Розділ 12

“ Наступного ж дня після того, як Горноракс отримав документи на “ Промені Надії ” , він через Роґана передав мені звістку: усе готово для повернення дітей. Я й уявити не міг, що він упорається настільки швидко. І водночас… це лише вкотре довело мені, що я передав дитбудинки в правильні руки. ”

“ Відразу після цього я зв’язався з Блазнем. Він, не гаючи часу, перемістив усіх дітей до маєтку Генріха, звідки їх уже мав забрати я. Допомагати мені визвалися Роґан та Елірія, а я не став заперечувати, навіть зрадів, що вони будуть зі мною. Блазень же зі свого боку попросив Генріха приєднатися, і зрештою в нас вийшла невелика компанія з чотирьох людей. ”

“ Ми по черзі навідувалися до кожного “ Променю Надії ” , залишаючи дітей там, де вони жили раніше. Їхні обличчя світилися радістю — вони знову були вдома. Працівники притулків дякували нам за турботу й теплий супровід, і навіть стримані виховательки не приховували посмішок. ”

“ Я думав, що впораємося набагато швидше, але діти… за той короткий час, що жили разом під одним дахом у Блазня, вони встигли здружитися і не хотіли швидко прощатися. Я їх розумів, тож терпляче чекав. Інколи й сам брав участь у дитячих іграх — ті постійно трималися поруч і, здавалось, зовсім не збиралися мене відпускати. ”

“ Лише під вечір ми завершили останнє повернення — у Морвенський “ Промінь Надії ” . Тоді вже всі ми видихнули з полегшенням. Генріх попрощався з нами і повернувся у свій маєток, Роґан відправився до батька, який якраз був у цьому останньому дитбудинку, а ми з Елірією вирушили назад до Академії.”

“ Адам… Минуло вже три дні, як він не з’являвся у нашій кімнаті. І не лише там — на заняттях його теж не було. Хочеться вірити, що те зілля таки подіяло, і зараз він просто проводить кожну хвилину з матір’ю, яку не бачив стільки років. ”

” З моменту нашої сварки з Елізабет вона зі мною не зв’язувалася жодного разу. Навіть коли настав її день проводити тренування для нашої рейдової групи, замість неї прийшла Крул. Було таке відчуття, що вона мене уникає. І… її можна зрозуміти. Вона, як завжди, хотіла допомогти, а я… усе зіпсував. Першим підвищив голос, змусивши її розлютитися. ”

“ Я визнаю — я егоїст. Іншого слова й не підбереш. Інакше я просто не можу. Точніше… можу, але… боюся. Це усвідомлення з’явилося раптово, наче блискавка, хоча підказки лежали на поверхні вже давно. Просто я вперто ігнорував їх, бо так було зручніше. Але після останньої розмови з Елізабет — перестав. ”

“ Ми з Сиреною дійшли висновку, що з цим страхом треба боротися. Інакше він мене зжере. Страх втрати — найнебезпечніший ворог, і прикриватися ним — значить програвати. Елементарна істина, але тільки зараз вона по-справжньому дійшла до мене. ”

Алекс нервово посміхнувся, лежачи на ліжку.

— Схоже, за всіма цими тренуваннями й рейдами я геть отупів, якщо тепер мушу витрачати стільки часу, щоб дійти до таких банальних речей, — пробурмотів уголос.

— Це не так, — спокійно відгукнулася Сирена в його голові. — Просто кожен доходить до певних висновків по-своєму і в свій час.

— Ти зараз з мене смієшся? — запитав він, надувшись.

— Ні, — відповіла вона все тим же рівним тоном. — Навпаки, я горджуся Вами. Не дарма я майже весь час, з моменту повернення в минуле, повторювала, що треба більше покладатися на тих, хто поруч. А слова Елізабет лише допомогли завершити цей процес. Я рада, що Ви прийняли правильне рішення.

Алекс важко видихнув.

— Сподіваюсь, воно справді правильне…

І в цей момент у двері кімнати хтось постукав.

