Розділ 17

Алекс стояв нерухомо, кров’яний меч у його руці повільно тьмянів, ніби підлаштовуючись під спокій свого володаря. Він не напружувався, не приймав бойової стійки — просто чекав.

У його бік неквапливо рушив чоловік, що раніше розмовляв із Каелем. Йшов він упевнено, без поспіху, кожним кроком ніби підкреслюючи контроль над ситуацією. Середнього зросту, міцної статури, з коротко підстриженим темним волоссям і різкими, але вивіреними рисами обличчя. На ньому були легкі бойові обладунки — шкіряні, посилені металевими вставками на плечах і грудях, без зайвого декору, зате явно не дешеві. Одяг сидів так, ніби був частиною його самого — нічого не сковувало рухів, усе говорило про досвід і звичку до бою. Руки залишалися порожніми, але саме це лише підсилювало відчуття небезпеки — як у хижака, якому не потрібні кігті, аби бути смертельним.

Алекс краєм ока глянув убік. Адам і Дерек уже зійшлися з Каелем — спалахи магії, тріск блискавок і розсічені водяними хлистами потоки повітря ясно давали зрозуміти: там бій почався по-справжньому. Він повернув погляд назад рівно в ту мить, коли чоловік зупинився за кілька кроків від нього.

Той важко видихнув, провів рукою по потилиці й, на диво, цілком спокійним, майже буденним тоном запитав:

— То як тебе звати, хлопче?

Алекс кліпнув, але без вагань відповів:

— Алекс.

— Приємно познайомитися, Алекс, — чоловік ледь усміхнувся. — Я Рей. — Він злегка нахилив голову назад, вказуючи поглядом за свою спину. — А там — члени моєї групи, як ти вже, певно, здогадався. Між іншим одні з найсильніших вампірів, яких можна знайти на континенті.

Алекс важко зітхнув.

— І навіщо ти мені це розповідаєш? Щоб залякати?

Рей одразу ж замахав руками.

— Ні-ні, навіть не думав. Справді. Я не знаю, що саме сталося в будівлі гільдії, але Каель… — він злегка скривився, — високо оцінює твою силу. А якщо вже навіть він так про когось думає, то простими погрозами тут не обійдешся. — Він зробив паузу й доброзичливо додав: — Я хочу вирішити все трохи… гуманніше.

— І що ж ти пропонуєш? — спокійно поцікавився Алекс.

Обличчя Рея помітно посвітлішало.

— Радий, що ти готовий мене слухати. Розумієш, Каель серед ночі зірвав усю групу, наказав терміново зібратися тут, а потім просто сказав: «Б’єтеся з цим студентом». Якби зараз був день — я б навіть не сперечався. Але зараз… — Він позіхнув, прикривши рота долонею, і сонно протягнув: — Зараз я б набагато більше хотів лежати в м’якому ліжку під теплою ковдрою.

Рей уважно подивився на Алекса.

— Думаю, ти теж не відмовився б від такої перспективи замість того, щоб стояти тут із мечем.

Алекс знову зітхнув.

— У твоїх словах є сенс. То виходить, твоя пропозиція — здатися?

— Саме так, — задоволено кивнув Рей. Він підняв палець, немов учитель, що пояснює очевидну істину. — Подумай сам. Ти вже витратив чимало сил у бою з Каелем. А тепер перед тобою вісім вампірів, які роками працюють разом і пережили тисячі битв. Якою б не була твоя сила, одному тобі з нами не впоратися. — Він трохи знизив голос. — А калічити звичайного студента мені, чесно кажучи, не дуже хочеться.

Рей зробив крок уперед і простягнув руку.

— Сховай меч. Здайся. Зекономимо всім купу часу, а ти збережеш собі життя. Як тобі така ідея?

Алекс повільно усміхнувся.

— Ідея непогана. Справді. Вона б зекономила тут багатьом купу часу. — Він на мить замовк. — Але є одне маленьке «але».

У наступну мить Алекс різко розвернувся й обрушив кров’яний меч зверху вниз. Лезо розсікло повітря — і воно відповіло бризками крові. По арені вона розтікалася темною плямою, а там, де секунду тому, здавалося, не було нікого, поступово проявився силует чоловіка. Спочатку рана, потім контури тіла — і лише тоді він став повністю видимим.

Вампір із гарчанням відскочив назад на кілька десятків метрів, притискаючи плече.

Алекс із самовдоволеною посмішкою повернувся до Рея. На обличчі командира вперше з’явилося щире здивування.

