тебе навчили, а створювати щось своє.

Алекс задумливо кивнув.

— Якщо буде час — обов’язково спробую. — Хлопець прибрав кров назад у своє тіло й перевів погляд углиб печери. — А зараз давай рухатися далі.

Дорогою їм ще кілька разів траплялися групи вовкулак, однак після попередньої зграї ці монстри вже не становили для Алекса жодної серйозної загрози. Їх було в рази менше, а самі вони виявилися значно слабшими.

Щоразу Алекс навіть не зупинявся надовго. Кривавий меч у його руці блискавично розсікав повітря, залишаючи після себе тонкий червоний слід. Один рух — і перший вовкулака падав на землю. Другий удар забирав життя ще одного. Решта навіть не встигали оточити його, перш ніж Алекс розправлявся з ними.

Так, майже без затримок, вони просувалися дедалі глибше в підземелля, залишаючи за собою лише тіла повалених монстрів. Нарешті попереду показалися масивні ворота із чорного каменю. На них був висічений символ вовка з розкритою пащею.

Кімната боса. Елізабет зупинилася перед воротами й перевела погляд на Алекса.

— Ну що, готовий? — запитала вона з легкою усмішкою. — Чи, може, все-таки знадобиться підтримка?

Алекс глянув на неї й ледь помітно посміхнувся.

— На всі сто. — У його руках знову з’явився меч із крові.

— Гаразд. Тоді покажи, чого ти вартий. — Елізабет тихо хмикнула й відійшла вбік.

Вона не збиралася втручатися. Сьогодні Алекс мав розібратися сам — і з рядовими вовкулаками, і з їхнім ватажком.

Вони відчинили ворота. За ними відкрилася величезна печерна зала, де стіни вкривали темні нарости. У повітрі витав густий запах крові та гнилі, від якого навіть досвідчений боєць міг би скривитися. Посередині залу, серед розкиданих кісток і залишків тіл, височіла страхітлива фігура.

Бос — гігантський вовкулака, що перевершував своїх підлеглих удвічі, — сидів на колінах, заглиблений у свою трапезу. Його масивні кігті занурювалися в мертву тушу меншого вовкулаки, шматуючи її на частини. Інші монстри, менші за нього, стояли осторонь, немов чекаючи своєї черги. Його хутро було темним, майже чорним, а на спині виднілися шрами від безлічі битв.

Алекс і Елізабет мовчки стояли біля входу, спостерігаючи за сценою. Вовкулаки не помітили їх одразу, занадто зайняті власним жорстоким ритуалом.

— Пам’ятаєш, що я тут лише спостерігач? — тихо запитала Елізабет, не зводячи погляду з вовкулак.

Алекс, не відводячи погляду від боса, хмикнув.

— Пам’ятаю.

— Добре, — Елізабет усміхнулася. — Удачі з ними.

— Дякую.

У цю мить гігантський вовкулака відірвав голову від своєї трапези. Його жовті очі загорілися люттю, коли він нарешті помітив чужинців. Гучний, розкотистий рик прокотився печерою, змушуючи стіни здригнутися. Менші вовкулаки тут же кинулися вперед.

Алекс міцніше стиснув руків’я кривавого меча й змістив центр ваги.

— Починається.

Елізабет відійшла ще трохи далі, звільняючи йому простір.

— Веселися, племіннику.

Алекс не звертав уваги на неї — його погляд був прикутий лише до боса. Монстр рушив до нього, масивний, як гора м’язів і люті. Його лапи розбивали кам’яну підлогу, а кожен крок супроводжувався низьким гарчанням.

Алекс кинувся йому назустріч. Бос ударив по ньому лапою, але Алекс ухилився, залишаючи в повітрі тонкі криваві сліди.

— Сирено!

— Позаду!

Алекс різко обернувся, і в ту ж мить частина його крові утворила бар’єр, прийнявши на себе кігті вовкулаки. Кров’яна маса поглинула удар, а потім швидко згустилася в загострений спис, який із пронизливим звуком увігнався прямо в лапу монстра.

Бос завив від болю, але навіть не подумав відступати. Він розвернувся й атакував з іншого боку. Алекс ковзнув назад, а потім вистрілив десятками кривавих голок, що вирвалися з повітря й пронизали вовкулаку. Монстр ревів, але, попри множинні поранення, продовжував наступати.

— Товстошкірий, — пробурмотів Алекс, швидко оцінюючи ситуацію.

У цей момент кілька менших вовкулак спробували скористатися нагодою й оточити його. Алекс миттєво змінив напрямок руху, одним помахом меча розрубав найближчого монстра, а з іншої руки випустив кілька тонких кривавих лез, які вразили ще двох.

