Розділ 128

— За, зайчик…?

Від несподіваного слова увага Клої одразу переключилась туди.

Ну й що такого особливого в тому, що я зайчик — навіщо ще й торт такий…

Клої приклала руку до чола з виразом «голова болить» — але її рідні, схоже, всі були задоволені.

— Ой, прямо вилитий наш дочка!

— Справді. Дивлюсь — і бачу тебе, коли перетворюєшся. Ти й сама трохи схожа на зайця, хоч і вовк.

Тату, що за нісенітниця.

Клої подивилась на тата, що прилип до мами, з обуреним виглядом — і хитнула головою, підходячи до торта.

Я й хотіла, щоб тато був щасливим, але не до такої ж міри.

Щойно Клої стала перед тортом —

— З днем народження, леді!

— полилися привітання, ніби головна героїня нарешті зайняла своє місце.

Клої слухала ці жваві голоси й дивилася на рівний ряд п'ятнадцяти свічок.

Тремтіння вогників нагадало їй бажання, яке вона загадувала вісім років тому.

Нехай я зможу зупинити війну. Нехай я зможу захистити родину.

Семирічна вона — менша за триярусний торт — стискала руки й загадувала таке бажання. А потім дмухнула на свічки — і одразу ж:

Тато вдерся з нападом…

Клої розм'якшала, пригадавши той хаос.

Якби існував якийсь дракон — я б йому не подарувала. Вибила б до сліз.

Стривай. Ні. Погляд Клої, що уявляла, як хапає дракона за комір, — змінився.

Тоді це здавалося найгіршим днем народження в житті — але тепер, якщо подумати, то навпаки, найкращим.

Адже після того дня її життя змінилось. Якби не той напад — нічого з цього не відбулося б.

Клої оглянулась навколо з новим відчуттям.

— Зайчиковий торт — хіба він не пасує до леді ідеально?

— Та вже. Але тут, на Арусівській землі, продають такі торти? На Ліандерській не знайдеш — може, купити з собою кілька?

Котячі й вовчі зооморфи, перемішані між собою без жодної напруги — вісім років тому таке й не снилось.

— З днем народження, донечко.

— І від мене — рости й надалі так само. Тільки не більше трьох метрів — якщо дійдеш до Блейка Аруса, то вже моторошно.

— Що? Я не дотягую до трьох метрів! Зовсім трохи не вистачає!

Мама й тато, що стоять, тримаючись за руки з ніжними усмішками. Дядько і маленький тато — все одно сваряться, але хоч іноді чокаються келихами.

І…

— З днем народження, Клої.

Та, кого б не вдалося врятувати, якби дві родини не об'єднали сили — справжній головний герой цього роману. Сіон.

— Подарунок на день народження — окремо пізніше.

Клої дивилась на Сіона по той бік свічок — сьогодні він здавався якимось особливо блідим — і м'яко усміхнулась, кивнувши.

— Добре.

А потім міцно склала руки й загадала бажання — так само щиро, як вісім років тому.

Всесильний драконе. Вибачте, що щойно хотіла вас побити. Більше такого не буде. Тому прошу — виконайте одне моє бажання…

Вії Клої тихо тремтіли від щирості.

Скажіть мені, яка моя здатність. Будь ласка.

Вісім років Клої невпинно намагалась з'ясувати свою здатність — але всі спроби виявились марними.

Вона перепробувала всілякі способи, щоб запустити гіпноз, навіть ходила сама тренуватись у печеру — здатність не виявлялась.

Знаючи, що рідні засмутяться, бачачи її страждання, — вдавала, що все добре, що вона не переймається відсутністю здатності. Але насправді Клої жодного разу не опускала рук у пошуках.

Мені вже час дізнатись. Я справді дуже прошу. Щоб зупинити війну — потрібна хоча б ще одна сила на боці добра. Тому…

Клої стискала руки так, що долоні спітніли, і знову просила:

Тому — неодмінно, неодмінно розкажіть мені.

— Зайчикова голова вся обгорить. Клої.

Від татового підбадьорення, в якому чувся сміх, Клої розплющила очі. І дмухнула на свічки.

Вогонь згас на свічці, що майже догоріла. Сірий димок хвилькою піднявся вгору —

— С-Сіоне?

З боку, де стояла Клої, — луна гострого вигуку Олівії.

— Сіоне, опам'ятайтесь! Сіоне!

Сіон, що щойно стояв зовні абсолютно нормально, — раптово знепритомнів і впав.

Бенкет на день народження Клої — як і вісім років тому — знову перетворився на хаос.

***

— Прийшов час линяння.

Закарі Рікс — зооморф-пітон, що швидко оглянув перенесеного до ліжка Сіона, — підняв монокль і мовив:

— Якщо стан зайшов так далеко — тілесний біль мав бути досить сильним. Дивуюсь, як вдавалося терпіти.

— А-а, боліло? Сіону? Але ж нічого не було видно…

— Схоже, не хотів псувати свято Клої.

Закарі трохи гірко відповів на спантеличені слова Клої, що злетіли самі собою:

— Терпів і терпів — і таки впав посеред бенкету.

Від слів Закарі Клої подивилась на Сіона, що лежав, вкритий холодним потом.

Тепер, коли пригадала, — ще зранку думала, що обличчя в Сіона якось надто бліде.

Якщо болить — сказав би. Яке там день народження…

Клої дивилась на нього з болем у серці, коли ззаду почувся мамин голос:

— Линяння — це завжди так болісно?

— А? Ну, тайпан-зооморф — то звичайно… Ах, тут же не Демоси. Вибачте. Я забув, що потрібне детальне пояснення.

Закарі прокашлявся і почав пояснювати.

Він сказав, що линяння, через яке проходять зооморфи-рептилії, зазвичай тим довше й болісніше, чим сильніша здатність зооморфа.

Серед них — линяння тайпанів, відомих як носіїв найпотужніших здатностей, особливо тривале й важке.

— Зооморфи-тайпани проходять линяння від трьох до восьми місяців. Увесь цей час вони надзвичайно вразливі й потребують особливого догляду.

— Особливий догляд — це що саме?

— Найголовніше — регулювання температури, освітлення й вологості. Під час линяння чутливість до зовнішніх подразників різко зростає — тож це найважливіше. Є й інші нюанси, але перш за все — потрібний правильний клімат.

Закарі впевнено відповідав на запитання Луціана — і раптом трохи зам'явся, додаючи:

— Тому зазвичай під час линяння, коли зооморф особливо вразливий і ризикує стати здобиччю, — вони ідуть до своїх. Серед зооморфів-рептилій навіть існує негласне правило: навіть ворог не чіпає особину, що линяє.

— Ми — рід Сіона.

Відразу за Луціаном відгукнувся Блейк, що стояв позаду.

— Хоч біологічно ми й різні — ми виховували його як члена родини. Захистити — це ми вміємо. Кажи умови.

— А, але…

Закарі, на якого тиснула рішучість Блейка, помовчав і все ж сказав:

— Відтворити умови линяння — справа надзвичайно тонка й клопітка. На Арусівській землі, де ніхто цього не робив, навіть спроба може призвести до біди. Навіть у Демосів, де клімат ідеальний, під час линяння трапляються летальні випадки.

Летальні — навіть у Демосів.

Навіть Блейк, що тільки-но говорив упевнено, — затих, відчувши серйозність ситуації.

Закарі, поглядаючи на них, продовжив з виглядом людини, якій ніяково говорити те, що треба:

— Хоч і незручно це говорити — задля виживання нема іншого виходу… Принаймні на час линяння — Сіона, мабуть, доведеться передати на опіку до роду Демосів.