— Якщо вже ви вирішили так грубо закінчити цей бій, — спокійно промовив Алекс, — то варто було доручити це комусь, хто хоча б трохи намагається приховати свою ауру й жагу крові. — Він злегка нахилив голову. — А не просто ховається за невидимістю.

Здивування на обличчі Рея миттєво змінилося гнівом. Його щелепи стиснулися, і він уже відкрив рота, щоб щось відповісти, як раптом позаду Алекса пролунав хрипкий, сповнений люті крик.

— Не лізь, Рей! — прокричав поранений чоловік. — Я сам розберуся з цим пацаном!

Він зробив крок уперед, і в його руках блиснули леза кинджалів. Кров усе ще капала з відкритої рани, залишаючи темні плями на арени, але це, здавалося, лише розпалювало його ще більше. З гарчанням він рвонувся до Алекса.

Удари сипалися різкі, хаотичні, сповнені сліпої злості. Кинджали різали повітря, але жоден не досяг цілі. Алекс рухався легко, майже ліниво, ніби читав атаки ще до того, як вони народжувалися. Один крок убік, нахил корпусу, короткий відхід назад — і черговий удар минав.

У якийсь момент Алекс різко зробив крок назустріч. Його вільна рука схопила чоловіка за голову. Без зайвих слів і пафосу він з усієї сили вбив того обличчям у землю.

Глухий, важкий звук рознісся ареною. Камінь під тілом тріснув, утворивши невеликий кратер. Пил злетів угору хмарою. Алекс випростався і спокійно струхнув його з плечей, дивлячись униз на нерухоме тіло.

І саме в цей момент під його ногами спалахнуло червоне магічне коло.

З нього миттєво вирвався стовп вогню.

Алекс відштовхнувся від землі й відскочив убік, але ще в повітрі відчув небезпеку — в його бік уже летіли десятки гострих крижаних снарядів. Він відбив частину з них мечем, кров і лід з брязкотом розліталися в різні боки. Коли ж він майже торкнувся землі, під ним спалахнуло ще одне червоне коло.

Новий стовп полум’я вдарив угору. Решта крижаних снарядів просто зникли в ньому, розтанувши без сліду.

Рей спостерігав за цим із задоволеною посмішкою.

— Ну от і все, — промовив він і недбало махнув рукою.

Жінка позаду нього зупинила закляття.

І в ту ж мить її обличчя зблідло. Шок миттєво відбився не лише на ній, а й на решті членів групи — включно з самим Реєм.

Полум’я розвіялося.

Алекс стояв посеред арени неушкоджений, спокійний, дивлячись прямо на своїх супротивників. Кров’яний меч у його руці тьмяно світився.

Роздратування перекосило обличчя Рея. Він підніс праву руку й клацнув пальцями.

На цей сигнал одразу відреагували двоє чоловіків за його спиною. З мечами наголо вони кинулися на Алекса. Один із них водночас підняв руку, і повітря навколо леза закрутилося в потоках вітру, другий запалив полум’я вздовж клинка.

Алекс знову рухався легко. Він ухилявся, відбивав удари, час від часу зустрічаючи їхні атаки своїм мечем. Комбінації були злагодженими, швидкими, відточеними роками спільних боїв. Вітер підштовхував удари, вогонь намагався загнати його в кут.

Але цього було недостатньо.

Уловивши мить, Алекс різко зробив крок уперед і одним коротким, чистим рухом відсік руку одному з нападників. Крик болю розірвав повітря. Другий заревів від люті й кинувся на Алекса зі спини.

Алекс лише посміхнувся.

Він ухилився від удару знизу, провернувся на п’яті й завдав різкого удару мечем знизу вгору. Лезо залишило глибоку, криваву рану на грудях противника. Не зупиняючись, Алекс розвернувся до першого — того, що залишився без руки. Той уже створював магічне коло іншою.

Один точний рух — і друга рука впала на камінь арени.

Алекс підняв меч для фінального удару.

Перед ним миттєво виросла кам’яна стіна. Його лезо врізалося в неї, розколюючи поверхню, але не пробиваючи наскрізь.

Алекс відчув сильну магічну ауру зверху й підняв голову. Рей падав з неба, тримаючи в руках бойову сокиру, готову розчавити все на своєму шляху.

Алекс усміхнувся прямо йому в обличчя.

За мить місце, де він щойно стояв, зникло під ударом. Сокира Рея врізалася в землю з такою силою, що утворила глибокий, широкий кратер. Пил здійнявся стіною.

На обличчях решти членів групи з’явилися самовдоволені усмішки.

— Після такого удару він не міг вижити, — радісно сказала жінка. — Навіть якби ухилився, радіус атаки все одно дістав би його.

