Розділ 2

Алекс та Елірія з’явилися прямо в центральному холі гільдії Морвена, де прохолода кам’яної підлоги різко контрастувала з напругою в їхніх серцях. Першою їх помітила молода дівчина — висока, з довгим каштановим волоссям, зібраним у низький хвіст. В її погляді за склом окулярів читалася серйозність, а стриманий одяг — біла сорочка, чорна спідниця до колін і чорні колготки — видавав у ній працівницю гільдії.

— Алекс, — сказала вона, швидко підійшовши. — Я як раз чекала на тебе.

— Перенеси нас у підземелля, — різко попросив Алекс, не гаючи жодної секунди.

— Ідіть за мною, — коротко кивнула дівчина.

Вони рушили вглиб будівлі швидким кроком. Дорогою вона повідомила:

— Один з працівників Центральної Гільдії вже вирушив до підземелля. Паралельно ми збираємо групу з дванадцяти бійців для підкріплення. Передбачається, що через кілька хвилин вони також будуть відправлені.

— Як давно він туди вирушив? — різко поцікавився Алекс.

— Сім… можливо, вісім хвилин тому, — відповіла дівчина. — Він має сімдесят четвертий рівень. Якщо це не монстр рангу S, то він повинен упоратися.

— Сподіваюся, що ти права… — похмуро відповів Алекс. — Але я хочу переконатися в цьому сам.

Дівчина мовчки кивнула і відчинила двері в одну з кімнат. Усередині, на кам’яній підлозі, сяяло велике магічне коло.

— Це коло доставить вас прямо до потрібного підземелля.

— Дякую, — коротко відказав Алекс.

Він з Елірією зайняв місце в центрі кола. Сяйво різко посилилося — і вже за мить їхні силуети розчинилися в повітрі.

Алекс та Елірія з’явилися у коридорі підземелля. Тьмяне світло кристалів, розкиданих по стінах, не могло приховати того, що обом одразу кинулося в очі — повітря тут було важким, наче наповненим свинцем, і навіть неозброєним оком було зрозуміло: щось лихе чекало глибоко всередині.

Аура була настільки щільною, що, здавалося, нею можна було порізати шкіру.

— Це… це не може бути монстр С-рангу, — шепоче Елірія, її зіниці розширилися від шоку. — Це…

— Я знаю, — коротко відповідає Алекс. — У тебе ще є можливість повернутись назад.

Дівчина мовчки, але впевнено глянула йому в очі.

— Я залишаюсь. Разом із тобою.

Алекс ледь помітно усміхнувся. В наступну мить він рвучко підняв її на руки.

— Тоді тримайся міцно.

Елірія миттєво запала в рум’янець і обхопила його шию, поки її серце несамовито калатало. Алекс рушив вперед — так швидко, що повітря навколо них майже дзвеніло. В голові Елірії промайнула думка, що ще ніколи не бачила його настільки зосередженим, настільки… швидким.

Тим часом у кімнаті боса монстр продовжував розмірено ходити з боку в бік, випромінюючи загрозливу ауру. Емма, яка за ці хвилини хоч трохи звикла до тиску його аури, повільно поповзла до Габріеля. Її руки тремтіли, але вона таки дісталася чоловіка й почала зцілення. Проте ефект був майже нульовим — надто сильно тремтіли її пальці від страху, надто важко було зібратись.

Монстр зупинився, повів поглядом і, побачивши її біля тіла чоловіка, простягнув долоню. Магічне коло розгорілося — й у бік Емми полетіли три вогняні кулі.

Проте полум’я розсипалося об крижану стіну, яка раптово виросла перед Еммою.

Монстр обернувся — і побачив постать чоловіка. Світле волосся, офіційна форма, заплямована кров’ю. Його очі палали рішучістю, хоч тіло вже майже не трималося.

— Знову ти, — прохрипів монстр із хрипким задоволенням.

Наступна мить — і він вже перед бійцем. Пазурі прорізали повітря. Глибокий поріз з’явився на рубашці, і чоловік опустився на одне коліно, захлинувшись кров’ю.

Очі монстра повернулись до Альфи. Та, ледве стоячи, намагалася підняти руку для атаки — та її не слухалося власне тіло. Вона лише спостерігала, як монстр наближається… ще… ще…

І коли його пазурі вже були готові обірвати її життя — він різко зупинився.

Він відчув це — іншу ауру. Різко обернувшись, побачив юнака, який уже був в десяти метрах від нього. Алекс стиснув кулак, налитий кров’ю, і приготувався для удару, однак, монстр різко відстрибнув убік, і в ту ж мить удар Алекса врізався в кам’яну підлогу, залишивши після себе кратер.

Підземелля здригнулось. Усі погляди звернулися на новоприбулого.

Алекс випростався, його погляд був холодним, але повним рішучості.

— Я встиг.

