Розділ 14

Алекс лежав на траві, вдивляючись у бездонне нічне небо.

Сон остаточно відійшов, але цього разу він зовсім не намагався змусити себе заснути. Просто лежав, закинувши руки за голову, і насолоджувався спокоєм, який огорнув сад. Після всього, що сталося за останні дні, ця тиша здавалася майже розкішшю.

Алекс заплющив очі. На кілька хвилин він дозволив собі ні про що не думати. Ані Рейнер. Ані таємниче зілля. Ані Блазень. Ані завтрашні тренування. Лише ніч.

Звуки кроків змусили його ледь помітно напружитися. Хтось наближався садом, і за характером кроків Алекс майже одразу зрозумів, хто це.

— Не заперечуєш, якщо я приєднаюся? — пролунав знайомий голос.

Алекс навіть не розплющив очей. Лише підняв руку й недбало махнув у її бік.

— Сідай.

Ліліт тихо усміхнулася й опустилася на траву поруч. Вона підігнула ноги, поклала руки на коліна й деякий час просто дивилася на відновлений сад.

— Це, мабуть, наша перша розмова в спокійній обстановці, — задумливо промовила Ліліт.

Алекс розплющив очі й усміхнувся.

— Здається так і є.

Кілька секунд вони просто мовчали, дивлячись перед собою.

— Я давно хотіла подякувати тобі за те, що ти втрутився в ситуацію на площі, — нарешті сказала Ліліт. Її голос став тихішим. — Але після всього, що сталося потім… тепер я повинна дякувати тобі ще й за те, що ти двічі врятував мене. — Вона повернула голову до нього й на мить замовкла. — Дякую, Алекс.

— Якщо знову потрапиш у подібну ситуацію, можеш розраховувати на мене. — Він тепло усміхнувся.

Ліліт ледь помітно усміхнулася у відповідь, але майже одразу відвела погляд. Алекс встиг помітити, як її щоки трохи порожевіли, хоча й не став на цьому зосереджуватися.

За кілька секунд вона знову подивилася на нього.

— Який у тебе рівень?

— Тридцять четвертий.

Ліліт завмерла, а потім недовірливо підняла брову.

— Ти жартуєш?

— Ні.

Алекс сів і відкрив головну панель, повернувши її так, щоб Ліліт могла побачити характеристики. Дівчина нахилилася ближче.

— Тридцять четвертий… — пробурмотіла вона, ще раз звіряючись із цифрою. — Як ти з таким рівнем зміг протриматися проти Рейнера?

— Тренування, — спокійно відповів Алекс. — Батько й тітка неабияк над цим попрацювали.

Ліліт задумливо подивилася на нього.

— Виходить, твоя сім'я неймовірно сильна…

— Є таке.

Вона трохи помовчала, а потім відкрила власну панель.

— У мене сорок восьмий рівень.

Алекс перевів погляд на її характеристики.

— І навіть так, — продовжила Ліліт, — Рейнер без проблем заблокував мою найсильнішу атаку. — Вона закрила панель і задумливо подивилася вдалину. — Я знаю, що рівень не визначає всього. Я почала тренуватися з десяти років під керівництвом матері. З п'ятнадцяти вже ходила з нею в Е-рангові підземелля. Але все одно… — Ліліт стиснула пальці на колінах. — Коли бачиш, як твоя найсильніша атака не завдає противнику жодної шкоди, починаєш сумніватися в собі.

Алекс кілька секунд дивився на неї.

— Рейнер не був звичайним противником. Після зілля його сила зросла до рівня, з яким ти просто не могла нормально зрівнятися. Це не означає, що ти слабка.

Ліліт перевела на нього погляд.

— Ти так думаєш?

— Інакше я б цього не сказав.

Вона легко посміхнулася.

— Дякую.

Алекс кивнув, а потім, ніби між іншим, запитав:

— Твоя мама, напевно, сильна чаклунка?

На обличчі Ліліт з'явилася загадкова усмішка.

— Ну, можна й так сказати. І ти її доволі добре знаєш… — Вона зробила коротку паузу. — Її звуть Крул.

Алекс завмер. Тепер усе складалося. Він згадав те, що помітив раніше: схожі риси обличчя, погляд, стриману манеру поведінки. Тоді це здалося йому просто дивною схожістю.

Ліліт помітила його реакцію й трохи нахилила голову.

— Чого це ти так усміхаєшся?

— Просто дещо зрозумів, — Алекс продовжував усміхатися. — Тепер я розумію, чому ви з Крул здалися мені такими схожими.

— А-а… — Ліліт теж усміхнулася. — Ну, тепер ти знаєш мій маленький секрет. Тільки нехай це залишиться лише між нами.

— Гаразд . — Алекс на мить замовк, а потім, ніби між іншим, додав: — До речі, я став її учнем.

За секунду вираз обличчя дівчини змінився.

— Стривай. Ти хочеш сказати, що моя мати погодилася тебе навчати?

— Саме так.

Ліліт недовірливо подивилася на нього.

— Але ж вона не навчає не-демонів.

— Знаю.

Ліліт кілька секунд мовчала, явно намагаючись скласти почуте докупи.

— Як ти її переконав?

Алекс знизав плечима.

— Просто поговорив із нею.

— Просто поговорив?

— Ну… приблизно.

Ліліт ще кілька секунд дивилася на нього, після чого недовірливо похитала головою.

— Я не можу повірити. Моя мати роками відмовлялася навчати тих, хто не належить до раси демонів, а тут раптом взяла тебе в учні…

Алекс лише усміхнувся.

— Мабуть, я виявився переконливим.

— Або ти якимось чином зумів її здивувати, — пробурмотіла Ліліт, усе ще не до кінця оговтавшись від почутого.