Він не дозволяв їм наблизитися, але й повністю ігнорувати їх не міг. Поки бос раз по раз намагався дістати його своїми кігтями, десяток менших вовкулак безперервно кружляли навколо, шукаючи можливість для атаки.

Часом Алекс розбирався з ними сам, блискавично переміщаючись між монстрами й знищуючи одного за одним. А часом його увага на мить поверталася до боса — і тоді доводилося різко ухилятися від чергової атаки, адже навіть один пропущений удар цього гіганта міг серйозно його травмувати.

Раптом бос підстрибнув у повітря, піднявши вгору лапу, що світилася темною енергією.

— Що за...

Лапа обрушилася вниз, утворюючи ударну хвилю, яка змусила Алекса відступити. Він ледве встиг зреагувати, коли один із менших вовкулак кинувся на нього збоку. Алекс миттєво розвернувся й пробив його кривавим лезом, після чого знову перевів погляд на боса.

— Він використовує ману? — здивувався Алекс.

— Більшість високорівневих босів мають таку здібність, — підказала Сирена.

— Точно. Я і забув за стільки часу.

Алекс знову кинувся вперед, різко ухиляючись від чергового удару. Його меч із крові розрізав повітря, залишаючи на тілі боса глибокі рани. Проте цього було недостатньо. Монстр зробив різкий розворот і махнув лапою, змушуючи Алекса виставити перед собою захисний бар’єр із крові. Але навіть так він відчув силу удару — його відкинуло назад.

Він приземлився, прокотившись по землі, але швидко встав на ноги. Та не встиг Алекс повністю оговтатися, як один із вовкулак кинувся йому в спину. Хлопець різко розвернувся, сформувавши з власної крові коротке лезо, й одним рухом перерізав горло монстра.

Ще один уже наближався збоку. Алекс ухилився від його кігтів і, не зупиняючись, пробив йому груди кривавим списом.

— Добре... спробуємо щось таке.

Він розтиснув пальці, і вся кров, що була навколо нього, почала згущуватися, обертатися навколо нього, утворюючи спис у його руках.

— Гадаєте, спрацює? — прозвучав занепокоєний голос Сирени.

— Якщо цілитися в правильне місце, — Алекс єхидно посміхнувся.

Монстр знову кинувся на хлопця. Вільною рукою Алекс створив декілька кривавих голок, які відправив у боса. Той прикрив морду лапою, і всі голки ввійшли в неї, не завдавши йому вагомої шкоди. Однак, коли він відвів лапу, кров’яний спис миттєво прилетів монстру в праве око.

Вовкулака заревів на цілу печеру від болю з такою силою, що навіть стеля зі стінами почали тремтіти. Цього разу Алекс уже не дозволив дрібним монстрам відволікти його. Кілька вовкулак кинулися вперед, але криваві леза, що з’явилися навколо хлопця, миттєво зупинили їх. Один за одним вони падали на кам’яну підлогу, залишаючи Алексу простір для останньої атаки.

— І тепер фінальний штрих, — Алекс простягнув руку вперед.

Краплі його власної крові, що досі кружляли в повітрі навколо нього, раптово почали стрімко збиратися в одну точку. За мить вони закрутилися у шалений вихор, утворивши криваве торнадо, яке стрімко набирало обертів.

Бос завив і спробував ухилитися, але Алекс миттєво змінив напрямок руху вихору. Кривава маса накрила вовкулаку з усіх боків, не даючи йому вирватися.

— Подивимося, чи витримаєш це, — прошепотів Алекс, стиснувши кулак.

Торнадо різко стиснулося навколо монстра, а за мить у ньому сформувалися сотні загострених шипів. Усі вони одночасно рвонули вперед, прошиваючи тіло боса з усіх боків.

Вовкулака заревів і спробував вирватися, але Алекс лише сильніше стиснув пальці. Його кров продовжувала рухатися, змінюючи форму прямо всередині кривавої конструкції та раз у раз завдаючи нових ударів.

Вовкулака хрипко рикнув... а потім важко впав на землю. Зал заповнила тиша.

— Ваш рівень підвищено, — почувся в голові спокійний голос Сирени.

Алекс важко дихав, поступово розслабляючи пальці. Криваві шипи розсипалися на краплі й повернулися до нього, знову зливаючись із його тілом.

— Ідеальна техніка. Ще трохи — і я почну заздрити твоєму контролю. — пролунало позаду нього. Він обернувся й побачив Елізабет, яка стояла серед купи знищених монстрів. — Що ж, зачистка офіційно завершена, — посміхнулася вона.

— Радий чути, — Алекс тільки кивнув. — Повертаємося?

— Спочатку заберемо ядро.

Елізабет підійшла до тіла боса й нахилилася над ним. За мить вона дістала з його грудей магічне ядро, що все ще випромінювало слабке світіння, після чого сховала його в інвентар.

