Розділ 132

* * *

Інтер'єр замку Демосів відповідав зовнішньому вигляду: той уславився тим, що нагадує темряву — і всередині теж скрізь панував чорний колір.

Ступаючи по чорному мармуру, що, здавалося, поглинає навіть світло, і діставшись до останнього приміщення на третьому поверсі, можна було побачити щось кулясте — не те, що легко описати словами.

Воно займало третину великої кімнати. На перший погляд нагадувало чорне яйце — та насправді виглядало інакше.

На відміну від звичайного яйця, на ньому подекуди проступали червоні судини, а замість твердої шкаралупи воно було вкрите тонкою напівпрозорою оболонкою.

— Нарешті.

Чоловік у рясі дивився крізь напівпрозору оболонку на живу істоту, що ледь вгадувалась за нею — щось між яйцем і живою плоттю, — і вимовив тремтячим голосом:

— Нарешті я зустрічаюся з тобою, моє нове тіло.

Він повільно простягнув руку й погладив тонку оболонку. Тильний бік його руки — з відмерлими та гнилими ділянками шкіри — немовби ніс відбиток важких минулих десяти років.

Після того як обитель Ґревісів впала, він перебрався до земель Демосів — та стан його тіла так і не покращав суттєво.

Перша причина: наслідки від зірваного навіювання в замку Ґревісів виявилися набагато серйознішими, ніж він очікував. Друга причина: навіть у Демосів він не міг вчасно отримувати жертв, потрібних для відновлення внутрішніх ушкоджень.

Обидві причини були пов'язані з тією прокляттям дівкою з Ліандерів.

І те, що обитель Ґревісів упала, і те, що більшість дослідів у Демосів довелося зупинити, — у всьому цьому стояла вона.

Клої Ліандер. Якби не вона...

Від одного лише згадування цього імені зуби зводило судомою. Очі предка, налиті кров'ю, хижо блиснули.

Але пихатитися їй лишилося до сьогодні. Бо сьогодні він нарешті здобуде досконале тіло й народиться наново.

— Абіґейл, я хочу знати: коли сьогодні я зможу отримати нове тіло?

На ці слова Абіґейл, що стояла за його спиною, звернулась до дослідника, який був у куті кімнати:

— Коли завершиться его линяння?

— Мабуть... упродовж години. Якщо придивитись — вже видно, як з кінців починають розходитись тріщини.

Почувши слова дослідника, чоловік у чорній рясі вдоволено посміхнувся — і раптом злегка повернув голову вбік, немовби щось пригадав:

— То ти той, хто доглядав за ним увесь цей час?

— ...Так, це я.

— Що ж, тоді скажи мені: як, на твій погляд, завершиться линяння? Линяння тайпанового племені змій — це друге народження, справжнє диво. Саме тому в цьому процесі гине чимало. Як ти вважаєш, чим усе скінчиться?

— На мою думку...

Дослідник із чорним волоссям і блакитними очима схилив голову й відповів:

— Через надзвичайно сильні показники линяння тривало значно довше за середнє. Але завдяки відповідним можливостям він має благополучно завершити процес і відновитися.

— Ось як, ти теж так вважаєш...

Чоловік широко всміхнувся — і повністю повернувся обличчям до дослідника.

— Судячи з вигляду, ти теж спочатку був піддослідним.

— Так, це так.

— Я спеціально дам тобі можливість підняти голову й зустрітися зі мною поглядом.

— ...

На ці слова предка Кендрік, що низько схилив голову, тільки поворушив губами:

Чорт.

Коли його відправляли з Ліандерів шпигуном до Демосів, йому дали єдине непорушне правило.

Не зустрічатися з предком роду Демосів віч-на-віч. А якщо такого зустрічі не вдасться уникнути — ні в якому разі не дивитися йому в очі.

Правило, покликане захистити від предка з навіюванням — того, хто міг змусити видати всі плани.

Хоча довелося постати перед предком Демосів — усе ще йшло за планом.

Поки він тримає цього під наглядом, інший лазутник Ліандерів проведе союзників, що ось-ось прибудуть, потрібним шляхом.

Лишалося витримати зовсім небагато часу — не зустрітися з ним поглядом і протриматися. Здавалось, усе складалося саме так. Але —

— Кажу, підніми обличчя.

— Досліднику, виконуй наказ.

Під настирливими вимогами предка й Абіґейл Кендрік кусав губу — і прийняв рішення.