Кілька секунд вони мовчали, а потім Алекс максимально спокійно продовжив :

— До речі, на першому уроці в мене вже вийшло створити ядро темряви.

Ліліт спочатку навіть не зрозуміла, що саме він сказав.

— Що?

— Я створив ядро темряви.

Ліліт кілька секунд просто дивилася на нього.

— Але ти ж не демон…

— Правильно.

— І у тебе було лише одне заняття.

— Саме так.

Ліліт відкрила рот, але не знайшла слів.

— Ти… — вона зробила паузу. — Ти… Неймовірний.

Після цього розмова стала значно легшою. Вони ще довго сиділи в саду, переходячи від однієї теми до іншої. Алекс розповідав про свій перший урок із Крул, не вдаючись у деталі, які не хотів розкривати, а Ліліт згадувала власні тренування з матір'ю, перші підземелля та те, як Крул навчала її контролювати магію.

Час непомітно спливав. Алекс навіть не помітив, як голос Ліліт поступово став тихішим. Її відповіді ставали коротшими, паузи між ними — довшими, а кілька разів вона взагалі замовкала посеред речення, ніби забувала, про що говорила.

Нарешті Алекс подивився на неї уважніше. Ліліт сиділа, схиливши голову, і вже ледве тримала очі відкритими.

— Тобі варто йти спати, — м'яко сказав він.

— Я не хочу… — пробурмотіла вона сонним голосом. — Ми ж тільки почали нормально розмовляти…

Алекс усміхнувся.

— Продовжимо завтра. А зараз ти майже засинаєш сидячи.

Ліліт хотіла щось відповісти, але лише тихо зітхнула. Алекс підвівся й простягнув їй руку.

— Давай, я тебе швидко поверну до кімнати.

Вона здивовано подивилася на простягнуту руку, але зрештою прийняла її. За мить вони вже стояли біля жіночого гуртожитку. Ліліт відпустила його руку й повернулася до нього.

— Ну що ж… дякую за приємну розмову.

— Навзаєм.

Вона зробила крок до входу, але раптом зупинилася й ще раз подивилася Алексу в очі.

— І за все інше теж…

Алекс лише кивнув.

— Спокійної ночі, Ліліт.

На її обличчі з'явилася легка усмішка.

— Спокійної ночі, Алекс.

Вона розвернулася й зайшла всередину. Алекс ще кілька секунд постояв на місці, після чого перемістився до своєї кімнати. Щойно опинившись усередині, він одразу впав на ліжко й витягнув руки за голову. Відчинене вікно пропускало прохолодне нічне повітря, і легкий подих вітру ковзнув по його обличчю.

Алекс заплющив очі. І тут вони різко розплющилися.

— Дідько… — Він підняв руку й легенько стукнув себе по лобі. — Я ж хотів запитати її про той момент у саду… — Алекс кілька секунд дивився в стелю, а потім замість роздратування на його обличчі з'явилася легка посмішка. — Ну, це можна зробити й вдень. До того ж розмова була настільки приємною, що я навіть не знав би, як туди вставити це питання.

В цей ж момент він відчув, як Сирена посміхнулась десь в його голові. Алекс перевів погляд убік.

— Що?

Відповіді не було.

— Серйозно? І це все?

Тиша. Алекс підняв брову, але, так і не дочекавшись реакції, лише відмахнувся.

— Добраніч, Сирено.

— Спіть спокійно, Володарю.

Алекс усміхнувся й заплющив очі. Через кілька секунд він уже провалився в глибокий, заслужений сон.

Алекс сидів на знайомому дивані, трохи відкинувшись на спинку. Ліворуч, на тому ж дивані, сиділа Крул. Вона уважно спостерігала за ним, склавши руки на грудях.

— Спробуй створити щось за допомогою темряви, — спокійно промовила вона.

Алекс здивовано глянув на жінку.

— Хіба ви не казали, що без нових каналів мани, користуватися темрявою я не зможу?

Крул легенько всміхнулася.

— Я це прекрасно пам’ятаю, але все ж хочу, щоб ти спробував.

— Гаразд. — Хлопець знизав плечима.

Він перевернув долоню догори й зосередився на своєму ядрі темряви. Уявив, як темна мана має пройти через його канали й сформувати щось просте. Алекс обережно спробував провести енергію крізь тіло, але нічого не відбулося. Він продовжував зосереджуватися, не змінюючи спроби. Минув час. Одна хвилина. Друга. Третя.

Зрештою Алекс розплющив очі й тихо зітхнув.

— Нічого не виходить. Темрява просто не рухається.

Крул лише кивнула.

— Очікуваний разультат.

— Тоді навіщо було просити мене спробувати?

— Хотіла переконатися, що стандартний метод тут не спрацює. Все ж таки, ти мій перший учень вампір. Я мала припущення, що штучно створене ядро, можливо, дозволить темряві рухатися твоїми звичайними каналами. Але, схоже, це не так. — Вона на мить замовкла, обмірковуючи наступний крок. — Отже, доведеться повертатися до плану, який ми обговорювали раніше.

— Створення нових каналів?

— Саме так. — Крул трохи зручніше сіла, схрестивши ноги. — Вчора я всю ніч шукала інформацію для цього. Її не так багато, але мені вдалося знайти дещо корисне. — Вона торкнулася пальцями підборіддя, підбираючи слова. — Тобі потрібно створити абсолютно нові канали. Вони повинні проходити паралельно до основних. Ти формуватимеш їх із нуля, починаючи від ядра й поступово прокладаючи їх по всьому тілу. Я ж лише стримуватиму темряву, що виходитиме із твого ядра, щоб вона не розтікалася хаотично.

Алекс уважно слухав, запам’ятовуючи кожне слово.