— Заходьте, — промовив Алекс.

Двері повільно прочинилися, і всередину неквапливо зайшла Елізабет. Хлопець одразу сів на ліжку, схрестив ноги й затримав на ній погляд.

— Можна присяду? — з нотками невпевненості запитала вона, поглянувши на край його ліжка.

Алекс кивнув. Елізабет обережно підійшла й сіла. В кімнаті запанувала тиша: його погляд ковзнув до дверей, її — залишався на підлозі.

Алекс вже відкрив рот, щоб заговорити, та вона випередила хлопця.

— Пробач мені, — тихо сказала вона, переводячи погляд на Алекса. — Це я винна, що зірвалась тоді. Дозволила собі замахнутись на тебе… на свого єдиного племінника. І за що? За те, що ти намагаєшся мене захистити. — Її губи скривила невпевнена посмішка. — Погана з мене тітка, правда?

— Єдиний, хто зараз має вибачатись — це я, — Алекс постарався, щоб голос звучав рівно. — Твої слова про мій егоїзм були правдивими. Вони… боляче зачепили мене, і через це я зірвався. Вибач. Ти найкраща тітка.

— Справді? — ледь чутно перепитала вона, і в кутиках її очей блиснули сльози.

— Справді, — Алекс усміхнувся й обійняв її. Спершу на її обличчі промайнуло здивування, але невдовзі воно змінилось спокоєм. Вона поклала голову йому на плече, дозволивши собі насолодитися моментом. А Алекс відчув полегшення — те, через що він переживав останні дні, залишилось позаду.

Коли хлопець відпустив її, вона витерла сльози й перевела погляд на порожнє ліжко Адама.

— Він досі не повернувся?

— Ні.

— Зрозуміло… — тихо мовила вона, а потім запитала: — Коли знову зустрінешся з Блазнем?

— Завтра.

— Завтра, — вона ледь чутно повторила його відповідь, замовкла на мить, а тоді важко зітхнула. — Коли я вперше дізналась, що ти об’єднався з Блазнем, це мене дуже схвилювало. Хоч він зараз і намагається завоювати твою довіру, мені важко повірити в щирість цих вчинків… особливо після твоїх слів про війну і її жертви. Я боюся, що він зможе маніпулювати тобою й збити зі шляху. Це я хотіла сказати ще тоді, але… розмова пішла зовсім в інший бік. І закінчилося все… як закінчилося.

— Я вже не маленький хлопчик, — Алекс спробував її заспокоїти. — Розумію, на що йду. Якщо ти не можеш довіряти йому — довірся мені. — Він взяв її руки в свої. — Повір у мене. Я знаю, що роблю. І в мене є план «Б» на випадок чого. Тому хвилюватись не варто.

Елізабет ніжно всміхнулась.

— Ти ж розумієш, що після слів «хвилюватись не варто» хвилюватися менше я точно не стану? — у її голосі з’явились ледь відчутні теплі нотки. — Але я довіряю тобі. І підтримаю, якщо ти вважаєш це правильним.

— Дякую, — щиро відповів Алекс.

Вона притягнула його до себе і цього разу вже сама міцно обійняла. Хлопець знову відчув легкість і спокій. У такі миті він чітко розумів — усе, що він робив, було не даремно.

Алекс та Блазень сиділи в саду чоловіка, кожен у своєму кріслі. Повітря було тихим і свіжим, лише легкий вітерець ворушив листя на деревах. Першим заговорив Блазень:

— З моменту нашої останньої зустрічі я ретельно обмірковував твою поведінку в бою проти того монстра в підземеллі та в нашій короткій, але доволі інформативній дуелі. І ось що я зрозумів: ти не можеш одночасно керувати кров’ю та темрявою. Я правий?

— Так, — без вагань підтвердив Алекс.

— У такому разі, — Блазень нахилився вперед, — спершу я пропоную зосередитися не над витривалістю, а спробувати навчитися поєднувати їх.

Алекс підняв брову.

— Це взагалі можливо?

