Розділ 8

Алекс легко постукав у двері, перш ніж увійти до кабінету Елізабет. Усередині на нього вже чекали троє. Сама Елізабет сиділа за своїм масивним письмовим столом і, щойно побачила племінника, привітно посміхнулася.

— Алекс, рада тебе бачити, — сказала вона, жестом запрошуючи його ближче. — Сідай із нами.

Двоє молодих вампірів, що сиділи спинами до дверей, майже одночасно обернулися. Алекс одразу зрозумів, що перед ним Арія та Деміан Рейвенфорди — діти одного з найвпливовіших вампірів континенту. Вони справді мали щось спільне. Виразні, шляхетні риси обличчя, бліда шкіра й уважні погляди одразу видавали їхнє походження.

Арія першою привернула його увагу. Її довге темне волосся м’якими хвилями спадало на плечі, красиво обрамляючи бліде обличчя. Червоні очі дивилися на Алекса уважно й дещо насторожено, але без відкритої ворожості. На ній була стримана форма Академії: темна сорочка, чорний жилет і акуратна спідниця до колін. Єдиною прикрасою її образу був невеликий срібний знак Академії, закріплений на грудях.

Деміан, навпаки, справляв більш невимушене враження. Його темне волосся було коротко підстрижене, а на обличчі застигла легка, майже дружня усмішка. У його червоних очах читалися цікавість і стримане хвилювання. Він також був одягнений у стандартну форму Академії — темну сорочку, чорні штани та акуратний жилет із гербом Академії. На відміну від сестри, Деміан носив форму трохи менш офіційно: верхній ґудзик його сорочки був розстебнутий, що лише підкреслювало його більш розслаблений характер.

Алекс кивнув у відповідь на запрошення тітки й підійшов ближче. Він зайняв третій стілець, що стояв навпроти столу Елізабет, після чого перевів погляд на молодих Рейвенфордів.

— Отже, Алекс, познайомся. Це Арія та Деміан, — промовила Елізабет, переводячи погляд на своїх учнів. — Діти графа Рейвенфорда.

Алекс ледь усміхнувся.

— Приємно познайомитися.

— Взаємно, — коротко відповіла Арія. Її голос був спокійним і стриманим, майже холодним, хоча Алекс відразу відчув, що дівчина просто намагається триматися впевнено.

— Нарешті познайомилися, — додав Деміан значно м’якше. — Міс Елізабет стільки цікавого про тебе розповіла.

— Сподіваюся, лише хороше. — Алекс злегка підняв брову.

— Переважно хороше, — з усмішкою відповів Деміан.

— Деміане, — Елізабет багатозначно подивилася на нього.

— Що? Я ж нічого такого не сказав.

Алекс тихо усміхнувся, але перш ніж він устиг щось відповісти, Елізабет повернулася до справи.

— Отже, перейдемо до головного, — сказала вона, переводячи погляд із Алекса на Арію. — Аріє, починаючи з цього дня Алекс буде твоїм новим учителем магії крові.

Арія помітно здригнулася. Її очі на мить розширилися від здивування, проте вона швидко повернула собі звичну стриманість. Дівчина сперлася руками на підлокітники крісла й уважно подивилася на Елізабет.

— З вашого дозволу, пані директор, але чому ви прийняли таке рішення?

Елізабет відповіла спокійно, але твердо:

— Як я вже пояснювала вам раніше, з початком навчального року в мене буде значно менше вільного часу. Я більше не зможу приділяти достатньо уваги вам обом. — Вона ненадовго замовкла, після чого продовжила: — Ти, Аріє, досягла значного прогресу за останні місяці. Ти вже вільно маніпулюєш власною кров’ю та можеш надавати їй потрібної форми. У твоєму навчанні залишилося багато важливих деталей, але Алекс цілком здатний пояснити їх тобі не гірше за мене. — Потім Елізабет перевела погляд на Деміана. — А Деміан поки що перебуває лише на початковому етапі. Йому потрібно більше часу, щоб навчитися контролювати основу магії крові, тому з ним продовжу працювати я.

