Розділ 16

— Гаразд, — промовив Каель, задоволено хитаючи головою. — Прийму це за відповідь.

В ту ж мить він підняв руку й різко навів долоню на хлопців. На ній спалахнуло яскраве магічне коло — і вже за секунду з нього вирвався заряд блискавки, пронизавши повітря різким тріском і вдаривши прямо у бік Алекса та Адама.

Адам миттєво виставив уперед свою руку. На долоні так само засвітилося магічне коло, і навколо хлопців виріс прозорий купол-бар’єр, крізь який у повітрі пробігали сині розряди блискавки.

Удар Каеля врізався в захисний купол — іскри розлетілися навсібіч, але бар’єр витримав.

Каель презирливо скривився.

Він підняв руку ще раз — і в хлопців полетів другий заряд. Потім третій. Четвертий. П’ятий. Кожен із них вибухав на поверхні бар’єра гучним тріском, змушуючи повітря в кімнаті вібрувати.

Адам стояв упевнено, не відводячи погляду від ворога, хоча по його руці пробігали нові й нові іскри від зворотного відгуку мани.

— Знаю, зараз це, мабуть, трохи… пізно питати, — кинув він, стискаючи зуби й утримуючи бар’єр, — але чесно скажи… — Його голос ледь тремтів від напруги.

— Після всього, що я зробив… будуть якісь наслідки? Для нас? Для наших родин?

Алекс поглянув на нього, і попри хаос навколо, на його обличчі з’явилася легка, впевнена посмішка.

— Якщо все піде добре — ніяких, — відповів він спокійно. — Принаймні, для нас усіх. — Потім його погляд похолоднів.— А от за Каеля я того ж сказати не можу.

Адам важко видихнув, і в його очах спалахнула рішучість.

— Радий чути, — прошепотів він. — Значить… стримуватися більше немає сенсу.

На його другій руці спалахнуло нове магічне коло. Простір здригнувся — і навколо Каеля в повітрі миттєво з’явилися десятки світлих магічних кіл, що оберталися навколо нього, накопичуючи величезні заряди блискавки.

— Адам… — лише встиг видихнути Алекс, і вже у наступну секунду з усіх кіл одночасно вирвалися блискавки — шквал, спрямований просто в Каеля. Повітря вибухнуло світлом, однак чіоловік встиг ухилитися. Його тіло спалахнуло електричним сяйвом — він пришвидшив себе магією блискавки, змістився вбік і уникнув удару. Блискавки Адама пройшли повз, випалюючи стіну й підлогу, залишаючи після себе клуби диму.

Каель з’явився за кілька метрів ліворуч — усміхнений, і з очима, що горіли азартом хижака, який нарешті отримав бажану гру.

Адам кинув швидкий, оцінюючий погляд у його бік, і навколо чоловіка миттєво спалахнули нові магічні кола. Їх було так багато, що вони буквально заповнили повітря навколо, нашаровуючись у кілька рівнів, немов намагаючись перекрити кожен можливий шлях для ухилення.

У наступну ж мить усе полотно кіл вибухнуло сліпучими блискавками. Удар був набагато потужнішим, ніж попередній — яскравий спалах розрізав кімнату, немов денне небо.

Але Каель знову зник. З’явився вже біля дальнього кута, живий, цілий — і з легким, майже глузливим прищуром.

Адам і бровою не повів. Його рухи залишалися зібраними й точними — і він повторив атаку. Знову. І знову. І знову…

Кожного разу магічні кола множилися, розширювали радіус, захоплювали дедалі більшу частину простору — але навіть тоді Каель виходив цілим, встигаючи з’являтися то в дальньому куті, то прямо позаду хлопців, то на відстані подиху від бар’єра, який Адам усе ще тримав лівою рукою.

Його силует майже розмазувався у повітрі, настільки він пришвидшився. Кімната перетворилась на хаотичну шахівницю, де Каель стрибав по клітинках, залишаючи за собою лише запах озону й тонку нитку мани.

