Розділ 101

Але навіть якщо це й робилось заради миру — те, що скоїли Ґревіси, було явним порушенням довіри між родами.

Вінсент Ліандер використав цей факт як важіль тиску на Ґревісів і уклав умовну угоду про тимчасову передачу лазутчиків на певний строк.

Але брехня залишалась брехнею, хай як її не прикривали добрими намірами. А через ту брехню бічні родичі Ґревісів — від природи нездатні брехати зі злим умислом…

…мали надто часто змінюватись, бо їхні тіла руйнувались від побічних ефектів.

Клоя перегорнула ще одну сторінку.

Чому Ліандери продовжували наймати бічних родичів Ґревісів, попри всі незручності з постійною їх заміною — було зрозуміло.

Відомості, які ті приносили, були незрівнянно якіснішими за те, що могли дати звичайні шпигуни.

Хм, і так знала — нічого нового.

Клоя нудьгувала, механічно гортаючи звіт, що не містив нічого, крім уже відомих їй фактів.

Але коли вона вже майже не дивлячись перегортала сторінки добре перевалившого за половину звіту — щось зупинило руку.

О, це що…

З'явились нові, незнайомі відомості.

Клоя змінила позу й почала читати інформацію про лазутчиків, що проникли в родину Ліандерів уже після того, як вона сама приїхала в їхні землі, і яких врешті-решт викрили.

У звіті йшлося: попри те, що всі наявні інформатори були кинуті на їх стеження — вийти на організатора так і не вдалось.

Хто стояв за маґ-торговцями, що діяли на шкоду родині Арус, і хто підготував підставу, ніби це зробили Ліандери — теж встановити не вийшло.

Хм…

Клоя швидко проглянула особисті дані шпигунів, що ховались по всьому замку Ліандерів.

Ні Мейсон, ні хтось із інших — ніхто з них не є бічним родичем Ґревісів.

Тому й змогли так довго ховатись у замку Ліандерів, не викликаючи підозр.

Переконавшись утретє, що серед викритих шпигунів немає жодного птаха-зооморфа, Клоя злегка насупила брови.

Як не дивись — а рука Ґревісів тут відчувається…

Підозра була чітка, але доказів — жодних.

Судячи з усього, і родина Ліандерів відчувала те саме безсилля: вони ретельно записували у звіти все, що стосувалось лазутчиків Ґревісів.

Та що з того. Усі викриті лазутчики встигли накласти на себе руки.

Клоя з тихим зітханням перегорнула сторінку — і погляд упав на останній аркуш.

О?

Сторінка відрізнялась від решти — охайних аркушів.

Що ж це.

Клоя здивовано вдивлялась у цифри, обведені червоним кружечком.

Це були роки народження й смерті голів роду Ліандерів, що наймали лазутчиків Ґревісів.

Хм. Клоя водила пальцем по рядках — і брови злегка поповзли вгору.

Дідусь… помер дуже рано.

Клоя замислилась над ім'ям рідного діда — якого ніколи не бачила — людини, що прожила незвично коротке життя в самому кінці таблиці.

Думка сама собою перетекла на бабусю й дідуся по материній лінії.

Перший раз Клоя чітко усвідомила їхнє існування ще до того, як пригадала минуле життя.

Їй було, здається, років п'ять.

Мама тоді тримала її на руках і стояла перед портретом на третьому поверсі.

— Клоя, знаєш, хто це?

— Не знаю.

— Це мамина мама й мамин тато.

Вона запам'ятала той момент так яскраво, бо мамині слова її тоді вразили.

— У… у мами теж… є мама?

— Ну звичайно!

Не може бути.

Саме таку думку вона тоді мала, — згадується.

У мами є мама. Це те саме, що в дядька є дядько. Що це взагалі означає?

Поки маленька Клоя з серйозним виглядом відкривала рот, мама прошептала їй:

— Але мамина мама зараз не живе в цьому світі.

— Куди пішла?

— На небо. Там, де живуть ангели, разом із татом.

Тоді в неї була коротка шия, і вона не змогла озирнутись.

Навіть якби й озирнулась — навряд чи помітила б смуток, схований у мамовому погляді.