У відповідь Блазень лише ледь помітно всміхнувся.

— Ти вже зробив те, що я колись вважав неможливим. Ти — чистокровний вампір, але зміг опанувати темряву. А це, наскільки я знав, було під силу лише чистокровним і напівкровним демонам. Тож, принаймні, варто спробувати. Якщо нічого не вийде — забудемо цю ідею й повернемося до витривалості. Що скажеш?

— Якщо ти настільки впевнений, що це реально… Чому б і ні? Якщо вийде, я стану ще сильнішим, — відповів Алекс.

— Чудово, що ця ідея тобі подобається, — легко всміхнувся Блазень. — Тоді почнемо. Він відкинувся на спинку крісла й кивнув: — У правій руці зосередь трохи крові, у лівій — темряви.

Алекс кивнув, простягуючи долоні. З правого зап’ястя вирвався тонкий потік крові, що швидко зібрався в щільну сферу в його долоні. В лівій же виникло темне магічне коло, з якого піднявся невеликий згусток темряви.

— А тепер… з’єднай їх, — промовив Блазень.

Алекс глянув на нього з легким сумнівом.

— Конкретніші інструкції будуть?

— Поки що просто спробуй змусити їх злитися. Подивимося, що вийде, — відповів той спокійно.

— Гаразд, — зітхнув Алекс, уже збираючись діяти, та раптом Блазень підняв руку.

— Зачекай.

Він підвівся, взяв своє крісло і відійшов на кілька десятків метрів. Коли зупинився, махнув рукою:

— Тепер можеш.

— А для чого ти відійшов? — недовірливо спитав Алекс.

— Просто роби, що сказав, — відмахнувся Блазень.

Ще один глибокий видих — і Алекс перевів погляд на два згустки в руках. “ То що, просто лобами їх зіткнути? Чи якось делікатніше?.. Гаразд, треба хоч щось спробувати ” .

Він почав зближувати сфери. Повітря між ними помітно важчало, а шкіра на руках вкрилася холодним потом. Чим ближче вони ставали, тим сильніше згустки намагалися відштовхнути одне одного.

Темрява закручувалася спіраллю, намагаючись "прослизнути" крізь пальці, тоді як кров почала вириватися вперед, кидаючись на чорний згусток, наче хижак на здобич.

Алекс спробував примусово з’єднати їх, спрямовуючи ману рівномірно в обидві долоні.

На мить йому здалося, що в центрі утворюється тонка нитка, яка може пов’язати ці дві стихії.

Проте за долю секунди ця нитка перетворилася на тріщину, з якої вирвалося щось інше — дике, неконтрольоване.

Магія крові та магія темряви різко зіштовхнулися, породивши яскравий спалах у темно-червоних та фіолетово-чорних тонах. Глухий гуркіт вдарив у вуха, і вибухова хвиля, немов удар молота, відкинула Алекса назад. Крісло під ним перекинулося, а земля під місцем злиття ще кілька секунд потріскувала від залишкової енергії.

Коли Алекс опинився на спині, в носі ще відчувався легкий металевий запах, а перед очима танцювали тіні, залишені після яскравого спалаху.

В голові хлопця раптово пролунав схвильований голос Сирени:

— Володарю! Ви цілі? Що з Вами?!

Він, здавалося, ще кілька секунд лежав, поки світ не перестав крутитися. Потім Алекс повільно сів на землі, сперши голову на руку, намагаючись вирівняти подих.

— Все… нормально, — хрипло відповів він, відчуваючи, як адреналін поступово спадає.

Він опустив погляд на свої долоні. На шкірі проступили тонкі порізи, з яких сочилися краплі темної крові. Ледь помітний біль нагадував про недавній невдалий експеримент. Не зволікаючи, Алекс викликав магію зцілення: в повітрі над долонями спалахнули світло-зелені магічні кола, і теплий потік магії ніжно обгорнув його руки. Через кілька секунд шкіра знову була чистою, наче нічого й не сталося.