Через кілька хвилин неперервних атак Адам подає голос — спокійно, майже буденно, ніби навколо них не літають блискавки:

— Алекс… — він ледь нахиляє голову, але очей з Каеля не зводить, — твоя допомога була б дуже доречною.

Алекс самовдоволено, майже лукаво посміхнувся:

— А я думав, ти й сам впораєшся.

— Впораюся, — так само рівно відповів Адам. — Якщо він хоча б секунду стоятиме на одному місці.

— Продовжуй у тому ж дусі, — сказав Алекс, і його очі легенько спалахнули червоним. — А щодо затримки… цим я вже займаюсь.

Адам не став перепитувати. Він просто продовжив — кожен раз, коли Каель з’являвся, Адам миттєво зривав з місця чергову атаку.

І ось, коли Каель намагався уникнути чергової атаки, він просто…завис на місті. Його тіло смикнулося вперед, але ноги залишилися прирослими до підлоги. Секунда. Друга.

Каель різко опустив погляд — і побачив, як його щиколотки охоплюють тонкі темно-червоні щупальця з в’язкої крові. Вони тремтіли, неначе живі, але тримали гільдмайстера міцніше, ніж сталь.

— Що за… — лише встиг просичати він.

І саме в цей момент десятки магічних кіл Адама спалахнули водночас. Усі блискавки зірвалися з місця і з оглушливим громом вдарили просто в нерухому ціль. Світло розірвало повітря. Звукова хвиля пройшла крізь кімнату. Земля затремтіла. А навколо Каеля здійнялася велетенська стіна пилу, що поглинула його фігуру цілком.

Легка, самовдоволена посмішка з’явилася вже на устах Адама.

— На цей раз точно влучив, — упевнено промовив він і розвіяв бар’єр навколо себе та Алекса.

Алекс нічого не відповів. Його погляд був зосереджений і напружений, спрямований прямо в хмару пилу, що повільно осідала в центрі кімнати.

Адам помітив цей погляд. Не ставлячи жодних запитань, він теж перевів очі туди, де мав знаходитися Каель.

Пил опускався повільно, ніби навмисно тягнув час. Минуло кілька секунд — і раптом зсередини хмари спалахнуло яскраве світло. Наступної миті щось вирвалося звідти з неймовірною швидкістю.

Меч. Лезо було повністю оповите блискавкою — розряди ковзали по сталі, тріщали й виривалися в повітря, залишаючи за собою світлий шлейф. Зброя летіла прямо в Адама, настільки швидко, що око ледь встигало вхопити її рух.

Адам інстинктивно підняв руку, намагаючись створити бар’єр, але він і сам зрозумів — не встигне.

Алекс зреагував миттєво.

Він різко ступив уперед, закриваючи Адама собою, і в останню мить покрив руку кров’ю. Меч увійшов у його хватку з глухим тріском, іскри та блискавка вибухнули навколо.

Адам завмер.

Алекс скривився від пронизуючого болю. Блискавка, якою було заряджене лезо, била по незахищеній частині руки й тілу, проходячи крізь нього розрядами. Шкіру пекло, м’язи смикалися, залишаючи після себе темні сліди опіків і запах озону.

Меч у його руці ніби жив — тремтів, сіпався, намагаючись вирватися з хватки.

Алекс зціпив зуби.

Кров на руці загусла, стискаючи лезо ще сильніше. Він повільно опустив руку вниз, провертаючи меч у долоні, розвертаючи його лезом у той бік, звідки той прилетів.

Його погляд був холодним і зосередженим. За мить Алекс різко кинув меч назад.

Зброя пролетіла через усю кімнату зі свистом, несучи на собі залишки блискавки й крові, і вже за секунду дісталася цілі десь у глибині пилової хмари.

Пролунав вибух.

Хвиля повітря прокотилася приміщенням, піднімаючи пил з новою силою й знову ховаючи Каеля за сірою завісою.

