Розділ 119

Меліса схопила Луціана за комір і зловісно попередила:

— При дітях не змушуй мене застосовувати силу.

— …

— Тут маленькі діти. Як ти взагалі збирався влаштовувати тут війну? Я бачу, що в тебе очі на лоба вилізли — але знай міру. Зрозумів?

Побачивши, як брат тримається за гомілку, Іан мовчки прикрив свою.

Клої дивилась на тата, що схлопотав від мами, і в голові майнула думка.

Тато… якось звично отримує.

Може, й раніше таке бувало?

Поки Клої гадала — чи не через подібну «дисципліну» зникло прізвисько Жнець — до неї донісся знайомий голос.

— Леді, ви неушкоджені!

— Кессі! Артуре!

Крізь уламки до них пробирались Кессі й Артур.

Вранці Клої надягла на зап'ясток Кессі захисний магічний камінь — нібито в подарунок. Але, мабуть, під захистом Артура Кессі нічого не загрожувало і камінь так і не знадобився.

— Леді, ви ніде не поранені? Тільки-но стало видно, що замок осідає, я одразу кинулась туди, де ви мали бути — але цей лицар такий повільний і безпорадний! Довелось самій тягти його на собі!

— Та, та ж, п'ятдесят тістечок обіцяла — мовчатиму!

Ні, навпаки.

Точно. Кессі — зооморф-гепард…

Клої дивилась на Кессі, що гостро позирала на Артура, аж тут почула мамин зітхання.

— Каретний сарай завалився. Як же ми такою кількістю людей…

Клої навострила вуха.

— Ось це й використаємо!

Клої квапливо підняла руку, демонструючи гроно захисних магічних каменів на зап'ястку.

— Справді тринадцять штук принесла…

— Бо колись довелось жити без них.

Клої люб'язно відповіла на бурмотіння Сіона і, поглянувши на військо, що підступало вже зовсім близько, швидко заговорила:

— Ними й скористаємось. Координати у всіх каменів налаштовані на замок Ліандерів!

Клої поспіхом зняла браслети й роздала всім присутнім.

— Як тільки військо наблизиться — камені спрацюють. Брукса, будь ласка, маленький дядьку, бережіть ви!

Ледь вона це сказала — підійшли лицарі з порожніми очима.

Їхні мечі злетіли вгору.

І в ту ж мить захисні магічні камені разом спалахнули. Усі, хто їх носив, зникли у світлі — не лишивши жодного сліду.

Лише один Луціан Ліандер залишився на місці з трохи незадоволеним виглядом.

Він так і не зміг полишити думку про те, щоб покінчити з усім тут і помститися по-справжньому — тому в останню мить вихопив меч і зрубав лицаря, що наближався.

Потім влив силу в магічний камінь, що позичив у Клої, і шпурнув його у військо, яке напирало.

Бум! Удар, удвічі потужніший за той, що зніс пів-замку Ґревісів, прокотився по руїнах.

Луціан окинув поглядом пустище, де панували кров і крики, — куточок рота ледь піднявся — і він зник разом зі спалахом світла.

***

Клої прибула до відведеного місця в замку Ліандерів і першим ділом перерахувала всіх.

Одного не вистачає.

Поки дівчинка уявляла найгірше, з подихом вітру з'явився останній.

— Тату!

Клої, що вже малювала в голові найстрашніші картини — раптом магічний камінь не спрацював вчасно — кинулась до нього.

— Вибач. Камінь трохи запізнився.

Голос тата, що поплескував її по спині, на мить сповнив Клої полегшенням.

Запах крові…?

Клої розгублено підняла голову — від татового одягу тягнуло несподіваним запахом.

— Мабуть, добряче злякалась.

Тато говорив лагідно і ніжно поплескував її по спині.

Ніби те, що вона бачила хвилину тому — погляд, що вийшов з-під контролю — було вигадкою. Ніби запах крові — теж.

Що насправді справжнє?

Поки Клої вивчала тата, якого раптом відчула немов уперше, пролунав мамин голос.

— Треба кликати брата.

Меліса, що переконалась у поверненні Луціана, стиснула скроні.

— Те, що предок роду Демос, якого вважали знищеним, виявився живим, і те, що Санрайдер Ґревіс називав його паном — це неможливо залишити без уваги. Треба покликати брата і разом усе обміркувати.