Серед пилу, Рей все ще стояв у кратері, тримаючи сокиру, і дивився в порожнє місце під собою. Там не було тіла Алекса, однак, під лезом була невелика калюжа крові.

Він різко озирнувся навколо, але не побачив і не відчув Алекса.

Рей спробував витягти сокиру з землі. Не вийшло. Він смикнув ще раз. І ще. Марно.

— Якого дідька… — роздратовано пробурмотів він.

У ту ж мить по його спині пробіг холодок. Рей різко обернувся — і не встиг нічого зробити.

Кулак Алекса врізався йому просто в обличчя.

Удар був настільки потужним, що Рей стрімголов вилетів із кратера й полетів через арену, доки з глухим, характерним звуком не врізався в стіну, здійнявши ще одну хмару пилу.

Алекс кинув швидкий, холодний погляд на рештки групи. Дві жінки, оціпеніло застигнувши, дивилися в бік Рея, де той щойно врізався в стіну арени. Ще двоє чоловіків стояли поруч із ними — напружені, зосереджені, вони буквально свердлили Алекса поглядами.

Він швидко окинув оком арену, але тіл трьох чоловіків, яких поранив раніше, так і не побачив. Погляд Алекса мимоволі ковзнув убік — туди, де Адам і Дерек усе ще билися з Каелем.

“ Треба закінчувати тут і йти до них ” .

Алекс рвонувся вперед.

Жінки зреагували миттєво. На їхніх жезлах спалахнули магічні кола, і в повітря зірвалися вогняні кулі та крижані снаряди. Алекс маневрував між ними, різко змінюючи траєкторію, ковзаючи майже впритул до смертоносних потоків магії. Полум’я обпалювало повітря поруч, лід розбивався об камінь за його спиною.

Коли він був уже майже поруч з однією з жінок, Алекс замахнувся для удару.

Його лезо зупинили.

Перед жінкою різко з’явився один із чоловіків. Кров’яний меч вдарився об кров’яний меч, і по арені розійшовся металевий дзвін. Під ногами Алекса тут же спалахнуло червоне магічне коло.

Але він навіть не подумав відступати.

Замість того щоб ухилятися назад чи вбік — туди, де вже чекали інші, завчасно підготовлені пастки, — Алекс різко схопив чоловіка за руку й рвонув на себе, міняючись із ним місцями.

Жінка на мить завмерла. Її закляття не активувалося.

Цієї миті було достатньо.

Алекс різким рухом поранив її, лезо ковзнуло по боці, залишаючи криваву смугу. Він одразу ж розвернувся, відбив атаку чоловіка, з яким щойно помінявся місцем, і вільною рукою з усієї сили вдарив того в обличчя.

Чоловік відлетів на кілька десятків метрів, прокотившись каменем арени.

Алекс уже розвертався для нового удару по жінці, коли перед ним раптово виросла крижана стіна. Удар зупинився, покривши поверхню льоду тріщинами.

І одразу ж такі самі стіни піднялися з інших боків. За мить Алекс опинився замкненим усередині крижаної коробки.

З внутрішніх стін і зі стелі почали виростати гострі крижані шипи. Лід скреготів і тріщав, коли стіни різко зрушилися всередину, а стеля почала опускатися, стискаючи простір до смертельного мінімуму.

Ззовні жінка задоволено дивилася на свою пастку.

Але коли морозний туман розвіявся… Її обличчя перекосилося від жаху.

Алекс стояв цілий. Навколо нього крижані шипи були розтрощені, а уламки льоду вкривали камінь під ногами. Кров’яний меч тихо пульсував у його руці.

Жінка судомно навела на нього жезл. Алекс зірвався з місця.

Він одним рухом розрубав жезл навпіл, навіть не сповільнившись, а наступним ударом залишив глибоку рану на її грудях. Після цього різкий пинок ноги відправив її далеко назад, глухо вдаривши об камінь арени.

Алекс повільно випростався, переводячи погляд на тих, хто ще залишився стояти.

Залишилися лише двоє — поранена жінка, що притискала руку до рани на боці, і останній чоловік, який став перед нею, наставивши спис просто на Алекса. Його постава була напруженою, але зібраною, без паніки — типовий боєць, що звик прикривати тил.

Алекс лише хмикнув і вже приготувався кинутися вперед, коли раптом відчув знайому ману за спиною.

Він різко відстрибнув убік.

— Серйозно? — голосно кинув Алекс, немов у порожнечу, з кривою усмішкою. — Ти справді сподівався, що вдруге це спрацює?

Хоч здавалося, що він звертається в нікуди, Алекс чітко відчував ауру того самого чоловіка з кинджалами — невидимого, але аж надто знайомого.