Алекс опустив погляд на свою руку. Вона була в далеко не найкращому стані — шкіра почорніла від опіків, місцями ще пробігали залишкові розряди.

Адам підійшов ближче й з жахом втупився в неї.

Алекс помітив страх у його очах і спробував підбадьорливо всміхнутися.

— Зі мною все добре, — спокійно промовив він.

Вільною рукою Алекс дістав з інвентарю невелику колбу з яскраво-зеленою рідиною. Не вагаючись ані секунди, він одним махом випив її вміст.

Майже відразу пошкоджена рука почала заживати. Обпечена шкіра відновлювалася, сліди блискавки зникали, м’язи й сухожилля поверталися до нормального стану. За кілька секунд рука вже виглядала так, ніби з нею взагалі нічого не сталося.

Алекс покрутив нею перед очима Адама. Той нарешті з полегшенням видихнув.

Раптом з купи пилу пролунав гучний регіт. Хлопці миттєво перевели туди погляди.

Каель вийшов уперед — повністю неушкоджений. На ньому не було ані подряпини. Він театрально розкинув руки й із єхидною посмішкою промовив :

— О-о, це саме те шоу, на яке я дуже сильно сподівався, але аж ніяк не очікував.

Він тикнув пальцем у бік Адама.

— Твої блискавичні атаки були неймовірними, — з захватом сказав чоловік. — Навіть мені було нелегко від них ухилятися. Доводилося прискорювати себе значно більше, ніж у боях з А-ранговими босами. У тебе є талант, якого не було й ніколи не буде у твого батька. Якщо над ним трохи попрацювати… вийде щось справді грандіозне.

Потім його палець повільно перемістився на Алекса.

— А ти… — посмішка стала гострішою. — Кров’яні щупальця. Дуже хитро.

Він похитав головою.

— Я навіть не помітив, як протягом усього нашого з Адамом бою ти розкидав краплі своєї крові по підлозі.

Каель схопився за голову й злісно всміхнувся.

— А твоя спроба зупинити мою останню атаку… вона мала прикінчити його.

Він кивнув у бік Адама.

— У той момент мене накрила така лють, що я не думав ні про що інше. Пролита кров Вольфенгарда стала б чудовим завершенням вечора.

Каель опустив руки й тихо засміявся. Потім підвів погляд на Алекса й несподівано легко вклонився.

— Дякую. За те, що зупинив мою атаку й урятував його від смерті.

Він випростався.

— Я тебе недооцінив. Думав, ти слабак. А ти зупинив одну з моїх найсильніших атак… і ще й відправив її назад.

Каель зітхнув із захватом.

— Це дивовижно. Просто дивовижно.

Він плеснув у долоні.

— Я готовий дати вам ще один шанс. Справді останній.

Каель розвів руками.

— Такі таланти мають бути в моїй гільдії, — його погляд ковзнув до Адама. — Тільки я знаю, як правильно розвинути твою магію блискавки. — Далі він перевів його на Алекса. — А для тебе я знайду найкращого вчителя магії крові на всьому континенті.

Він знову подивився на Адама.

— Твоє рішення?

— Воно не змінилося, — холодно відповів Адам.

Каель повільно перевів погляд на Алекса.

— А твоє?

— Ти наївний дурень, — рівно промовив Алекс. — Якщо справді думаєш, що після всього цього я прийму твою пропозицію.

Каель хмикнув.

— Я зрозумів.

Посмішка зникла з його обличчя. Разом із нею зник і азарт. Магічна аура стала важкою й щільною, заповнюючи простір і паралельно тиснучи на хлопців.

Уже без жодних емоцій він промовив:

— Раз ви вирішили відмовитися…

У цю ж мить у його правій руці з’явився меч, лезо якого було повністю покрите блискавкою.

— …тоді наступного разу ваші рідні побачать вас уже в дерев’яних ящиках.

І в ту ж мить Каель рвонув на хлопців.