Іан одразу гукнув слугу й наказав зв'язатись із родом Арус.

Тим часом Меліса підійшла до Сіона і з тривогою оглянула хлопця.

— Боже. Що це з тобою наробили… Зараз же кличу лікаря. Є один із земель Демосів — довго шукали, та знайшли.

— Я в порядку. Ні переломів, ні пошкоджень зв'язок. Краще дозвольте мені бути присутнім на нараді.

— Ні, відсутність переломів і пошкоджень зв'язок ще не означає «в порядку».

Меліса легко натиснула пальцем на синець на щоці хлопця, що тримався молодцем.

Але дитина, від якої вона чекала хоча б гримаси болю, просто дивилась на неї без жодної реакції.

Ця зовсім не дитяча витримка вразила Мелісу більше, ніж будь-яке здивування — і вона заговорила з тривогою:

— Бачиш — так боляче, що вже й болю не відчуваєш.

— Справді все добре. Тож дозвольте бути на нараді…

— Моя донька вдалась у мене — любить усе красиве.

Сіон, що твердо стояв на своєму, трохи змінився в обличчі.

— З такого гарного обличчя — і такі шрами. Яка шкода. Клої теж буде дуже прикро.

— …

— То, мабуть, треба швидше йти лікуватись?

Меліса дивилась на хлопця, що намагається здаватись дорослим — але варто лише згадати Клої, як усе одразу стає прозорим, — і посміхнулась.

— Дорослі справи — дорослим. А дитяча справа — це дитяча справа. Ну, тепер іди — поскаржся лікарю, поїж цукерку і гарненько виспись.

Сіон помовчав, зітхнув і пішов.

Коли хлопець пішов до лікаря, на внутрішньому подвір'ї замку…

— Ха-ам. Мабуть, і мені вже час…

— Ні, Клої — залишись.

Клої спробувала прикинутись сонною і непомітно вислизнути — але мама з руками на стегнах її спіймала.

— Клої, що насправді сталось? Як ти взагалі опинилась віч-на-віч із тим чудовиськом?

— …

— Га? Клої, як це все вийшло? Мамі треба пояснення. Це справді дуже важливо.

Тому я й намагалась вийти разом із Сіоном…

Клої трохи підняла погляд — дорослі дивились на неї, чекаючи пояснень — і знову опустила голову.

Тут не можна розповідати всю правду.

Якщо родина дізнається, що вона переселилась у чуже тіло, що знає майбутнє і тому вела розслідування, щоб запобігти війні, і саме так натрапила на антагоніста…

Вони точно встановлять за мною суворий нагляд, щоб я більше не робила нічого небезпечного.

А мета Клої від початку і до кінця — захистити рідних людей. Заради цього вона готова на все.

Добре.

Прийнявши рішення, Клої глибоко вдихнула і уявила покарання — з'їсти двісті гілочок броколі за раз.

Сльози навернулись — і тієї ж миті:

— Т-там просто вискочило чудовисько з портрета…

Клої безсило поворушила пальцями і протягнула:

— Брукс так наполягав, щоб я ні кроку від нього — ну я й вирішила пожартувати: вилізла через вікно туалету, поки він не бачить…

— …

— А в коридорі, де висять портрети, один раптом розірвався — і звідти вилізло страшне чудовисько…

Клої шморгнула носом і підняла на маму очі, повні жалості до самої себе.

— Я так злякалась. Мамо…

— …Дитина так говорить — ну годі вже допитувати.

Іан, найслабший перед жалісним поглядом дитини, вийшов уперед і зупинив Мелісу.

— Той тип цілком міг так зробити. Ми ж самі між собою казали, що Санрайдер Ґревіс раптом запросив і дітей — підозріло, схоже на пастку.

Луціан, що стежив за реакцією Меліси, теж м'яко погладив Клої по плечу — з виглядом, що й сам не проти, аби все на цьому закінчилось.

— Іі-і… Клої так страшно було…

— Нічого. Ніякого чудовиська більше немає. Тут безпечно.

Меліса дивилась на Клої в обіймах тата — і на обличчі в неї лишилась легка неспокійна складка.

Вона ще кілька разів відкрила рота — і все ж.

— …Все добре, Клої.

Меліса здалась перед схлипуванням доньки — і з тяжким зітханням підняла руки вгору.