Шум у вухах поступово зник, і тоді він почув наближення кроків. Блазень ішов до нього, голосно сміючись так, ніби щойно почув найкращий жарт у своєму житті.

— Це ти з усіма учнями так поводишся, чи я в тебе особливий? — криво посміхнувся Алекс

— Особливий, — ледь стримуючи сміх, відповів Блазень. — Бо ти мій перший учень.

— А з таким підходом, мабуть, і останній, — буркнув Алекс.

— Ну не сердься так, — хитро примружився Блазень. — Зате тепер ти знаєш: якщо намагатися грубою силою об’єднати дві різні расові магії, результатом буде… ну, ти сам бачив.

Алекс іронічно кивнув:

— Дякую за безцінний урок. Але якби попередив — я повірив би на слово.

— А я думав, ти захочеш переконатися сам, — усміхнувся той.

Алекс підвівся на ноги, відчуваючи, як у ньому зростає роздратування:

— Якщо ти вже вдосталь насміявся, може, час дати якісь конкретні інструкції, як це роблять усі вчителі?

— Усі вчителі? — Блазень ледь помітно всміхнувся. — Можливо, це для тебе буде відкриттям, але я таким не буду. Навіть якби хотів дати тобі точну пораду… не можу. Поняття не маю, як поєднати дві расові магії.

Алекс здивовано примружився:

— Ти жартуєш? Як це ти не знаєш ? А навіщо тоді було починати?

— Спокійно, — Блазень підняв руку. На його долоні спалахнуло магічне коло, і з нього вирвалися два світлі щупальця. Вони обхопили крісла, на яких вони сиділи раніше, і м’яко підсунули їх ближче. Коли обидва знову вмостилися, Блазень продовжив:

— Якби це було неможливо, я б і не пропонував. У мене є колега, яка змогла поєднати світло і кров. Правда вона напівангел, напіввампір, тому і змогла добитися цього. А ти, як я казав раніше, чистокровний вампір, який навчився керувати темрявою. А значить, чисто теоретично, об’єднати кров і темряву у тебе має вийти. Однак, як саме це зробити я не знаю. Та колега не стала ділитися досвідом, наполягаючи на тому, що кожен повинен пройти цей шлях сам, без жодних підказок. Тому тобі доведеться експериментувати.

Алекс важко видихнув:

— І скільки ж часу пішло у твоєї колеги на об’єднання крові і світла?

— Чотири місяці. Але тренувалась вона буквально двічі на тиждень. Ти ж фанат приділяти тренуванням в рази більше часу, тому маєш впоратися швидше.

— Сподіваюсь.

Блазень підвівся, плеснувши себе по колінах, і посміхнувся:

— На сьогодні наш перший урок закінчено. Наступний проведемо, коли ти вже навчишся об’єднувати кров і темряву.

Алекс вирішив не сперечатися. Він також підвівся й коротко кинув:

— До зустрічі.

Вони потиснули один одному руки.

— Чекатиму результату, — з ледь помітною посмішкою мовив Блазень.

Алекс відповів коротким кивком. Під його ногами спалахнуло магічне коло, і за мить він зник, залишивши Блазня самого серед тихого саду.

Читальна зала була порожня — лише м’яке світло канделябрів відбивалося від високих полиць, заставлених старими томами, і тихо потріскував камін десь у глибині. Алекс сидів за великим дубовим столом, повністю заваленим книгами, розкритими фоліантами та стопками пергаментів.

Він важко зітхнув, відкинувшись на спинку стільця.

— Сподіваюся, хоч тут знайдеться щось корисне… — пробурмотів він уголос, проводячи рукою по скуйовдженому волоссю.

У його свідомості озвався тихий, трохи винуватий голос Сирени:

— Вибачте Володарю… Я ще раз перевірила всі свої бази даних, але нічого потрібного не знайшла.

Алекс ледь усміхнувся:

— Все гаразд, не переймайся. Це ж не твоя провина.

Він узяв чергову книгу, і важкі сторінки шелеснули, коли він почав перегортати їх у пошуках будь-якої зачіпки.

