Розділ 137

Свідком того, як Абіґейл закашлялась кров'ю, була не лише Клої.

— ......Пані Демос?

Лише тепер помітивши її присутність, Іан теж розгублено дивився на Абіґейл, яка один за одним кашляла, харкаючи кров'ю.

— Чому ви тут... Ні, навіть не це — чому у вас кровохаркання...

— Нічого страшного.

Абіґейл пересилила кашель і відповіла, намагаючись тримати спокійний вигляд.

— Незабаром сюди теж увійдуть з обшуком. Мені час іти.

Меліса, яка мовчки дивилась на неї, мабуть, загалом зрозумівши ситуацію, зітхнула й мовила:

— Ні, ходімо разом.

— ...

— Залишати осторонь ту, що свого часу діяла спільно з попереднім главою Демосів, — неприпустимо. Тож просто ходімо разом. Хто знає, яке промивання мізків на вас чинитимуть залишки тих людей, якщо вони вас захоплять.

Поки Абіґейл завагалась від холодно-теплих слів Меліси, Сіон, що до цього мовчав, нарешті заговорив:

— Ні, матуся не поїде ні до Ліандерів, ні до Арусів.

Зустрівши здивований погляд Клої, Сіон продовжив:

— Я теж.

— Що це означає?

Луціан, що стояв трохи осторонь, насупив брови й вийшов уперед.

— Лицарі бачили, як ти заніс меч на Ділана Демоса. Вони не знатимуть, що попередній глава роду заволодів тілом нинішнього, тож позначать тебе як зрадника, що скоїв злочин проти старшого родича. Тому, звісно, тобі треба переховуватись у Ліандерів або Арусів.

— Ні, саме тому цього й не можна робити.

Сіон із трохи напруженим обличчям повільно пояснив.

З того, що він почув у тій яйці, — Демоси наразі збудували тісний союз із Ґревісами. Мета обох родів — заволодіти всім континентом, і після того, як тіньовий владика заволоділе його тілом, вони вже справді готувались до повномасштабної війни за панування над континентом.

Раз лицарі бачили, як він вдарив Ділана Демоса, ця інформація неодмінно дійде до вух Ґревісів.

— Лицарі через дим і маски, що були на вас двох, мабуть, не зможуть встановити особу загарбників. Але хай там як — встановлять чи ні — Ґревіси, щойно почувши новини, одразу почнуть обшукувати Ліандерів і Арусів. Орлиний рід надзвичайно пильно стежить за обома родами.

— Байдуже!

Знову заперечити на серйозні слова Сіона вийшов Блейк зі схрещеними на грудях руками.

— Думаєш, Аруси не зможуть сховати одне маленьке дитя? Навіть якщо розкриють — байдуже. Воюватимемо!

— ......Не можна.

Але Сіон — чи, мабуть, і вправді подякувавши Блейку — на мить усміхнувся і відповів:

— Треба брати до уваги й можливість, що попередній глава Демосів не помер. Ця істота — до жаху живуча. До того ж у Ґревісів виявились незбагненно колосальні запаси магічних каменів. Тому війна має лишатись крайнім засобом.

Від цих слів Сіона обличчя всіх, хто там стояв, скам'яніло.

Адже неможливо було не здогадатись, звідки взялась та колосальна кількість магічних каменів.

— Ублюдки... Вони вірили, що брат прийде до Клої, і робили ці камені, буквально зношуючи тіла, а вийшло, що все — для зброї у війні...

Іан, скрипнувши зубами, схопився за голову з виглядом людини, в якої страшенний головний біль.

— Якщо це лицарі, що піддались промиванню мізків і до того ж оснащені тією колосальною кількістю магічних каменів, — то нинішніми силами справді буде важко. Підготовку я, звісно, провів, але масштаби втрат — це проблема, яку не можна ігнорувати...

— Тому мене не повинно бути в жодному з двох родів. Навіть якщо прийдуть з розслідуванням — дотримуйтесь якомога нейтральнішої позиції. Війна — це боротьба за приводи, тому не можна давати їм нагоди захопити ініціативу.

За ці два роки Сіон, схоже, виріс не лише тілом. Його розважливий вигляд — стрімко розставляє ситуацію по місцях і визначає стратегію, яку слід обрати, — разюче відрізнявся від його колишньої поведінки.

— Я переховуватимусь якомога далі. Коли прийде слушний час — дам про себе знати, тому...

— Тоді... коли ти зможеш повернутись?

Але тільки для Клої ця картина була не зовсім такою, якою виглядала.

Клої, що мовчки слухала розповідь Сіона — який, здавалось, уважав порядок у ситуації важливішим за власну безпеку, — зробила крок уперед і відкрила рота:

— Доки не буде завершена підготовка до війни, доки не вирішиться все — ти маєш жити у втечі?

— ..Ні.

