Розділ 112

— Ну як? Круто? Кажуть, це сімнадцятий голова роду Ґревісів — людина з неймовірними заслугами.

Помітивши, що Клої зацікавилась, Діана затарахтіла далі:

— Яких саме заслуг — я не дуже знаю... Але тато казав. Що це найшанованіший предок у роду!

Найшанованіший предок. Лише почувши ці слова, Клої здогадалася, що перед нею — той самий портрет з оригіналу.

В оригінальному романі, де головною героїнею була Діана Ґревіс, чимало місця відводилося описам замку, в якому вона народилась і виросла.

І з усіх тих описів найчіткіше в пам'яті Клої залишився саме цей портрет.

Портрет предка — той, що висів у коридорі в роки воєнної смути, і біля якого Санрайдер Ґревіс нерідко стояв із виглядом людини, яка збирається з духом.

Клої невідривно дивилася на картину й намагалась пригадати, як це описувалось в оригіналі.

[Санрайдер із напруженим обличчям дивився на портрет, а потім — немов бажаючи запозичити мудрість у предка — повів рукою по голові намальованого чоловіка.

Саме тієї миті Діана тривожно спостерігала за батьком збоку.

— Діано, що ти тут робиш.

Помітивши доньку в кінці коридору, Санрайдер різко зайняв місце між нею та портретом і нахмурився.

— Навіть у власному замку без охорони не ходи, скільки казати.]

Клої згадала цей уривок — у ньому водночас передавалися і тягар відповідальності голови роду на плечах Санрайдера, і ніжна тривога батька про доньку. Вираз її очей змінився.

— Гм, ясно.

Ховаючи за собою другий план, Клої змінила тон на безтурботний і обернулась до Діани:

— Тоді може повернемось до ігрової й пограємо в хованки?

***

Цього разу теж використати план із хованками було б зручніше... але спосіб, який вже спрацював одного разу, вдруге не спрацює.

Клої з серйозним виглядом дивилася на охоронців, які стояли на варті біля входу до ігрової.

Тоді що ж.

Миттю придумавши інший план, Клої обхопила живіт руками і підвелась із місця.

— Куди.

Щойно вона встала, Сіон сухо запитав:

— Ти ж сама сказала, щоб пограли в хованки.

— Е-е...?

Клої навмисне зам'ялася й поглянула в бік Діани.

— Та просто... хочу провітритись трохи...

Так і є — Діана одразу зрозуміла знак і радісно підхопилась:

— Ага, іди! Ми з Сіоном тут пограємо.

— Нікуди не ходи. Не ходи сама, а разом...

— Ні, ти що, хочеш іти за дівчинкою в таке місце?

Від Діаниної шпильки Сіон насупив брови. Скориставшись цим, Клої швидко підійшла до шині, яка стояла перед вітальнею, і прошепотіла:

— Кессі. Хочу в туалет.

— Ой леле.

Почувши слова дівчинки, Кессі відчинила двері й вийшла з кімнати.

— Куди прямуєте?

Артур, який спостерігав за приміщенням через скляне вічко у дверях, одразу підійшов.

— Дозвольте супроводжувати...

— Сер Артуре, я до туалету. Піду з Кессі, так що не треба йти за мною!

Від рішучих слів Клої Артур почухав потилицю і відступив:

— А, та звісно...

— Справді підете лише з Кессі?

Та на відміну від Артура, якому охороняти юну леді було вперше, тут був і той, хто набив руку на дітях.

Брукс Роуелл — із сумними очима, як у спанієля, що молить про щось.

— Справді... не підете з нами? Я думав просто охороняти зовні. Просто тихенько йти поряд і все.

— ...

— Що ж тепер буде. Великий герцог наказав невідступно бути поруч із вами, леді Клої. А якщо не виконаю наказу — голову зніме одним ударом, сказав.

— А, тато ж не казав настільки різко...

— Донечко моя... Еймі моя... Виростатиме без тата. Ой лишенько. Знав би — ще раз глянув би на личко через кристал. Ой лишенько, ой лишенько.

— ...

Сер Брукс, а раптом у вас є якась особлива здатність — маніпулювати людьми, роблячи їх незручно?

Клої з кислим виглядом дивилася на Брукса, потім тихо зітхнула і видавила зі себе слова, що ніяк не хотіли виходити:

— Добре. Ходімо разом.

Хоча він і йтиме — це ще не означає, що нічого не можна зробити. Просто доведеться діяти трохи швидше.

Почувши відповідь Клої, Брукс жваво відкрив рота:

— Дякую, леді Клої! Завдяки вам я ще зможу почути від Еймі слово «тато» і вмерти спокійно.

