Розділ 117

Чоловік легко ухилився від кинджала, що летів прямо до його горла.

Але кинджал був не один.

Кілька клинків одночасно, з різних напрямків — так, що ухилитись було неможливо. Врешті-решт на блідій щоці чоловіка з'явився довгий різаний шрам.

Шматки гнилої плоті посипались з щоки. Чоловік провів по ній довгим язиком і озирнувся на те місце, звідки летіли клинки.

У його звужених зіницях з'явилась жінка, яка разюче нагадувала Клої Ліандер.

— Скільки тут тільки покидьків.

Меліса Ліандер бурчала роздратовано, виймаючи з-за пояса кинджали і шпурляючи їх у ворога.

— Не можуть і дня прожити, щоб не чіпати дітей.

Щойно побачивши Мелісу Ліандер, Сіон Демос, схоже, відчув полегшення — ніби зустрів рятівника — і тихо зробив глибокий вдих.

А за нею…

— Сіоне!

У обіймах Луціана Ліандера стрімко мчала сюди дитина.

— Негайно йди сюди!

Почувши цей поквапний оклик, Сіон Демос ніби щось зрозумів — його погляд змінився.

Поки хлопець стрімголов біг назустріч Клої Ліандер, чоловік за його спиною прошепотів з похмурою усмішкою:

— Уже запізно.

Клої зітхнула з полегшенням: вдалося неушкоджено привести дорослих до Сіона. Але щойно вони всі опинились разом, як дівчинку спіткала нова загроза — навіювання.

Привести дорослих сюди не зажадало довгих пояснень.

— Сіон у небезпеці. Швидше!

На ці слова дорослі без зайвих запитань схопились і рушили слідом.

Проблема полягала в тому, що через неймовірну квапливість у Клої не лишилось часу нормально пояснити ситуацію.

Ні, точніше — тато по дорозі запитав, що взагалі сталося, але…

— …М-монстр! З'явився монстр! Він напав на мене і Сіона!

Клої не могла розповісти правду — що вона, перейнявши чуже тіло і знаючи майбутнє, оглядала маєток Ґревісів і виявила таємну базу, а там зіткнулась із предком роду Демос, що має здатність навіювання. Тому дівчинка прибрехала, як могла.

Хоча про те, що здатність цього типа — навіювання, вона збиралась сказати ще до того, як вони завернуть за ріг. Та тільки-но вдалині показався Сіон, мама блискавкою кинулась уперед — і нічого не вийшло.

…Нічого не вдієш.

Клої стиснула губи й вирішилась, побачивши, як антагоніст із моторошною посмішкою повертається до них.

Доведеться самій виступити.

Насправді ще від самого початку вона хотіла це перевірити.

Від тієї миті в підвалі, коли навіювання антагоніста на неї розвіялось.

Від тієї миті, коли антагоніст зустрівся з нею поглядом і нерішуче відступив.

Що в мені є щось особливе — це безперечно…

Клої все чіткіше формулювала думку, що промайнула в голові, поки тато ніс її на руках, і вперто дивилась на чоловіка, що стоїть тут-таки.

Але що саме?

Антагоніст, схоже, щойно готовий був пустити в хід свою здатність — та коли їхні погляди зустрілись, він дивно завагався.

Так і є.

Мить — але однієї цієї реакції вистачило.

Щоб переконатися: він знає про її здатність. Щоб зрозуміти: він її боїться.

Я не знаю точно, якою є ця здатність і як вона діє, — та все ж…

Клої невідривно стежила за чоловіком, аби він не встиг зробити нічого лихого з батьками.

Це безперечно. Я точно здатна його зупинити.

Але що це за здатність? Нейтралізація, як у Сіона?

Хоча ні — у підвалі той чоловік поводився так, ніби сам потрапив під навіювання. Це дивно.

Та навіть до цього — хіба моєю здатністю не мало бути «викликати співчуття»?

Поки Клої розмірковувала, не перестаючи стежити за антагоністом, той теж тихо придивлявся до неї — а тоді підняв куток рота.

— Схоже, ти ще не знаєш, як це використовувати.

Він розгадав її. У ту саму мить, коли ця думка майнула в голові, очі антагоніста примружились незбагненно.

— М-мамо!

Клої помітила, що його погляд спрямований на маму, і відразу простягнула до неї руку.

Але вже спізнилась. Очі мами вже замутніли, неначе хмара затягнула їх.

Від цього незнайомого виразу на обличчі мами, якого Клої ніколи в житті не бачила, тіло дівчинки скам'яніло.