Алекс повільно перевів погляд на Альфу, яка зі страхом і знемогою стояла перед ним. Її ноги не витримали — вона впала навколішки, та перш ніж торкнутися землі, Алекс упіймав її в обійми. Його рука загорілася м’яким світлом магії зцілення, і вже за секунду енергія почала змивати рани з її тіла.

— Тепер усе добре, — тихо промовив він, з ніжністю дивлячись їй в очі.

В цей момент у кімнату забігла Елірія. Від побаченого вона різко зупинилася, її очі округлились від жаху: поранені всюди, кров, магічний тиск… Але вона зібралася з силами й одразу розгорнула навколо себе магічне поле — під кожним із поранених з’явилось світло зелених кіл зцілення.

Погляд дівчини впав на тіло Габріеля — той все ще лежав без руху. Елірія відразу кинулася до нього, встала навколішки, і з напруженим обличчям почала зцілювати розтрощену грудну клітку.

Поки вона працювала, печеру сколихнув зловісний, холодний сміх.

— О, ти нарешті прийшов, Алекс. Скільки ж я…

— Замовкни, — прозвучав голос Алекса, ріжучи повітря наче клинок.

Його магічна аура спалахнула — щільна, глибока, з відлунням темряви й сили. Вона вдарила хвилею по кімнаті, на мить відтіснивши чужу ауру монстра. Повітря навколо затріщало від перепаду сили.

— До тебе черга ще не дійшла, — спокійно, але крижано продовжив Алекс.

Аура так само раптово згасла, як і з’явилася. Монстр, застигши, здивовано примружив очі, кинувши погляд на чоловіка з Центральної Гільдії. Той, ледь помітно, кивнув. Монстр не зробив жодного руху.

Алекс, тримаючи Альфу, підійшов ближче до поранених. Тепер усі — Елірія, Емма, Габріель, покоївки — були поряд, утворивши тісне коло.

— Як він? — запитав Алекс, ставши поряд з Елірією.

— Сильний удар у грудну клітку. Зламано кілька кісток… але ми встигли. Він скоро буде в порядку, — відповіла Елірія, зосереджено направляючи енергію в тіло чоловіка.

Алекс кивнув, полегшено зітхнув, і перевів погляд на Емму. Жінка, вся в сльозах, тремтячими руками трималася за землю. Її очі бігали між тілом чоловіка й обличчям сина.

— Мамо… ти як? — м’яко запитав Алекс, присівши біля неї.

Вона відкрила рота, але не змогла промовити й слова — лише тремтіння губ і ще більше сліз.

Алекс ніжно обійняв її, притискаючи до себе.

— Тепер усе буде добре. Обіцяю. Елірія подбає про вас, а я виведу з цієї печери.

Він уже збирався підвестися, як раптом мати схопила його за руку. Її очі, наповнені жахом і сльозами, подивились на Алекса.

— Не йди… — видихнула вона. — Він уб’є тебе.

Алекс ніжно, але впевнено усміхнувся. Легко відвів її руку зі своєї, підвівся, і прошепотів:

— Зі мною все буде гаразд. Просто покладися на мене.

Кинувши останній погляд на матір і покоївок, рани яких вже зникли, однак очі все ще були мокрі від сліз, Алекс розвернувся, і без жодного вагання пішов у напрямку монстра.

Тиша повисла над печерою — всі затамували подих.

Спершу, Алекс повільно підійшов до чоловіка в костюмі, який стояв осторонь, опираючись на стіну печери. Рани на його тілі вже зникли завдяки магії Елірії, однак погляд залишався втомленим, але уважним.

Побачивши, як до нього наближається Алекс, чоловік легко вклонився:

— Генріх Векс. Працівник Центральної Гільдії.

— Алекс, — коротко відповів той, також злегка нахиливши голову. — Дякую, що прийшли на допомогу моїй родині.

Генріх гірко посміхнувся, провівши рукою по заплямованій кров’ю сорочці:

— Якби я справді міг допомогти... Та при всій своїй силі я нічого не зміг вдіяти. Мої рухи для нього були занадто… повільні.

Погляд Генріха на мить став холоднішим.

— Цей монстр... — додав він, — він точно S-рангу. Тільки у них вона настільки щільна і темна.

Алекс коротко перевів погляд на монстра, що все ще непорушно стояв за десятки метрів, мов чекав. Потім знову звернувся до Генріха:

— У мене до тебе прохання.

— Твоя подруга щойно врятувала мені життя, — відповів Генріх, киваючи в бік Елірії. — Тому проси що хочеш... якщо ми, звісно, виберемося звідси живими.

Алекс глянув йому просто в очі, голос став серйозним:

— Коли я з ним закінчу — ти скажеш усім, що це ти його вбив.

Генріх на мить завмер, здивовано нахиливши голову:

— Перепрошую? Я правильно почув?

— Правильно, — спокійно підтвердив Алекс. — Про мене ніхто знати не повинен.

Генріх підняв одну брову, потім розсміявся тихо і коротко:

— За врятування такої кількості людей... мене не просто підвищать — ще й премію накинуть. Домовились.

