Розділ 116

Перевага головного чоловічого персонажа роману «Упередження та упередження» була нищівною.

Тут зіграли роль і неймовірна майстерність Сіона Демоса у фехтуванні, і його блискучий розум — однак вирішальна причина полягала в іншому.

Здатність Сіона Демоса — нейтралізація.

Здатність знешкоджувати будь-які надприродні сили, зводити нанівець будь-яку страшну могутність.

Завдяки цьому він міг не надто боятися ні фехтування клану Арус, ні магічного обладнання клану Ліандер.

— Жодного третього поверху. Шукав довго.

Сіон, що одним дотиком долоні легко зняв зачарування з Брукса, злегка відвернув голову і додав:

— До речі.

Його блакитні очі дивилися на антагоніста, що поволі вилазив зі стіни.

— Це взагалі… що таке?

Відчувши на собі пильний погляд блакитних очей, антагоніст роздратовано кинув:

— Будь ласка, тільки не кажи мені, що це мій предок, якого вважали знищеним у минулому.

— Твій предок.

— Чорт.

Тихо вилаявшись так, що ледь було чутно, Сіон швидко підхопив меч Брукса.

— Тікай і приведи дорослих.

— Я теж можу…

— Ні, ти тут тільки заважатимеш. Ти ж знаєш, що він використовує здатність навіювання? Моя сила — нейтралізація, яка здатна це блокувати. А в тебе немає жодної здатності.

Здатність у мене є. Я теж маю цілком придатні здібності.

Не підозрюючи про те, що Клої подумки бурчить, Сіон рівно стиснув меч і продовжив:

— Мені треба битися, а я не можу весь час тримати тебе за руку. Швиденько приведи дорослих. Нам потрібно якнайскоріше вибратися звідси. Тільки не приводь їх так близько, щоб він міг зустрітися з ними поглядом, — зупиніться десь на відстані.

Антагоніст уже майже дістався до них.

Сіон правий. Насамперед треба звідси вибратися.

Але…

Клої з тривогою глянула на Сіона і, твердо вирішившись, зняла один з охоронних магічних каменів зі своєї руки та простягнула йому.

— Сіоне, якщо раптом щось піде не так…

— Не треба. Сама носи.

— Я прийшла з тринадцятьма.

— …

— Бери швидше. Ну ж бо!

Сіон поглянув на зап'ясток Клої з цілою низкою браслетів, і, скорившись перед наполяганням дівчинки, взяв камінь з кислою міною.

— Схоже, він сильний за здатностями, але сам по собі фізично не надто видатний. Тож не хвилюйся і йди.

Справді, дивлячись на антагоніста, він і вправді виглядав неповоротко, як Сіон і казав.

Воднистий змій, а туди ж…

Клої мить позирала на хвіст антагоніста з-під лоба й різко повернулась.

— Чекай, я повернуся зараз!

Майже одночасно з тим, як Клої вискочила назовні, пролунав голос.

— Нарешті зустрічаємо, мій юний нащадку.

Чоловік, у тіло якого з усіх боків встромились скляні осколки, переступив через уламки стіни й наблизився.

Оцінюючи слабке місце суперника, Сіон кинув:

— Я не маю такого предка.

— Ой, як прикро.

Чоловік витяг зі щоки скляний осколок і криво посміхнувся:

— Ти ж знаєш? Дослідники роду Демос напевно розповіли тобі про походження цього імені.

— …

— Невже ти не знаєш, хлопчику, чому тебе звуть Сіоном? Твоє ім'я, Сіон Демос, — це…

Чоловік довго витягнув роздвоєний язик і очима вивчав реакцію Сіона.

— …взяте з мого імені.

Ледь він договорив, Сіон рвонув до нього й змахнув мечем.

— Ой-ой.

Чоловік легко ухилився і глузливо протягнув:

— Сіоне, сину мій. Ти, як і це ім'я, створений для того, щоб наслідувати найвидатніший витвір лабораторії — щоб стати мною.

— Заткнись.

— Скільки людей ти вбив досі? Десятки? Сотні? А може, й не злічиш. Причина, чому ти пожирав їх і виживав, насправді…

— Яка б не була мета мого народження і як би не звалося твоє ім'я — мені байдуже. Важливо лише одне.

Сіон обірвав слова чоловіка і швидко змахнув мечем.

— Я — жертва. Незалежно від усього цього.

Після десятків спроб вістря меча Сіона нарешті здерло луску з іншого Сіона.

— Ти смієш…

Відчуття крові, що потекла, змінило вираз обличчя чоловіка.

Той, хто намагався не торкатися оболонки хлопця, зберегти тіло для майбутнього, — у нього за спиною почорніла аура.

***

Другий поверх, кінець коридору, вітальня, де зібралась уся родина…

Клої твердила собі це знову й знову, несучись щодуху вперед.

Сіон сказав, що у цього антагоніста слабкі фізичні можливості, — але так не буває.

Змій, що прожив кілька сотень років. Напевно в нього є якась бойова перевага.