Арія стиснула губи. Було очевидно, що така відповідь її не задовольнила.

— Але я хотіла б продовжити навчання саме у вас, — заперечила вона. Її голос залишався стриманим, проте тепер у ньому чітко відчувалася наполегливість.

— Сестро, заспокойся, — втрутився Деміан, піднявши руку. — Якщо для тебе це настільки важливо, я можу навчатися в Алекса. Або взагалі тимчасово припинити навчання, поки міс Елізабет не матиме більше часу.

— Ні, Деміане, — твердо відповіла Арія, навіть не повернувши голови до брата. — Це питання не вирішується такими жертвами.

“Спокійна і врівноважена… І це саме про неї мені розповідали з таким захватом? Серйозно? ” — промайнуло в думках Алекса.

Втім, уголос він сказав зовсім інше.

— Аріє. — Його голос був спокійним і впевненим. Дівчина перевела на нього погляд. — Що мені потрібно зробити, щоб ти погодилася навчатися у мене?

Арія здивовано подивилася на нього. Схоже, такого запитання вона не очікувала. Дівчина задумалася на кілька секунд, уважно розглядаючи Алекса. Потім у її червоних очах промайнуло щось схоже на цікавість, а на губах з’явилася ледь помітна усмішка.

— Дуель. — У кабінеті на мить стало тихо. — Якщо я виграю, — продовжила Арія, не відводячи від нього погляду, — то продовжу навчатися у пані Елізабет. — Вона зробила коротку паузу. — Але якщо переможеш ти, я стану твоєю ученицею.

Деміан перевів погляд із Алекса на Арію.

— Сестро, ти серйозно?

— Цілком.

Алекс кілька секунд мовчки дивився на Арію. Потім ледь усміхнувся.

— Домовилися.

Арія злегка примружилася, ніби намагалася зрозуміти, чи справді він так легко погодився.

— Навіть не хочеш подумати?

— А навіщо? — Алекс трохи нахилив голову. — Ти хочеш переконатися, що твій новий учитель справді здатний тебе чогось навчити. Це цілком справедливо.

На мить в очах Арії промайнуло схвалення. Елізабет важко видихнула й відкинулася на спинку крісла.

— Ну чому хоча б один раз усе не можна вирішити спокійною розмовою?

— Це була б значно нудніша розмова, — тихо зауважив Деміан.

Елізабет повільно перевела на нього погляд.

— Деміане.

— Мовчу.

Алекс ледь стримав усмішку. Елізабет підвелася зі свого місця.

— Гаразд. Якщо вже ви вирішили влаштовувати дуель, проведемо її просто зараз. — Вона обійшла стіл і простягнула руку. Перед нею одразу спалахнуло велике магічне коло, наповнюючи кабінет м’яким світлом. — Інакше, схоже, ви не заспокоїтеся.

Арія підвелася першою.

— Я готова.

Алекс також піднявся з крісла.

— Я теж.

Елізабет усміхнулася.

— Прошу. — Вона вказала на магічне коло.

Алекс, Арія, Деміан та Елізабет по черзі ступили в його світло. За мить простір навколо них спалахнув яскравою магією, і всі четверо зникли з кабінету.

Всі четверо опинилися в просторій кімнаті для дуелей. Її стіни були вкриті гладким чорним камінням, що поглинало більшу частину світла, а біла мармурова підлога перетиналася тонкими лініями магічних символів. По всьому периметру приміщення виблискували сріблясті руни, утворюючи потужний захисний бар’єр, який не дозволяв магії вирватися за межі арени.

Елізабет оглянула приміщення, а потім повернулася до Алекса й Арії.

— Це місце спеціально створене для таких поєдинків, — пояснила вона. — Захисні бар’єри витримають навіть значно серйозніші закляття, ніж ті, які ви сьогодні використовуватимете. Але правила залишаються простими: тільки магія крові. Жодної іншої магії, жодної фізичної зброї. — Вона зробила коротку паузу, переводячи погляд з одного учасника дуелі на іншого. — Переможцем стане той, хто першим схопить суперника за зап’ястя. Не завдати удару, не збити з ніг, не притиснути до підлоги. Саме зап’ястя. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — одночасно відповіли Алекс і Арія.

