Розділ 141

— Сіон, Абіґейл де…

— Мама сказала, що прожила найщасливіший рік за все своє життя.

На тремтячі слова Клої Сіон відповів тихим голосом.

— І просила передати тобі і дякую, і вибач.

У тоні Сіона, що передавав останні слова Абіґейл, Клої відчула — інтуїтивно.

Того дня рік тому, коли Сіон пішов, тримаючи знекровлену Абіґейл, причиною була не лише погоня.

Він уже тоді знав, що її тіло наближається до кінця.

І пішов заради її спокійного відходу. Заради себе й своїх близьких, яким інакше довелося б переживати її смерть поряд.

— Саме тому я й не хотів говорити про це сьогодні.

Сіон тихо зітхнув і витер куточки очей Клої, що вже починали вологіти.

— Не плач. Я не вмію заспокоювати тих, хто плаче.

— Але чому, з якої причини…

— Це були наслідки зомбування. Від самого дитинства мама зазнавала жорсткого промивання мізків, що змушувало її зраджувати власні інстинкти, — тягар від цього неминуче накопичувався.

Сльози Клої вже котилися краплями по щоках; Сіон поспішно витирав їх рукавом і продовжував:

— Вона пішла справді спокійно. Весь останній рік робила все, про що раніше лише мріяла. Тому…

Сіон трохи зітхнув.

— Не плач, будь ласка. Коли ти плачеш, я не знаю, що робити.

Саме тоді, коли Сіон обережно витирав її щоки, — двері тераси з гуркотом розчинилися.

— Леді, хай там хто, навіть спадкоємиця Ґревісів, але так зухвало…!

— Клої, як я не думаю, так і не розумію.

Обернувшись, Клої побачила Діану Ґревіс — та, схоже, просто відштовхнула охоронного лицаря й увійшла.

— Коли ти встигла виявити здібності… С— Сіон? Ти чому тут…?! Ой.

Діана побачила Сіона, що стояв на терасі, — і мимоволі вигукнула, а потім злякано притисла руку до рота.

— Сіон? Сіон Демос тут?

Але хай як швидко вона прикрила рота — слова вже пролунали.

Через гамір біля входу на терасу люди в залі з самого початку поглядали в той бік.

Ті, хто чітко розчув слова Діани, почали пошепки передавати їх далі — і чутка поповзла залом зі швидкістю лісової пожежі.

— Що? Сіон Демос?

Найбурхливіше зреагував на ці слова батько Діани — Санрайдер Ґревіс, що схопився з місця.

— Ота нелюд, що вбив свого батька заради місця голови роду й утік, наважився прийти сюди?

— Сіон, тікай. Я відволічу їхню увагу.

Побачивши, що Санрайдер веде лицарів у їхній бік, Клої квапливо підштовхнула Сіона за плечі.

— Кажу ж — тікай!

Але Сіон не ворухнувся й на крок. Замість цього, всупереч усім намаганням Клої його зупинити, він зберігав спокій на обличчі й просто пішов до зали.

— Сіон!

Злякана Клої кинулась за ним, та він уже вийшов на очі до всіх.

— Правда, правда! Сіон Демос тут…!

Почулися приголомшені голоси. Озирнувшись, Клої побачила неподалік сімейство — обличчя в усіх були напружені.

Батько дивився на неї з виразом «що сталося?». Клої у відповідь похитала головою, мовляв, сама не знаю, — і в цей момент:

— Давно не бачились, голово роду Ґревіс.

Сіон привітав Санрайдера Ґревіса з легкою усмішкою.

Від цього безтурботного тону й відчутно зверхньої поведінки на чолі Санрайдера вздулася товста жилка.

— Людина, що вбила власного батька й утекла, — що привело її до нас?

— Та хіба потрібні якісь особливі причини для відвідин повноліття.

Сіон злегка відвернувся від Санрайдера, що дивився на нього з лютістю, й поглянув назад.

— Прийшов привітати іменинницю з вісімнадцятиріччям.

На ці слова Клої, що обмінювалася поглядами з батьком у пошуках виходу, із запізненням озирнулась і з розгубленим виразом подивилась на Сіона.

— Е? Мене…?

— Так. З днем народження, Клої.

Цілком тепло і зовсім не до ладу Сіон вимовив привітання — і дістав щось із-за пазухи.

— Це — подарунок на день народження.

Обережним рухом він надів Клої на руку браслет із великим смарагдом.