— А далі все залежить від мене?

— Саме так. — Крул простягнула руку й поклала долоню йому на груди. — Готовий?

Алекс заплющив очі.

— Так.

Він занурився в себе. Свідомість ніби ковзнула вглиб тіла, крізь звичне відчуття власної мани, аж поки не досягла самого центру. Там, у темряві внутрішнього простору, він відчув знайому присутність ядра. Чорна сфера повільно пульсувала, випромінюючи глибоке, майже невловиме темне сяйво.

Алекс наблизився до неї й почав роботу. Він уявив майбутні канали як тонкі магічні шляхи, що мали розходитися від ядра по всьому тілу. Потрібно було створити їх із нуля, використовуючи саму темну ману, і зробити достатньо міцними, щоб вони могли витримати її потік.

Алекс обережно відділив від ядра кілька частинок темної енергії й спробував з'єднати їх між собою, формуючи тонку нитку. Спочатку все йшло добре. А потім структура здригнулася й розсипалася.

Він спробував знову. Цього разу частинки вдалося втримати трохи довше, але щойно він почав витягувати їх від ядра, зв’язок став нестабільним і зруйнувався. Ще одна спроба. І ще. Темна мана виявилася набагато складнішою в формуванні, ніж він очікував. Частинки постійно зміщувалися, потоки ставали нестабільними, а найменша помилка в концентрації призводила до руйнування всієї структури.

Алекс не поспішав. Він знову зібрав частинки біля ядра, сформував основу майбутнього каналу й почав дуже повільно витягувати її назовні. Один рух. Ще один. Перший невеликий фрагмент каналу нарешті почав простягатися від ядра. Алекс вирішив перевірити його міцність. Він обережно спрямував невелику кількість темної мани крізь щойно створену структуру. Мить канал витримав. Потім почувся тихий, майже невловимий тріск. Структура миттєво розкололася й розсипалася на окремі частинки.

Алекс завмер, спостерігаючи, як кілька годин його майбутньої роботи могли б виглядати саме так, якби він не навчився контролювати цей процес.

— Повільніше, — тихо підказала Крул.

Алекс нічого не відповів. Він просто знову почав.

Цього разу він не намагався одразу провести ману крізь канал. Спочатку зміцнив його основу, зробив структуру щільнішою, перевірив кожну ділянку й лише після цього дозволив невеликій кількості темної мани пройти крізь неї.

Канал витримав. Алекс продовжив. Вдих. Видих. Концентрація. Одна частинка за одною лягала на своє місце, поступово формуючи нову структуру. Він не дозволяв собі поспішати. Кожен наступний відрізок перевірявся перед тим, як перейти до наступного. Якщо десь виникав розлом, Алекс повертався до нього й відновлював пошкоджену ділянку. Якщо структура ставала нестабільною, він розбирав її й формував заново.

Минала година. Потім друга. Алекс уже не думав про час. Для нього не існувало нічого, крім ядра, темної мани та тонкої структури, яку він поступово прокладав крізь власне тіло. Чим далі просувався процес, тим краще він розумів природу темної енергії. Він почав відчувати найменші зміни в її русі, помічати моменти, коли потік ставав нестабільним, і виправляти їх ще до того, як вони призводили до руйнування каналу.

Це все ще було виснажливо. Але тепер Алекс уже не боровся з темною маною навмання. Він навчився її відчувати. І саме це поступово змінювало весь процес.

Минуло ще чимало часу, перш ніж Алекс нарешті відчув, що перший канал завершений. Він кілька секунд не рухався, перевіряючи всю його структуру від початку до кінця. Стабільний. Міцний. Тепер можна було перевірити головне. Алекс обережно дозволив темній мані вийти з ядра. Вона рушила вперед. Спочатку повільно, майже непомітно, але без опору пройшла крізь створений ним канал. Від ядра до грудей. Далі — крізь плече. І нарешті до правої руки. Темрява вільно текла.

Алекс розплющив очі. Крул усе ще тримала руку на його грудях, але тепер уважно дивилася на нього. Побачивши його погляд, вона ледь помітно змінила вираз обличчя.

— Ви це відчули?

— Так. — Крул кивнула і прибрала руку. — Ти зробив більше, ніж я очікувала.

Алекс усміхнувся.

— Виходить, ви мене недооцінювали?

— Просто припустила, що це буде ще важче, ніж створення ядра. — Вона зробила коротку паузу. — Але це лише початок. Тобі потрібно провести канали по всьому тілу. А сьогодні… — Крул глянула на годинник. — Ти працював майже сім годин.

— Відчуваю. — Алекс провів рукою по обличчю. — Він трохи розслабив плечі й перевів погляд на Крул. — Ви вже розмовляли з Елізабет та Іридою відносно Рейнера?

Крул знову склала руки на грудях.

— Вони планують розповісти про ситуацію з Рейнером іншим Директорам. Ми втрьох не змогли придумати, як і де його шукати.

Алекс кивнув, але ненадовго замислився.

— А вони ще не знають?

— Зараз в Академії лише ми троє. Решта займаються своїми справами.

— Зрозуміло. — Алекс на мить опустив погляд, після чого ненав’язливо запитав: — До речі… Ви часом не знаєте, яке заняття було у Ліліт під час моєї битви з Рейнером?

Крул підвелася й підійшла до свого столу. Вона взяла один із документів, швидко пробіглася очима по записах і відповіла:

— Історія магії.

Алекс трохи примружився.

— Із професором Еліаном?

— Так. — Крул підняла на нього погляд. — А навіщо тобі це?

Алекс ледь усміхнувся.