— ...

— Якщо леді Клої сьогодні поводитиметься спокійно, думаю, ще встигну почути й «татусю»... Але мабуть, це вже надто велике прохання?

Клої не відповіла на той явно навмисний тремтячий голос Брукса і відвернулась.

Чи то здалося.

У ту саму мить, коли вона відвертилась, їй здалося, ніби Артур непомітно підійшов до Брукса і підняв угору великий палець.

***

Діставшись до туалету на першому поверсі, що розташовувався неподалік, Клої з відстороненим виглядом обернулась і знаком підкликала Кессі.

Потім нахилилась до вуха шині, яка схилилась до неї назустріч, і тихенько прошепотіла:

— Я, мабуть, довго буду, тому почекайте тут?

— Може, зайти разом?

— Ні-і, не хочу. Чекайте тут!

— Але...

Кессі на мить стурбовано подивилась на дівчинку, та коли побачила, що обличчя Клої зашарілось від сором'язливості, швидко кивнула.

— Добре, скільки б не зайняло — чекатиму тут. Ми втрьох будемо теревенити й не помітимо, як час мине, тож ідіть спокійно!

Від цих слів Клої — яка досі тихенько перебирала пальцями, коли на неї дивились — сором'язливо посміхнулась:

— Добре!

Уникнувши лицарів, які підозріло намагалися підійти ближче й підслухати розмову, Клої зайшла до туалету і тихо видихнула.

Кессі... мабуть, думає, що в мене запор?

Принизливо, але нічого не вдієш.

Краще бути дитиною із запором, ніж дитиною, яка лишилась без батьків через війну.

Клої переконувала себе, що заради великої мети можна на хвилину поступитись гідністю, і швидко оглянула туалет.

У цьому світі немає штучної вентиляції, тож туалет точно має вікно для провітрювання...

О, ось воно!

Як і припускала, Клої знайшла вікно над умивальником і дрібними кроками підбігла до нього.

Потім залізла на умивальник, оздоблений золотом, — і штовхнула вікно, яке, схоже, відчинялося лише зсередини. Перекинулась назовні.

Ґуп — впала й покотилась по землі: вікно було досить високо, але внизу виявився м'який трав'яний куточок, тому не дуже боляче.

Чудово, втеча вдалась!

Клої бадьоро підвелась і побігла в бік заднього саду, куди вони з Діаною ходили раніше.

Мета — той портрет, що згадувався в оригіналі.

Треба перевірити, чи є в ньому якийсь механізм.

Але навіть якщо підтвердиться, що там справді є схованка чорного владики — сьогодні лише перевірю, живий він чи ні. Більше нічого.

Бо потрібно зробити так, щоб сер Брукс таки дочекався від Еймі слова «тату»!

Клої, яка несподівано для себе прийняла близько до серця скарги охоронця, прискорила крок.

***

А поки Клої стрімко бігла вперед —

Сіон із нудьгуватим виглядом дивився лише на двері, крізь які вона вийшла.

— Сіоне, якщо не хочеш читати казки — давай разом подивимось на ці малюнки... Чому ти весь час дивишся на двері?

Діана, яка наполегливо приставала до Сіона з пропозицією погратись разом, мовила скривдженим тоном:

— Чекаєш на Клої?

— ...Якось надто довго.

— Та вона ж тільки-но вийшла. І що, якщо довго — підеш за нею? Е-е, якщо так — Клої ж жахливо засоромиться? І почне тебе уникати?

Від цих слів куточки губ Сіона, що весь час зберігав байдужий вираз, трохи скривились.

— Клої мене не ненавидітиме.

— ...Що?

— Вона не вміє легко ненавидіти людей. Надто добра.

Сіон, все ще не відводячи погляду від дверей, невдоволено пробурмотів:

— Те, що вона добра не лише до мене — трохи дратує.

— ..

Почувши це, посмішка зникла з обличчя Діани, що дивилася на Сіона.

— ...Ти вже встиг потоваришувати з Клої Ліандер?

Тук. Діана мовби між іншим відклала пензель на стіл.

— Та все одно надто не довіряй клану лева. Там дуже багато поганих чуток ходить. Ніколи не знаєш, коли вдарять у спину.

Діана спертла лікті на стіл і підперла щоку рукою, мовби розмовляла сама з собою:

— Хоча шкода. Я думала попросити тата перевести тебе на землі Ґревісів...

Замовкнувши на півслові, Діана скоса зиркнула на Сіона.

Але хлопчик все так само стояв до неї спиною й дивився лише туди, куди пішла Клої.