Елізабет кивнула, після чого підійшла ближче до племінника. Нахилившись до нього, вона тихо промовила:

— І, будь ласка, Алекс... не покаліч її ненароком.

На губах хлопця з’явилася ледь помітна усмішка.

— Не хвилюйся, тітко. Я буду максимально обережним.

— Я зараз серйозно.

— Я теж.

Елізабет кілька секунд уважно дивилася на нього, ніби намагаючись зрозуміти, наскільки серйозно він сприймає власні слова, а потім важко видихнула.

— Чомусь після твоєї відповіді мені стало ще тривожніше.

Елізабет відійшла разом із Деміаном до краю арени, залишаючи достатньо простору для двох учасників дуелі. Алекс і Арія залишилися один навпроти одного. Дівчина повільно стиснула пальці в кулаки. Її погляд був холодним і зосередженим.

— Я не буду стримуватися.

Алекс спокійно дивився на неї.

— І не потрібно.

— Ти настільки впевнений у собі? — Вона трохи примружилася.

— Так, — сухо відповів Алекс.

Арія мовчки дивилася на нього ще кілька секунд. Його спокій дратував. Ні, навіть не так. Він починав її злити.

“Він справді поводиться так, ніби результат уже відомий?”

Червоне світло спалахнуло навколо її зап’ясть. Тонкі струмки крові виступили з-під шкіри, зависли в повітрі й почали швидко рухатися навколо її рук. Вони закручувалися, ущільнювалися та поступово набували чіткої форми. За кілька секунд у долонях Арії з’явилися два гострі кров’яні кинджали.

— Починайте! — пролунала команда Елізабет.

Арія рушила першою. Вона різко відштовхнулася від підлоги й майже миттєво скоротила відстань між ними. Її права рука зробила швидкий горизонтальний рух, і кров’яний кинджал розсік повітря просто перед Алексом.

Він лише трохи відхилив голову. Лезо пролетіло за кілька сантиметрів від його обличчя. Арія не зупинилася. Щойно її перший удар завершився, вона зробила крок убік, змінюючи кут атаки. Другий кинджал одразу ж рвонувся до його боку.

Алекс плавно повернув корпус. Лезо ковзнуло повз нього. Арія зробила крок уперед і спробувала вдарити знизу, цілячись у живіт. Алекс відступив. Її кинджал розсік лише повітря.

“Швидка”, — спокійно подумав він.

Арія знову атакувала. Цього разу її рухи стали складнішими. Вона зробила короткий випад праворуч, змушуючи Алекса зміститися вбік, після чого різко змінила напрямок і завдала удару другим кинджалом.

Алекс зробив крок назад. Потім убік. Л егко нахилився. Жодного зайвого руху , чи спроби відповісти атакою. Він просто ухилявся.

“ Техніка непогана. Вона добре володіє власною кров’ю. І рухається швидше, ніж я очікував. Але...”

Арія зробила ще один випад. Алекс змістився вбік.

“...вона занадто сильно покладається на швидкість.”

Кинджал знову пролетів повз нього. Арія різко розвернулася й одразу ж завдала удару з іншого боку. Алекс відступив. На обличчі Арії почало з’являтися роздратування.

“Він навіть не атакує.”

Вона стиснула зуби й прискорилася. Тепер її удари стали значно агресивнішими. Правий кинджал. Лівий. Ще один удар. Поворот. Випад. Арія рухалася швидко й майже безперервно, намагаючись не дати Алексу навіть секунди для відпочинку. Її темне волосся розвівалося за спиною, а червоні леза залишали тонкі світні сліди в повітрі.

Алекс продовжував відступати. З боку могло здатися, що він навіть не докладає зусиль.

“Що за...?”

Арія відчула, як усередині починає наростати злість.

“ Чому я не можу його зачепити?”

Вона завдала чергового удару. Алекс легко змістився вбік.

“Він читає мої рухи?”

Ще один випад. Ухилення.

“Ні. Це неможливо.”