— Тепер можна повертатися.

Алекс кивнув. Навпроти них одразу відкрився портал, темна поверхня якого тихо закрутилася, утворюючи прохід назад. Вони разом ступили вперед і зникли в ньому.

Алекс неквапливо йшов уздовж мармурових стін, крутячи в пальцях картку-пропуск. Її золотисте покриття ледь вловлювало світло магічних кристалів, що освітлювали дорогу. Цей невеликий шматок металу давав йому офіційний доступ до найнебезпечніших підземель, які тільки могла запропонувати Гільдія, — до підземель А-рангу включно. Щоправда, на S -рангові підземелля цей пропуск не поширювався.

В його голові знову спливали слова, сказані Елізабет після повернення.

"— Я б хотів сходити в ще одне підземелля сьогодні."

Елізабет підняла брову, оцінюючи його серйозний вираз.

"— Ні, на сьогодні з тебе вистачить, — сказала вона, схрестивши руки. — Завтра зайди до мене в кабінет після тренування з Крул."

Алекс звузив очі.

"— Навіщо?"

Елізабет лише загадково усміхнулася:

"— Просто в мене є одна ідея, яку давно було слід реалізувати."

"— І що це за ідея?"

"— Дізнаєшся завтра, — сказала вона, зберігаючи спокій. — А зараз іди відпочивай."

Алекс важко видихнув, закочуючи очі.

— І знову ніякої конкретики, — пробурмотів він, прибираючи картку в кишеню. — Коли вони здихаються цієї звички?

Він продовжив йти далі, міркуючи, що ж могла мати на увазі Елізабет. Однак, коли він майже дійшов до своєї кімнати, його кроки на мить зупинилися. Неподалік, опершись спиною на стіну, стояв знайомий демон — той самий, що влаштував хаос на площі декілька днів тому.

— Схоже, він на Вас чекає, — спокійно промовила Сирена.

Хлопець лише посміхнувся.

— Очевидно. І я навіть можу передбачити, як це почнеться, — подумки відповів він. — Тут усього два варіанти. Перший: він почне волати про свою гордість, про те, хто він такий і як я посмів його принизити перед усіма. І, звісно ж, розкаже, як сильно він постраждав через мене. — Алекс ледь помітно хитнув головою. — Другий варіант: як тільки я підійду ближче, мені прямо в обличчя полетить закляття темряви.

— Ви занадто песимістично налаштовані, — зауважила Сирена. — Я все ж сподіваюся, що він тут, щоб вибачитися. Або, можливо, взагалі чекає когось іншого.

Алекс коротко хмикнув.

— Ну-ну, продовжуй сподіватися, Сирено. Чи тобі не знати, що реальність рідко буває настільки щедрою.

Він підійшов до дверей своєї кімнати, і саме в цей момент демон нарешті рушив з місця.

— Ти, виродку... — почав той, вишкіривши зуби від люті.

Алекс на автоматі підняв погляд на хлопця, оцінив його бойову позу і, зрозумівши, що зараз почнеться класична тирада, звернувся до Сирени:

— Сирено, судячи з його поведінки, як думаєш, наскільки сильно він мене ненавидить за шкалою від одного до десяти?

— Гадаю, десь на сімку тягне.

— Тільки сімка? Як на мене, тут мінімум дев’ять.

— Для дев’ятки він уже мав би спробувати Вас атакувати.

— Сирено, дорогенька, май совість — дай йому виговоритися. Він, певно, цілу ніч репетирував перед дзеркалом, щоб висказати все, що про мене думає. Ось тільки я одного не розумію: де тут моя провина? Якщо йому так горить на когось позлитися, то хай у першу чергу злиться на свій крихітний мозок.

— Або на Ліліт. Як-не-як, саме вона відчитала його на площі.

— Ось-ось. Чого ж було відразу до мене бігти зі своїми претензіями, коли є аж два повноцінні претенденти на цю роль?

Тим часом демон усе ще говорив. У нього явно була багата уява, бо за цей короткий час Алекс уже “принизив його перед усіма”, “зіпсував йому репутацію”, “позбавив честі” і ще багато чого не дуже цікавого.

Алекс ліниво позіхнув і знову взявся за дверну ручку, перебивши демона:

— Слухай, давай продовжимо якось іншим разом? Зараз я надав би перевагу гарячій ванні, чашці чаю і короткому сну, а не діалогу з тобою.

Демон явно був не в настрої для компромісів. Щойно Алекс спробував відчинити двері, той миттєво зробив випад, намагаючись схопити його за комір. Однак вампір навіть не глянув у його бік — він лише зробив легкий крок назад, відступивши на кілька метрів. Демон, який ще секунду тому був упевнений у своїй атаці, втратив рівновагу й мало не полетів уперед.

