Розділ 1

Кімната, повна ляльок. Перед великим дзеркалом стоїть маленький кролик.

Білий кролик розміром з долоню простягнув тремтячу лапку до дзеркала.

Тьок. М'яка пухнаста лапка торкнулась гладкої поверхні скла.

Кролик обмацував дзеркало, немовби намагаючись переконатись, що відбиття — справді він сам. Потім його рот розкрився трикутником.

Все пропало.

Білі вуса затремтіли, й маленьке тільце, втративши рівновагу, перекинулось на спину.

Пухнастий кролик розміром з кулак лежав черевцем догори, прикриваючи очі передніми лапками та розмахуючи ними в повітрі.

Все пропало! Все пропало!

Він вив, видаючи щось схоже на «кхрр», але реальність — він перетворився на кролика — від того не змінювалась.

Так само як і те, що він вселився в екстру, якій у цьому романі судилося загинути!

* * *

Те, що чарівна молодша принцеса вовчого роду Клої Арус згадала своє минуле життя, сталося наполовину випадково, наполовину — з волі долі.

Цього року Клої виповнилось сім. Вона знала: щовесни мама сумує.

Треба зробити їй букет. Тоді мама широко посміхнеться. Саме з цією думкою Клої вислизнула від прислужниць і помчала в занедбаний куток саду.

— О, кролики!

Але Клої, яка збиралась нарвати лише нарцисів, одразу ж відволіклась на клітку з кроликами, що стояла біля їдальні.

— У-у-у, ви такі милі. Підете зі мною до моєї кімнати?

Хоп. Кролики разом зіскочили на лапи, немовби зрозуміли її слова.

— Ви… ви справді мене зрозуміли?

Найбільший білий кролик підвівся на задні лапки й швидко поворушив вухами.

— Ого, запрошую всіх до моєї кімнати…!

Клої не встигла договорити.

Великий кролик стрілою кинувся до укриття. Решта, слідуючи ватажкові, гуртом втекли туди ж.

— …Жорстоко. Не треба так відмовляти.

Дівчинка надула губи й тихенько буркнула — і в цей момент різкий свист, схожий на пташиний крик, вдарив у вуха.

Клої підняла голову. Її блакитно-зелені очі побачили величезного орла, що ковзав зовсім низько над землею.

Вона встигла подумати, як гарно він летить, — і орел нахилив голову й подивився прямо на неї.

Подивився прямо на неї. Це не була помилка.

Їхні погляди зустрілись — гострий орлячий і широко відкритий дитячий.

Щойно Клої зрозуміла, що у відбитті в його очах — вона сама, птах різко пішов у пікірування.

Інстинктивно вона відчула: цей величезний орел летить за нею.

Треба тікати. Дівчинка відчула холодний піт і швидко озирнулась навколо.

Але фамільний замок вовчого роду стоїть серед відкритих рівнин — ні дерева, ні куща, де можна сховатись.

Тінь накрила її голову — і саме тоді Клої помітила клітку з кроликами.

Вона зустрілась поглядом із чорними очима кроликів, що дивились на неї з укриття, — і в її свідомості спалахнула одна-єдина думка:

Залізь до кролячої клітки!

Разом із цим пронизливим імпульсом перед кліткою вибухнуло біле світло.

Орел, що ледь не схопив здобич, злобно заверещав і вчепився кігтями в прути клітки, трясучи їх із усієї сили.

Він ще намагався просунути дзьоб усередину, але відчув людські кроки й розправив крила.

Хижак полетів, залишивши по собі одне сіре перо. Кролики обережно, насторожено виповзли з укриття.

Але найменший кролик тремтів і не наважувався вийти назовні.

Тум-тум!

Ватажок, помітивши чужого кроленяти, незадоволено постукав лапою по підлозі.

Проте дитинча, здається, навіть не чуло — воно лежало на спині, безтямно дивлячись у стелю.

Кролик.

Маленький кролик, що лежав черевцем догори у коричневому сіні, підняв лапку й подивився на неї.

М'яка, як у плюшевої іграшки, пухнаста підошва.

Я перетворилась на кролика!

Очі кроленяти, що стало Клої, заблищали від сліз.

До того ж виявляється, що я — екстра, з якої починається війна в цьому романі…!

* * *

Все пропало! Все пропало!

Клої, згадуючи той момент усвідомлення, каталась по підлозі, як клубочок, і гатила лапками об килим.

Спогади минулого життя, що нахлинули разом із перетворенням на кролика, були жахливими.

Батьки, що жодного разу в житті не сказали їй «люблю».

Дні, коли вона всіма силами намагалась вижити між байдужістю і жорстокістю.

І врешті — вона знепритомніла від виснаження і більше не прокинулась…

Це було надто жорстоке життя.

Маленька лапка закрила обидва ока, і тільце затремтіло.

Але жорстокою була не лише попередня доля.

Як вони могли зробити таке зі мною.

Те, що вона потрапила в улюблений роман попереднього свого життя — це ще куди не йшло.

Але.

Як вони могли знову дати мені долю, в якій я маю загинути?!

Клої більше не могла кататись — вона уткнулась обличчям у килим і заридала, здригаючись плечима.

Назва роману, в екстру якого вона вселилась, — «Упередження, упередження і упередження» .

Роман, що вводив у відчай разом із читачем. Еталон сумного кінця.

Сюжет «Упередження, упередження і упередження» починався із початку війни.

Привід для неї був простий: вовчий рід і левовий рід, що постійно сперечались, вирішили вдатись до останнього дипломатичного засобу — шлюбного союзу.