— А це — від минулого року… і поза́минулого. Вибач, що так пізно.

На тому він не зупинився. Після браслета Сіон дістав смарагдові сережки, потім тіару і тихо мовив:

— Сережки й тіару теж хочу одягти на тебе, але зараз на тобі вже є прикраси, тому залишу так. Натомість потім обов’язково покажи, як вони тобі пасують.

…Щ— що він робить!

Санрайдер, що нерухомо простояв, спостерігаючи за тим, як Сіон Демос безтурботно дарує Клої Ліандер подарунки на день народження, нарешті вибухнув.

— Досить розгулювати на волі! Подивимося, чи вдасться йому зберегти такий веселий вигляд, коли прийде час відповідати за вбивство голови роду й рідного батька! Ану, хутко пов–––

— Ти впевнений, що вбитим був мій батько — Ділан Демос?

Сіон перебив його, і Санрайдер із зневажливим смішком розправив плечі.

— Та невже стільки свідків могли говорити неправду? Навіть нинішня голова роду Демос, пані Джоанна Демос, була очевидицею твого злочину!

На слова Санрайдера погляди всіх, хто зібрався глядіти на цю виставу, переметнулися до Джоанни — старшої сестри Сіона й свідка тієї події.

Але Джоанна з чорним волоссям і блакитними очима, оточена лицарями, лише мовчки дивилась на Сіона.

— Що ж, подивимось, чи скажете те саме, побачивши ось це.

Тоді Сіон зневажливо усміхнувся й дістав щось.

Це була стопка паперів із червоними печатками — краї деяких аркушів злегка обгоріли.

— Ось тут — документи, що підтверджують підозрілу діяльність Ґревісів за останні десять із гаком років. Частину того, що вони знищили, таки вдалося відшукати.

Серед людей, що стояли з подивованим виглядом, Сіон спокійно зачитував документи вголос.

У них йшлося про те, скільки так званих «жертв» зберігалося в підземеллях Ґревісів, і про їх перевірку. Ці жертви регулярно підносилися особі, яку називали господарем, — і кількість поглинених ним жертв також була скрупульозно задокументована.

— З цих матеріалів стає ясно, що всі ті жертви надходили з лабораторії Демосів. А також те, що ними були не звірі й тварини — а зооморфи-змії тайпан.

Від цих приголомшливих слів Сіона зала ахнула.

— Є лише одна істота, гідна приймати жертв зі зооморфів-тайпан.

Сіон спокійно стояв серед приголомшених людей і кинув папери на підлогу.

— Предок роду Демос — той, що мав здібність зомбування і якого вважали знищеним ще в давнину.

На аркушах, що плавно опускалися на підлогу, яскраво виднілися червоні печатки.

Усі — із зображенням орла у польоті. Печатки роду Ґревіс.

— Схоже, він ховається в стінах родового замку Ґревісів?

Обличчя Санрайдера Ґревіса, що побачив це, в одну мить збіліло.

— Це, це підробка, без сумніву…!

— Якщо подивитися на останній аркуш, стане ясно: предок Демосів — той, якого називають господарем, — мабуть, робив своїм найближчим слугам особливий подарунок у вигляді отрути.

Сіон перебив Санрайдера й підняв останній аркуш.

— Отруту, що її можна сховати за корінним зубом і в будь-який момент ковтнути, щоб обірвати власне життя…

— …

— Якщо ви хочете стверджувати, що ці матеріали сфабриковані — будьте ласкаві дати нам перевірити, що стоїть за вашим корінним зубом. Голово роду Ґревіс.

Стрепенувшись, останній аркуш опустився поверх решти паперів на підлозі.

Санрайдер, відчувши навколо себе мертву тишу, ще голосніше заволав — намагаючись зробити бравий вигляд:

— Невже ви вірите словам злочинця, що вбив рідного батька? Ця людина скоїла зраду…!

— Тоді, щоб довести правоту ваших слів, — покажіть спочатку чисті зуби.

Але пихатість ця нікого не переконала.

— Якщо зуби чисті, то відразу стане ясно: я не зомбований батько, а сам убив його, так? Тоді тихо піду під арешт.

Нащо стільки слів. Достатньо виконати одну мою вимогу — і я сам піду.

Після цих саркастичних слів Сіона Демоса Санрайдер, силкуючись зберегти безтурботний вигляд, поглянув на Джоанну.

Але Джоанна Демос як і раніше дивилася на Сіона з непроникним обличчям, не кажучи ані слова.