— Ой, вибач. Я що, мав стояти на місці? — невинним тоном запитав Алекс, легко похитуючи головою. — Треба ж завчасно попереджати. Давай спробуємо ще раз. Тільки дивись не перестарайся.

Демон стиснув зуби й витягнув з інвентарю довгий чорний спис. Його очі палали люттю.

— Якщо кулаками тебе не дістати, то як щодо цього?!

Алекс лише знизав плечима, спостерігаючи, як суперник знову кидається на нього. Демон зробив швидкий випад, націлившись списом просто в груди. Алекс спокійно змістився вбік, і вістря просвистіло за кілька сантиметрів від його тіла.

— Чому Ви не атакуєте? — спокійно запитала Сирена.

Алекс ухилився від наступного удару, а потім безтурботно заклав руки за голову.

— Ну, по-перше, не хочу зайвих проблем зі студрадою. По-друге... — він різко нахилився, дозволяючи спису пролетіти над головою, — це весело. Нехай хлопець трохи випустить пар.

Демон лютував. Він почав атакувати дедалі швидше, намагаючись загнати Алекса в кут. Удари ставали важчими, рухи — агресивнішими, але жоден із них так і не досягав цілі. Алекс рухався легко й невимушено, немов танцюючи між ударами. Він ухилявся в останню мить, кожного разу залишаючи спису лише порожній простір.

— Може, досить? — із удаваною нудьгою запитав він, коли демон зробив особливо потужний замах.

Той навіть не відповів. Зробивши різкий випад, демон вклав у нього всю свою силу. Саме цього Алекс і чекав. Він зробив один короткий крок убік, дозволяючи спису пролетіти повз. У ту ж мить хлопець різко розвернувся, опинившись у демона за спиною, і легко поклав руку йому на плече.

Демон завмер.

— Все? Чи ще трохи потанцюємо? — Алекс нахилився до його вуха, не змінюючи безтурботного тону.

Демон смикнув плечем, вирвався з його хватки й різко відскочив убік. Спис, який він досі стискав у руці, раптом полетів убік. Металева зброя з дзенькотом ударилася об кам’яну підлогу, кілька разів відскочила й нарешті завмерла.

Алекс майже не звернув на це уваги. Його увагу привернуло дещо інше. Демон потягнувся до інвентарю й дістав невелику колбу, наповнену густою темною рідиною. Вміст ледь помітно виблискував у світлі магічних кристалів, віддаючи слабким багряним сяйвом.

— І що це в нас таке? — Алекс підняв брову, спостерігаючи, як демон одним ковтком випиває зілля.

Щось змінилося миттєво. Навколо демона здійнялася потужна магічна хвиля. Повітря наче стало густішим, важчим, насиченим зловісною енергією. По шкірі Алекса пробігли мурашки, а внутрішнє відчуття небезпеки спалахнуло в голові, наче червоний сигнал.

"Ця аура..."

Алекс уважно вдивився в демона. Його розвинений інтелект дозволяв набагато краще сприймати потоки магії навколо себе, і зараз він чітко бачив, як навколо тіла демона почали закручуватися спіралі темної енергії. Вони були щільними й агресивними, пульсували в повітрі, немов жива матерія, що намагалася вирватися назовні.

— Сирено, — Алекс намагався зберігати спокій, хоча всередині вже готувався до найгіршого. — Що це за зілля? Що з ним відбувається?

— Перевіряю базу даних... — На кілька секунд запала тиша. — Інформація відсутня.

Алекс на мить застиг.

— Тобто “ відсутня ” ?

— Я не знаходжу нічого подібного в базі зареєстрованих еліксирів.

— Прекрасно, — пробурмотів Алекс, спостерігаючи, як тіло демона починає змінюватися.

Його форма стала більш масивною — м’язи надулися, наче ось-ось мали розірвати шкіру. Тканина форми на плечах і передпліччях із легким хрускотом розійшлася по швах, не витримуючи раптової зміни його тіла.

Але це було лише початком. На голові хлопця з’явилися два чорні роги, які демони зазвичай приховували за допомогою магії, щоб не привертати зайвої уваги. Тепер вони стирчали назовні, грубі й нерівні, схожі на обсидіанові клинки. Його очі почервоніли, палаючи лютою ненавистю, а зіниці звузилися, перетворившись на тонкі прорізи, подібні до зміїних.

З куточків рота потекла густа слина, яка, здавалося, випаровувалася, щойно торкалася повітря. Його тіло ніби стало важчим, подих — глибшим, а кожен рух був наповнений незрозумілою, майже тваринною агресією.

Алекс насупився.

— Чувак, ти там нормально себе почуваєш?

Демон не відповів. Він лише підняв руку, на якій було магічне кільце, і в ту ж мить під ногами Алекса спалахнув магічний символ.