Кров’яний меч сформувався в руці Алекса в останню мить. Лезо Каеля, оповите блискавкою, різко зійшло зверху вниз. Алекс ледь встиг підставити клинок.

Зіткнення вибухнуло іскрами.

Сила удару була такою, що Алекса відкинуло на півкроку назад, а руки на мить оніміли. Блискавка розбіглася по кров’яному мечу, змушуючи його здригнутися, ніби той був живим.

Каель не дав жодної паузи. Він зник. І вже за мить з’явився збоку — колючий удар у шию. Алекс відбив, але лезо Каеля ковзнуло далі, миттєво переходячи в другий випад. Потім третій.

Швидко. Надто швидко.

Каель рухався ривками, прискорюючи себе магією блискавки. Він з’являвся з мертвих зон, з-за плеча, з-під кута зору, змінюючи траєкторію в останній момент. Його удари були короткими, економними, спрямованими не на силу — на смертельну точність.

Алекс крутився на місці, відбиваючи удар за ударом.

Дзвін клинків зливався з тріском блискавки. Краплі крові зривалися з його меча й розліталися в повітрі разом з іскрами.

Але він не встигав.

Один удар пройшов — лезо ковзнуло по ребрах, розриваючи тканину й шкіру. Кров бризнула на підлогу.

Другий — по плечу. Гострий біль змусив його зціпити зуби.

Третій — по стегну, змусивши ногу на мить підкоситися.

Каель усміхався. Він відчував перевагу.

Алекс дихав рівно, не відступаючи. Навіть коли удари проходили, навіть коли тіло реагувало болем, його погляд залишався холодним і зосередженим.

Він не намагався наздогнати швидкість. Він почав шукати ритм. Рух плечей перед ривком. Ледь помітне згущення блискавки навколо ніг. Мить — перед прискоренням.

Каель знову з’явився за спиною. Удар — Алекс відбив, але цього разу клинки зійшлися не навмання. Він вгадав кут.

Наступний удар — і знову блок. Точніше. Менше зайвих рухів.

Каель примружився. Темп бою не зменшився, але щось змінилося. Алекс почав встигати за темпом Каеля.

Не завжди — інколи лезо Каеля все ж діставало ціль, залишаючи нові порізи. Але тепер кожен удар був не просто захистом. Це було навчання в реальному часі.

І вперше Алекс відповів. Кров’яний меч рвонув уперед — різкий, прямий випад.

Каель ухилився, але зробив це на півкроку далі, ніж раніше. Він одразу з’явився збоку, контратакував — Алекс відбив.

Ще удар. Ще блок. Ще іскри. Бій перетворився на вихор блискавки й крові.

Адам стояв осторонь, оточений бар’єром, не зводячи очей із сутички. Захоплення стискало груди, але разом із ним росла й тривога — він бачив, скільки ударів Алекс уже прийняв на себе.

Каель з’явився майже впритул до Алекса. Блискавка спалахнула навколо його тіла, і наступний випад був швидшим за всі попередні — різкий, прямий, спрямований точно в серце.

Алекс відчув це ще до того, як побачив. Він не підняв меч, а замість цього просто зробив крок убік.

На мить світ ніби сповільнився. Лезо, оповите блискавкою, пройшло в кількох сантиметрах від грудей і повітря розірвалося тріском.

У цю саму мить їхні погляди перетнулися. Очі Каеля — холодні, впевнені — на долю секунди здригнулися. У них з’явилося те, чого не було досі.

Розгубленість. Він очікував блок. Очікував спротив. Він настільки звик до заданого ним темпу бою, від схожих дій Алекса, що ніяк не очікував що хлопець просто ухилиться від удару. Удару, який ще декілька б секунд назад точно потрапив у ціль.

Алекс це побачив. І відповів своїм спокійним, зосередженим, впевненим поглядом.

Темрява вже зібралася в кулаку— густа, важка, стиснута до межі. Нарешті можливість атакувати з’явилась і у Алекса.