“ Так я й просидів у читальні решту дня. За цей час встиг дізнатися чимало цікавого й нового, а ще пригадати те, що вивчав ще під час свого першого перебування в Академії. Звісно ж, першою справою я взявся шукати хоч якусь інформацію про те, як можна об’єднати дві різні расові магії. Але після трьох годин безперервного копирсання в старих томах єдине, що вдалося знайти, — припущення якогось чаклуна про те, що об’єднання расової магії може бути схожим за концепцією на об’єднання магії елементальної. Це було буквально все. ”

“ Чесно кажучи, я розчарувався. Але, вирішивши, що хоч щось корисне в цьому є, переключився на пошук інформації про злиття елементальної магії. І тут матеріалу виявилося хоч відбавляй — насамперед тому, що оволодіти елементальною магією значно простіше, ніж расовою. ”

“ Як зрозуміло з самої назви, елементальна магія походить від природних стихій: вода, вогонь, земля, вітер, лід, блискавка. Шість основних елементів. Цією магією може оволодіти будь-хто, незалежно від раси, а керувати природною маною набагато легше, ніж расовою. Саме тому елементальна магія користується шаленою популярністю серед чаклунів. ”

“ Далі йде расова магія. Сюди належать магія темряви, світла, крові і рослин. Тут усе значно складніше. Навіть будучи чистокровним чи напівкровним вампіром, немає жодної гарантії, що ти зможеш керувати кров’ю. Так, шанси значно вищі, ніж у тих, у кого немає ані краплі вампірської крові, але до ста відсотків їм далеко. Расова мана набагато примхливіша за природну, її важче контролювати. Потрібен або неабиякий талант, або довгі й виснажливі тренування, щоб підкорити її собі. ”

“ Тому чимало демонів, ангелів, вампірів і духів навіть не користуються власною расовою магією, віддаючи перевагу елементальній. Наприклад, мій батько — чистокровний вампір, який мав усі шанси опанувати магію крові, але скільки б не намагався, вона його не слухалася. Урешті він зосередився на магії вогню, де зумів досягти результату. ”

“ Звісно, бувають винятки. Расовою магією може оволодіти й той, хто не є прямим представником раси. Як, наприклад, я — чистокровний вампір, який зумів приборкати темряву. Шанс на успіх у таких випадках мізерний, і більшість, хто намагався повторити подібне, зазнавали поразки. Але якщо в мене вийшло, значить, це все ж реально. Потрібно тільки море часу, залізна витримка і, можливо, крапля таланту… хоча останнє — не факт. ”

“ Ну й нарешті — девіантна магія. Це зцілення, переміщення й інші види, що не підпадають під категорії елементальної чи расової. Сюди ж входить магія отрути Лоріни Монтамер. Її, як і елементальну, може опанувати будь-хто, але без таланту чи постійних тренувань далеко не підеш. ”

Алекс важко видихнув і відвів погляд від книги.

— Усе як завжди: або талант, або важка праця… — пробурмотів сам до себе. — Хоча… чого це я раптом здивувався такій банальності?

Знизавши плечима, він повернувся до читання.

“ Концепція об’єднання елементальної магії не була чимось новим. Багато хто, оволодівши одним елементом, прагнув узяти під контроль ще хоча б один. Наприклад, чимало чаклунів вогню вивчали ще й магію землі — заради одного з найпотужніших заклять: метеоритного дощу. Правда мани воно жерло стільки, що після його використання навіть найвитриваліші чаклуни падали з ніг, але результат… був того вартий. Не дивно, що в часи воєн воно користувалося шаленою популярністю. ”

“ Часто зустрічалися й поєднання води та вітру. Такі чаклуни вміли закликати штормову стихію, здатну потопити цілий флот. Популярними були й союзи льоду з вітром — для створення крижаних бурь, а також вогню з блискавкою — смертоносний, майже миттєвий удар. Інші поєднання траплялися рідше, але й вони існували. Іноді можна було зустріти чаклуна, який керував одразу вогнем і водою. Об’єднати їх у єдине закляття було неможливо, але навіть просто вміти володіти двома елементами — це вже значна перевага над тими, хто опанував лише один. ”

“ Але ось сам процес об’єднання… Наприклад, якщо взяти повітря і воду, то намагатися силоміць зіштовхнути їхню ману — найгірша ідея, що тільки може спасти на думку. Так можна не тільки нічого не добитися, а й нашкодити собі. ”

Алекс мимохіть усміхнувся, читаючи далі.