Алекс кивнув і, залишивши Генріха позаду, продовжив упевнено йти вперед.

Як тільки він відійшов на достатню відстань, Генріх приклав два пальці до вуха:

— Володарю, хлопець на місці.

У його вусі пролунав глибокий, спокійний чоловічий голос:

— Нарешті. Хотілося б подивитися, що у вас там відбувається.

Генріх на мить заплющив очі, зосередивши ману в лівому оці. Відкривши його, зіниця світилася м’яким світлом — внутрішній канал візуального зв’язку активовано.

— Бачу, — промовив голос. — Твоя задача — не зводити з хлопця очей.

— Зрозуміло, — тихо відповів Генріх, не зводячи погляду з постаті Алекса, що повільно йшов уперед.

— Ну що ж, — промовив голос, у якому звучала цікавість і підтекст давнього знання, — подивимось, наскільки сильно твоя сила виросла з останньої нашої зустрічі...

Алекс підійшов впритул до монстра. Той дивився на нього з тією самою зловісною посмішкою, що досі не сходила з його обличчя.

— Нарешті, — промовив монстр, стискаючи кулак. — Нарешті прийшов хтось, хто, можливо, зможе мене розважити.

Не гаючи жодної секунди, він зі всієї сили замахнувся прямо в обличчя Алекса. Повітря розірвалось, а удар був настільки потужним, що під ногами Алекса з’явився кратер, а по кімнаті боса здійнялася хмара пилу. Всі, хто залишився позаду, на мить завмерли — ніби світ затих, чекаючи результату.

Монстр скривився в ще ширшій посмішці.

— Слабак, — пробурмотів він і спробував відвести руку назад. Але… нічого не вийшло.

Він смикнув ще раз. І ще. Та кулак залишався нерухомим. Його рука — мов прикована. І тільки тоді, коли пил почав осідати, всі побачили, що сталося.

Алекс стояв, не зрушивши з місця, міцно тримаючи кулак монстра всього в міліметрі від свого обличчя. Його власна рука, як і кулак противника, були повністю обгорнуті щільним шаром крові — магія стримувала монстра, не дозволяючи тому вирватись.

Алекс підняв погляд. Його губи повільно розтягнулись у спокійній, упевненій усмішці.

— Моя черга.

Його вільна рука різко метнулась вперед і з глухим звуком вдарила монстра прямо в груди. Піднялася ще одна хвиля пилу, а тіло монстра з гуркотом відлетіло назад, пробиваючи частину стіни печери. Різкий хруст м’яса й кісток заглушив навіть гуркіт падіння.

А в іншій руці Алекса залишилось щось… важке.

Це була відірвана кінцівка монстра.

В момент удару Алекс одночасно смикнув захоплену руку на себе. Коли тіло відлетіло назад, а рука залишалась прикована до місця — тіло не витримало і плоть розірвалася.

Алекс перевів погляд на відірвану кінцівку, з якої текла чорнувата кров. Його обличчя залишалося незворушним. Він просто скривив губи в легкій гримасі, після чого байдуже відкинув руку монстра вбік, яка з глухим звуком вдарилась об кам’яну підлогу.

Монстр, який вже піднявся з-під уламків стіни, люто заревів. Його червоні очі спалахнули ще яскравіше. В наступну мить він зірвався з місця, перетворившись на розмиту тінь. Швидкість його руху була неймовірною, майже нечіткою для звичайного ока. Полум’я закрутилося довкола його єдиної руки, і кулак, наче метеор, з глухим свистом летів згори, прямо в голову Алекса.

“ Тепер кінець. Він навіть не встигне усвідомити, що сталося... ”

Ця думка майнула в голові монстра в ту ж мить, коли його кулак майже торкнувся волосся хлопця.

Але — поворот.

Алекс з блискавичною реакцією відвів корпус вбік, на долі секунди ухиляючись від смертельного удару. Полум’яний кулак монстра промахнувся, а його очі на мить розширилися від здивування.

Хлопець уже стискав свій кулак, концентруючи у ньому ману темряви. Його очі блиснули. Удар — короткий, чіткий, зосереджений — влетів прямо в обличчя монстра.

Вибух. Потужна хвиля повітря від сили удару розлетілась по всій печері, здіймаючи ще більшу хмару пилу, ніж раніше. Монстра наче вирвало з простору — його тіло полетіло ліворуч, ніби снаряд, врізаючись у стіну з такою силою, що там з'явилася тріщина, що тяглася аж до стелі.

На кілька секунд усе завмерло. Всі звуки стихли, і лише пил, що повільно осідав, залишався єдиним свідком того, що тут щойно відбулося.

— Це… неймовірно, — пролунав у вусі Генріха голос. — Його сила… вона вражає. І вона зовсім не та, яку він показував у бою з Еліаном…

Голос був рівний, але в ньому звучала явна захопленість. Генріх лише мовчки продовжував спостерігати, не зводячи погляду з Алекса, як йому й наказали.