Арія різко відступила на кілька кроків, важко вдихаючи повітря. Алекс зупинився навпроти неї.

— Непогано, — спокійно сказав він.

— Непогано? — Її очі миттєво звузилися.

— Для тво го рівня — дуже добре.

Це була помилка. Арія відчула, як щось усередині остаточно зірвалося.

— Не смій зі мною так розмовляти.

— Як саме? — Алекс ледь підняв брову.

— Наче ти вже переміг.

“Він мене недооцінює.”

Арія міцніше стиснула кинджали.

“Думає, що я просто якась зарозуміла учениця, яка вперше тримає зброю в руках? Я покажу йому.”

Вона знову рвонулася вперед. Цього разу Алекс одразу зрозумів, що щось змінилося. Арія стала ще швидшою, але її рухи втратили ще частину точності, якої з самого початку було не багато. Злість почала керувати нею. Перший удар він пропустив повз себе, нахилившись назад. Другий — обійшов кроком убік. Третій Алекс уже був змушений зупинити власною магією. Перед його рукою з’явилася тонка кров’яна пластина. Кинджал Арії вдарився об неї.

Пролунав різкий звук. Арія широко розплющила очі. Це був перший раз, коли вона змогла дістати Алекса.

— Нарешті, — видихнула вона.

Алекс посміхнувся.

— Молодець.

— Заткнись!

Вона різко відскочила назад. Обидва її кинджали розчинилися в повітрі, перетворюючись на рідку кров. Арія підняла руки, і вся кров почала швидко збиратися між її долонями. Червона маса закрутилася, утворюючи сферу. Вона ставала дедалі більшою.

Алекс спокійно спостерігав.

“Тепер вирішила використати більшу кількість крові.”

Сфера почала витягуватися. За кілька секунд вона перетворилася на довгий масивний спис. Арія схопила його.

— П одивимося, як ти від цього ухилишся.

Вона зробила крок уперед і з усієї сили метнула спис. Зброя пролетіла через арену з шаленою швидкістю. Алекс зробив крок убік. Спис промчав повз нього, і з усієї сили врізався в мармурову підлогу.

Гучний удар прокотився приміщенням. Кров розбризкалася в різні боки, але захисні руни миттєво засвітилися, не дозволяючи уламкам магії залишити межі арени.

Арія застигла. Її дихання стало важчим.

“Як?”

Алекс спокійно дивився на неї. Він уже давно зрозумів, у чому була її головна проблема. Вона була сильною. Талановитою. Швидкою. Але щойно щось ішло не за її планом — Арія починала втрачати контроль.

“Їй потрібно навчитися зберігати холодну голову.”

Він міг закінчити бій раніше. Ще після кількох перших атак. Але Алекс хотів зрозуміти, якою вона була насправді.

“Потенціал величезний. Якщо вона навчиться контролювати емоції, з неї справді може вийти дуже сильний вампір .”

Арія витягнула руку. Кров, що залишилася на підлозі після удару списа, почала повільно підніматися. Вона знову формувала зброю.

Алекс зітхнув.

— Аріє.

— Що? — Вона навіть не подивилася на нього.

— Ти починаєш злитися.

— Я не злюся.

— Злишся.

— Не злюся!

— От бачиш.

Арія різко повернулася до нього.

— Ти... — Вона замовкла, а потім кинулася вперед. — ...нестерпний!

Два нові кинджали сформувалися в її руках. Арія атакувала швидко. Перший удар. Другий. Третій. Четвертий. Алекс легко ковзав між лезами, не відводячи спокійного погляду від дівчини. П’ятий удар Арія завдала вже занадто різко. Її права нога ковзнула по гладкому мармуру. Вона лише на мить втратила рівновагу. Але цього було достатньо.

Алекс миттєво зробив крок уперед. Арія спробувала відступити, проте він уже опинився поруч. Однією рукою хлопець відвів убік її кинджал. Арія спробувала підняти кинджал для нового удару, але не встигла. Пальці Алекса міцно зімкнулися навколо її зап’ястя.

Усе закінчилося. Арія завмерла. Кілька секунд вона просто дивилася на його руку. Потім повільно підняла погляд. Алекс спокійно усміхнувся.