“ До магії потрібен делікатний підхід. Спершу слід дати мані одного елементу звикнути до мани іншого — це перший етап об’єднання. Лише коли вони «приймуть» одна одну, можна переходити до наступного кроку — поступового злиття. Плавно, без різких поштовхів, дозволяючи двом різним манам повільно сплітатися в одну. У цей момент завдання чаклуна — не втратити контроль над жодною з них. Потрібна колосальна концентрація і витримка, щоб утримати баланс. ”

“ Мана — річ капризна. Будь то елементальна чи расова, вона не любить, коли з нею поводяться грубо. Дехто з дослідників навіть припускає, що мана має щось на зразок свідомості. Кожен елемент наче вимагає, щоб чаклун залишався йому вірним і користувався лише ним. Коли ж ти намагаєшся звести два елементи разом, між ними розгортається справжня боротьба: кожен прагне довести, що саме він єдиний вартий стати твоєю силою. ”

“ І тоді залишається лише надати їм час… Час, щоб вони звикли одне до одного. Час, щоб почалося їхнє справжнє злиття. І тільки після цього можна розраховувати на результат. ”

Алекс важко відкинувся на спинку крісла, відчуваючи, як втома повільно тисне на повіки. У голові стільки нової інформації, що вона майже гуділа, немов старий дзвін після удару.

— Після всього, що я тут начитався, — пробурмотів він, проводячи рукою по обличчю, — у мене складається враження, що я намагаюся не об’єднати дві найпотужніші магії, а примирити двох капризних дітей, які б’ються за увагу батька.

В його свідомості пролунало тихе, тепле звучання Сирени:

— Можливо… саме таке, приземлене пояснення, і допоможе Вам дійти розуміння.

Алекс косо всміхнувся і кинув погляд на стіл, завалений книгами. Поряд, у самому центрі, лежали три особливо товсті томи, обтягнуті старою, потемнілою шкірою. Пальці хлопця мимохіть ковзнули по шорсткій обкладинці однієї з них, відчуваючи під подушечками теплуваті, ледь випуклі візерунки.

— Можливо, ти й права, — відповів він Сирені. — Але перш ніж я зроблю будь-які висновки… спробую підійти до цього з більш… наукового боку.

Він обережно відкрив важкий том, і старі сторінки злегка зашелестіли, випускаючи легкий аромат сухих трав і старих чорнил. Погляд Алекса впав на заголовок, виконаний химерним почерком, і він вмостився зручніше, готуючись зануритися в новий пласт знань.

Витяг із трактату Каллістена «Про гармонізацію манних потоків».

"Щоб досягти стабільного злиття двох різних елементальних потоків, чаклун зобов’язаний розуміти, що кожна мана має власну «частоту коливання» та природну «лінію опору». У момент контакту двох потоків виникає явище, яке я називаю «манним тертям» — взаємне відштовхування потоків через їхню первинну несумісність.

Перше завдання чаклуна — вирівняти ці частоти через синхронне накладання внутрішнього ритму мани на ритм дихання. Далі слідує стадія тимчасового переплетіння, коли обидві мани взаємодіють без примусу. Лише після того, як відчуття опору зменшиться, можна почати фазу зближення — поступове злиття двох потоків в один канал.

Ключове правило: ніколи не намагатися змішати два елементи силоміць. Навіть якщо ви здатні придушити опір, такий союз буде нестабільним, і у вирішальний момент закляття може розпастися або вибухнути."

