Розділ 102

На ці слова Іан насупив брови й швидко притягнув до себе звіт, розгорнутий Люціаном.

— Місця й причини нещасних випадків у землях Демосів різні. Пожежа в лікарні. Загибель корабля. І…

Люціан дивився на молодшого брата, що уважно вивчав події, в яких гинули різні люди з різних причин, і продовжив:

— Обвал у притулку.

— …

— У час загибелі голів наших родів частота нещасних випадків у землях Демосів різко зростала. Це аж ніяк не простий збіг.

— Погоджуюсь. Навіть побіжного погляду достатньо, щоб побачити: між смертями голів родів і подіями в землях Демосів є підозрілий зв'язок. Але от що мене бентежить…

Іан перегорнув наступну сторінку й запитав з недовірою:

— Чому катастрофи траплялись саме в землях Демосів, а не деінде?

Запитання Іана було не так адресоване Люціанові, як висловлене вголос — щоб розібратись у собі.

— Темною силою, яку ми підозрювали, були Ґревіси. Той, хто підсадив брехливого лазутчика. Той, хто прийшов із протезом руки, щоб звинуватити Клою. Усе — Ґревіси.

— …Так.

— Тоді чому раптом катастрофи в землях Демосів?

Іан схрестив довгі ноги й не відривав погляду від звіту.

— Судячи з усього, що ми розслідували, Ґревіси хотіли, щоб між Ліандерами й Арусами спалахнула війна. Але тоді виходить, що й Демоси причетні до цього?

Люціан помовчав мить і тихо відповів:

— Не можу стверджувати напевно. Але з огляду на характер глави роду Демосів — він не схожий на того, хто б змовлявся з Ґревісами.

— Тоді?

— Може, їх використовують.

Пальці Люціана тихо постукували по підлокітнику. В очах його виблискувало щось гостре.

— Або… їхню землю й їхніх людей використовують.

— …

Іан хотів запитати, що це означає — брат заплутав його. Але побачив зосереджений вираз його обличчя й мовчки опустив погляд на звіт.

— Гм…?

Він перегорнув останню сторінку — і один запис зачепив погляд.

— А ось це що таке, братику?

— Що саме?

— Обвал у притулку в землях Демосів у січні 993 року від заснування Імперії.

Іан узяв іще один документ і поклав поряд:

— У той час у Ліандерів і в Арусів ніхто не вмер. То чому саме тоді в Демосів стався такий великий нещасний випадок…?

Іан був занадто заглиблений у документи й не бачив, яке обличчя в цей момент у Люціана.

Саме тоді — тук-тук — хтось легенько постукав у двері, і пролунав голос радника:

— Ваша світлість. Ваша ясновельможність. До вас відвідувач.

Іан, якому заважали нараді, відповів із легким роздратуванням:

— Ми зайняті. Скажіть, хай іде…

— Це я.

Але при звуці наступного голосу обидва лева застигли.

— Люціане, ти там?

Той впевнений голос. Та трохи суха манера говорити.

— Маю що сказати. Вийди.

Голос належав Мелісі — тій, чиєї появи вони аж ніяк не очікували.

***

— Демоси… так.

У бібліотеці рідкісних книг — серед книг, що безладно лежали навколо — з уст Клої вирвався розгублений голос:

— Демоси… так.

Бух. З руки дівчинки впала товста книга.

Не проігнорувавши тривожне передчуття, вона перегорнула хроніки інших земель — і знайшла промовистий зв'язок.

Дати загибелі голів родів Ліандерів і Арусів — і великі нещасні випадки в землях Демосів, що траплялись близько до тих самих дат.

Причому з приголомшливо високою частотою.

Але не завжди. Не кожна смерть глави роду збігалась із катастрофою в Демосів.

Клоя тремтячими очима вдивлялась у старанно зведені хроніки нещасних випадків роду Демосів.

Але однозначно. Ця закономірність повторювалась надто часто, щоб бути випадковою. Збіг між смертями голів родів і подіями в Демосів — не збіг.

Клоя сама не помітила, як обійняла коліна руками.

Але чому Демоси?

Тих, хто підбурював обидва роди, — усім і кожному зрозуміло, — були Ґревіси.

Демоси творили жахи, але до левів і вовків це мало прямого стосунку.