Тоді вона ще не вміла приймати те, що мама теж чиясь донька.

Не розуміла, що мама теж може плакати й сумувати за кимось.

Жили б довше — було б добре.

Клоя думала, як самотньо, мабуть, було мамі — і з сумом простягла руку до останнього звіту зі стосу.

І — ще не розгорнувши обкладинки — широко відкрила очі.

Цей знак…

Це з вовчих земель.

На нижньому краї звіту, написаного зовсім іншим почерком і на бланку іншого зразка, красувалась печатка Арусів.

Вони вели спільне розслідування.

Від якогось теплого відчуття єднання двох родів Клоя всміхнулась і розгорнула першу сторінку.

Але радісний настрій, з яким вона відкривала звіт, дуже скоро змінився — чим далі вона читала, тим серйознішим ставав її погляд.

…Однакові.

Клоя гризла губу, перегортаючи сторінки.

Як не дивись — події в обох родинах збігались.

Обидві майже в один час виявили таємницю Ґревісів.

Обидві під тиском уклали угоди з Ґревісами щодо лазутчиків.

І в обох упродовж більш ніж ста років жоден лазутчик не припустився жодної помилки.

Це не може бути простим збігом.

Рука, що перегортала сторінки, прискорювалась.

Це значить, що Ґревіси спеціально підійшли до Ліандерів і Арусів, діючи за одним сценарієм.

А причина, мабуть…

Довго й терпляче завойовувати довіру обох родів — щоб потім методично їх посварити.

Клоя ще дужче кусала губу, дивлячись на колосальні суми, виплачені за підставних лазутчиків.

У Ґревісів була лише одна мета — змусити два роди ненавидіти один одного.

І зрештою — підштовхнути їх до війни.

Щойно Клоя осмислила, наскільки довго й ретельно готувалась вся ця змова Ґревісів — погляд її різко змінився.

…Зачекай.

Рука завмерла в повітрі на останній сторінці.

Є ж іще одна схожість, яку я ще не перевірила.

Клоя пригадала цифри в червоних кружечках — і швидко витягла відкладений убік звіт Ліандерів.

Вп'ялась поглядом у дату смерті рідного діда, про яку щойно думала.

Бабуся й дідусь по мамі теж померли дуже молодими — так само, як і попередній голова роду Ліандерів.

Довго роздумувати не довелось.

Відчуваючи, що тут криється щось іще, Клоя підвелась і покликала Рейпі:

— Рейпі.

— Слухаю.

Клоя подивилась на реліквію з рішучим обличчям і сказала:

— Хочу знайти ще дещо.

— Кажіть.

— Мене цікавлять роки народження й смерті попередніх голів роду Ліандерів. І те саме для Арусів.

— Зараз принесу відповідні матеріали.

— І ще одне.

Клоя знову почула в думках — відлунням — сумний мамин голос і відкрила рота:

— Мені потрібні матеріали про те, що відбувалося в інших землях у той час, коли помирали попередні голови родів Ліандерів і Арусів.

Рейпі загув, перебираючи матеріали. Клоя звернулась до нього чіткіше:

— Жодної події не пропускай — принеси все, усе до одного.

***

Кабінет Люціана, залитий сонячним світлом.

Іан і Люціан, що змусили себе відійти від дверей до бібліотеки й перебратись у кабінет, сиділи навпроти один одного — обличчя в обох кам'яні.

Іан узяв один із трьох звітів, що лежали на столі, і запитав:

— Отже… що це таке?

— Роки смерті голів роду Ліандерів, які не дожили до середнього віку. Поряд — те саме для голів роду Арус.

Іан по черзі розгорнув усі три звіти. Люціан продовжив:

— Останній — це записи про нещасні випадки зі смертями в землях Демосів у проміжку двох місяців від дати загибелі кожного з цих голів роду.

— …Нещасні випадки?

— Так.

Люціан забрав крайній лівий звіт і розклав його перед Іаном:

— У семи випадках із десяти — у двомісячний проміжок навколо дати смерті голів наших родів — у землях Демосів стався масштабний нещасний випадок із людськими жертвами.