Поради з «Польового щоденника» бойового мага Фаргуса Рієля.

"Об’єднання магій — це як робота з двома вибуховими бочками, які ти тягнеш на одному возі. Якщо штовхнеш занадто різко, вони бахнуть. Якщо будеш тягнути надто повільно — загубиш темп і сам згориш від перенавантаження.

Кожен елемент має свій характер. Вогонь — гарячий, нетерплячий, швидкий. Вода — спокійна, але підступна, здатна підточити навіть камінь. Якщо хочеш, щоб вони працювали разом, спершу покажи кожному, що ти його поважаєш. Це не дурна метафора — це відчуття, яке потрібно закласти в ману.

Моя порада проста: спершу дай їм взаємно “познайомитися” на низькій потужності, тримаючи обидві мани під мінімальним тиском. Лише коли вони перестануть “шипіти” одна на одну, можна почати піднімати потік і переходити до бойових комбінацій."

Додаток із «Збірки магічних спостережень» анонімного автора (невідомого року).

"Дослідження Каллістена щодо гармонізації потоків є безцінними, але в його працях бракує одного важливого аспекту: тривалого постконтактного впливу. Коли дві мани вперше досягають фази злиття, їхня взаємна стабільність зберігається лише короткий час. Якщо злиття не закріпити — мани повертаються у вихідний стан, і весь прогрес втрачається.

Для запобігання цьому слід застосувати так звану «якірну формулу» — коротке, але постійне магічне плетіння, яке фіксує спільну частоту обох елементів у свідомості мага. Це потребує додаткових витрат мани, але без цього будь-яка спроба створити складні елементальні закляття приречена на швидкий розпад."

Сонце вже давно сховалося за обрієм, і читальна зала потонула в м’якому напівмороку, який розганяло лише тепле світло кількох ламп. Алекс, втомлений, але зосереджений, перегортав сторінку за сторінкою, повністю занурений у текст. Раптом він відчув ледь помітний подих за спиною. Обернувшись, побачив Елірію, яка, схилившись через його плече, краєм ока пробігалася по рядках тієї ж книги.

Він легко посміхнувся.

– І скільки часу ти тут стоїш?

– Хвилини три, не більше, – відповіла вона і, ковзнувши поглядом на вільне місце поруч, сіла. – Наскільки я пам’ятаю, ти ж не володієш жодною елементальною магією? – поцікавилася вона.

– Так, – кивнув Алекс.

– Тоді для чого читаєш про їхнє об’єднання?

– Прийшла думка спробувати об’єднати свою магію крові й темряви. А інформації про об’єднання расової магії немає. Тож я подумав, що знання про елементальну, можливо, допоможуть.

Елірія задумливо кивнула, ковзнувши поглядом по стосах книг.

– Розумію. Я знаю кілька томів, де може бути щось корисне.

Очі Алекса спалахнули інтересом.

– Серйозно?

– Абсолютно, – вона злегка усміхнулась і підвелася. – Зачекай, зараз повернуся.

Вже відійшовши до книжкових стелажів, вона раптом виглянула з-за полиці:

– До речі, скільки ти тут уже сидиш?

– Годин п’ять точно… а може, й більше.

– Тоді я візьму тобі каву. Якщо ти не проти.

– Я тільки за, – тепло посміхнувся він.

Елірія зникла між рядами, а Алекс перевів погляд на вікно. За склом розлилася ніч, а холодні відблиски місяця м’яко ковзали по підвіконнях. Він позіхнув, потягнувся й тихо промовив:

– І не помітив, як пролетів день…

– Вам не завадив би відпочинок, – озвалася в думках Сирена.

– Згоден… але тепер треба дочекатися Елірію, – відповів він подумки, знову втупившись у книги.

Минуло близько десяти хвилин, перш ніж дівчина повернулася. У руках — дві чашки гарячої кави, а створені нею ліани тримали кілька масивних томів. Побачивши стіл Алекса, вона помітила, що він сидів, схрестивши руки на грудях і схиливши голову на плече, з заплющеними очима.