Поранена жінка, з рани якої все ще текла кров, різко відскочила назад і одним потужним стрибком опинилася на пустих трибунах. Алекс напружився, готуючись кинутися за нею, але шлях йому перекрив чоловік зі списом.

Їхні удари зійшлися. Алекс відбив кілька швидких випадів і вже замахнувся для контратаки, та його лезо перехопили — з металевим дзенькотом у бій увірвався другий чоловік, тепер уже видимий, із блискучими кинджалами в руках.

Спис і кинджали працювали в ідеальній зв’язці.

Алекс відскочив на кілька метрів, але вони не дали йому перепочинку — обидва кинулися слідом. Він ухилявся, контратакував, змушував їх відступати, але швидко зрозумів: ця пара інша. Їхні рухи були плавними, злагодженими, без зайвих ривків. Кожен удар одного миттєво прикривався другим.

Щоразу, коли Алекс намагався дістати когось із них, інший ставав між ними. Секунди тягнулися, мов густа смола. І раптом — обидва різко відскочили назад на десятки метрів.

Алекс не встиг навіть вдихнути, як під його ногами спалахнуло коричневе магічне коло. Камінь арени вмить втратив твердість, перетворившись на в’язку, тягучу масу. Ноги Алекса почало затягувати вниз.

Одночасно з цим згори нависла тінь.

Велетенський кам’яний валун летів просто на нього.

Алекс різко повернув голову й побачив Рея, який стояв на трибунах із витягнутою рукою. На його долоні сяяло коричневе магічне коло, а на губах застигла самовдоволена усмішка.

Алекс усміхнувся у відповідь — просто йому в очі. Усмішка Рея перекосилася.

Валун упав. Глухий удар струсонув арену, здійнявши навколо величезну хмару пилу.

До Рея підійшов один із мечників — той самий, якому Алекс раніше залишив глибоку рану на грудях. Тепер він був повністю цілий, немов нічого й не сталося.

— Хлопець тримався достойно, — промовив він. — Але навіть він не міг пережити таку атаку.

Поруч з’явилася і жінка, яку Алекс поранив у груди. Вона вже теж була неушкодженою й лише цокнула язиком.

— Минулого разу після таких слів він не тільки вижив, а ще й поранив майже кожного з нас. Тож я б була обережнішою з висновками.

Рей хмикнув.

— Треба було з самого початку прибити пацана всією групою, — холодно мовив він. — А не кидатися по черзі. Тоді б ми вже давно з цим закінчили.

Він розвернувся, збираючись перевести погляд туди, де бився Каель.

Аж раптом почувся тремтячий голос другої жінки — тієї, що була поранена лише в бік, але тепер уже теж стояла цілою.

— …Схоже, це ще не кінець.

Спокій Рея миттєво зник. Його обличчя перекосила злість, і він різко обернувся назад, втупившись у арену. Пил ще не до кінця осів, але щільну і спокійну магічну ауру Алекса відчували всі.

“ Ще рано робити висновки ” , — холодно подумав Рей. “ Можливо, пацан просто ще не до кінця помер. Сподівався для Каеля той не був настільки потрібен живим. І як би мені не хотілося це визнавати, противник виявився доволі сильним. А може, справа не в силі ? . Ми з самого початку дивилися на нього як на звичайного студента. Саме це й завадило оцінити його належним чином. ”

На губах Рея з’явилася крива посмішка.

“ Так і є. Нас усіх збила з пантелику зовнішність Алекса. Ми билися навіть не в половину своєї сили, кидаючись на нього по одному або максимум удвох. Якби хлопець відразу зійшовся з усією вісімкою, результат був би очевидним — він би неминуче програв.”

У цей самий момент по тілу Рея пробіг мороз, а волосся на руках стало дибки. Він швидко окинув поглядом обличчя своїх товаришів і помітив, як хтось дивився на валун із жахом, а хтось — із дивною, напруженою цікавістю, немов усі вони чекали неминучого продовження.

Рей лише цикнув і вже вголос кинув:

— Відставити паніку. З яких це пір найкращих авантюристів континенту лякає якийсь там студент? Ви всі без проблем кладете S-рангових босів, то чого тепер труситеся від страху перед…

Він не договорив. Зі сторони валуна пролунав тріск. Потім ще один. І ще.

За мить валун розлетівся на дрібні уламки, що розлетілися в різні боки. Рей мимоволі зажмурився й прикрив обличчя рукою, коли пил і дрібне каміння полетіли просто в їхній бік.

“ Це… неможливо ” , — майнуло в нього в голові.