Континент, яким правили чотири роди, миттєво почав захлинатись у крові, ледь не знищивши навіть славетну власну історію.

І тут, немов зірка, з'являлись головні герої — чоловік і жінка — і покладали край цій затяжній війні…

З одного боку — банальна, з іншого — саме тому захоплива історія.

Звісно, це я так думала, ще не знаючи, що вселюсь у зачинщицю тієї війни.

Клої лежала горілиць і кривила губи.

У романі було написано просто: «дочка Клої Арус, народжена від союзу вовчого і левового родів, стала проблемою».

Тоді я вирішила: мабуть, між подружжям, укладеним із політичних мотивів, просто не було любові…

Клої перевернулась і видихнула довгий зітхання.

Підняла лапку — і побачила передню лапу, порослу ніжним пухом, схожим на котячий хвіст.

Шлюб між вовчим і левовим родами.

Підняла й другу.

І їхня донька — кролик…

Ще б пак між ними немає любові!

Чому саме в Клої Арус я мала вселитись?!

Саме тоді, коли Клої відчайдушно тупотіла лапками, прикривши ними обличчя, здалеку долинув мамин голос:

— Чи наша донька спить? Якщо міцно спить, то я, мабуть, піду…

Кролячі вуха Клої миттєво насторожились.

Не можна, щоб мене впіймали!

Відчувши небезпеку, Клої стрілою шмигнула під ковдру.

За мить двері різко відчинились, і помітна красуня зі срібло-сірим волоссям увірвалась до кімнати Клої.

— Клої, ти дрімаєш?

— А-ані!

Клої, яка ледь-ледь встигла прийняти людський вигляд, виповзла з-під ковдри, шумно переводячи подих.

— Просто трішки думала… О?

Дівчинка вже майже зітхнула з полегшенням — і раптом побачила чоловіка, що стояв позаду мами Меліси. Очі широко розкрились.

— Дядечку?

Це був Блейк — дядько, що вирушив у прикордонну зону залагоджувати конфлікт, — і тепер він широко всміхався.

— Дядечку, коли ти приїхав?

— Хіба я міг пропустити день, коли вибирають плаття для дня народження моєї Клої! Ну, іди сюди, дай подивлюсь, як ти виросла!

Блейк красиво посміхнувся й розкрив обійми.

Але Клої, яка щойно пережила спогади минулого і збагнула своє нинішнє становище, відчула раптову незнайомість у дядьковому образі й нерішуче завагалась.

— Клої?

Блейк і Меліса здивовано заблимали — поведінка дівчинки була зовсім не схожа на звичайну.

— Клої, щось трапилось?

— У-угу, ні!

Не можна видавати себе. Мовчки промовивши це про себе, Клої квапливо підвелась і підійшла до дядька.

Але обличчя Блейка і Меліси вже стали серйозними.

— Що з тобою, донечко? Тобі погано?

— Хто посмів засмутити мою племінницю! Хто це?!

Клої подивилась на дорослих, що метушились навколо, перейняті турботою.

— Клої, мама завжди на твоєму боці, знаєш? Якщо є що розповісти — кажи в будь-який момент.

— Точно. Бачиш дядькові ікла? Якщо хтось кривдить мою Клої — я прогризу в ньому дірок, скільки забажаю!

Серце Клої здригнулось, бачачи цих двох, чия любов до неї була такою очевидною.

Мама і дядько — не такі, як батьки в минулому житті.

У грудях Клої розквітла надія.

Якщо я скажу, що перетворилась на кролика, — вони все одно приймуть мене? Полюблять навіть кроликом?

Вона якраз гаряче зважувала — говорити чи ні — коли велика долоня дядька лягла їй на маківку:

— Не знаю, яка там турбота гніздиться в цій маленькій голівці…

— …але спочатку давай повечеряємо. Голодним розум не той. Клої, знаєш, що в нас сьогодні на вечерю?

Меліса лучисто посміхнулась, виблискуючи гострими іклами.

— Сьогодні в нас… кролятина!

Обличчя Клої, що сяяло надією, миттєво збіліло.

— Кро… лик?

— Авжеж! Твій дядько сам упіймав кроликів для тебе! Побачив по дорозі — і відразу схопив у зуби!

— Дядько… схопив у зуби?

— Ну звичайно, Клої! Хотів узяти для тренування полювання, але мама вирішила, що рано…

— Навіщо вбивати кроликів?

Клої вчепилась у дядькову штанину.

В обох очах уже стояли сльози.

— Навіщо їх їсти?

— Гм?

— Мама і дядечко… ви такі, що їсте кроликів? Кролики в клітці — всі були для їжі?!

Блейк, збентежений вибухом племінниці, почухав потилицю.

— Та звичайно, Клої, вовки тримають кроликів, щоб їсти, а не дружити! Ха-ха! Смішно! Кролик і вовк — друзі! Правда ж, Меліса?

Меліса засміялась у відповідь на невдалий жарт брата.

Але куточки губ Клої не здригнулись ані на волосину.

У її голові виникла картина: над вогнищем смажиться маленький кролик, а навколо — мама з дядьком — сміються, ха-ха, хі-хі.

— Кролик…

Клої безсило впала на килим, як лялька без набивки.

Маленькі плечі затремтіли.

— Кло, Клої! Що з тобою? Тобі справді погано?

— …Рятуйте.

— Лікаря! Лікаря кличте!

Серед метушні рідних Клої лежала, вдавивши ніс у килим, і шепотіла одна:

— Кролик… рятуйте…