Не страх смерті, а порожній, механічний погляд мами — ось що жахнуло більше. І саме в ту мить…

— Візьміть мою руку!

Мить до того, як меч вийшов з піхов Меліси, Сіон, що добіг якраз вчасно, отчайдушно схопив її за руку.

— Навіювання не повинно поглинути вас повністю. Швидше — тримайте мою руку і збирайтесь із духом!

Від дотику Меліса, схоже, прийшла до тями — вона схопилась за голову і похитнулась.

— Мелісо!

Луціан швидко простягнув руку і підтримав її.

— Мамо, ти в порядку? До тебе повертається свідомість?

Поки Клої перевіряла, чи добре мамі, між ними протиснувся Сіон і мовив:

— Це побічний ефект навіювання. Свідомість не була поглинута повністю, тож скоро стане краще.

— Навіювання? Що це означає?

Іан, що разом із Клої перевіряв стан Меліси, різко запитав:

— І що означало «тримайте мою руку»? А той огидний тип — хто він взагалі?

— Цей чоловік — предок роду Демос із здатністю навіювання. Моя здатність — нейтралізація, яка здатна йому протистояти.

Переконавшись, що всі неушкоджені та торкаються його, Сіон поглянув назад і відповів:

— Я чув, що його знищили, тож не розумію, як він досі живий… Але поки що — намагайтесь не зустрічатись із ним поглядом і залишайтесь у контакті зі мною. Тоді принаймні вас не зможуть скерувати.

Обличчя антагоніста, чию здатність заблокували, стало моторошним — не порівняти з тим, яким воно було раніше.

Кашлянувши темно-червоною кров'ю, чоловік витер куток рота блідим тильним боком долоні й зловісно пробурмотів:

— Комашня, а туди ж…

Його налиті кров'ю очі почали повільно виточувати чорну ауру — і здавалося, що він більше не збирається нічого вибачати. Але саме тоді погляд чоловіка, що упав на щось за спинами присутніх, раптово змінився.

…Так. До великої справи ще далеко. Немає сенсу витрачати сили на дрібних комах.

Від того, що антагоніст знову набув самовпевненого вигляду, Клої відчула неспокій і повернулась туди, куди дивився чоловік.

У цю мить дівчинка побачила Санрайдера Ґревіса, що входив, спираючись на тростину й кульгаючи.

А за ним — лицарів із замутнілими очима, що заповнили весь прохід.

— Схиляємось перед шановним паном.

Санрайдер, що вів за собою цілий загін, шанобливо вклонився комусь за їхніми спинами, а потім незадоволено поглянув на них:

— Треба було просто віддати одну дитину — навіщо ви так все ускладнили!

— …Що?

На ці слова Меліса, що ще кілька мить тому тримала очі закритими, повністю прийшла до тями — підняла голову і поглянула на Санрайдера.

Але той не звернув жодної уваги на її грізний погляд і загорлав на Клої:

— Стільки клопоту через тебе одну! Краще б тебе взагалі не народжувалось. Ще в материнському череві ти дратувала пана…

Тьох, цокнув язиком Санрайдер і продовжив:

— Скільки б усім було легше, якби ти тихо загинула в тому лісі. Скільки мороки через тебе!

Ліс — це…

У Клої щось промайнуло в голові — вона примружилась і вже збиралась заперечити.

— «У материнському череві»?

Але хтось відреагував раніше від неї.

Луціан, що щойно відпустив Мелісу — тепер вона вже могла стояти сама.

— Залишаючи огидні слова осторонь. «Краще б загинула в тому місці» — що саме ти маєш на увазі?

— Що, що. Той день, коли ти все ж таки зняв навіювання.

Санрайдер із незадоволеним виглядом відповів Луціану й продовжив:

— Міг би тихо підкоритись волі пана — навіщо по-дурному встромляти собі ніж у живіт? Ти знаєш, наскільки через тебе все пішло шкереберть? Знаєш, як пан, що особисто завітав туди й наклав навіювання, був незадоволений?

Ніби пригадавши той день, Санрайдер здригнувся і знову відкрив рота:

— Якби того дня все скінчилось, такої морок…

— Тобто ти зараз кажеш.

Але Санрайдер не встиг договорити.

Луціан промовив тихо — так тихо, що, здавалось, голос ось-ось провалиться крізь підлогу:

— Причина, через яку сім років тому я намагався вбити свою дружину й дитину…

Клої обережно підвела погляд і подивилась на Луціана.

— …полягала не в спадковому психічному розладі, а у вашій витівці?