Він швидко перевів погляд і побачив Алекса — той навіть не дивився в їхній бік. Його погляд був спрямований кудись убік трибун. Уже за мить Алекс одним стрибком опинився там.

На обличчі Рея спалахнула паніка.

“ Невже він… ”

Рей не став договорювати цю думку. Стиснувши сокиру, він рвонув уперед. Алекс обернувся саме в ту мить, коли Рей був уже зовсім близько, і за мить лезо сокири зіткнулося з кров’яним мечем.

— Як ти, чорт забирай, вижив після того удару?! — злісно гаркнув Рей.

Алекс спокійно відповів, навіть не напружуючи голосу:

— Атаки босів А-рангових підземель небезпечніші за те, що ви мені тут показали. Одні з найсильніших вампірів на континенті… — він насмішкувато акцентував останні слова.

Очі Рея миттєво налилися кров’ю. Він уже збирався щось викрикнути, але Алекс різко відкинув його лезо, а вже за мить хлопець був у нього за спиною. Ріжучий удар пройшовся вздовж усієї спини, і кров бризнула на камінь. Ще мить — і Алекс знову стояв перед ним, завдаючи удару просто в груди. Рей навіть не встиг зреагувати, коли Алекс зник і з’явився позаду, двома короткими рухами розсікаючи підколінні ямки.

Ноги Рея підкосилися, і він впав на коліна. Наступної миті Алекс знову опинився перед ним. Один чіткий, безжальний рух — і рука, що тримала сокиру, впала на камінь окремо від тіла. Кров ринула з усіх ран, заливаючи трибуну, а сам Рей обм’як і, схоже, втратив свідомість.

Алекс завмер. Він стояв перед тілом Рея, що стояло на колінах і стікало кров’ю, важко дихаючи після серії блискавичних ударів. Потім він перевів погляд на решту рейдової групи.

Усі вони застигли на місці. Жах на їхніх обличчях був таким щирим, що його неможливо було сплутати ні з чим.

Алекс повільно окинув поглядом арену й трибуни, немов шукаючи когось. Потім незадоволено цикнув і подумки звернувся до Сирени :

— Схоже, наша теорія щодо цілителя підтвердилась. Але зараз я не відчуваю жодної сторонньої аури, — невдоволено додав Алекс. — Ні сліду.

— Це не означає, що його тут немає, — м’яко зауважила Сирена. — Наберіться терпіння, Володарю.

Алекс важко зітхнув і вже вголос втомлено промовив:

— Сподіваюся, цей вечір скоро закінчиться.

Стиснувши кров’яний меч, він рвонув по трибунах у бік решти членів групи.

Жах на їхніх обличчях зник майже миттєво — ніби хтось клацнув перемикач. В очах з’явилася холодна зосередженість, рухи стали чіткими й злагодженими. Троє мечників без жодного слова вийшли вперед, синхронно займаючи позиції й перекриваючи вузький прохід трибун, приймаючи Алекса на себе.

Трійця не давала Алексу жодної паузи. Вони рухалися клином: центральний тиснув прямо, змушуючи Алекса відступати сходинками вгору або вниз, двоє інших постійно заходили з флангів. Варто було Алексу зміститися вбік — і одразу ж клинок перекривав шлях, змушуючи його або приймати удар, або різко міняти позицію.

З тилу постійно тиснули чаклунки. Одна працювала холодно і розважливо: крижані леза зрізали перила, намерзали на сходах, змушували Алекса постійно дивитися під ноги. Варто було йому зупинитися бодай на мить — і лід скував би ступні. Друга діяла агресивніше: вогняні кулі не летіли прямо, вони вибухали збоку, змінюючи напрямки, відсікаючи шляхи для відступу, змушуючи Алекса повертатися туди, де його вже чекали мечники.

Чоловік зі списом тримав дистанцію і контролював простір. Його удари були точними й довгими, змушували Алекса відбивати або ухилятися, не підходячи надто близько до жінок. Коли Алекс робив різкий ривок у їхній бік, спис миттєво з’являвся перед ним, перекриваючи шлях. А якщо Алекс намагався нав’язати ближній бій списнику, в гру втручався чоловік з кинджалами — тихо, майже непомітно, з різкими ударами в сліпі зони, змушуючи Алекса різко міняти напрямок руху.

Алекс ковзав між ударами, його кров’яний меч постійно був у русі — відбивав, збивав, інколи лише торкався чужих клинків, не вкладаючи силу. Він не намагався прорвати оборону, не йшов у ризиковані випади. Його кроки були вивірені, дихання рівне, погляд спокійним.