— Негайно ухиліться! — різко попередила Сирена.

Алекс, не думаючи ні секунди, відскочив убік. І правильно зробив. Там, де він щойно стояв, із землі з гуркотом вирвався величезний чорний шип. Його краї пульсували темною енергією, а повітря навколо вібрувало, немов сам простір не міг витримати сили закляття.

Алекс знову глянув на демона.

— Так, я зрозумів. Ти не в настрої для діалогу.

Раптово демон кинувся на нього з неймовірною швидкістю, рухаючись, як справжній звір. Його руки, позбавлені зброї, потягнулися просто до грудей Алекса, явно націлюючись на серце. Хлопець миттєво напружив усі м’язи, готуючись прийняти удар. Але в ту мить, коли атака мала досягти цілі, демон різко розвернувся на місці, змінивши напрямок руху, і вдарив Алекса ногою в бік.

Хлопець навіть не встиг повністю зреагувати. Удар влучив із такою силою, що повітря навколо немов вибухнуло.

— Зараза...!

Його тіло пролетіло крізь скло величезного вікна, яке з гуркотом розсипалося на тисячі уламків. Але замість того, щоб безконтрольно летіти вниз, Алекс миттєво згрупувався в повітрі. Його очі швидко оцінили ситуацію, а тіло підлаштувалося під падіння. За мить до удару об землю він різко розвернувся й створив під ногами платформу з крові. Використавши її як трамплін, Алекс перевів інерцію падіння в рух уперед, м’яко ковзнувши по траві.

Він опустився на одне коліно, гасячи швидкість, а потім плавно піднявся, скидаючи з плечей кілька скляних уламків.

— Ну, це було весело, — пробурмотів він, струшуючи пил з одягу.

Його погляд миттєво метнувся вперед. У вибитому вікні все ще стояв демон. Він важко дихав, а з його горла виривалося звіряче гарчання.

Алекс нахилив голову вбік і повільно розтиснув пальці.

— Ну, раз ти так цього хочеш... — його губи розтягнулися в хижій посмішці. — Тоді ходімо, потанцюємо ще трохи.

Демон, що стояв серед уламків віконної рами, хижо вишкірився, спостерігаючи за Алексом. Його груди важко й уривчасто здіймалися, а червоні очі палахкотіли диким блиском.

А потім він зник. Алекс інстинктивно напружився й різко відскочив убік. У тому місці, де він стояв секунду тому, із землі вирвався чорний шип, розриваючи ґрунт і залишаючи після себе глибоку воронку.

"Якби я затримався хоча б на мить..."

Але думати було ніколи. Демон з’явився просто перед ним і завдав удару правою рукою. Алекс миттєво ухилився, відчуваючи, як повітря навколо руки демона ніби розривається від сили атаки.

Він зробив крок назад, і тієї ж секунди перед ним із землі вирвався ще один чорний шип. Алекс відскочив убік, і саме в цей момент демон знову зник.

Сирена не забарилася:

— Зверху!

Алекс різко підняв голову й побачив, як демон падає згори, виставивши ногу для удару. В останню мить хлопець встиг перекотитися. Нога демона з гуркотом врізалася в землю, і тієї ж секунди ґрунт під нею вибухнув, утворюючи глибокий кратер. У повітря розлетілися грудки землі та уламки каміння.

Алекс відчув, як шматки мармуру зі стежки, що вела через сад, боляче вдарили його по спині.

"Що за монструозна сила..." — пробурмотів він, вирівнюючись.

Демон не давав йому навіть секунди на роздуми. Він різко розкинув руки, і з обох боків у бік Алекса рвонули чорні шипи. Хлопець відступив назад, ухиляючись від першої атаки, але щойно зробив крок, як ще один шип вирвався просто з-під його ніг.

Він підстрибнув і, використавши верхівку шипа як опору, різко відштовхнувся від нього, зробивши переворот у повітрі.

— Обережно, ліворуч!

Алекс ледве встиг повернути голову. Демон уже був поруч. Він замахнувся, і Алекс приготувався заблокувати удар. Проте в останню мить хлопець різко змінив траєкторію й замість удару рукою завдав нищівного удару ногою, націлившись просто в живіт Алекса.

Той ледь устиг зреагувати, схрестивши руки перед собою. Удар виявився настільки потужним, що його відкинуло назад. Він пролетів кілька метрів у повітрі, але й цього разу зміг згрупуватися. Торкнувшись землі, Алекс відштовхнувся й ковзнув по мармуровій плитці саду, поступово гасячи швидкість.

Він зупинився за кілька метрів від демона, швидко звівся на ноги й перевів на нього погляд. Демон стояв на місці, важко дихаючи, але на його обличчі все ще зберігався вираз дикого задоволення.