— Перемога за мною.

Її кров’яні кинджали втратили форму. Червона рідина впала на підлогу, а потім почала повільно повертатися до зап'ясть Арії. Вона мовчала. Злість поступово змінилася роздратуванням. Потім — здивуванням.

“ Він весь цей час...”

Арія подивилася на Алекса уважніше.

“...весь цей час просто перевіряв мене?”

Алекс відпустив її руку. Вона одразу відступила на кілька кроків.

— Ти міг перемогти раніше.

— Міг. — Він байдуже знизав плечима.

— Тоді чому не зробив цього?

Алекс на мить замислився.

— Хотів побачити, що ти робитимеш, коли щось піде не так.

Арія мовчки дивилася на нього.

— І що побачив?

— Що ти дуже талановита.

Вона трохи здивувалася.

— Але?

— Але страшенно не любиш програвати.

Елізабет та Деміан підійшли ближче до Алекса та Арії.

— Гарна дуель, — сказала вона, задоволено дивлячись на Алекса. Потім перевела погляд на Арію. — І, думаю, достатньо повчальна для вас обох.

Арія трохи опустила погляд.

— Я програла.

— Програла, — підтвердив Алекс.

— Можна було й м’якше сказати.

— Але це ж правда.

На кілька секунд між ними запанувала тиша. Потім Арія важко видихнула.

— Гаразд. Я виконую нашу домовленість. — Вона простягнула Алексу руку. — Відтепер ти мій наставник.

Алекс усміхнувся й потиснув її руку.

— Сподіваюся, ти не спробуєш убити мене на першому занятті.

Арія ледь помітно примружилася.

— Нічого не обіцяю.

Елізабет похитала головою, хоча на її обличчі теж з’явилася усмішка.

— Ну що ж, якщо всі вже закінчили з’ясовувати стосунки за допомогою магії крові, можемо повернутися до кабінету. — Вона підняла руку. Перед ними спалахнуло магічне коло. — Прошу.

Усі четверо зайшли всередину, і за мить яскраве світло поглинуло їхні постаті. Кімната для дуелей знову залишилася порожньою.

Вони знову опинилися в кабінеті Елізабет. Яскраве світло магічного кола швидко згасло, залишивши після себе лише ледь помітне мерехтіння в повітрі.

Директорка одразу ж повернулася до свого столу й жестом запросила Арію та Деміана сісти. Молоді вампіри зайняли місця поруч, тоді як Алекс сів трохи осторонь, уважно спостерігаючи за ними. Арія все ще виглядала стриманою, проте після нещодавньої дуелі в її погляді час від часу проблискувало невдоволення.

Елізабет легко схрестила руки на грудях.

— Що ж, тепер, коли ми владнали це питання, можемо вважати справу вирішеною, — сказала вона. — Тренування Арії та Алекса розпочнуться вже завтра. А ти, Деміане, продовжиш навчатися зі мною.

— Добре, пані Елізабет, — спокійно відповіла Арія.

Її голос звучав рівно, хоча Алекс усе ще міг почути в ньому слабкий відтінок роздратування.

Деміан кивнув.

— Дякую, пані Елізабет. Я постараюся вас не розчарувати.

— Не сумніваюся, — тепло відповіла директорка. — Але не забувай, що навчання — це не змагання між вами. Кожен із вас рухається власним шляхом і має власний темп.

— Я це розумію. — Деміан усміхнувся.

Елізабет задоволено кивнула й продовжила:

— На сьогодні все. Ви можете йти.

Арія та Деміан підвелися зі своїх місць.

— Дякуємо за ваш час, пані Елізабет, — сказала Арія, злегка схиливши голову. Потім вона перевела погляд на Алекса. Кілька секунд вони просто дивилися один на одного. — І тобі теж, — додала вона. — До завтра... наставнику.

Останнє слово прозвучало трохи незвично, ніби Арія все ще не до кінця звикла до цієї думки.

— До завтра. — Алекс легко усміхнувся.

Деміан, проходячи повз нього, затримався лише на мить.