Мечники почали прискорюватися, намагаючись зламати його ритм. Клинки миготіли все ближче до тіла, і кілька разів Алекс змушений був відбивати удари майже впритул, відчуваючи, як леза ковзають за волосся, рвуть тканину одягу. Вогонь обпалював повітря за спиною, лід хрумтів під ногами, а спис кілька разів змушував його різко відскакувати, щоб не бути насадженим на вістря.

І все ж — вони не могли його притиснути остаточно. Алекс завжди знаходив вузький проміжок, сходинку, перила, уламок криги — щось, що дозволяло йому втриматися ще секунду. І з кожною секундою він читав їх краще, паралельно чекаючи появи їхнього цілителя.

І ось, відбивши кров’яний меч, на устах Алекса з’явилася широка, майже весела посмішка. Він різко розвернувся і рвонув убік — туди, де залишив тіло Рея.

— Зупинити його! — пролунало позаду.

Троє мечників миттєво кинулися навздогін, не відстаючи ні на крок. Жінки зреагували ще швидше. Перед тілом Рея спалахнув вогняний бар’єр, густий і пульсуючий, а перед ним із гуркотом виросла масивна крижана стіна.

Алекс не зупинився. Його кров’яний меч увійшов у кригу з таким звуком, ніби розсік не лід, а скло. Удар був прямим і жорстким — стіна розлетілася уламками, обсипавши трибуни градом крижаних брил. Наступний рух — і полум’яний бар’єр навколо Рея згас, розірваний одним різким змахом.

Алекс уже бачив, що рани на тілі Рея зникли. Груди, спина, коліна — ні сліду від попередніх ударів. Але разом із цим він чітко відчув інше. Чужу магічну ауру в декількох метрах від Рея. Вона була ледь помітною, однак, цього вистачало, щоб хлопець чітко розумів де знаходиться цілитель.

— Попався, — тихо промовив Алекс.

Один ривок — і його меч описав коротку, смертельну дугу. Удар був точним. Невидимість спала миттєво. На кам’яній підлозі трибуни з’явилося жіноче тіло, а поруч — голова, що відкотилася на кілька кроків убік. Кров швидко розтікалася темними плямами між тріщинами каменю.

Алекс випростався і задоволено посміхнувся.

— Ось тепер бій закінчиться значно швидше.

Він обернувся. Троє мечників, що наздогнали його, завмерли біля тіла Рея. Їхні обличчя були бліді, погляди прикутими до жіночого тіла біля ніг Алекса. Решта групи лише підбігала, після чого вони також перелякано втупилися в мертве тіло.

Чоловік зі списом, зібравши останні крихти хоробрості, що в ньому залишилися, різко виставив вістря в бік Алекса.

— Нам потрібно виграти час для Рея! — закричав він, і хоча вираз обличчя у нього був серйозний, наскільки це було можливо, в голосі звучала відверта паніка. — Юні, займайся ним! Ми прикриємо!

Вогняна чаклунка стиснула зуби й кивнула, уже збираючи ману, тоді як решта миттєво почала зміщуватися, намагаючись закрити її з флангів і спини.

Алекс лише повільно видихнув і посміхнувся — не широко, не зухвало, а тією холодною, зловісною посмішкою, від якої мороз ішов по шкірі. Він підняв руку, і на долоні з’явилося темне магічне коло.

— Цікаво… — промовив він тихо. — Скільки з вас переживе це.

Із магічного кола вирвалося темне полум’я. Воно не ревло й не спалахувало, як звичайний вогонь. Темрява текла, накочуючись хвилею, пожираючи світло ліхтарів і тіні під ногами авантюристів. Простір перед Алексом ніби зім’явся, а сама арена на мить потонула в глухій, задушливій тиші.

Авантюристи інстинктивно виставили магічні бар’єри, хтось закричав, хтось кинувся назад, але темрява вже була тут.

Кілька секунд Алекс тримав її, спокійно дивлячись уперед, відчуваючи, як чужі аури б’ються в паніці, намагаючись вирватися з її хватки. А потім він повільно стиснув кулак. Темне полум’я зникло так само раптово, як і з’явилося, а Алекс завмер на місці.

Він повільно оглянув простір перед собою — місце, де ще мить тому стояли авантюристи, де відчувалися їхні напружені магічні аури. Тепер же… нічого. Порожнеча.

Погляд Алекса опустився вниз.

На камені трибуни залишився лише широкий чорний слід, ніби хтось випалив його розпеченим залізом. Камінь потріскався, місцями осів. Ні попелу, ні уламків обладунків, ні зброї — не залишилося нічого, що могло б свідчити про те, що тут щойно стояли живі люди. Лише вигоріла смуга.