— Просто було цікаво. — Він підвівся з дивана, але ще кілька секунд нічого не говорив. У його голові одна за одною почали складатися деталі того дня. Ліліт була на занятті. Рейнер мав почати бій у момент, коли всі будуть зайняті навчанням. Але вона все одно опинилася там. І не сама. Алекс повільно перевів погляд на Крул. — Думаю, ми зможемо вирішити питання з Рейнером і без втручання інших Директорів.

Крул глянула на нього з недовірою.

— Що ти задумав?

Алекс лише загадково всміхнувся.

— Це лише здогадка, і вона може не спрацювати. Але все ж… — Він на мить замовк. — Думаю, я знаю, з чого почати.

Алекс сидів на краю даху Академії, спершись ліктями на коліна. Звідси відкривався чудовий вид на сад і будівлю жіночого гуртожитку. Ніч була тиха. Лише легкий вітерець час від часу ворушив верхівки дерев, а над Академією розкинулося чисте зоряне небо, додаючи всьому навколо майже неприродного спокою.

Але в голові Алекса панував справжній хаос.

— Еліан… — Він тихо вимовив це ім’я, не зводячи погляду з гуртожитку. — Він мав заняття у Ліліт саме тоді, коли я бився з Рейнером… — Алекс трохи примружився. — А вчора він прибіг до її кімнати навіть швидше, ніж Крул. І ще… — Він на мить замовк, перебираючи в пам’яті події тієї ночі. — Еліан для чогось приходив в кімнату Рейнера в медпункті вчора ввечері, але замість нього знайшов лише непритомних охоронців.

Пальці Алекса ледь чутно постукали по поверхні даху.

— І чому я раніше про це не подумав? — Він повільно відкинув голову назад, дивлячись на зоряне небо. — Під час війни Еліан просто зник. Ніхто не знав, куди саме. Жодного сліду. Жодної вісточки…

Алекс знову перевів погляд на сад. Усі ці деталі самі по собі нічого не доводили. Еліан міг просто опинитися поруч. Міг швидше за інших відреагувати на ситуацію. Його зникнення під час війни також могло мати цілком невинне пояснення.

Хлопець не хотів підозрювати його. Еліан був хорошим учителем. Його заняття завжди захоплювали, а спокійний характер і розумна манера викладання робили його одним із найкращих професорів Академії. Саме тому ця думка здавалася такою неприємною, але збігів ставало надто багато.

Алекс важко видихнув.

— Його потрібно перевірити.

Він уже збирався знову зануритися у власні думки, коли раптом помітив рух унизу. Алекс різко перевів погляд до дерев.

— Рейнер.

Між стовбурами обережно пробирався демон, крадькома рухаючись у напрямку жіночого гуртожитку. Його магічна аура була слабкою, майже невідчутною, але достатньою, щоб її міг відчути професор Академії.

— Спрацює чи ні?

Рейнер зробив ще кілька кроків, а потім раптом зупинився. Демон завмер посеред саду, ніби відчув щось підозріле. Кілька секунд він просто стояв на місці, після чого обережно рушив далі. І тоді все сталося за одну мить.

Навколо Рейнера спалахнуло світло. Простір перед ним наче здригнувся, а наступної миті сяючий бар’єр замкнувся довкола демона. Світла сфера миттєво стиснулася, повністю блокуючи його рухи.

Очі Алекса різко розширилися.

— А ось і головна зірка вечору, — на його устах з'явилась хижа посмішка.

З одного з коридорів, що вели до саду, спокійною, неквапливою ходою вийшла знайома фігура. На його руці мерехтіло магічне кільце, випромінюючи м’яке жовте світло. Еліан повільно підійшов до нерухомого Рейнера. На його обличчі з’явилася легка, майже батьківська усмішка.

— Ти змусив мене добряче понервувати своїм раптовим зникненням, — тихо промовив він. — Я вже не був певен, що побачу тебе знову. — Він на мить замовк, уважно оглядаючи демона крізь сяючу оболонку. — Добре, що ти все-таки повернувся.

Рейнер спробував поворухнутися, але бар’єр не дозволив йому навіть підняти руку. Еліан лише ледь усміхнувся. Потім відкрив інвентар і дістав невелику скляну колбу, наповнену густою темно-фіолетовою рідиною.

Алекс завмер. Його погляд миттєво перемістився з обличчя Еліана на колбу. Темно-фіолетова рідина всередині повільно хитнулася, відбиваючи світло магічного кільця.

Еліан підніс колбу до губ Рейнера.

— Тепер тобі краще трохи відпочити. — Він нахилив її, збираючись влити рідину демонові до рота, але тієї ж миті між ними спалахнув червоний блиск.

Щось блиснуло в повітрі — і наступної секунди меч, сформований із чистої крові, стрімко розсік простір. Лезо промайнуло так швидко, що Еліан навіть не встиг відреагувати. Його кисть була відсічена одним точним ударом.

Відрубана кінцівка ще не встигла впасти, як Алекс перехопив її в повітрі. Він спокійно стиснув пальці навколо зап’ястя, не дозволяючи руці торкнутися землі.

Еліан відскочив на кілька метрів. На його обличчі вперше зникла доброзичлива усмішка, а в очах промайнуло саме те, чого Алекс і хотів досягти, — щире здивування.

— Ти… — Еліан перевів погляд на свою відрубану кисть, із якої повільно стікала кров. — Як?..

Його тіло мимоволі сіпнулося від болю, але професор швидко опанував себе. На вцілілій руці спалахнуло світле магічне коло, і відсічена кінцівка почала відновлюватися. Тканини швидко зросталися, кістки ставали на місце, а шкіра загоювалася просто на очах.

“Дідько… Я навіть не відчув його аури. І звідки цей гад узагалі взявся?”

Еліан кинув короткий погляд на Алекса.