— Постарайся не бути надто суворим із моєю сестрою.

Арія одразу ж повернула голову до брата.

— Деміане.

— Що? Я просто переживаю за тебе.

— Не потрібно.

— Добре, добре, мовчу.

Алекс тихо усміхнувся, спостерігаючи за їхньою короткою перепалкою. Арія лише похитала головою й попрямувала до дверей. Деміан поспішив за нею, а за кілька секунд двері кабінету тихо зачинилися. У кімнаті стало значно тихіше. Елізабет обійшла стіл і сіла навпроти Алекса. Вона зручно відкинулася в кріслі й уважно подивилася на племінника.

— Ну що ж, Алекс. Тепер твоя черга. Що скажеш про Арію?

Хлопець трохи задумався, схрестивши руки на грудях.

— Вона талановита, — нарешті відповів він. — Швидка, добре володіє кров’ю й досить упевнено працює з формами. До того ж вона не губиться під час бою й намагається імпровізувати, коли її початкова тактика не спрацьовує.

Елізабет уважно слухала.

— Але?

— Але її тактика поки що надто прямолінійна. Вона добре атакує, однак занадто часто покладається на швидкість і силу, нехтуючи точністю. Якщо противник починає читати її рухи, вона не завжди знає, як правильно перебудуватися.

Елізабет задумливо кивнула.

— Продовжуй.

— І її найбільша проблема — емоції. Щойно щось почало йти не за її планом, Арія поступово втрачала самоконтроль. Спочатку це було лише роздратування, але потім вона почала злитися. А чим більше вона злилася, тим більше помилок допускала. — Алекс трохи нахилився вперед. — Саме над цим я хочу працювати насамперед. Якщо вона не навчиться зберігати холодну голову, навіть її талант не зможе розкритися повністю.

Елізабет кілька секунд мовчала. Потім вона задоволено кивнула.

— Ти помітив усе правильно. Саме це я також бачу в ній уже кілька місяців. Арія має величезний потенціал, але занадто сильно залежить від власних емоцій. Особливо тоді, коли стикається з поразкою.

— Вона не любить програвати.

— Дуже не любить. — Елізабет усміхнулася. — Думаю, ти впораєшся з її навчанням. І, чесно кажучи, після сьогоднішньої дуелі я стала ще більше впевнена у своєму рішенні.

— Дякую, — коротко відповів Алекс.

Елізабет відкинулася на спинку крісла.

— До речі, як пройшов твій перший день на лекціях?

Алекс трохи розслабився.

— Цікаво. Я очікував, що буде значно нудніше. Більшу частину матеріалу я вже знаю. У моєму минулому я проходив усе це не один раз, тому спочатку думав, що просто сидітиму на лекціях і рахуватиму хвилини до їхнього завершення, але викладачі добре подають матеріал. Навіть знайомі речі вони пояснюють так, що час від часу ловиш себе на думці, що дізнаєшся щось нове.

— Рада це чути, — сказала Елізабет.

— Особливо Вальдемар. У нього непогано виходить пояснювати навіть найпростіші речі.

— Передам йому, що він отримав схвалення від студента з майбутнього.

Алекс усміхнувся.

— Не думаю, що йому варто знати про другу частину.

Кілька секунд вони мовчали. Потім Елізабет трохи нахилила голову.

— Якщо хочеш, я можу зробити так, щоб тобі не доводилося відвідувати всі лекції.

— Це можливо? — Алекс здивовано підняв брову.

— Алекс, — у голосі Елізабет прозвучала легка іронія, — ти часом не забув, хто я тут? Директори мають право рекомендувати для окремих студентів індивідуальний порядок навчання. Особливо якщо вважають, що звичайна програма не дозволяє їм повністю реалізувати свій потенціал.

Алекс уважніше подивився на неї.

— Тобто я зможу пропускати лекції?

— Так. Ти не будеш зобов’язаний щодня сидіти в аудиторіях і повторювати матеріал, який уже давно знаєш. Натомість зможеш приділяти більше часу тренуванням, власному розвитку та навчанню Арії.

— А іспити?