Елірія зупинилася, і на її обличчі з’явилася м’яка усмішка. Вона тихо поставила книги й чашки на стіл, після чого підійшла ближче.

– Чуєш мене? – обережно спитала вона.

У відповідь пролунало щось сонно-невиразне, і очі так і не відкрилися. Ледь зітхнувши, Елірія відкрила свій інвентар і дістала невелике зелене покривало. Ним вона акуратно накрила Алекса, залишивши його дрімати прямо в сидячій позі.

Вона ще кілька секунд дивилася на нього, після чого кинула короткий погляд на принесені книги.

– Що ж… подивлюсь, чи є тут щось, що зможе тобі допомогти, – прошепотіла вона, вмощуючись поруч.

Узявши одну з книг і чашку кави, Елірія занурилася в читання. Тиша читальні знову запанувала, лише іноді порушувана легким шелестом перегорнутих сторінок і тихим диханням того, хто дрімав поруч.

Перші промені сонця безжально пробилися крізь високе вікно, ковзаючи по столах і зупинившись прямо на обличчі Алекса. Він злегка зморщився, повільно розплющуючи очі. Світло засліпило, і знадобилася мить, аби звикнути до нього. Сидів він у все тій же читальній залі, абсолютно порожній, накритий м’яким зеленим покривалом.

Кинувши погляд на стіл, він помітив, що кількість книг тут зросла майже вдвічі. До того ж, поруч стояло п’ять порожніх чашок з темним осадом на дні — мовчазним свідком нічних читань. Алекс обвів залу поглядом, намагаючись знайти Елірію, але її не було.

Він мимоволі посміхнувся.

– Оце так… заснув просто посеред роботи. Не дуже гарно з мого боку. У минулому Елірія б мені за таке голову відірвала…

– Голова залишилася б на місці, – ніжно озвалася в думках Сирена, – але словесно вона б Вас добряче вичитала.

– Ага, – хмикнув він, – спочатку б вичитала… а потім і голову відірвала.

Він не встиг навіть підвестися, як з-за високої полиці вийшла Елірія, несучи в руках чотири свіжі чашки з кавою. Побачивши, що він прокинувся, вона тепло усміхнулася.

– Доброго ранку. Виспався?

– Доброго. Так, виспався, – відповів він, а тоді кивнув на покривало. – І дякую за це.

– Завжди будь ласка, – легко сказала вона, забираючи покривало й ховаючи його в інвентар.

Алекс підвівся, потягнувся, а потім кілька разів хруснув шиєю, розминаючи її.

– Я взяла тобі кави, – вона кивнула на принесені чашки.

Він уже хотів подякувати, але дівчина раптом завмерла, ніби щось згадавши, і швидко зникла серед рядів книжкових шаф. Алекс здивовано провів її поглядом, потім узяв одну з чашок, підніс до обличчя, вдихаючи аромат, і зробив ковток.

За хвилину вона повернулася — тепер з невеликою коробкою печива в руках.

– Ти, мабуть, нічого не їв із вчорашнього вечора, – сказала вона з легким докором у голосі.

– Дякую за турботу, – він протягнув їй одну з чашок.

Елірія прийняла її з його рук, і на мить їхні пальці торкнулися. Потім вони обидва відвернулися до вікна, одночасно зробивши кілька ковтків.

– То що, ти тут сиділа цілу ніч? – поцікавився Алекс.

– Так, для мене це нормально, – відповіла вона спокійно. – Переглянула ті книги, що вчора радила тобі, але, на жаль, потрібного там не виявилося.

Вона трохи опустила погляд.

– Вибач, що дала тобі надію.

– Це не проблема, – усміхнувся він. – Те, що може допомогти, я вже знаю. Залишається лише випробувати це на практиці.

Він дістав з коробки одне печиво й надкусив.

– Ну як? – м’яко спитала Елірія.

– Смачне.

Дівчина задоволено всміхнулася й відвела погляд, роблячи ковток кави.