Сіон трохи подивився на Клої і промовив — ніби даючи обіцянку самому собі:

— Стільки чекати не буду. Так чи інакше — знайду докази того, що це не зрада, докази, що можуть похитнути Демосів і Ґревісів. Докази щодо тіньового владики.

— ...

— Обіцяю. Це займе не так довго, як линяння.

Від цих слів у ту мить, коли Клої мимоволі потяглася до нього...

— Гаразд. Хочу заперечити, але... ти маєш рацію в усьому. Джеремі, приведи Сіону верхового коня.

Луціан глибоко зітхнув і наказав лицарю.

— І штани, які він одягне.

***

Уникаючи обшуку, вони перемістились у ліс поблизу й зайнялись збиранням необхідних речей для Сіона.

— Грошей, мабуть, стільки вистачить... Магічних каменів достатньо?

— Телепортаційних магічних каменів поклади більше. Нічого ж немає зручнішого за них.

І поки всі завзято пакували наплічник Сіону, Сіон — захопивши штани Джеремі — обережно підійшов до Клої, що стояла осторонь.

— Клої.

Клої чула, як Сіон кличе її на ім'я, але не повернулась, вткнувшись обличчям у дерево.

Точніше — не могла повернутись.

Якщо підняти голову й зустрітись із Сіоном поглядом — сльози хлинуть самі собою.

Зустрілись після двох років — і відразу ж після зустрічі мали розлучатись. До того ж Сіон — тіло, що щойно завершило линяння і ще потребує обережності.

Чому їм дається тільки такий жорстокий жереб?

Клої від розпачу мимоволі вкусила губу — і в ту мить пролунало ввічливе прохання:

— Скучав. Не покажеш обличчя?

Серце сколихнулось від цих слів, але Клої вперто не поверталась.

Від її відмови Сіон трохи помовчав, а тоді тихо спитав:

— Ти сердишся, що я так довго линяв?

— ...

— Чи досі незадоволена, що я зіпсував твій день народження?

— Та ні ж бо.

Вона збиралась не рухатись ні за що — але від нісенітниці тіло таки обернулось само собою.

— Я ж не дитина, щоб через таке гніватись. Я просто...

Клої глибоко зітхнула і прошепотіла:

— Розпачаю, що щойно побачились — і вже маємо прощатись.

— Скучав, Клої.

Не розуміючи її тяжкого настрою, Сіон повторював одне й те саме.

— Скучав.......... і радий, що бачу тебе.

Від цих слів Клої нарешті підняла голову й зустрілась із Сіоном поглядом.

В темряві його очі сяяли, як ранкові зірки.

Небесно-блакитні очі — наче пронизують наскрізь, без жодної краплі нещирості — від сорому Клої мимоволі відвела погляд, але:

— Клої.

Одразу ж почувся голос, що кликав її ім'я — ніби прохання не відводити погляд.

Клої, дивлячись у підлогу, ледве тихо відповіла:

— ...Та.

— Клої.

— Та.

— Клої.

— А. Та що. Перестань кликати.

— Можна обійняти тебе?

Від несподіваних слів опущена голова сама собою піднялась.

Чоловік, що стояв у місячному сяйві — настільки красиво змужнілий, що аж моторошно, — знову прошепотів:

— Можна?

— ...

— Просто... давно не бачились. І тепер знову надовго не побачимось...

Не можна? Сіон трохи збентежено пробурмотів і зробив крок назад — і в ту мить Клої, набравшись сміливості, повільно рушила до нього.

І обережно обійняла Сіона — який і сам напружився більше, ніж вона, хоча це він просив.

— Їж нормально й бережи себе.

— ...Та.

— Знайти докази й швидко повернутись — добре, але не перевантажуй себе.

Тук-тук — чиєсь серце стукало: не зрозуміло, Сіонове чи її власне.

— І......... я теж скучала за тобою.

Насправді не мало значення, чиє. Зараз вона не збиралась глибоко думати про це, а лише хотіла міцно обійняти Сіона.

— Тому обов'язково.......... Аааа!

Але саме в ту мить, коли Клої, зібравшись із духом, збиралась попросити Сіона й надалі сумувати за нею, — дівчинка раптом усвідомила, що всі в лісі вовтузяться і витріщаються на неї та Сіона.

— Що, що ви дивитесь!

Нібито ж вели суперечку. Нібито ж метушливо рухались. Коли ж вони встигли звернути увагу?!

Клої різко відштовхнула Сіона і з почервонілим обличчям вигукнула:

— Са-самі ж нещодавно тут гладили Сіона по голові, і взагалі — що!

Але скільки б вона не кричала, хитруваті обличчя лицарів — що складали очі в щілочки й підносили руки до губ — й не думали змінюватись.

— А! Не шепочіться, кажу!

Лише крик Клої — з вухами, що теж почервоніли, і яку дражнили вже цілий день — марно лунав у повітрі.