“ Спокійно. У будь-якому разі він студент, а я професор. Отже, мої сили мають бути в рази вищими.”

Відновивши руку, Еліан повільно поворухнув пальцями, перевіряючи, чи все працює як слід. Потім знову подивився на Алекса й змусив себе повернути на обличчя спокійний вираз.

— Алекс, — промовив він рівним тоном. — Що ти тут робиш?

— Ой, знаєте, професоре… — Алекс невимушено покрутив у пальцях відрубану кисть, наче це був якийсь дивний сувенір. — Просто проходив повз. А потім побачив таку картину й не зміг не втрутитися. — Його погляд опустився на колбу, яку все ще стискала кисть Еліана. — Сирено, що скажеш?

— Уже шукаю інформацію.

— Чудово.

Алекс спокійно сховав колбу до інвентарю, після чого перевів погляд назад на Еліана. Професор тихо видихнув. Його обличчя залишалося доброзичливим, але погляд став зовсім іншим — холодним і настороженим.

— Алекс, я все поясню. Тільки відійди від Рейнера, — спокійно попросив він, простягаючи відновлену руку вперед, ніби намагався заспокоїти ситуацію. — Він усе ще небезпечний і може будь-якої миті вирватися з мого бар’єра.

Алекс лише ширше всміхнувся.

— Чудова ідея. Давайте поговоримо. — Саме в цю мить під ногами трьох з’явилося магічне коло. Еліан ледь помітно змінився в обличчі. — Тільки не тут.

Світло миттєво розлилося навколо них, огортаючи Алекса, Рейнера та Еліана. Наступної секунди сад спорожнів.

Щойно світло телепортації згасло, вони опинилися на знайомій лісовій галявині. Над головами розкинулося зоряне небо, а єдиним джерелом світла був місяць, що м’яко освітлював дерева навколо. Алекс не став втрачати пильність і залишився поруч із Рейнером, який усе ще був скутий магією.

Еліан, навпаки, поводився напрочуд спокійно, ніби ситуація досі залишалася під його контролем. Він зробив кілька кроків уперед, наближаючись до Алекса, і знову заговорив тим самим доброзичливим тоном:

— Алекс, відійди від нього. Ти ж сам розумієш, що він усе ще небезпечний.

Хлопець уважно подивився на професора.

— Я знаю це краще за вас, професоре. Тому й запитаю: що ви планували зробити з ним?

Еліан легко зітхнув, наче це вже починало його втомлювати.

— Повернути його Іриді. Очевидно, що тільки вона своєю магією може його стримувати.

Алекс схрестив руки на грудях.

— Тоді дозвольте дізнатися, що було в колбі, яку ви намагалися влити йому до рота?

На мить очі Еліана ледь помітно звузилися, але його обличчя залишилося спокійним.

— О, це лише сильне снодійне, щоб Рейнер не чинив опору. Навіть зараз, коли він знерухомлений, я вирішив перестрахуватися. Зрештою, це лише питання безпеки.

Алекс зробив вигляд, ніби замислився над відповіддю, а сам подумки звернувся до Сирени.

— Що там із аналізом?

— Діагностика ще не завершена, але вже зараз можу з упевненістю сказати, що зілля містить кілька компонентів, які часто використовують у сильнодіючих отрутах, — відповіла вона.

На губах Алекса з’явилася ледь помітна усмішка.

“ Отже, бреше. ”

Тим часом Еліан повільно рушив уперед. Він наближався до Алекса неквапливо, майже невимушено, ніби між ними йшла звичайна розмова, а не протистояння.

— Давай домовимося, — м’яко промовив він, наче звертався до друга. — Я не буду звертати уваги на твою витівку з моєю рукою. Навпаки, розповім Директорам, що ти допоміг мені схопити Рейнера. Можливо, навіть отримаєш за це винагороду.

Алекс подивився на нього так, ніби справді обмірковував пропозицію. Потім тихо зітхнув і розслабив пальці. Кров’яний меч розсипався на дрібні краплі, що впали на землю.

— Гаразд, визнаю, я погарячкував. — Алекс зробив кілька кроків назустріч Еліану, після чого зупинився й легенько вклонився. — Вибачте за руку, професоре.

Еліан мовчки спостерігав за ним.

“Повірив?”

Коли між ними залишилося не більше двох метрів, Алекс помітив зміну в його погляді. Зіниці професора трохи розширилися, а рука різко сіпнулася вниз. Наступної миті з-під рукава блиснув кинджал. Еліан вихопив його одним рухом, і лезо спалахнуло магією світла. Він завдав удару точно в напрямку грудей Алекса, цілячись між ребра.

Н авколо Алекса миттєво сформувався кров’яний бар’єр. Лезо врізалося в нього з різким дзвоном, проте навіть не змогло пробити поверхню. Очі Еліана розширилися від подиву, але він одразу відступив. Алекс різко розвернувся й кинувся вперед. Його кулак вкрився щільним шаром крові, перетворюючись на важку захисну оболонку. Удар стрімко полетів просто в груди професора.

Еліан встиг виставити кинджал перед собою. Кулак врізався в лезо, змусивши професора відступити на кілька кроків. Він одразу скористався моментом і відскочив ще далі, збільшуючи дистанцію між ними.

Еліан подивився на Алекса вже без колишньої доброзичливої усмішки.

— Мабуть, іншого виходу немає, — промовив він із удаваним жалем. Потім професор різко змахнув рукою. Сковуюча магія зникла навколо Рейнера зникла. Хлопець повільно підняв голову, та чоловік навіть не подивився на нього. — Вбий його, — прозвучав короткий холодний наказ.