Трохи осторонь, ще тремтячи від пережитого, Альфа спостерігала за тим, що відбувалося, і ледве чутно прошепотіла:

— Як це взагалі можливо?..

Поряд з нею, Елірія все ще тримала руки над тілом Габріеля, посилаючи в нього потоки зцілювальної мани. Але її очі — сповнені подиву — були прикуті до постаті Алекса, що стояв у клубах пилу, наче з іншого світу.

— Я ще ніколи не бачила в ньому такої сили… — тихо мовила вона. — І… його магічна аура… Вона інша. Глибша. Потужніша.

Раптом тіло Габріеля здригнулось, і він голосно відкашлявся. Усі погляди миттєво звернулись до нього. Емма, яка сиділа найближче, зойкнула і миттєво впала йому на груди, обіймаючи так, ніби боялася знову його втратити.

— Тихо, люба… — хрипко мовив Габріель, обіймаючи дружину. — Все добре… все добре…

Його погляд повільно перейшов через всіх присутніх і нарешті зупинився на фігурі, що стояла за кілька десятків метрів попереду.

— Це… мені здається, чи… — він не договорив, лише кивнув уперед, вказуючи рукою на постать у пилу.

— Вам не здається, — відповіла Дельта, не зводячи очей з того ж місця. — Це дійсно Алекс.

Поступово темна, гнітюча аура монстра почала розсіюватися. Давлення, яке скувало кожен м’яз, раптово ослабло, і повітря знову стало придатним для дихання. Страх, який стискав серця всіх присутніх, повільно відступав.

Алекс усе ще стояв нерухомо. Його погляд був прикований до того місця, куди він відправив монстра. Хоча він його і не бачив, оскільки пил біля тріщини ще не осів, він міг відчувати його ауру і знав, що монстр готує нову атаку.

Коли пил остаточно осів, погляду Алекса відкрилась знайома постать. Монстр стояв рівно, немов нічого не сталося. Його відірвана рука знову була на місці, а пластини на грудях — цілі, жодної тріщини. На його обличчі — все та ж хижа посмішка.

— Гарні удари, — сказав він із захопленням. — Недостатньо, щоб завдати мені серйозної шкоди… але все ж… Ти став другим, кому вдалося мене поранити. Сприймай це як комплімент.

Його очі звузилися, а посмішка розширилась.

— І навіть моя аура не змогла тебе паралізувати. Вражаюче. Але… — монстр нахилив голову набік, сперся підборіддям на руку. — Ти надто серйозний. І здається… стримуєш себе.

Він зиркнув через плече Алекса на Габріеля, Емму, покоївок та Елірію.

— О, я навіть, здається, знаю чому…

Він клацнув пальцями.

Алекс миттєво опинився перед своїми в захисній стійці. Його очі не зводилися з монстра.

І тут — з усіх тунелів почали з’являтися інші істоти. Різні, химерні, з потужними аурами що давили на свідомість. Всього — двадцять. Двадцять монстрів, кожен з яких відчувався як окремий бос А-рангу.

— Зустрічай гостей, — зловісно промовив монстр, виходячи вперед. — Вони займуться всіма… поки ми з тобою… трохи розважимось.

Очі Алекса звузились. Його тіло напружилось. В думках промайнуло тільки одне: “ Вибору немає. Доведеться скористатися темрявою. ”

Монстри кинулись уперед.

— АЛЕКС! — крикнула Елірія, у її голосі був панічний надрив.

Алекс обернувся лише на мить — короткий, впевнений погляд через плече, і тепла посмішка.

— Вам немає про що турбуватись.

Він знову повернувся обличчям до натовпу монстрів, що стрімко наближався. В його руках спалахнули темні магічні кола, з них вибухнула чиста темрява.

Стовп чорного полум’я ринув уперед, пожираючи все на своєму шляху. Монстри навіть не встигли скрикнути — їхні тіла розсипались в попіл, мов їх і не існувало.

Але Алекс не зупинився.

Він направив темряву далі — на головного монстра.

Той встиг підняти перед собою бар’єр з вогню, яке з шипінням полум’я зустріло удар магії темряви. Дві стихії зіштовхнулися, і печера задрижала. Уламки почали падати зі стелі.

Алекс припинив атаку — у нього було інше завдання.

Кров’яні щупальця вирвалися з його рук, знищуючи найбільші уламки в повітрі. Одночасно він створив над усією групою щільний темний бар’єр, який прийняв на себе дощ із дрібного каміння.

— Це… неймовірно, — пролунав знайомий голос у вусі Генріха. — Він використовує темряву… І не просто використовує — він її контролює. Я не дарма чекав ці вісім місяців. Він перевершив усі мої очікування. Стоїть проти S-рангового монстра… і ще й тисне його. — Голос був спокійний, але в ньому тремтів ледь вловимий захват.

— Це і є… магія темряви… — тихо промовив Габріель, не зводячи погляду з фігури сина, що стояла на тлі бар’єру.

