Розділ 106

...Нічого не розумію.

Голова пішла колом. Клої різко пірнула під воду — обличчям вниз.

Буль-буль. Повітряні бульбашки стікали повз щоки. Клої перебирала в пам'яті все, що дізналась сьогодні.

Перше: загибель вождів Ліандерів і Арусів збіглась у часі з якоюсь масштабною трагедією в клані Демосів.

Друге: здатність спадкоємця, якого вивели в лабораторії клану Демосів п'ятсот років тому, — промивання мізків.

Третє: сім років тому мама й тато розлучились через те, що... тато намагався вбити маму.

Між усім, що я дізналась сьогодні, точно є якийсь зв'язок. Але який?

Клої лежала під водою і напружено думала.

Тато, якого я знаю, — він би ніколи такого не зробив.

Але тато не заперечував мамині слова. Значить, це правда.

Хоча... якщо він справді хотів убити її зі своєї волі, то чому жодного разу не виправдовувався? Це дивно...

Стоп. «Зі своєї волі»?

А що, якщо тато діяв не за власним бажанням? Що, якщо хтось його змусив?

Але хто б насмілився наказати таке прямому спадкоємцю могутнього левового роду...

І тут — у голові Клої промайнула розмова з Сіоном.

— Промивання мізків.

...

— Промивання мізків. Причому надзвичайно потужна здатність — маніпулювати чужою свідомістю як заманеться.

Промивання мізків...

Очі звузились — і раптово розплющились.

А що, якщо...

Думки понеслись.

Якщо тато був під впливом промивання мізків — все стає на місця.

І загибель вождів Ліандерів та Арусів збіглась із трагедіями в клані Демосів — це теж вкладається в картину.

Здатність клану Демосів — поглинати життєву силу своїх.

Якщо той спадкоємець спровокував ті трагедії сам, щоб поглинути загиблих і задіяти здатність до промивання мізків...

Ні, ще простіше: якщо ті події від початку були сплановані ним — то перед нами автор усього цього жахливого задуму, що веде до війни.

Спадкоємець із лабораторії. Той, хто отримав надлюдську життєву силу й здатність до промивання мізків. Він і є тіньовим господарем.

Але в цій майже ідеально зібраній картині бракувало одного фрагмента.

Той спадкоємець — із п'ятисотрічної давнини. За словами Сіона, його давно «ліквідували» за рішенням комітету.

Але...

Це світ, де існують дракони і магія.

Сіон казав «ліквідували» — не «загинув».

То де він зараз — той, хто міг планувати все це сотнями років?

Судячи з реакцій Сіона і голови клану Демосів — у самому клані його немає...

Клої билась над останнім фрагментом — і раптом:

— Ааааа! Леді!

Крик Кессі — і Клої різко видернули з ванни.

— Га?

Перед нею — заплакані обличчя служниць.

— Пробачте, леді. Я так довго вибирала для вас пахучу олію до ванни...

— Леді, ви в порядку? Ні, негайно кликати лікаря...

— Ні, я в порядку!

Клої заспокоювала їх, поки ті метушились навколо неї.

— Я справді нічого. Просто трохи пірнула! Навіть подиху не перехопило!

— Як же нічого, леді.

Ізабель тремтячими пальцями торкнулась набряклого від довгого перебування у воді обличчя Клої:

— Дивіться, як обличчя розпухло. Ви були там дуже довго.

Довго? Але ж подих аж ніяк не перехоплювало...

Клої переводила погляд між схвильованою Кессі та Ізабель — і схилила голову набік.

Зачекайте. Щойно під водою...

Я взагалі затримувала подих?

Щойно вона запитала саму себе — і опустила погляд на себе.

Відповідь на очах.

— ...Ось воно.

— Леді?

— Ось воно! Ось чому! Кессі!

Клої широко усміхнулась і підняла блакитне намисто на шиї:

— Це намисто! «Блакитні сльози русалки»!

Щодня носила його із законною гордістю переможниці турніру — і ось воно.

— Якщо носити його — під водою теж можна дихати, виявляється. Я ж справді не пам'ятаю, щоб затримувала подих!

Кессі перевела погляд на намисто.

— Боже мій. Дійсно... «море захищатиме» — це ж легенда про нього й була.

— Є навіть записи, що спадкоємець, який носив його, повернувся живим із морської безодні!

— Неймовірно.

Ізабель прикрила рота рукою — і витріщила очі вже від подиву, а не переляку.

— Ось так здатність... Чи знають про це голова роду і великий герцог?

— Ну... Що річ особлива — здається, знають. Але що вона дозволяє дихати під водою — мабуть, ні...

Клої задумливо схилила голову, пригадуючи слова Іана, коли він вішав їй намисто.

— Ап-чхи.

— Ой.

— Ап-чхи. Ні, все одно гадаю, що про таку здатність вони ще... ап-чхи... не знають...

— Годі говорити. Швидше сюди.

Кессі поспішно загорнула Клої в товстий рушник.

— Застудитесь. Ходімо швидше.

Клої стояла, загорнута, як мумія, і пробубніла гугнявим голосом:

— Кессі, Ізабель.

— Що бажаєте, леді?

— Про здатність намиста — татові й маленькому дядькові поки не кажіть, добре? Я сама хочу їх здивувати!

Служниці завмерли.

— ...Кессі? Ізабель?

Клої відчула щось дивне в їхній реакції і трохи нахилила голову:

— Що сталось? Погано почуваєтесь?

— А, ні, все гаразд.

Ізабель зашарілась і заквапилась накладати Клої рушник на голову:

— Хочете самі сказати татові й маленькому дядькові — тобто голові роду та великому герцогу, — так? Зрозуміло. Так і зробимо!

Клої дивилась на метушню служниць і подумала:

Хмм. Кессі й Ізабель...

...Застудились, чи що?

Вона уважно вдивлялась у них, а потім відкрила рота:

— Сьогодні хочу лягти рано. Кессі, Ізабель — можете йти додому пораніше!

— Певно, дуже втомились у книгосховищі. Добре, зараз тільки висушимо волосся — і підемо.

М'яка відповідь. Клої дивилась на служниць і тихенько посміхнулась про себе.

Бо сьогодні я не засну — навіть коли вони підуть.

Є місце, куди треба піти.

Навіть почувши, що тато намагався вбити маму. Навіть почувши жахливі слова про дитину, якої ще навіть не існувало.

І попри все це — ані крихти страху. Тільки одне питання: яка ж у нього була причина.

Треба йти до татової кімнати.

Думаючи про тата, Клої трохи журливо посміхнулась.

Усвідомлюючи, що десь у глибині серця вона вже тихенько сподівається: а раптом татові справді промили мізки. Нехай би так і було.

***

На сході континенту, там, де різкі вежі з гострими шпилями врізаються в небо — в замку Ґревісів, у глибині господарського кабінету, світло не гасло.

Шарх-шарх. Скрип пера Санрайдера Ґревіса розносився по просторому кабінеті.

Готово.

Санрайдер із задоволенням усміхнувся — і приклав печатку орлиного роду до останнього рядка запрошення, де йшлося про бажання прийняти у себе всіх членів родини.

Рід Ліандерів не зможе відмовитись від цього запрошення.

Адже вони вже напевно підозрюють мене. І захочуть приїхати — обшукати замок.

Меліса Ліандер із її войовничою вдачею точно наполягатиме на поїздці.

А тоді природно виходить, що і її дочка — теж приїде.

Цього досить.

Санрайдер мав на меті лише одне — ту дівчинку, яка так дратувала його господаря.