Алекс мовчки дивився на неї кілька секунд, після чого повільно розтиснув пальці, дозволяючи залишкам темної мани остаточно розвіятися. На його обличчі не було ні тріумфу, ні радості — лише спокій і ледь помітна тінь втоми.

У тиші, що настала після бою, в його свідомості пролунав спокійний голос Сирени.

— Володарю… можна поставити одне питання? Просто з цікавості.

Він ледь помітно всміхнувся кутиком губ.

— Можеш.

Настала коротка пауза, ніби Сирена підбирала слова.

— Для чого було настільки розтягувати цей бій? Ви ж могли закінчити все значно швидше. Використати темряву одразу, або не завдавати легких поранень, а відразу смертельних. Чи просто зносити голови… так, як Ви зробили із цілителькою. До того ж, — додала вона після миті мовчання, — не схоже, що Ви отримували хоч якесь задоволення від цього бою.

Алекс важко зітхнув, повільно переводячи подих.

— Я згоден з усім, що ти сказала, — відповів він щиро. — І… у мене немає чіткої відповіді на твоє запитання.

Він на мить замовк, дивлячись на вигорілий камінь під ногами.

— У будь-якому разі, — продовжив Алекс спокійніше, — думаю, нам краще продовжити цю розмову вже в Академії. А зараз… потрібно до кінця розібратися з Каелем.

Сирена більше нічого не сказала.

Алекс перевів погляд у той бік арени, де бій між Дереком, Адамом і Каелем усе ще тривав.

Каель стояв між хлопцями легко й розслаблено, ніби перебував не в центрі бою, а на тренувальному майданчику. На його обличчі застигла насмішкувата посмішка, очі блищали холодною зацікавленістю, наче все, що відбувалося, було для нього лише розвагою.

Меч Адама, повністю вкритий блискавкою, зірвався вперед серією швидких, точних ударів. Лезо різало повітря з різким електричним свистом, а кожен замах був вивірений. Каель відступив на пів кроку, ледь повернув корпус — і меч Адама пройшов за кілька сантиметрів від його плеча. Наступний удар — і знову мимо. Каель не блокував, не парирував — він просто ухилявся, ніби знав траєкторію кожного замаху ще до того, як Адам його зробив.

Дерек атакував водяними хлистами з боків і знизу, намагаючись обійти меч Каеля й дістатися до тіла. Один хлист майже торкнувся його ноги, але Каель підстрибнув, провернувся в повітрі й приземлився так легко, ніби навіть не відчув напруги. Вода розсікла камінь арени, залишивши глибоку борозну.

— Слабувато, — кинув Каель із ледь чутним сміхом.

Адам миттєво змінив ритм. Відійшовши на крок, він різко викинув уперед долоню, і в Каеля полетіла блискавка — стиснута, концентрована, спрямована точно в груди. Одночасно з цим Дерек повів два хлисти навхрест, перекриваючи шляхи для відступу.

Каель нахилив голову, ніби оцінюючи атаку.

Він зробив короткий крок убік, дозволяючи блискавці пройти повз, а в наступну мить його власний меч, також вкритий електричними розрядами, легким рухом відвів водяні хлисти, навіть не розсікаючи їх повністю. Вода розплескалася, не завдавши жодної шкоди.

Адам уже був поруч, меч знову зірвався вперед — серія з трьох ударів поспіль, кожен спрямований у життєво важливу точку. Каель ухилявся з мінімальними рухами, майже ліниво: нахил, півоберт, крок назад. Його посмішка не зникала ні на мить.

Обличчя Адама залишалося спокійним. Він дихав рівно, погляд був зосередженим, холодним. Навіть усвідомлюючи, що жодна атака досі не досягла цілі, він не втрачав ритму й не форсував події.

На відміну від нього, Дерек дедалі більше дратувався. Його удари ставали ширшими, хлисти — агресивнішими, замахи — різкішими. Вода з силою врізалася в арену, здіймаючи бризки, але Каель щоразу встигав вийти з-під удару. Один із хлистів пройшов надто близько — Каель відхилився назад, і вода зірвала пасмо волосся, залишивши лише кілька крапель на одязі.

— О, вже краще, — глузливо мовив він. — Але ти стаєш передбачуваним.

Дерек стиснув зуби й атакував знову, цього разу сам, без підтримки Адама. Два хлисти вдарили з різних боків, третій сформувався миттєво й пішов зверху. Каель спокійно пройшов між ними, ніби між краплями дощу.

Коли ж Адам атакував сам — мечем і блискавкою, з ідеально вивіреною дистанцією, — результат був тим самим. Каель ухилявся, не даючи жодного шансу навіть зачепити себе.

Він контролював бій повністю.