Уламки перестали падати. Алекс вийшов з-під купола захисту, залишаючи його для інших. Його погляд був серйозним.

“ Ця печера не витримає довго. Навіть стримуючи силу, я бачу, як усе тріщить. Я не можу перемістити рідних до входу, і не можу вбити боса, щоб відкрився вихід… Такому монстру не можна дозволити покинути печеру. Залишається тільки один варіант — закінчити це. Швидко. ”

Алекс блискавично кинувся вперед. Монстр усе ще тримав бар’єр із полум’я, однак Алекс обійшов його праворуч. Той помітив Алекса і створив ще один бар’єр праворуч від себе. Однак, кулак, сповнений темної мани, пробив захист і врізався монстру під ребра. Той вигнувся вбік, але встояв.

Відповідь не змусила себе чекати — монстр замахнувся і таки влучив. Кулак із усією вагою пробився крізь повітря і потрапив Алексу прямо в обличчя.

Піднявся пил. Монстр відчув сплеск задоволення — “ нарешті дістав! ” — але це тривало лише секунду. Його погляд натрапив на обриси постаті, що вже виднілася крізь пил.

Алекс стояв. Цілий. Лише виплюнув трохи крові.

— Хороший удар, — холодно кинув він, і наступної миті його кулак знову вдарив монстра в корпус.

Той спробував захиститись — виставив обидва передпліччя, але це не допомогло. Пластини тріснули, а монстра відкинуло назад.

Він підняв погляд — Алекс знову замахнувся.

“ Треба знову блокувати! ” — пронеслось у голові монстра.

Він знову виставив передпліччя, але цього разу… тріск .

Два потужні удари. Одне передпліччя — зламане. Друге — також. Частини рук від ліктів до долонь відлетіли вбік і впали на землю. Кров забризкала камінь, а Алекс уже готувався до наступного удару.

Монстр різко відскочив назад, до іншого кінця печери. Через кілька секунд кінцівки повністю регенерувалися.

“ Він тисне мене… Його сила… його швидкість… “ — промайнуло в голові монстра. “ Невже він сильніший? Невже… він здатен мене перемогти? Що за… дивне відчуття? Страх? ”

Але через мить на його губах з’явилася знайома посмішка. “ Ні. Не може бути. Я не боюся. Я лише дозволив йому розігрітися, як і велів Блазень. Але… тепер ігри закінчились. ”

Печеру знову скувала важка тиша, яка раптово зникла, коли магічна аура монстра спалахнула з новою силою. Вона розрослася по всій залі, тиснучи на каміння, повітря й саме світло, що ледве жевріло від кристалів. Його тіло здригнулося, і почалася трансформація.

З хрустом і глухим дзвоном чорні пластини почали розповзатися по кожному сантиметру тіла монстра. Якщо раніше залишались відкриті ділянки — тепер їх більше не було. Його шкіра стала повністю захована під чорною, гладкою бронею, яка щільно облягала мускулисте тіло, мов друга шкіра.

Пальці витягнулись і сплелись, формуючи довгі, загострені леза, що виблискували в тьмяному світлі, мов мечі. Його постать витягнулась — монстр став вищим, загрозливішим. А коли трансформація завершилась, з його горла вирвався гучний, звіриний рев, від якого знову затремтіли стіни печери. Це був не крик істоти, це був виклик.

Темна аура, що виходила від монстра, стала густішою й важчою, майже матеріальною. Але цього разу вона не змогла пробитися до сердець тих, хто стояв за спиною Алекса — захисний бар'єр із темряви надійно відгороджував їх. Вони бачили — та не відчували. Вони дивились на жах — та не тремтіли.

Алекс, спостерігаючи за трансформацією, не відвів погляду ні на мить. І коли все завершилось, він мовчки простягнув руки в сторони. У правій утворився його звичний кров’яний меч — густо-червоний, з пульсуючим лезом. А в лівій — щось зовсім нове. Темрява зібралася в центрі його долоні, сформувала руків’я, потім лезо — чорне, тьмяне, що мов поглинало саме світло навколо себе.

Алекс більше не збирався стримувався. Попереду була справжня битва.

Монстр першим рвонув у атаку. Його рухи стали ще швидшими — нечіткі силуети лез миготіли в повітрі, розрізаючи простір. Алекс лише встиг перехрестити мечі — кров’яний у правій руці та темний у лівій — як гостре лезо супротивника з брязкотом зісковзнуло по його зброї, змусивши хлопця ковзнути назад по кам’яній підлозі.

Монстр не зупинявся. Ще один випад — на цей раз зверху вниз, наче хотів розсікти Алекса навпіл. Хлопець зігнув коліна, ковзнув під атакою і з розвороту провів горизонтальний удар темним мечем по ногах монстра. Лезо лише з глухим звуком ковзнуло по броні, залишивши темний слід, однак істота не впала — замість цього вона завдала удару ногою в бік Алекса.