Алекс повільно випрямився. Цього разу його посмішка стала трохи ширшою.

— Здається, ти добре розважаєшся, — пробурмотів хлопець, струшуючи пил із рукава.

— А Ви ні? — спокійно нагадала про себе Сирена.

Алекс усміхнувся, знову ухиляючись від двох шипів, що виросли просто з-під землі.

— Ну, як тобі сказати... Відчуваю, що я занадто поблажливий.

— Ви вже давно могли б закінчити цей бій, якби почали ставитися до нього серйозніше.

Алекс мовчки ухилився ще від одного удару кулаком, пропустивши його буквально за кілька сантиметрів від обличчя.

— Можливо.

— І чому ж Ви зволікаєте?

Алекс на мить задумався, перекочуючись убік і змушуючи демона знову промахнутися.

— Боюся, якщо я атакую серйозно, він може не витримати. Різниця в рівнях зіграє свою роль, а я не хочу потім мати зайві проблеми.

— Якщо Ви продовжите лише ухилятися, він зрештою просто затисне Вас у глухому куті. А хлопця тут якось підлатають. Тож закінчуйте вже цю виставу, поки сюди не набігло ще більше народу.

Демон, наче почувши її слова, вклав усю силу в наступний удар. Алекс миттєво присів, пропускаючи кулак над головою.

— Добре, — важко зітхнув він.

Наступної миті Алекс різко рвонув уперед. Демон навіть не встиг зреагувати, коли кулак Алекса врізався йому просто під ребра. Удар виявився настільки сильним, що тіло демона зігнулося вперед, а ноги відірвалися від землі. Його відкинуло назад, немов ядро, і з гучним тріском він врізався в мармурову стіну саду. Каміння розлетілося навсібіч, здіймаючи густу хмару пилу.

Алекс випростався й злегка струсив рукою.

— Сподіваюся, це його вгамує.

І через мить позаду Алекса пролунав знайомий жіночий голос — спокійний, але з нотками цікавості:

— Що тут відбувається?

Хлопець різко обернувся. За кілька метрів від нього стояла Ліліт, склавши руки на грудях. Позаду неї вже зібрався десяток студентів, яких явно привернув гучний шум битви.

— Уже все закінчено, — ледве встиг вимовити Алекс, як його тіло пронизало недобре передчуття.

Аура демона, яку він виразно відчував кілька хвилин тому, знову різко посилилася, наповнюючи повітря гнітючою енергією. Алекс перевів погляд на місце, де досі стояв густий клубок пилу, і одразу помітив тривожний знак. Крізь завісу пилу було добре видно темне магіче коло, що світилося просто в руці демона.

Але найгірше було навіть не це. Демон повністю ігнорував Алекса. Його рука була спрямована прямо на Ліліт. Час немов сповільнився.

— Дідько!

Алекс миттєво створив під ногами Ліліт своє магічне коло, і тієї ж миті її фігура зникла, з’явившись прямо поруч із ним. У ту саму секунду з місця, де щойно стояла дівчина, виріс величезний чорний шип. Він із гуркотом пробив землю, мов спис, який мав проштрикнути її наскрізь.

— Що це зараз було? — тихо, але гостро запитала Ліліт, глянувши на Алекса.

— Я й сам поки не зрозумів, — швидко відповів він. — Після цього Алекс підняв голос, звертаючись до студентів: — Усі, негайно забирайтеся звідси!

Перелякані учні не змусили себе чекати. Одного погляду на гігантський чорний шип виявилося достатньо, щоб вони миттю розвернулися й побігли геть.

Алекс повернув голову до демона, готовий продовжити бій, але щойно пил осів, його погляд змінився. Він чітко пам’ятав, як влучив Рейнеру під ребра. Пам’ятав і хрускіт кісток під кулаком. Та зараз демон стояв рівно, наче щойно вийшов на прогулянку. Жодного сліду пошкоджень.

"Він що, так швидко регенерував?"

Алекс мимоволі насупився. Тим часом демон нарешті заговорив. Його голос був спотвореним і хриплим, але в ньому все ще звучала ледь вловима насолода від того, що відбувалося.

— О, леді Ліліт... Як же я радий знову вас бачити.

З реакції дівчини було зрозуміло, що вона його не впізнала. Рейнер єхидно посміхнувся, показуючи гострі ікла.

— Невже не впізнаєте мене після всієї тієї... довгої та нудної лекції?

Ліліт ще раз уважно глянула на нього. Минуло лише кілька секунд, перш ніж у її очах промайнуло розуміння.

— Рейнер... — її голос став майже беземоційним, холодним.

Демон задоволено посміхнувся, ніби почув найприємніше слово у світі.