Удар. Кулак Алекса врізався Каелю просто в груди. Удар був глухим, ніби щось тріснуло зсередини. Темрява вибухнула вже після контакту, прошиваючи тіло хвилею руйнівної сили.

Каель відчув, як повітря вирвалося з легенів. Як грудну клітку немов стиснуло лещатами. Як біль — різкий, концентрований — прорізав тіло, розходячись від точки удару в усі боки.

Світ перед очима на мить поплив. Блискавка навколо тіла спалахнула хаотично, втрачаючи форму.

Наступної миті Каеля відкинуло назад.

Його тіло пролетіло через усю кімнату і з гуркотом врізалося у фонтан зі статуєю. Камінь тріснув. Голова статуї відкололася й впала у воду, здійнявши бризки.

Слідом туди ж упав і сам Каель.

Вода виплеснулася на підлогу, а уламки каменю розлетілися в різні боки.

І лише після цього біль у грудях накрив його повністю.

Алекс не втратив ані секунди. Він рвонув уперед, стискаючи кров’яний меч обома руками, вкладаючи в удар усе — швидкість, силу, намір. Це мав бути фінал.

Та удару не сталося.

— Зачекай!

Крик пролунав з боку вхідних дверей. Просто перед Алексом із підлоги виросла щільна і густа стіна води. Лезо врізалося в неї й застрягло, розсікши потік, але так і не діставшись Каеля, який лежав у кількох метрах далі.

Алекс різко повернув голову. Біля дверей стояв Дерек, а на його долоні яскраво світилося магічне коло.

Алекс кілька секунд дивився на нього, після чого коротко кивнув. Кров’яний меч втратив форму і кров повернулася в зап’ястя Алекса.

— Дякую, — тихо сказав Дерек і опустив руку.

Водяна стіна також втратила форму й потекла під ноги Алекса.

Алекс кинув короткий погляд на Каеля, який усе ще лежав у фонтані, після чого перевів його на Адама. Той уже зняв бар’єр, але стояв напружений, з витягнутою рукою. Магічне кільце світилося, а долоня була спрямована прямо на Дерека.

— Можеш опустити руку, — спокійно сказав Алекс.

Адам розгублено подивився на нього.

— Але ж він щойно захистив Каеля…

— Все нормально.

Адам важко зітхнув, але послухався. Він опустив руку й підійшов ближче до Алекса.

Алекс тим часом оглянув своє тіло. Порізи, опіки, сліди від блискавки все ще боліли. Він заплющив очі, зробив кілька глибоких вдихів і видихів. М’яке зелене світло охопило його рани. Плоть зросталася, біль відступав, і вже за мить на тілі не лишилося жодного сліду бою — лише розірваний одяг у тих місцях, де діставали удари Каеля.

— Ти в порядку? — запитав Адам.

Алекс усміхнувся й поплескав його по плечу.

— Переживати немає за що.

Обидва перевели погляд на Дерека.

Той усе ще стояв на місці, мов укопаний, дивлячись на Каеля, який лежав у воді. У його погляді не було ані тріумфу, ані жалю — лише напружене очікування.

Нарешті Дерек відірвав очі від батька й подивився на хлопців.

— Хто з вас довів його до такого стану?

— Ми обидва, — відповів Алекс. — Але останній удар був за мною. Не хвилюйся, він не мав його вбити. Лише вирубити.

Дерек скривився.

— Повір, — холодно сказав він, — переживати за його стан я точно не буду. Але й дозволити тобі прикінчити його не міг. Є питання, відповіді на які я чекаю занадто давно.

Він подивився Алексу просто в очі.

— Після цього можеш завершити справу.

— Я не проти зачекати, — спокійно відповів Алекс.

Раптом з фонтану пролунав тихий сміх.

Усі троє миттєво перевели погляди туди.

Каель уже сидів у воді. Слідів від удару на ньому не було зовсім. Він провів долонею по обличчю й усміхнувся.