Хлопця відкинуло в стіну — спина глухо вдарилася об камінь, з рота вирвався видих. Але він миттєво підвівся, провівши рукою по боці, заліковуючи ушкоджене ребро магією.

Вони знову зблизилися.

Кров’яний меч із лютим хряскотом зустрів лезо монстра. Іскри розлетілися в усі боки. Алекс обернувся навколо супротивника, провів серію швидких атак — зверху, зліва, знизу. Монстр відбивав удари своїми лезами-пальцями, блокуючи більшість, однак темний меч таки проколов йому бік.

З рани потекла чорна густа рідина, однак вже за мить плоть почала затягуватись — монстр знову регенерував.

Раптово монстр вдарив ногою по землі — здійнялась хвиля уламків. Алекс закрився бар’єром з крові, але пил заважав бачити. Монстр скористався моментом: зліва різонув по шиї хлопця.

Алекс ледве встиг підставити кров’яний меч. Удар був з такою силою, що меч ледь не вирвало з рук, але Алекс вистояв. Тепер його черга — удар темного меча знизу вгору прорізав грудну пластину монстра, і той відступив на кілька кроків.

Поки монстр заліковував тріщину, Алекс приклав руку до глибокого надрізу на плечі й зцілив рану магією.

І знову — зіткнення, їхні силуети зливалися в єдину пляму. Монстр рвався в бій, вивертаючись, атакуючи з незвичних ракурсів. Алекс ж у відповідь демонстрував гнучкість, інтуїцію і бездоганну техніку мечника.

Один удар монстра пройшов крізь захист, залишаючи глибоку рану на стегні. Алекс швидко зцілив себе, паралельно не зупиняючись атакувати. У відповідь він розсікає повітря темним мечем, і той глибоко входить у плече супротивника.

Монстр різко відскочив назад, ковзаючи по кам’яній підлозі, і зупинився лише біля стіни печери. Його погляд метнувся на плече, звідки текла густа чорна рідина. Темний меч Алекса пробив захисні пластини — знову. В думках істоти промайнуло здивування:

“ Як він усе ще встигає за мною? Деколи навіть випереджає... Як це взагалі можливо!? ”

Монстр більше не чекав. Різкий, гарчливий видих — і все тіло наповнила темна, вибухова мана. Алекс відповів тим самим — очі спалахнули пурпуровим світлом, мечі були готові.

Вони зникли.

Розсіявся потужний звук, ніби повітря розірвали на шматки. Очі всіх, хто спостерігав, розширились — ніде не було видно ані Алекса, ані монстра. Лише вузькі лінії пульсуючої аури прорізали печеру в різних напрямках, розриваючи простір і інколи стикаючись.

— Що... що це за швидкість? — тихо прошепотіла Елірія, не відводячи очей від неясних шлейфів темряви й полум’я, які перетинали печеру. — Я не встигаю... я взагалі не встигаю за їхніми рухами...

— Неймовірно... — долинуло з боку Генріха. Він стискав вухо, не відводячи погляду від битви. — Володарю... ви це бачите?

У вусі почувся захопливий і надзвичайно щиро:

— Так. Я бачу. І не вірю власним очам... Давай, Алекс. Прикінчи його!

У печері знову розпочалася буря. Алекс і монстр носилися зі стін на підлогу, від стелі до протилежних тунелів. Їхні мечі та леза співали сталеву пісню, в якій кожна нота могла вбити. І кожен удар викликав вибух хвилі сили, яка розбивала навколишній камінь.

Частини печери почали сипатися. Одна з тріщин пролягла прямісінько через стіну, з якої з гуркотом обвалився величезний шмат. В момент, коли уламок летів униз, між ним прослизнув Алекс, мечем темряви відбиваючи удар монстра, а кров’яним мечем контратакуючи в його груди. Монстр розвернувся і лезами рук відбив удар, і обидва знову зникли в ривку.

Ще один обвал. Декілька тон каменю падають униз — одна секунда, і знову вони з’являються між уламками, їхні клинки зіштовхуються з вибухом іскор, частинки скель розлітаються в різні боки.

Вони зупинились лише тоді, коли зімкнулися в центральній частині печери.

Один удар. Другий. Третій.

Від сили їхнього зіткнення земля не витримала. Під ногами обох утворився величезний кратер, із тріщинами, що розходились у всі сторони. Пил знову піднявся вгору стіною, і навіть світло блакитних кристалів тьмяно миготіло в його товщі.

Серед тріщин кратера, вони продовжили битву — удари летіли з обох боків із такою швидкістю, що відлуння зіткнень розносились по всій печері. Гострі леза монстра розрізали повітря, мечі Алекса — влучали з безжальною точністю. Удар, захист, контратака — кожен рух був доведений до досконалості.

І знову — ривок.

Вони розірвали дистанцію і зустрілися в іншій частині печери. Удар. Ще один. Потім ще. Земля під ногами не витримала, і від наступного зіткнення утворився другий кратер — ще глибший, ще ширший. Хмара пилу вкрила поле бою.