Рейнер перевів погляд з Еліана на Алекса. Його зіниці світилися червоним, а в долоні вже сформувалося магічне кільце, спрямоване на хлопця. Але замість того, щоб атакувати Алекса, Рейнер різко перевів руку вбік. Із землі просто під ногами Еліана вирвався гострий чорний шип.

Професор блискавично відреагував і встиг відскочити. Шип промайнув за кілька сантиметрів від нього, залишивши після себе глибокий кратер. Еліан завмер, дивлячись на місце удару. Потім повільно перевів погляд на Рейнера.

— Що це означає?! — різко вигукнув він, явно не очікуючи такої реакції.

Рейнер повільно випростався. На його обличчі з’явилася посмішка.

— Це означає, що тепер я чітко контролюю свої дії та думки.

Еліан перевів погляд із демона на Алекса. Той стояв неподалік із легкою посмішкою, спостерігаючи за ситуацією.

— Ну що ж, професоре, — промовив Алекс, знову формуючи в руці меч із власної крові. Червоне лезо блиснуло в місячному світлі. — Думаю, у мене тепер є всі підстави вважати вас своїм ворогом. Але спочатку пропоную спокійно здатися.

Еліан мить мовчав, а потім різко всміхнувся.

— О, юначе… Невже ти справді думаєш, що звичайний студент може мене залякати?

У його долоні спалахнуло магічне коло. Наступної миті з нього зірвалася світла стріла, яка з неймовірною швидкістю полетіла просто в Алекса. Хлопець приготувався зустріти атаку мечем, але в ту ж секунду Рейнер зробив крок уперед. Прямо перед Алексом із землі вирвалася стіна гострих чорних шипів. Світла стріла врізалася в неї з глухим вибухом, розсипавши навколо уламки магії.

— Зосередься на атаці. Я прикрию тебе, — промовив Рейнер, одночасно створюючи навколо себе ще кілька чорних шипів.

Алекс коротко кивнув.

— Добре.

Він блискавично кинувся вперед. Кров’яний меч розсік повітря, прямуючи до Еліана. Професор відступив на крок, а його пальці спалахнули білим світлом. Перед ним миттєво сформувався широкий сяючий бар’єр.

Клинок із чистої крові врізався в світлу стіну. Удар прокотився лісом глухим гуркотом, а потужна хвиля змусила Еліана на мить похитнутися. Проте бар’єр витримав. Алекс не зупинився. Він відвів меч убік і з новою силою завдав удару по захисту.

— І ти називаєш себе професором?

Еліан звузив очі. Різким рухом він розвіяв бар’єр, а наступної миті навколо нього спалахнуло кілька магічних кіл.

— Подивимося, як ти відреагуєш на це.

З кожного кола вирвалися світлі списи. Десятки загострених снарядів одночасно рвонули вперед, заповнюючи простір між ними. Але перш ніж вони встигли досягти Алекса, земля під ногами здригнулася. Десятки чорних шипів вирвалися назовні й перехопили списи просто в повітрі. Світло зіткнулося з темрявою, і над галявиною прокотилася серія глухих вибухів.

— Ти забув, що нас тут двоє? — єхидно посміхнувся Рейнер.

Еліан стиснув зуби. Його погляд різко перемістився з Алекса на Рейнера.

“Треба спочатку прибрати демона.”

Навколо Еліана спалахнуло біле світло, настільки яскраве, що на мить навіть місячне сяйво здалося тьмяним. Магічний тиск важко обрушився на галявину — земля під ногами професора вкрилася тонкими тріщинами, а трава пригнулася до землі.

Алекс одразу зрозумів, що Еліан готує щось значно сильніше за попередні атаки. Чекати, поки професор завершить заклинання, було б дурістю. Хлопець різко відштовхнувся від землі й за одну мить скоротив відстань між ними. Кров’яний меч у його руці блиснув у місячному світлі, а наступної секунди лезо обрушилося на Еліана.

Професор встиг відреагувати. Прямо перед ним виник тонкий напівпрозорий бар’єр. Кров’яний меч із силою врізався в нього, змусивши світлу поверхню піти хвилями. Еліан відступив на крок, але замість того, щоб продовжувати захищатися, різко повернув корпус і направив вільну руку на Рейнера.

З його долоні вирвався потік білого світла, що нагадував довгий хлист. Рейнер миттєво виставив руку вперед. Земля під ногами демона вибухнула, і з неї вирвалися масивні чорні шипи. Вони перетнулися перед ним, утворюючи щільну конструкцію, яка прийняла світловий удар. Потік обвив кілька шипів, розсікаючи їх, але Рейнер уже встиг відступити вбік.

Еліан скористався моментом. Він різко змінив напрямок і кинувся просто на демона. Світло зібралося навколо його руки, перетворюючись на загострене лезо. Але між ними в ту ж мить опинився Алекс. Кров’яний меч зі свистом пройшов за кілька сантиметрів від шиї професора, змусивши того різко відхилитися назад.

Еліан відступив. Алекс не дав йому перепочинку.

— Зосередься на мені, якщо хочеш перемогти, — промовив він, піднімаючи меч на рівень грудей.

Еліан кілька секунд мовчки дивився на нього. Його обличчя залишалося спокійним, але погляд став холоднішим.

— Як скажеш.

Він простягнув руку вперед. На долоні спалахнуло магічне коло, а наступної миті з нього вирвалися три потужні промені світла. Навколо Алекса сформувався кров’яний бар’єр. Перший промінь врізався в нього й відхилився вбік. Другий розсік поверхню захисту, залишивши глибоку тріщину.

Третій пробив бар’єр. Алекс лише встиг повернути корпус, але повністю ухилитися не зміг. Промінь врізався йому в груди. Його тіло відкинуло назад. Він пролетів кілька метрів, врізався спиною в землю й перекотився, зупинившись на одному коліні. Біль пронизав груди, а перед очима на мить потемніло.