— Дякую, сину, — промовив він. — За те, що не дозволив мене прикінчити… і виграв для мене трохи часу розмовами.

Каель підвів погляд на хлопців.

— Можемо продовжити.

Він спробував підвестися — і тут же з гуркотом упав назад у воду.

Каель нахмурився, спробував ще раз… і знову нічого.

Його усмішка зникла. Він злісно озирнувся — і лише тепер помітив, що його зап’ястя й нижня частина ніг були скуті водяними кайданами, щільними, холодними, що тримали його прижатим до фонтану.

Каель різко підняв голову й кинув на Дерека злісний, майже хижий погляд.

— Як це розуміти?.. — прошипів він, і в голосі дзвеніла лють.

На долоні Дерека знову було синє магічне коло.

— Краще сиди й не рипайся, — холодно відповів він. — Якщо, звісно, не хочеш, щоб кайдани вп’ялися тобі в руки й ноги, причиняючи пекельний біль.

Каель перевів погляд на водяні кайдани. Смикнув руками. Раз. Другий. Безрезультатно.

Він повільно опустив голову… І раптом розреготався.

Сміх був гучний, різкий, майже істеричний. Він лунав у кімнаті кілька секунд, доки Каель не заспокоївся й не підняв погляд на стелю — уже з радісною, викривленою посмішкою.

— Ти, напевно, думаєш, що загнав мене в глухий кут, — промовив він весело. — Магією блискавки я скористатися не можу. Навіть якщо вирвуся — на твоєму боці чисельна перевага.

Він перевів погляд на Дерека.

— І десь глибоко всередині ти, мабуть, неймовірно радієш.

Каель кивнув у бік Алекса та Адама.

— Вони зробили за тебе всю найважчу роботу. А ти прийшов уже на все готове… І в самому кінці просто накинув на мене кайдани.

Він знову подивився Дереку прямо в очі.

— Момент, на який ти чекав з самого народження. Я правий?

Дерек не відвів погляду.

— Правий.

Каель усміхнувся ширше.

— Схоже, батько з мене вийшов нікудишній. Виростити такого ні на що не здатного сина міг лише найгірший батько на континенті.

Він зітхнув удавано жалісливо.

— Увесь час… усі ресурси, які я вклав…

— Навіть не намагайся, — перебив його Дерек. — Я давно звик до зверхнього ставлення, тож вивести мене з себе в тебе не вийде.

Каель зневажливо хмикнув.

— Зрозумів.

Він повільно підняв голову.

— Я думав, що від моїх слів тобі зірве дах. Скориставшись б можливістю, я б вирвався з кайданів… І власноруч перебив тут усіх.

Посмішка на його обличчі стала тонкою й небезпечною.

— Але, схоже, доведеться скористатися планом Б.

На долоні Каеля спалахнуло магічне коло.

Повітря навколо нього здригнулося. За мить довкола тіла Каеля почав закручуватися шалений і рвучкий ураган.

Хлопці напружилися. На долоні Адама спалахнуло магічне коло. У руці Алекса почав формуватися кров’яний меч.

І в ту ж мить ураган вибухнув.

Потік вітру розійшовся кімнатою з нищівною силою. Дерека й Адама відкинуло до стін, немов ляльок.

Алекс упав на одне коліно, але не зрушив з місця — він встиг встромити меч у підлогу, втримуючись під шквалом вітру.

Коли все стихло, він підняв голову. Каель уже стояв подалі від фонтану. Сухий. Неушкоджений.

Він дивився на хлопців із задоволеною посмішкою.

— Невже ви справді думали, — промовив він спокійно, — що гільдмайстер найкращої гільдії володіє лише одним елементом?

Алекс випростався. На ногах вже стояли Адам і Дерек.

Каель обвів усіх поглядом.

— Настав час другого раунду, — щиро усміхнувся він. — Однак…

У цю ж мить Алекс із кров’яним мечем, Адам з рукою, вкритою блискавкою, і Дерек з різних боків кинулися на нього.