— Наприкінці семестру складатимеш їх разом з усіма.

— І якщо я не складу?

— Тоді доведеться повернутися до звичайного навчального графіка. — Елізабет усміхнулася.

Алекс задумався лише на кілька секунд.

— І це мені нічого не коштуватиме?

— Що ти маєш на увазі? — Елізабет примружилася.

— Ніякої «послуги за послугу»? Ніяких дивних завдань, які ти випадково згадаєш через кілька днів?

На обличчі Елізабет з’явилася хитра усмішка.

— Ти дуже поганої думки про власну тітку.

— Я просто добре тебе знаю.

— Ніяких послуг, Алекс. — Вона на мить замовкла. — Принаймні цього разу.

Алекс повільно примружився.

— Це звучало підозріло.

— Я сказала правду.

— Від цього ще підозріліше.

— Просто погоджуйся, поки я не передумала.

— Гаразд, переконала. Дякую, тітко. — Алекс підняв руки.

— От і добре.

На кілька секунд між ними знову запанувала тиша. Елізабет уважно подивилася на племінника.

— Щось іще?

Алекс трохи нахилився вперед. На його обличчі з’явилася усмішка, яка відразу змусила Елізабет насторожитися.

— Якщо в мене буде більше вільного часу, я хочу отримати дозвіл на відвідування високорангових підземель.

Елізабет навіть не здивувалася. Вона лише важко зітхнула.

— Я так і знала, що рано чи пізно ти про це попросиш.

Алекс усміхнувся ще ширше. Елізабет підійшла до столу, відкрила шухляду й дістала невелику металеву картку. Вона поклала її перед Алексом.

Хлопець подивився на неї.

— Дуже дякую, — Алекс вже потягнувся до картки, як Елізабет різко забрала її назад в свої руки. Алекс підняв запитальний погляд на тітку. — Просто так не відда си ?

— Перед тим, як ти отримаєш цей дозвіл, я особисто піду з тобою в підземелля А-рангу. — Елізабет хитро усміхнулася.

— Хочеш перевірити мене?

— Саме так. — Жінка схрестила руки. — Ти розповідаєш мені про майбутнє, про війну, про битви й про те, ким став через багато років. Але я все одно хочу побачити все власними очима. — В її голосі з’явилися тепліші нотки. — Хочу побачити, на що здатен мій племінник.

— Домовилися.

— От і чудово.

— Коли вирушаємо?

— Не поспішай. Спочатку тобі потрібно трохи звикнути до Академії.

— Я вже був тут.

— У минулому.

— Майже те саме.

— Зовсім не те саме.

— Гаразд. Нехай буде по-твоєму.

Елізабет задоволено кивнула.

— До речі, ти сьогодні й так добре попрацював. Перший день в Академії, перші лекції, перша дуель і перша учениця.

— Якщо так піде й далі, мені справді знадобиться більше вільного часу.

— Саме тому я й запропонувала тобі індивідуальний графік.

Алекс підвівся зі свого місця.

— Тоді я, мабуть, піду відпочивати. Адам, напевно, уже почав думати, що я загубився.

— Або що ти знову знайшов собі якісь проблеми.

— Я? Ніколи.

Елізабет лише багатозначно подивилася на нього. Алекс підійшов до дверей, а потім на мить зупинився.

— Дякую тобі за все, тітко.

— Завжди рада допомогти, Алекс. — Елізабет подивилася на нього з теплою усмішкою.

— Гарного дня.

— І тобі. Відпочинь хоч трохи, перш ніж знову вирішиш кудись полізти.

Легко хмикнувши, Алекс залишив кабінет. Елізабет ще кілька секунд дивилася на зачинені двері, потім похитала головою.

— Десь таким я його і уявляла ...

Коли Алекс повернувся до кімнати, він одразу помітив Адама. Той лежав на своєму ліжку, зручно вмостившись на подушках і цілком занурившись у читання книги. Почувши, як відчинилися двері, Адам підняв голову й, помітивши друга, відклав погляд від сторінок.

— Ну що, як пройшла зустріч із пані Елізабет?