Клоя ще тісніше обійняла коліна й подумки повернулась до підвалів Демосів.

Скляні камери з кайданами. Довгі чорні трубки, що тягнулись від них.

Ті холодні тюремні клітки, де, мабуть, томились сотні людей…

Дракон дарував роду Демосів здатність черпати життєву силу з природи.

Клоя дивилась на герб Демосів — зображення змії — відтиснутий на сторінці історичної хроніки.

Але, як і в інших родів, їхня здатність із часом слабла — і зрештою вони могли отримувати силу лише від представників свого роду.

А заборона на цю здатність була запроваджена тому, що…

Демоси викачували силу з представників свого роду й вкладали її в одного обраного спадкоємця.

Різанина в тій лабораторії — вона вже траплялась раніше. Вони вже попадались на цьому.

Клоя не звертала уваги на Рейпі, що без жодної причини злетів і почав кружляти поряд, і далі думала.

Смерті голів родів. Нещасні випадки в Демосів неподалік тих самих дат. Здатність роду Демосів. Їхня кривава лабораторія.

Чи всі ці чотири речі… пов'язані між собою?

Гу-гу-гу. Рейпі гув і кружляв довкола дівчинки.

Але Клоя лише відмахувалась від нього, як від мухи, і продовжувала розмірковувати.

Виходить, Демоси також брали участь у змові Ґревісів?

Але голова роду Демосів і голова Ґревісів явно не ладнали між собою. То це був театр?

І навіть раніше — у тій давній різанині Демосів — що сталося з тим спадкоємцем, якому вкачали силу?

Що з ним зробили?

Клоя простягла руку, щоб знову взяти хроніки роду Демосів — і саме тоді:

Пі-і-і-і! Рейпі пронизливо засвистів і залунав.

— Що, що таке!

Клоя від несподіванки перекотилась по підлозі. Рейпі підлетів до неї й засяяв чорними оченятами:

— Леді Клоя. Чуєте мене? Леді Клоя!

Від знайомого голосу служниці Клоя широко відкрила очі:

— Лі… Лінда?

— Ах, чує. Правильно, значить. Тут є переговорний пристрій!

Ось що. Виявляється, Рейпі може передавати голоси ззовні.

Клоя притиснула руку до серця, що швидко калатало, і з полегшенням видихнула — а потім скоса глипнула на Рейпі й докірливо мовила:

— Ти ж налякав мене, Рейпі!

— Я?

— Ні, це не тобі, Лінда. Це я до Рейпі.

Тоді Рейпі трохи відсунувся — ніби виправдовуючись — і рівним голосом мовив:

— Я кілька разів виконував попереджувальний політ.

— Треба ж словами говорити. Я тут уперше.

— Вибачте. Надалі виправлю.

— …

Якось дуже швидко погодився й вибачився.

Клоя відчула щось схоже на докори сумління й погладила Рейпі по голові — він здавався трохи засмученим, хоча, може, їй тільки здавалось.

— Нічого. З каменями таке буває.

— …

Рейпі наче ще більше засумував. Клоя цього не помітила й звернулась до Лінди:

— До речі, Лінда, чого кличеш?

— Ви ж самі казали — о третій зайти за вами.

— Ах, точно.

— Він вже тут. Прийшов завчасно й чекає.

У словах Лінди проскочила посмішка. Слідом долинув уривчастий голос:

— Навіщо взагалі це говорити. Зайве.

— …

Та почувши голос Сіона — в іншому разі вона б одразу засміялась — Клоя злегка скам'яніла.

— …Добре.

Вона покосилась на хроніки Демосів за спиною й напруженим голосом відповіла:

— Зараз вийду.

***

Місцем для розмови з Люціаном Меліса обрала виставковий зал на першому поверсі — заповнений творами мистецтва.

Не цілком закрите місце, але й достатньо захищене.

Меліса привела Люціана до кімнати, що найбільше відповідала цим умовам, і повільно обернулась.

Люціан Ліандер стояв під сонячним промінням — наче сам був одним із витворів мистецтва, що прикрашали цей зал.

Меліса дивилась на його красиве обличчя в профіль і збирала в думках заздалегідь підготовлені слова.

— Ти знав?

Але першим вирвалось зовсім не те, що вона готувала.

— Що Клоя… зооморф-кролик.