— …треба зрівняти шанси.

Коли вони були вже максимально близько, між усіма спалахнуло велике магічне коло.

Світ різко склався. І в наступну мить кімната зникла.

Вони з’явилися на просторій арені. Вона була гігантською — у рази більшою за ту, де колись проходив вступний іспит до Академії. Надворі панувала глибока ніч, але магічні ліхтарі, що висіли просто в повітрі, разом із світильниками по периметру арени, заливали простір рівним, холодним світлом, не залишаючи жодного темного закутка.

Коли Алекс остаточно прийшов до тями, він першим ділом перевів погляд на Адама й Дерека, які стояли поруч. Адам виглядав розгубленим, ніби все ще намагався осмислити різку зміну місця, тоді як на обличчі Дерека читалася стримана, але явна злість.

Позаду пролунав веселий, майже безтурботний голос.

— Хлопці, оберніться, будь ласка.

Усі троє повернулися.

Каель стояв за кілька десятків метрів від них. За його спиною вишикувалися ще вісім осіб — шестеро хлопців і дві дівчини. Їхній вигляд одразу впадав у вічі: жодної зайвої розкоші, лише функціональність. Легкі, але міцні обладунки, підсилені магічними вставками; зручні плащі або короткі накидки; зброя, підігнана під власника — мечі, спис, парні клинки, бойові жезли. Навіть дівчата виглядали не менш небезпечно: одна з коротким луком за плечима й ножами на стегнах, інша — з тонким посохом, по якому пробігали слабкі іскри мани.

Алекс почув, як позаду Дерек тихо вилаявся.

Каель заговорив, розвівши руки.

— Бій один проти трьох виглядає не зовсім чесно, хіба ні? Я готовий рахуватися з бойовими навичками Адама та Алекса. А щодо тебе, Дереку… — він лукаво всміхнувся. — Скажімо так, припустимо, що ти дотягуєш до їхнього рівня.

Його усмішка стала ширшою.

— Хоч я й міг би впоратися з вами сам, для перестраховки скористаюся допомогою найкращої групи гільдії «Блакитний Ворон».

Алекс ледь помітно посміхнувся.

— Дев’ять проти трьох усе ще не виглядає чесно. Невже ти герой лише на словах, а в реальності ховаєшся за спинами власних підлеглих? Чи, може, мій останній удар настільки тебе підкосив?

Обличчя Каеля перекосилося.

— Не зазнавайся, — прошипів він. — Ти влучив лише тому, що я дозволив тобі це.

І тут Алекс не витримав. Він голосно засміявся. Сміх був різкий, майже зухвалий. Адам і Дерек здивовано глянули на нього, але Алекс уже говорив, не приховуючи насмішки.

— Які тільки виправдання не вигадають декі аристократи, аби не визнавати власну слабкість. «Підставився під удар». Серйозно?

Він навмисне акцентував ці слова.

— Скажи, будь ласка, де можна знайти ту книгу, за якою ви всі вчитеся говорити? Один і той самий шаблон. Один і той самий пафос.

У голові Алекса пролунав занепокоєний голос Сирени.

— Володарю… Ви в порядку?

Він не відводив погляду від Каеля, який злісно щось кричав у відповідь, але слів Алекс навіть не намагався розібрати.

— Зі мною все нормально, — спокійно відповів він подумки. — А з чого ти взяла, що щось не так?

— Ви ж пам’ятаєте, — м’яко озвалася Сирена. — Я відчуваю Ваші емоції. Ваш сміх… він був не зверхній. У ньому було занадто багато втоми. І роздратування. І… розчарування.

Алекс на мить замовк.

— Все гаразд, справді. Мені після цього навіть трохи полегшало. Боюся, зараз не найкращий час для відвертої розмови, але коли все закінчиться, я дам відповіді на усі твої запитання. Обіцяю.