Краще втекти, ніж зустрітися поглядом і піддатися навіюванню...

— Ось невдача.

Але саме в ту мить, коли він вже майже вислизнув за двері, рука з відмерлою шкірою схопила його за комір і різко підняла голову вгору, примушуючи подивитися в очі.

— Тепер розкажи. Чому підозрілий чужинець увійшов до такого важливого місця — і жодного разу не підняв голову, щоб подивитися, хто я?

Не можна. Не можна піддатися навіюванню й видати все...

— Чому увесь час тримав голову опущеною? Наче людина, яка будь-що намагається уникнути мого погляду. Наче той, хто вже знає, хто я такий.

Кендрік відчайдушно повторював це про себе — та клятва розвіялась, не проіснувавши й секунди.

Від гострого питання предка погляд Кендріка миттєво замутнів.

— Тому що я...

З його вуст полилися правди, які він присягався не розкривати навіть під тортурами.

Правди про те, що він — шпигун, надісланий з Аруса і Ліандерів. І що зараз до них уже мчать союзники, щоб зупинити предка.

* * *

— Чому тут Клої?

Дядько й маленький тато, яких вони зустріли на кордоні земель Демосів, сказали одне й те саме, щойно побачили племінницю.

— Меліса, Клої треба було залишити вдома! Це ж наскільки небезпечно!

— Цього разу Блейк правий! Клої, негайно повертайся й...

— Ви забули, що сталося, коли ми вперше зустріли того предка Демосів? Він точно здригнувся й завагався, побачивши мене!

Та Клої, стоячи перед Блейком і Іаном, які знову хотіли відправити її у безпечне місце, говорила ще сміливіше й голосніше:

— Зупинити того предка можу тільки я! Тому я теж маю йти!

— Та, та все одно...!

— Зараз час на «та все одно»? У цю саму мить той предок може робити щось погане з Сіоном! Треба діяти швидше!

Під натиском Клої обидва чоловіки не знайшли що відповісти, лише зарчали й повернулися вперед.

— Ще поговоримо, Клої.

Хоча, кажучи це, кожен усе одно скосив погляд у бік Клої — не приховуючи невдоволення.

Клої проігнорувала їх і разом із групою лицарів помчала верхи до замку Демосів.

Переміщувальний магічний камінь — зручний винахід, що дозволяє переміститись одразу до вказаного місця.

Але в нього є один недолік: використати його можна лише до тієї точки, де встановлено координатний камінь.

Координатний камінь — це окремий магічний камінь, що допомагає переміщувальному точно визначити місце прибуття, адже сам по собі переміщувальний камінь не може надійно розпізнати координати — він без цього помічника просто не функціонує.

Саме через це рід Ліандерів, відвідуючи інші землі за допомогою переміщувального каменя, прибував не прямо до замку, а до місця поблизу — звідти ще хвилин десять треба було їхати екіпажем.

Більшість родів із міркувань безпеки встановлювали координатний камінь не всередині замку, а поблизу нього.

— Слухай, Луціан, невже ніхто не думав розробити переміщувальний камінь, який працює без координатного?

— Переміщення — не моя спеціалізація.

Луціан відрізав одним реченням, припинивши буркотіння Блейка.

— Якби таке було можливим — вже давно б зробив і використав, щоб викрасти Клої набагато раніше. Не думай про зайве, дивись вперед. Вже майже приїхали.

Від слів Луціана всі погляди разом звернулись до чорного замку, що виринув попереду.

— Ми з Іаном першими виходимо на зв'язок з лазутником і пробираємось до кімнати Сіона. Решта — за раніше узгодженим планом: як тільки зіркне сигнальна ракета, всі разом...

Луціан повільніше заговорив, пояснюючи завдання — і тут:

— Тату, за мною!

Клої вигукнула і стрілою промайнула повз нього — прямо до замку.

— Клої!

Меліса здивовано скрикнула, та Клої і не думала сповільнюватись.

— Я йду з татом замість маленького тата! Решта — все за планом!

Вона лише крикнула це на ходу — й погнала коня ще ближче до замку.

— Клої, більше ніколи не братиму тебе на завдання!

Вибач, мамо.

Клої подумки вибачилась перед мамою, яка скреготіла зубами і кричала їй услід, — та не послабила хватку на поводі.

Її переповнювало майже впевнене передчуття: якщо вона не піде на це завдання — вони втратять не лише Сіона, а й усіх.