Кожен його рух був точним, кожен крок — упевненим. Насмішка на обличчі не зникала, і здавалося, що Каель не просто ухиляється — він навмисно дозволяє їм атакувати, спостерігаючи, вивчаючи, граючись зі своїми супротивниками, немов хижак, який ще не вирішив, коли саме завдати смертельного удару.

Паралельно з цим чоловік раз по раз кидав короткі погляди в інший бік арени й трибун. Зовні це виглядало як звичайна самовпевненість — мовляв, він настільки контролює ситуацію, що може дозволити собі відволікатися. Насмішкувата посмішка не сходила з його обличчя навіть тоді, коли він легко ухилявся від чергового удару Адама або пропускав повз себе водяний хлист Дерека.

“ Рей… ідіот. ”

Каель бачив, як Алекс пережив кам’яний валун — атаку, що мала б стерти будь-кого. Бачив, як хлопець підвівся, ніби нічого й не сталося. А тепер — як той спокійно веде бій на трибунах одразу проти майже всієї рейдової групи. Магічну ауру Рея Каель ледь відчував, що свідчило про те що той знову ранений.

“ Я ж думав, після першого поранення він зробить висновки ” , — з роздратуванням майнула думка. — “ Ні. Знову поліз один. Двічі став на ті самі граблі. ”

Каель ледь помітно скривився, водночас без зусиль відводячи меч Адама вбік.

“ Хоча… Принаймні до інших дійшло. ”

Він бачив, як решта членів групи діють разом, як прикривають одне одного, як вони, нарешті, перестали отримувати поранення.

“ Вже якийсь результат ” , — холодно визнав він. — “ Нарешті вони намагаються відповідати своєму статусу. Сподіваюся тепер приборкання Алекса залишиться питанням часу. І коли це станеться, я зможу закінчити і свій бій. Танцювати з дітлахами весело… перші кілька хвилин”, — з досадою подумав він, ухиляючись від чергової серії атак. — “Але це вже починає діяти на нерви. Хоча краще вже вони, ніж знову він. Одного раунду з Алексом мені вистачило, щоб зрозуміти різницю в силах. Це не вкладається ні в логіку, ні в мої уявлення про межі можливого. Нічого”, — холодно пообіцяв він сам собі. — “ Я ще запитаю. Якщо не в нього — то в Елізабет.”

Каель знову ковзнув між атаками, все з тією ж зверхньою посмішкою на обличчі.

“ У будь-якому разі переможцем вийду я. Іншого варіанту для мене просто не існує.”

Зовні Каель тримав маску спокою, зверхності, домінації. Однак всередині — роздратування, настороженість… і ледь відчутна, небажана тінь страху, що з’являлася кожного разу, коли його думки знову торкалися імені Алекса.

“ Я бачу кінець цієї битви. І він буде за мною !”

У цю ж мить по шкірі Каеля пробіг мороз.

Маска спокою тріснула, немов тонке скло, і на частку секунди її замінили шок і ледь помітне, але цілком реальне переживання. Він відчув це раніше, ніж усвідомив — потік сильної, гнітючої магічної аури за спиною, настільки щільної, що повітря навколо ніби стало важчим.

Каель кинув короткий погляд уперед — на Адама й Дерека.

Обидва стояли, мов укопані. Їхні рухи зупинилися, а бліді обличчя були прикуті не до нього, не до поля бою — а до трибун за його спиною.

Каель спробував обернутися. Тіло не послухалося. Він так і залишився дивитися перед собою, відчуваючи лише страшну, темну магічну ауру позаду, яка тиснула на спину, стискала легені, змушувала серце битися швидше.

Крапля поту повільно скотилася по щоці. Руки ледь помітно затремтіли. Каель опустив на них погляд, ніби не вірячи, а тоді знову подивився на своїх супротивників.

Дерек був блідий, мов полотно, і не відводив погляду від трибун. Але найбільше Каеля вразив Адам. Його обличчя — ще мить тому напружене — змінилося. У ньому не було страху. Натомість там з’явилося щире, майже дитяче… захоплення.

Через кілька секунд темна аура так само раптово зникла, як і з’явилася. Тиск ослаб.

Каель різко видихнув, витер піт з чола й спробував знову розтягнути на губах звичну зверхню посмішку. Не вийшло. Лише тоді він зміг повільно обернутися.

І в ту ж мить зі страхом ковтнув ком, що застряг у горлі. Його погляд — тепер уже не приховував нічого, окрім страху — зустрівся з поглядом Алекса. Той стояв на трибунах, дивлячись униз холодно й рішуче мов хижак, що нарешті помітив дрібну комаху під ногами.