— Алекс!

Рейнер різко повернувся до нього, але одразу ж знову перевів погляд на Еліана. Алекс важко вдихнув і підняв долоню до грудей. На ній спалахнуло магічне кільце, і рана почала поступово затягуватися.

— Жити буду, — крізь біль видихнув він.

Еліан одразу скористався його вимушеною паузою й рушив уперед, явно маючи намір добити Алекса. Але Рейнер не дозволив професорові наблизитися. Земля під ногами Еліана здригнулася й пішла тріщинами. Наступної миті з-під неї вирвалися десятки гострих чорних шипів, що хаотично рвонули вгору.

Еліан блискавично відскочив убік. Кілька шипів пройшли за лічені сантиметри від нього, один розсік край плаща, а інший усе ж ковзнув по плечу, залишивши неглибокий поріз. Професор глянув на кров на тканині, але навіть не надав їй значення.

— Мушу визнати, тримаєтеся ви обидва достойно, — спокійно промовив він. — Я б із задоволенням погрався з вами ще трохи, але, боюся, час це закінчувати.

Еліан зробив глибокий вдих і випростався. У його очах більше не залишилося колишньої поблажливості. Він відкрив інвентар і дістав меч — класичний лицарський клинок із широкою гардою та довгим прямим лезом. Щойно руків’я опинилося в його долоні, навколо сталі спалахнуло біле світло. Магія швидко огорнула весь клинок, перетворюючи його на сяючу зброю.

Алекс уже підвівся. Він провів рукою по губах, стираючи тонку смужку крові, і подивився на меч професора. На його обличчі з’явилася посмішка.

— Прямо з язика зняли, професоре.

Наступної миті він рвонув уперед. Еліан теж не став чекати.Вони зійшлися одночасно. Кров’яний меч зіткнувся зі світлим клинком, і над галявиною розлетівся різкий металевий дзвін. Від удару навколо бризнули іскри — червоні та білі, змішуючись у повітрі й освітлюючи дерева.

Алекс одразу відчув тиск. Еліан був швидким. Дуже швидким. Його рухи не нагадували звичайного чаклуна, який просто взяв до рук меч. Кожен удар був продуманим, точним і виконувався без зайвих рухів. Професор чудово відчував дистанцію й постійно змушував Алекса змінювати положення.

Але Алекс теж не був новачком. Еліан завдав вертикального удару. Алекс різко пішов убік, і сяюче лезо просвистіло за кілька міліметрів від його плеча. Хлопець одразу розвернувся й завдав контрудару збоку. Еліан підставив клинок. Мечі знову зіткнулися. Професор відразу змінив положення рук і зробив різкий випад уперед. Алекс відступив, пропускаючи лезо повз себе, після чого перехопив меч іншою рукою й наніс короткий удар у відповідь Еліан заблокував його.

Клинки зустрічалися знову й знову, а кожне зіткнення супроводжувалося спалахами світла та краплями крові, які Алекс використовував замість звичайної сталі. Хлопець відчував, як поступово напружуються м’язи рук. Серце билося дедалі швидше, а дихання ставало важчим.

“ Він справді хороший. ”

Еліан раптово змінив ритм і завдав серії швидких ударів. Алекс відбив перший, другий, третій, але четвертий змусив його відступити на кілька кроків. У цей момент зліва від професора з землі вирвався чорний шип. Еліан помітив його в останню мить і відхилився. Шип пройшов повз його корпус і розсік повітря.

Рейнер не стояв без діла. Він постійно створював нові шипи, змушуючи Еліана одночасно стежити за двома противниками. Один шип вирвався з-під ніг професора. Еліан перестрибнув його й одразу ж відбив наступний, що летів збоку. Алекс скористався цією миттю й атакував. Еліан встиг повернутися. Їхні клинки знову зіткнулися.

— Ви двоє починаєте мене реально дратувати, — крізь стиснуті зуби промовив професор.

Алекс ледь усміхнувся. Він різко змінив напрямок руху й пішов у наступ. Спочатку завдав удару знизу вгору, змушуючи Еліана підняти клинок для захисту. Професор ухилився від леза, і в ту ж мить Алекс використав інерцію власного руху. Він розвернувся на місці, перехопив меч обома руками й наніс горизонтальний удар.

Цього разу Еліан не встиг повністю ухилитися. Кров’яне лезо пройшло через його груди, розірвавши плащ і залишивши глибокий поріз. Еліан різко відскочив. На темній тканині швидко розтікалася кров. Професор притиснув руку до грудей і на мить подивився на рану, після чого перевів погляд на Алекса.

Навколо його тіла спалахнуло біле світло. Тканини почали швидко зростатися, кровотеча припинилася, а за кілька секунд від порізу не залишилося навіть сліду.

— І це рухи звичайного студента? — пробурмотів Еліан. Він повільно опустив руку. — Тепер я розумію, звідки в Володаря така зацікавленість цим хлопцем.

Алекс відступив до Рейнера, важко дихаючи.

“Я вже трохи забув, що битися з людьми набагато складніше, ніж із монстрами. Вони завжди знаходять, чим здивувати. ”

Рейнер кинув на нього короткий погляд.

— Він вимотує нас.

— Я це бачу.

Еліан знову випростався. Його рана повністю зникла, а світло навколо тіла поступово згасло. Він знову міцно стиснув руків’я меча. Алекс уважно стежив за ним.

“А регенерує він швидше за мене. Хороший боєць ближнього бою, доволі потужні дальні атаки… Аж шкода, що воюємо ми по різні боки. ”

Рейнер перевів погляд на нього.

— І що будемо робити далі?

