Розділ 140

— Сіон?

Несподіване ім’я змусило Клої підняти голову й подивитись на Діану, а потім похитати головою.

— Ні, не отримувала. А ти?

— Я теж. Просто Сіон якийсь час жив у вас удома, і мені здавалося, що між вами були особливі стосунки, от і спитала.

Діана знизала плечима, наче це дрібниця, й продовжила:

— Але якщо він не написав навіть тобі, виходить, ми були не такими близькими, як я думала.

Клої помовчки подивилась на Діану, потім усміхнулася й відповіла:

— Так, мабуть. Сіон взагалі нікого не підпускає близько до себе.

— Так і є, правда? Недаремно Сіон, схоже, так і не

— До того ж,

Клої перебила слова Діани, яка вже радісно підхоплювала тему, й лагідно продовжила:

— Невже він надсилав би мені листи, поки за ним так полюють? Я ж не хочу потрапити в халепу.

— …

— Якби від Сіона прийшов лист, мене, певно, теж узяли б під спостереження. Хіба ні?

Один із родів, що найзавзятіше полює на Сіона, — це Ґревіс, до якого належить сама Діана.

Натякнувши на це й водночас давши зрозуміти: «навіть якби лист і прийшов, я б ніколи не сказала тобі, Діана Ґревіс», — Клої побачила, як обличчя подруги стало непроникним. Погляд Діани поступово холоднішав, але Клої це аж ніяк не обходило — вона поверталася до здогаду, який довелося відкласти заради розмови.

Здібність Діани Ґревіс була незрівнянно потужною: вона могла запозичувати силу дракона.

Якщо Діана справді весь цей час дурила нас, користуючись цією здібністю…

Саме тоді, коли Клої подумки зважувала цю серйозну версію, до неї знову звернулася Діана.

— До речі, Клої.

Діана вже встигла впорати вираз обличчя й говорила з гладенькою усмішкою.

— Як у тебе з тренуванням здібностей? Мій тато останнім часом страшенно пристає — мовляв, занадто велика сила, не можна нею безтурботно користуватись, краще бережи на потім, — і весь час заважає тренуватися. А у вас дозволяють вільно тренуватись…

— А.

Діана раптом замовкла, моргнула й прикрила рот білою долонею.

— Вибач, я не хотіла образити. Просто на мить забула, що ти ще не проявила здібності…

— Нічого.

Клої байдуже знизала плечима, подивившись на Діану, чий спосіб нападати з дитинства анітрохи не змінився.

— Насправді це неправда.

— …Що?

— Мені задушно тут. Я вийду на терасу. Побачимось пізніше.

— Клої! Зачекай! Ти хочеш сказати, що таки виявила здібності?

Клої залишила спантеличену Діану позаду й вийшла на терасу.

…Зачинивши за собою двері тераси, Клої хитро посміхнулась і мигцем озирнулась.

Обдурила.

Вигляд людини, яка нарешті виявила здібності, — це була брехня.

Рік тому, повернувшись після зустрічі з Невідомим паном, Клої вирішила перевірити — чи справді її здібністю є нейтралізація? Вона навіть залучила до перевірки лицарів Демосів.

Висновок виявився невтішним: ні. Зняти з них зомбування так і не вдалося. Клої, як і знала Діана, усе ще перебувала на місці — здібності не проявилися.

Але вона все одно збрехала, і на те була одна причина.

Нехай трохи поплутаються.

Це блеф, розрахований на те, щоб внести сум’яття в табір ворога.

Тепер вони кинуть усі сили на те, щоб дізнатися, яка в мене здібність, — то принаймні Сіону стане трохи вільніше дихати.

Клої оперлася об поручні тераси, що нависала над прямовисним урвищем, і зітхнула.

Добре, що так вийшло… Але яка ж усе-таки в мене здібність?

Разом із цим прикрим питанням у голові знову ожили роздуми про здібність Діани, перервані розмовою.

Здібність Діани Ґревіс — запозичення сили дракона. Вона накладає серйозне навантаження на тіло, що породжує чимало обмежень, — але беззаперечним залишається одне: ця сила здатна змінити навіть хід світобудови.

Ой, голова болить.

Клої пригадала, що Діана колись за допомогою цієї здібності врятувала батька, що вже був напівмертвий, — і схопилась за голову.

Якщо Діана справді знає про Невідомого пана, але вдає, що не знає, якщо вона й справді скористалася тією здібністю, щоб брехати без наслідків для тіла…

…то виходить, що Діана теж на боці Невідомого пана. Але як тоді взагалі протистояти цій здібності?