Алекс зачинив за собою двері й попрямував до свого ліжка.

— Досить цікаво. Тепер я офіційно став учителем Арії Рейвенфорд із магії крові.

Кілька секунд Адам мовчки дивився на нього. А потім несподівано розсміявся. Алекс зупинився й насупився.

— І що тут такого смішного?

Адам прикрив рот рукою, намагаючись стримати сміх, але це виходило в нього не надто добре. Нарешті він витер куточок ока й подивився на Алекса.

— Просто... я досить добре знаю Арію. І, як би це м’якше сказати... у неї не найпростіший характер.

— Не найпростіший характер? — Алекс зацікавлено нахилив голову. — І що саме ти маєш на увазі?

Адам хитро посміхнувся, відклав книгу поруч із собою й зручніше вмостився на подушці.

— Повір мені, ти дуже скоро сам усе зрозумієш.

“ Спокійна та врівноважена. Спокійна та врівноважена... І куди я тільки вліз?” — подумки пробурмотів Алекс, ледь стримуючись, щоб не закотити очі. Він уже встиг переконатися, що ті захоплені розповіді про характер Арії, які чув раніше, були, м’яко кажучи, дещо перебільшеними.

— До речі, — додав Алекс, сідаючи на своє ліжко, — з завтрашнього дня на всі лекції тобі доведеться ходити самому.

Адам різко підвівся.

— Що?

— Елізабет домовиться, щоб я міг не відвідувати лекції.

— І чому це тобі раптом так пощастило? — із легкою підозрою запитав Адам.

Алекс усміхнувся й відкинувся назад.

— У кінці семестру мені все одно доведеться складати іспити разом із усіма. Просто Елізабет вважає, що зараз мені краще зосередитися на тренуваннях — як власних, так і з Арією. — Він на мить замовк, а потім додав: — І відразу кажу: це була її ідея, а не моя. Але якщо тобі пропонують офіційно не ходити на лекції, то, погодься, відмовлятися було б нерозумно.

Адам кілька секунд мовчав. На його обличчі майнув легкий сум, який він швидко приховав, знову відкинувшись на ліжко.

— Хм... Спочатку я навіть трохи позаздрив тобі.

— Трохи? — усміхнувся Алекс.

— Зовсім трохи, — невдоволено уточнив Адам. — Але у цьому справді є сенс. Тобі потрібно тренуватися, а ще тепер ти маєш ученицю.

— О, не нагадуй мені, — важко зітхнув Алекс.

Адам тихо засміявся.

— Щось мені підказує, що з Арією тобі нудно точно не буде.

— Після сьогоднішнього я вже починаю це розуміти.

— Тоді бажаю успіхів, учителю Алекс.

— Ще одне слово — і я зроблю тебе її помічником.

— Навіть не думай, — миттєво відповів Адам, і обидва хлопці розсміялися.

Ще деякий час вони говорили про перший день в Академії, викладачів і майбутні заняття. Алекс також розповів Адаму про можливість відвідувати високорангові підземелля та про домовленість із Елізабет, яка перед тим хотіла особисто перевірити його сили в А-ранговому підземеллі.

Адам уважно вислухав друга й лише похитав головою.

— Я відчував, що ти не зможеш довго сидіти на місці.

— Я просто хочу стати сильнішим.

— Щось мені підсказує, що саме після цих слів у нас будуть проблеми.

— Неправда.

— Так в цьому впевнений ?

— Дуже на це сподіваюся.

У кімнаті знову пролунав тихий сміх, та поступово розмова стихла. День видався довгим і насиченим, а ранній підйом уже давався взнаки. Алекс ліг зручніше, відчуваючи приємну втому в усьому тілі.

— Добраніч, — тихо промовив він.

— Добраніч, — відгукнувся Адам.

Алекс заплющив очі й майже відразу поринув у сон. Адам ще деякий час читав книгу, час від часу переводячи погляд на друга, який уже спокійно спав. Зрештою він теж відклав книгу, загасив лампу й ліг на подушку. Незабаром кімнату огорнула тиша, а разом із нею завершився їхній перший день у стінах Академії.