Прямо в центрі — новий обмін ударами. І цього разу Алекс встиг ранити монстра — його темний меч розсік перше плече, а кров’яний — друге. Вибух темної енергії — і обидві руки чудовиська відлетіли вбік, падаючи з глухим ударом на камінь.

Монстр заверещав, відскочив — і різко злетів угору. Кров бризнула вниз, однак рани вже почали закриватись. Ще трохи — і він завис у повітрі а руки виросли знову, тепер ще міцніші.

— Здохни! — проревів він, направивши обидві долоні вниз.

З його рук вирвалось полум’я — суцільна смуга вогню вдарила в землю, прямуючи на Алексом. Той миттєво відскочив убік, ухиляючись. Але струмінь полум’я не припинявся — монстр, все ще в повітрі, безперервно переслідував Алекса вогнем.

Алекс, розуміючи, що треба перервати атаку, створює декілька темних куль, сплетених із чистої темряви, і з розмаху відправляє їх у повітря. Монстр, помітивши їх, зміщує полум’я, аби знищити загрозу.

Та коли полум’я зіштовхується з темрявою — нічого не відбувається. Кулі не розчиняються, не слабшають. Вони лише просуваються вперед.

Очі монстра розширюються, і він миттєво відміняє атаку, стрімко знижуючись. Леза його рук покриваються полум’ям, і коли кулі темряви були вже майже поруч, він розсікає їх декількома ріжучими ударами. Вибух темряви — зіткнення з полум’ям — піднімає навколо монстра нову хмару пилу.

Алекс знову кидається вперед, не втрачаючи ні секунди. Через пил — удар. Пара клинків розрізають лівий бік монстра. Контратака. Алекс відбиває її і встромлює лезо в його стегно. Ще одна кров’яна дуга — в груди. І ще одна — в бік.

Монстр гарчить. Його очі — в паніці.

“ Що з ним?! Чому я… чому я програю?! ” — подумки завиває він.

Монстр кинув швидкий погляд вбік, туди, де лежав бос. Павук, все ще нерухомий, лежав закутий у літ, створений Генріхом.

Монстр стискає зуби, серце б’ється несамовито.

“ Ні… я не можу померти тут. Не зараз! ”

Він кидає короткий погляд на Алекса, який якраз замахується для нового удару.

“ Я повинен… я повинен тікати від нього! ”

Створивши перед собою щільний вогняний бар’єр, монстр кидається в бік боса. Він проскакує в пилу, ледь уникнувши меча Алекса, і стрімко мчить у напрямку крижаного бар’єра.

Алекс помітив куди мчав монстр, і не гаючи ні секунди, створив перед ним новий захисний щит — щільний, непроглядний бар'єр із чистої темряви.

Монстр закричав, вдарився в нього всіма своїми лезами. І почав знову, й знову, й знову, завдаючи шквал безперервних атак. І все ж бар'єр тримався. Алекс напружив кожен м’яз, кожну жилку свого тіла, щоби утримати його. Він не міг дозволити монстру дістатися боса.

З кожною секундою натиск слабшав. Монстр, розлючений і виснажений, обернувся. Його очі — божевільні. Він почав гарячково шукати шлях до втечі.

“ Мені потрібно сховатися… втекти… відірватися... ” — несамовито промайнуло в його думках.

І він побачив — отвір у стелі, утворений у ході їхнього бою. Він був практично над Алексом.

Монстр заревів і кинувся на Алекса. Хлопець зреагував миттєво, готуючи обидва мечі для удару. Але монстр, уже майже торкнувшись його, різко змінив траєкторію і зник у темному тунелі над головою. Клинки Алекса розсікли лише повітря.

— Не втечеш, — пробурмотів Алекс і без жодних вагань кинувся слідом.

Він, мов тінь, відскакував від стін на неймовірній швидкості. Вже за мить опинився над монстром. І тоді — обидва мечі полетіли вниз. Монстр встиг відбити їх, однак Алекс вже був на відстані удару. Серія блискавичних ударів по корпусу — кулаками, підсиленими темрявою і чистим гнівом. Останній удар з такою силою, що монстра наче ядро вибило назад на землю.

Глухий гул. Земля розсипалась, печера затремтіла. Від падіння утворився гігантський кратер. Навколо здійнялась найбільша хмара пилу за всю битву.

Алекс завис у повітрі над кратером, виставляючи руки перед собою. Створивши два магічні кола, з них вирвалось темне полум’я. Полум’я, що не палить, а поглинає. Воно з ревом впало вниз, на монстра.

Той тільки-но отямився — і одразу побачив, що на нього насувається. З останніх сил витягує руки вперед, створюючи полум’яний бар'єр. Його захист зустрічається з темрявою — і починає тріщати. І от — в одну мить бар'єр ламається, і полум’я Алекса накриває монстра.

Той кричить. Його тіло корчиться в темряві. Його регенерація більше не встигає. Його плоть більше не чинить опору.