— Отже, згадали... Ну що ж, леді Ліліт, я радий, що нарешті можу відплатити вам за все те приниження, яке мені довелося витерпіти через вас!

— Що з тобою сталося? — її очі ковзнули по його тілу, уважно вивчаючи кожну зміну.

— Ти справді хочеш це знати? — Рейнер відкинув голову назад і розсміявся. — Скоро це вже не матиме значення!

Алекс важко видихнув і обернувся до Ліліт.

— Не думаю, що розраховувати на конструктивний діалог із ним зараз доречно.

Дівчина мовчала секунду, а потім повільно кивнула.

— Ти правий. — Вона зробила крок уперед, і її аура почала змінюватися. Вона поступово ставала щільнішою, відчутно змінюючи атмосферу навколо. — Наше завдання зараз — зупинити його, перш ніж він зробить ще щось.

— Легше сказати, ніж зробити. Я хвилину тому добряче так його вдарив під ребра, але, як бачиш, результату це особливо не принесло.

Ліліт на мить перевела погляд на Рейнера, після чого зосередилася на Алексі.

— У такому разі можеш виграти мені трохи часу? Я спробую створити таке закляття, після якого він не зможе так швидко оговтатися.

На обличчі Алекса з’явилася зловісна усмішка.

— Ну, це я можу влаштувати.

Рейнер не зволікав. Його рука сіпнулася вперед, і на долоні спалахнуло темне магічне коло. Алекс одразу відреагував. Його пальці стиснулися, а тонкий шар власної крові вкрив долоню, формуючи захисний бар’єр навколо неї.

Із магічного кола з неймовірною швидкістю вирвався темний шип, прямуючи просто в Ліліт. Алекс зробив один крок уперед і різко виставив руку. Глухий удар. Шип зупинився, застрягши між пальцями Алекса. Ліліт завмерла, її очі розширилися. Рейнер теж на мить застиг, не розуміючи, як Алекс просто... зловив його атаку.

Юнак повільно опустив руку, все ще стискаючи шип між пальцями. Долоня трохи здригнулася від сили удару, але кров’яний бар’єр поглинув основний імпульс, не дозволивши атаці завдати серйозних травм.

— Ти в нормі? — Він обернувся до Ліліт.

Ліліт мовчки кивнула, не зводячи очей із шипа в його руці. Рейнер загарчав. Здавалося, його лють ось-ось вибухне.

— Виродок... — прошипів він і знову створив магічне коло.

Одразу кілька темних шипів вирвалися вперед. Алекс легкими і швидкими рухами першим шипом відбив усі інші. Останній продовжив летіти прямо в нього.

— А що буде, якщо спробувати так? — промовив він, метнувши перший шип прямо назустріч останньому. Два снаряди зіткнулися, вибухнувши сплеском темної енергії. Алекс розминув шию й усміхнувся. — О, вже стає цікавіше.

Рейнер лише гаркнув і кинувся вперед. Він більше не витрачав ману на дальні атаки — тепер покладався винятково на свою фізичну силу та швидкість. Алекс відчув ударний порив вітру, коли кулак демона промайнув буквально за міліметр від його обличчя.

"Він став швидшим."

Наступний удар цілком міг зламати йому щелепу, якби Алекс вчасно не схилив голову. Рейнер не зупинявся. Він знову зробив різкий випад, але цього разу Алекс не став ухилятися. Він підняв руку, і кров, яка досі залишалася на його долоні, миттєво згустилася, утворюючи щільний захисний шар.

Кулак демона врізався в червону масу, і Алекс навіть помітив, як очі Рейнера на мить розширилися від здивування.

— Думаєш, тільки ти можеш гратися зі своєю маною? — Алекс стиснув пальці.

Кров миттєво змінила форму, тонкими червоними стрічками обвившись навколо зап’ястя Рейнера. Одним різким рухом Алекс смикнув його на себе, змушуючи демона втратити рівновагу.

— Політати не хочеш? — посміхнувся він і з усієї сили швирнув Рейнера назад.

Тіло демона зі свистом пролетіло через увесь сад і з гучним тріском знову врізалося в мармурову стіну. Каміння посипалося вниз, а в повітря здійнялася густа хмара пилу.

Ліліт здивовано перевела погляд на Алекса.

— Звідки в тебе така сила?

— Це все завдяки тренуванням з однією з наших Директрис, — Алекс знову стиснув кулаки, не зводячи погляду з клубу пилу. — Як там у тебе із закляттям?

Ліліт перевела подих і вигнула пальці, створюючи перед собою темне магічне коло.

— Все готово! Відійди!

Алекс миттєво відскочив убік. Ліліт витягнула руки вперед, і з її долонь вирвався потік густої темної енергії. Він зі свистом понісся в те місце, де в пилу досі залишався Рейнер. Сила удару була настільки великою, що навіть Алекс відчув, як повітря навколо стиснулося від чистої магічної хвилі.