Він відчув її коротке мовчазне погодження.

— І схоже, — додав подумки Алекс, — Каель уже закінчив сипати прокльонами й чекає відповіді.

У цей момент уперед вийшов Дерек.

— Досить цих порожніх розмов.

На його долонях спалахнули магічні кола. Вода з них зібралася навколо його рук, набуваючи форми довгих водяних хлистів, що плавно коливалися в повітрі.

Дерек прийняв бойову стійку, дивлячись просто в очі Каеля, але звертаючись до Алекса й Адама.

— Каелем займуся я. А на вас група «Блакитного Ворона». Якщо ви змогли протриматися проти нього, то й тут впораєтеся. Принаймні… я на це сподіваюся.

Крок уперед зробив Адам.

— Ні. Каелем займуся я. А ти залишишся з Алексом.

Дерек уже відкрив рот, щоб заперечити, але його випередив Алекс.

— Каелем займетеся ви вдвох, — спокійно сказав він. — А рейдову групу беру на себе.

Дерек здивовано глянув на нього.

— Сам ти з ними не впораєшся. Я не бачив жодного з них у бою, але чув достатньо. Окремо вони небезпечні. Разом — ти навіть не зможеш когось поранити.

Алекс коротко всміхнувся.

— Просто довірся мені. І зосередься на своєму противнику.

Дерек перевів погляд на Адама. Той відповів такою ж короткою, впевненою усмішкою.

— Алекс точно не програє. Він у нас… не зовсім звичайний студент Академії.

Погляд Дерека ще кілька разів метнувся між ними. Нарешті він важко видихнув.

— Робіть як знаєте.

— До речі, — раптом додав Алекс. — У мене є одне питання.

— Яке? — насторожено спитав Дерек.

— Наскільки сильно їх можна калічити? — Алекс кивнув у бік рейдової групи.

Дерек навіть не замислювався.

— Вони такі ж виродки, як і Каель. На кожного з них у мене є компромат, який знищить їхні спокійні життя. Тож якщо ти, не дай боги, когось уб’єш — хоча я в це не вірю — ніхто за ними не плакатиме.

Алекс задоволено всміхнувся.

— Саме це я й хотів почути.

У його руці почав формуватися кров’яний меч.

Один із чоловіків, що стояв найближче до Каеля, з легкою, майже веселою усмішкою обернувся до нього.

— Я правильно розумію, — поцікавився він невимушеним тоном, — ти наказав нам терміново зібратися посеред ночі… Щоб битися з трьома студентами?

Каель зціпив зуби. Його погляд залишався спрямованим уперед, але голос був холодний, без найменшого натяку на жарт.

— Проблема тут лише одна. Той, що стоїть у центрі.

Чоловік перевів погляд на Алекса. На мить затримався на кров’яному мечі в його руці, після чого лише пирхнув.

— Настільки велика проблема, — з посмішкою запитав він, — що довелося піднімати всю групу о такій пізній годині?

— Зараз у тебе буде можливість переконатися на власній шкурі, — відрізав Каель.

Чоловік важко зітхнув, немов приймаючи неминуче.

— Добре, тоді уточню. До якого стану його можна калічити?

— Головне, щоб він вижив, — спокійно відповів Каель.

На обличчі чоловіка з’явилася задоволена усмішка.

— Зрозумів. Постараюся малого не прикінчити.

Каель лише невдоволено цикнув і витягнув з інвентарю новий меч. Лезо одразу вкрили тонкі розряди блискавки.

Він перевів погляд на хлопців і вже звичним, насмішкуватим тоном промовив:

— Ну що ж. Пора починати довгоочікуваний другий раунд.

Наступної миті Каель різко відскочив праворуч — на кілька десятків метрів, залишивши після себе спалах блискавки.

Адам і Дерек переглянулися. Без жодних слів, синхронно, вони кинулися в його бік.

Алекс залишився сам.

Проти всієї рейдової групи «Блакитного Ворона».