Клої не зупиняла ніг, навіть коли дихання підступало вже до самого підборіддя.

Якнайшвидше привести маму і тата до Сіона. Будь-що вибратися звідси.

Відчайдушне бажання немовби перейшло до ніг — і тіло Клої рухалось без зупину.

І ось, коли дівчинка вже майже добігла до дверей, за якими, мабуть, і була вітальня…

— Мф-!

— Тс-с. Тихіше, леді.

Велика рука вистрибнула з-за спини й затулила Клої рот.

— Я вже шукав вас скрізь — і в ігровій кімнаті, і в туалеті…

Лицар, що, схоже, належав до роду Ґревіс, добродушно засміявся і продовжив:

— Добре, що ви самі дали себе впіймати, коли я йшов доповідати, що завдання під загрозою зриву. Щиро вдячний.

— Мф-!

— Тихіше і ходімо до господаря.

Клої відбивалась щосили і простягнула руку до дверей вітальні прямо перед собою.

Вона не могла провалитися так, коли мета вже зовсім поруч.

Тату, будь ласка, вийди.

Клої вклала всю свою відчайдушну надію і гукнула подумки

Тату, будь ласка…!

А по той бік дверей, куди так прагнула Клої…

Луціан, що нудьгуючи слухав пояснення Санрайдера Ґревіса, мимоволі скосив погляд на двері.

— Щойно…

— Що таке?

— Чи не здалося мені, що щойно почувся дитячий голос?

— Дитячий голос? Ха-ха.

Санрайдер усміхнувся своєю звичною привітною усмішкою.

— Ігрова кімната для дітей на першому поверсі. Аж сюди не мало б долітати.

Санрайдер Ґревіс зазвав їх аж сюди лише для того, щоб годинами говорити про безплідні ділові справи.

Не звертаючи більше уваги на Санрайдера, Луціан дивився тільки на підозрілі двері.

Іан, що, здається, теж уже встиг занудьгувати, позіхнувши, промовив:

— Це взагалі тато? Ти бува не переплутав голос маленького дядька?

— Піду перевірю, чи все добре з дітьми. Нараду зупиняємо.

— Зачекайте, ми саме підходимо до справді важливого…

Луціан легко проігнорував слова Санрайдера, підвівся і різко розчинив двері.

Перед його очима постала неймовірна картина.

— …Клої?

— Ай! Пусти!

Дитина, яка мала бути в ігровій кімнаті, волала щосили, бовтаючись у руці лицаря.

— Пальці поламає! Ай!

До того ж — з перекошеним від люті обличчям, намертво вкусивши лицаря за пальці.

— Та що за…!

Лицар уже не витримував болю і збирався вдарити Клої, але в ту саму мить…

— Угх!

Луціан різко вдарив ногою лицаря і відразу підхопив Клої на руки зі здивованим виглядом.

— Клої, чому ти тут кусала лицаря…

— До Сіона треба поспішати!

Схаменувшись, Клої схопила Луціана і заговорила квапливо:

— Сіон у небезпеці, скоріш!

***

Хоч яким видатним і талановитим був Сіон Демос, він не міг перемогти того, хто прожив кілька сотень років, нагромаджуючи надприродні здібності.

Інший Сіон Демос дивився на хлопця, що впав на підлогу весь побитий, і злегка схилив голову набік.

Так, це все вписується в мої розрахунки.

Ця оболонка ще не може мені протистояти — я все це передбачив. Але чому… чому на ту дитину не подіяло навіювання?

У пам'яті чоловіка промайнула недавня подія.

Двічі. Він двічі намагався навіяти своє на Клої Ліандер і двічі зазнав невдачі. Навіть більше — в другий раз вона не просто вирвалась з навіювання, а…

…спробувала навіяти своє на мене.

Очі чоловіка забігали.

То виходить, здатність цієї дитини — навіювання?

Якщо так, то це мало б сенс.

Адже в пророцтві, яке зрештою довелося оголосити через останнє табу роду Ґревіс, чітко йшлося: здатність рівно дається всім по прямій лінії.

Здатність, що збігається з моєю…

Чоловік, що добре знав, яке потужне знаряддя — його здатність навіювання, скривився.

— Либонь, ту малу доведеться вбити.

Він вирішив тимчасово залишити Сіона, якому явно вже не піднятись, і рушив у напрямку, куди зникла Клої Ліандер. Але саме тоді…

— Куди… це ти зібрався.

Сіон, незважаючи на всі рани, підвівся знову й вперто навів меч, коли його очі знов яскраво спалахнули.

— Звідси ти не вийдеш, поки Клої не вибереться у безпеку.

Чоловік дивився на зухвалого нащадка, а тоді знову підняв куток рота.

— Так, принаймні таким і мусить бути той, чию оболонку я займу.

Чоловік змінив план і рушив знову до Сіона, щоб спершу покінчити з ним.

І саме тієї миті — щось стрімко летіло до його горла.