Алекс міцніше стиснув руків’я кров’яного меча.

— Закінчувати. — Хлопець рвонув уперед.

Еліан вирішив трохи відступити, водночас формуючи захисний бар’єр. Світла оболонка миттєво огорнула його з ніг до голови, щільно стискаючись навколо тіла. Але це не допомогло.

Алекс обрушив на нього перший удар. Кров’яний меч із гуркотом врізався в бар’єр, і по всій його поверхні миттєво розбіглися тріщини. Другий удар. Захист не витримав і розсипався на сотні уламків світла, наче крихкий лід. Третій удар припав уже по самому Еліану. Професора відкинуло назад. Він пролетів кілька метрів, ледве втримав рівновагу й зумів залишитися на ногах.

— Що за…?

Еліан не встиг договорити. Алекс уже був перед ним.

“Я не встигаю за ним...”

Ця думка майже одночасно промайнула у свідомості Еліана та Рейнера. Професор встиг виставити перед собою меч, очікуючи прямого удару, але Алекс змінив траєкторію в останню мить і обрушив лезо згори. Кров’яний меч врізався у світлий клинок із такою силою, що земля під ногами Еліана провалилася. Утворився неглибокий кратер, а від точки зіткнення в усі боки вибухнула магічна хвиля.

Професор зігнувся під тиском удару, намагаючись утримати зброю.

“Звідки такий різкий стрибок сили?!”

Алекс не дав йому навіть секунди на роздуми. Ще один удар. Еліан заблокував його. Другий. Він ледве встиг відвести клинок убік. Третій. Світлий бар’єр виник перед ним, але кров’яне лезо розрубало його одразу. Алекс продовжував наступати, не залишаючи професорові простору для маневру. Його удари сипалися один за одним — швидкі, точні й достатньо сильні, щоб змушувати Еліана відступати після кожного зіткнення.

“Це той самий студент, з яким я бився до цього?!”

Еліан знову спробував створити бар’єр, але Алекс знищив його одним ударом. Наступний захист витримав лише два.

“Не дає навіть секунди перевести подих і зосередитися на повноцінному захисті!”

Професор відбив чергову атаку й нарешті побачив можливість для контратаки. Він різко розвернувся й завдав удару просто в бік Алекса. Але хлопець очікував цього. Вампір перехопив лезо вільною рукою. Його долоню миттєво вкрила кров, створюючи щільний захисний шар між пальцями та сяючою сталлю.

Еліан завмер на мить. Цього вистачило. Алекс різко вдарив його ногою в груди. Професор відлетів назад, прокотився по землі й насилу підвівся.

“Такими темпами я справді можу програти.”

Ця думка вдарила по свідомості Еліана, мов грім серед ясного неба.

“Ні. Я не можу його підвести. Не після всього, що він для мене зробив.”

Еліан важко вдихнув, а потім підняв погляд на Алекса.

“Я повинен закінчити це наступним ударом.”

Світло навколо його тіла різко спалахнуло. Вся мана, яку він досі стримував, почала стікатися до меча. Біле сяйво огорнуло клинок, стаючи дедалі яскравішим, поки зброя не перетворилася на суцільний потік світла.

Еліан рвонув уперед. Алекс не відступив. Він теж вклав силу у свій меч. Кров на лезі стиснулася, стала щільнішою, а саме воно спалахнуло насиченим червоним сяйвом. Вони зустрілися посеред галявини. Світло й кров зіткнулися з оглушливим гуркотом. На кілька секунд вони завмерли, тиснучи зброєю одна на одну. Земля під їхніми ногами почала тріскатися, трава розліталася в різні боки, а навколо розходилися хвилі магічної енергії.

Еліан доклав усієї сили. Алекс — теж. І раптом почувся різкий тріск. Світлий меч покрився тріщинами. Очі Еліана розширилися. Наступної миті його клинок розлетівся на безліч уламків світла.

Алекс не зупинився. Кров’яний меч пройшовся по грудях професора, залишаючи довгу глибоку рану. Еліан різко відступив, намагаючись зберегти рівновагу, але Алекс миттєво підсік його ноги. Професор упав на землю. Алекс опинився над ним за секунду. Він поставив ногу Еліану на груди й направив кров’яний меч просто до його горла.

— Ти програв, Еліан.

Професор важко й уривчасто дихав, судомно стискаючи пальці в землі. Кілька секунд він просто дивився на Алекса, після чого видихнув:

— Визнаю… поразку. — Еліан перевів подих. — Однак дозволь поцікавитися… — він зробив важкий вдих. — Чому ти вже вдруге… починаєш битися з противником… не в повну силу?

Алекс уже збирався відповісти , але раптом почув звук. Тихий, майже невловимий серед нічного лісу.

“Плескіт долонь?”

Алекс відірвав погляд від Еліана й почав шукати джерело звуку. Повільні оплески лунали між деревами. Раз. Другий. Третій.

Із тіні лісу вийшла людина в чорній мантії. Його обличчя було повністю приховане під чорною маскою. Видно було лише химерну усмішку та блиск блакитних очей, що нагадували два сапфіри. Він ішов повільно й неквапливо, продовжуючи аплодувати, ніби щойно став свідком вистави, яка його щиро розважила.

— Це було… — чоловік зробив коротку паузу. — Захопливе видовище.

По спині Алекса пробіг холод. Пальці мимоволі сильніше стиснули руків’я кров’яного меча. Серце забилося швидше.

“ Невже це…”

Чоловік зупинився за кілька метрів від них. Він злегка нахилив голову, продовжуючи дивитися на Алекса.

— Радий нарешті зустрітися з тобою, — мелодійним голосом промовив він і легко вклонився. — Я…

— Блазень, — коротко закінчив за нього Алекс.