Клої ламала голову, намагаючись придумати якийсь план, аж раптом почула шелест — наче хтось торкнувся листя.

Лише тоді вона усвідомила, що на терасі вони з кимось не одні.

У затіненому куті тераси, прикрашеної найрізноманітнішими квітами й прикрасами, під покровом темряви ховалася чиясь постать.

Шпигун? Або вбивця?

Клої поклала руку на вибухову магічну кулю, яку носила з собою як обов’язковий предмет, і пильно вдивилась у незнайомця.

Хтось, що стояв за гірляндою з рідкісних квіток, був явно великим на зріст — навіть дивно, як вона його раніше не помітила. Присутність незнайомця відчувалась настільки, що, здавалося, не помітити її просто неможливо.

Добре тренований. Можливо, захисна магічна куля підійде краще, ніж атакова…

Клої вже збиралась замінити кулю, не зводячи з нього погляду, як раптом:

— Впіймали.

Чоловік, що ховався серед квіток, не кинувся в атаку — натомість спокійним голосом промовив і повільно вийшов уперед.

Обличчя, приховане темрявою, з’явилося в м’якому сяйві світла. Знайомий, але водночас незнайомий голос долинув до вух Клої.

— Давно не бачилися, Клої.

Чоловік невимушено назвав її по імені й привітно звернувся до неї.

Але, попри його тон, Клої завмерла — ніби від несподіваного удару.

— Намисто, яке я тобі колись подарував, надягнула.

— …

— Пасує.

Навіть на наступні слова Клої не знайшла відповіді — лише дивилась на нього.

Перед нею стояв Сіон — той самий, якого вона так довго хотіла побачити.

Але Клої ніяк не могла повірити, що це справжнє.

І не тому, що за рік Сіон виріс іще більше й з’явився так несподівано.

Просто цей момент здавався нереальним — і вона ніяк не могла змусити себе повірити в нього.

Прямо під терасою тяглося круте урвище.

Хлюпіт хвиль нічного моря та весела музика з далекого бенкетного залу долинали разом, змішуючись.

— Перший танець вже станцювала?

Схоже, усі квіти, які дарували їй гості, вона попросила складати сюди, на терасу — і тепер звідусіль видніло суцільне море квітів.

Голову паморочило від їхнього густого аромату, що, здавалося, проникав не лише в ніс, а й у думки.

— …Я спізнився?

— Ні, ні. Ще не танцювала.

Намагаючись протистояти цьому дурманливому аромату, Клої нарешті зібралась із думками й подивилась Сіону в очі.

— Хотіла… потанцювати з татом.

— …Справді?

Але перед посмішкою цього чоловіка — наче рай’ська змія при місяці — ця обіцянка собі розтанула, немов воскова свічка.

— Добре.

Клої стояла й дивилась на нього, а потім підняла руку й із розмаху ляснула себе по щоці.

— Що ти робиш.

Сіон здивовано кинувся до неї й схопив за руку. Відстань між ними різко скоротилася.

— Навіщо себе по щоці бити.

Під суворим поглядом Сіона Клої трохи розгублено пробурмотіла:

— Ну… хотіла перевірити, чи не сон це…

— Якщо сумніваєшся — легенько щипни себе або вдар мене, але навіщо бити себе по щоці так грубо.

Клої подивилась знизу вгору на Сіона, що роздивлявся її щоку з виглядом «яка дурниця».

За рік він виріс ще більше.

Його тіло теж змінилося: колись, одразу після зміни, він був трохи худорлявим — тепер на ньому явно з’явився м’яз.

Ти, ти надто близько.

Запізніло усвідомивши, що перед нею цілком доросла людина, і відчувши скорочення дистанції між ними, Клої вже хотіла відступити, коли:

— Треба, мабуть, прикласти щось холодне…

Погляд Сіона, що розглядав її щоку, повільно піднявся вгору.

— …от.

У повітрі їхні погляди зустрілися.

У тих гарних блакитних очах — того самого кольору, що й колись, але з зовсім іншим виразом — відбивалася вона сама.

— …Клої.

Сіон повільно зворушив горлом і вже розкрив рота, щоб щось сказати, як:

— А, а мама де?

Клої сама не зрозуміла, як її голос дав петлю, — і різко відступила назад.

— А, Абіґейл де? Вона разом із тобою? Де ти увесь цей час був?

На ці слова погляд Сіона, що ще мить тому здавався трохи збудженим, потьмарів.

— …Сіон?

Ця зміна — і серце Клої стиснулося.