“ Невже я… програв…? ” — востаннє проноситься в думках монстра.

Чути останній крик монстра, а через секунду його аура зникає.

Алекс відчув це, і одразу зупинив атаку. Його ноги торкаються землі. Він важко дихає, його ману майже вичерпано. Перед ним — лиш чорна пляма на місці, де був той, кого називали S-ранговим монстром.

Печера знову здригнулась.

— Ні, тільки не зараз… — прошепотів Алекс.

І знову з стелі посипалися уламки. Декілька летіло прямо на бар’єр із темряви, що захищав його рідних та Елірію. Хлопець не гаяв ні секунди. Створивши декілька десятків списів з темряви, він відправив їх прямо на уламки.

Алекс одразу переводить погляд на боса. Один рух, і спис із темряви знищує крижаний бар’єр, пробиваючи тіло павука наскрізь. Павук перестає рухатися.

У центрі печери відкривається портал.

Алекс одразу кидається до своїх. Він знімає захисний бар’єр, допомагає встати батькові, після чого закидає його руку собі на плече. Всі дівчата вже були на ногах, а через декілька секунд до них підійшов Генріх.

Алекс проводиться по всім поглядом, після чого вони мовчки йдуть до порталу, який повертає їх назад у будівлю гільдії.

Опинившись у тій самій маленькій кімнаті гільдії, де й розпочався їхній рейд, Габріель зняв свою руку з плеча сина.

— Дякую, Алекс. Далі я вже сам, — тихо промовив він.

Алекс лише мовчки кивнув.

Вони вийшли в коридор, а далі — у головний хол. Там, у просторому приміщенні, вже зібралося з два десятки людей. Хтось жваво обговорював щось між собою, інші — чекали. Між ними метушилась знайома дівчина з довгим коричневим волоссям та окулярами — та сама, що зустріла Алекса й Елірію раніше.

Побачивши їх, вона одразу кинулась назустріч, швидко оглянувши кожного присутнього.

— Ви повернулись! Як ви? Як вам вдалося вибратися з підземелля? Що з монстром?!

Алекс уже відкрив рота, щоб відповісти, однак його випередив Генріх. Він вийшов уперед і впевнено заговорив:

— Усі питання — до мене. Найголовніше, що ми живі. З монстром покінчено. Я особисто вбив його.

Габріель зробив ковток повітря і вже хотів щось сказати, однак зловив короткий, але промовистий погляд Алекса. Він промовчав.

— Я дуже рада, що всі ви повернулися, — відповіла дівчина, а далі звернулась до Алекса: — Може, вам щось потрібно?

— Усього лише теплий душ… і кілька годин сну, — з полегшенням відповів Алекс.

Вона кивнула і разом з Генріхом повернулась до інших. Ті не приховували подиву — особливо коли погляди всіх одночасно ковзнули по Алексу.

Хлопець створив магічне коло прямо під ногами своїх близьких, і вже за мить вони зникли з холу.

Вони з'явилися прямо перед маєтком.

Алекс посміхнувся, піднімаючи погляд на небо.

— Як же приємно вирватися з тієї печери… і знову побачити сонце.

— Так воно і є, — м’яко озвалась Емма, а потім перевела погляд на Елірію. — Ідемо з нами. Ти повинна трохи відпочити.

— Н-ні… вам усім потрібен спокій, не хочу бути тягарем, — почала віднікуватись дівчина, червоніючи.

— Не жартуй так, — озвався Габріель, — ти врятувала нам життя. Ми тобі вдячні, — і з цими словами він вклонився.

За ним уклонилась і Емма, й усі покоївки.

— Це… було моїм обов’язком… як цілителя… — ледь чутно промовила Елірія, ще більше почервонівши. — Прошу, підведіться.

Вони підвелись. Емма взяла Елірію під руку й ніжно повела до маєтку.

— Я так рада з тобою нарешті познайомитись. Алекс часто про тебе розповідав.

— П-про мене?.. Справді?.. — ніяково запитала Елірія.

Емма лише загадково посміхнулась у відповідь.

Усі рушили вперед. Алекс залишився позаду, дивлячись їм услід. Його обличчя світилась теплою, щасливою посмішкою.

Але щойно він зробив крок — йому різко запаморочилось. Він схопився за голову, ледь стоячи на ногах.

— Що це… зі мною? — прохрипів він.

“ Володарю! ” — раптом озвався в думках голос Сирени. — “ Ви використав надто багато мани… Ваш організм виснажено. Вам потрібно негайно відпочити! ”

Алекс спробував підняти погляд на небо… Але зображення перед очима поплило.

— …Алекс? — ззаду озвався Габріель. — Я б зараз із задоволенням з'їв щось смачне, еге ж, синку?

Відповіді не було.

Габріель обернувся… і в ту ж мить побачив, як Алекс безсило впав на землю.

— Алекс! — закричали водночас Елірія, Емма й Альфа, і вся родина кинулася до нього.