Удар влучив точно в ціль. Величезний вибух потряс землю, а пил здійнявся з новою силою, накривши залишки мармурової стіни.

"Кінець?"

Поступово пил почав осідати. Алекс стиснув зуби. Рейнер стояв посеред руїн — абсолютно неушкоджений. Навколо нього височіли чорні шипи, що зімкнулися над демоном, утворивши щільний захисний купол.

Ліліт важко дихала, а потім її ноги підкосилися, і вона впала на коліна.

— Це...

Рейнер повільно розправив плечі й вишкірився.

— Ха-ха-ха! — вибухнув він сміхом. — І ця атака повинна була мене зупинити? Це все, що ви можете, президент?

Алекс навіть не встиг нічого сказати, коли Рейнер знову кинувся вперед.

"Ти вже починаєш діяти мені на нерви!"

Алекс різко рушив йому назустріч. Два противники зійшлися посеред саду, але цього разу Алекс не став ухилятися. Його кулак врізався прямо в щелепу демона. Удар відправив Рейнера в повітря. Той пролетів кілька метрів, після чого з гуркотом упав на землю, пробивши її тілом і створивши новий кратер.

Алекс швидко присів біля Ліліт.

— Ти як?

— Це... це було моє найпотужніше закляття, — прошепотіла вона, дивлячись на власні руки. — І воно не дало взагалі ніякого ефекту...

Алекс відкрив інвентар і витягнув звідти зілля.

— Пий.

Ліліт мовчки взяла флакон і швидко випила його вміст. Уже за мить вона знову впевнено стояла на ногах, відновивши свій запас мани.

— Що далі?

Алекс перевів погляд на Рейнера, який саме почав важко підніматися з землі.

— Він майже втратив усю свою ману. Помітила, що наприкінці бою він уже практично не використовував шипи?

Ліліт кивнула.

— Значить, моя атака хоча б виснажила його.

— Саме так, — Алекс трохи розім’яв зап’ястя. — Ти зможеш створити ще одне закляття? Не таке потужне, щоб на нього пішло менше часу.

— Спробую.

Ліліт одразу почала формувати нове магічне коло.

— Чудово. Тоді я далі з ним танцюватиму, а ти готуйся.

Ліліт кивнула, і її пальці вже почали огортатися темною енергією. Пил остаточно осів. Рейнер стояв посеред руїн, важко дихаючи. Його груди швидко здіймалися й опускалися, а погляд залишався сповненим люті.

Алекс знову зробив крок уперед, хрустнувши пальцями.

— Третій раунд.

Раптом під ногами Рейнера щось заворушилося. Земля тріснула, і з-під неї зі швидкістю блискавки вирвалися товсті зелені лози. Вони миттєво обвили ноги та руки демона, стискаючи його тіло.

Рейнер спробував вирватися, напружуючи м’язи, але чим сильніше він пручався, тим міцніше лози стискали його кінцівки, не дозволяючи навіть поворухнутися.

— Що за...?! — прошипів Рейнер, намагаючись розірвати пута.

Алекс і Ліліт інстинктивно повернулися в бік, звідки прийшла магія. Позаду них пролунало спокійне, але владне запитання:

— Ви цілі?

Вони побачили, як у їхній бік неквапливо йдуть три постаті. Елізабет, Крул і ще одна жінка з довгим смарагдовим волоссям та спокійним виразом обличчя. В її руці сяяло зелене магічне коло, від якого тягнулися лози, що утримували Рейнера.

Алекс хмикнув, ховаючи руки в кишені.

— У нас усе було під контролем, — безтурботно заявив він.

Ліліт скосила на нього насмішкуватий погляд.

— О, то оце ти називаєш “під контролем”? — вона підняла брову, красномовно оглядаючи руїни навколо.

Алекс лише стенув плечима, наче нічого незвичайного тут не відбувалося. Тим часом Крул та Ірида підійшли ближче до Рейнера. Лози ще сильніше стиснули його тіло, не дозволяючи навіть підняти голову.

— Він досі пручається, — спокійно сказала Крул, спостерігаючи за демоном.

— Дай мені секунду, — відповіла Ірида, опустившись на одне коліно й поклавши долоню на лоб Рейнера.

Мить — і тіло демона обм’якло. Очі закотилися, а дихання стало рівним.

— Спить, — спокійно повідомила Ірида, піднімаючись на ноги.

Елізабет злегка усміхнулася й глянула на Алекса.

— Ну що, готовий пояснити, як ви примудрилися влаштувати таке шоу?

Алекс важко видихнув, переводячи погляд із непритомного Рейнера на Елізабет.

— Ну, вибору, схоже, у мене все одно немає.