Розділ 142

Дурні ідіоти.

Санрайдер Ґревіс знову подивився на папери, що лежали на підлозі, і подумки виплюнув лайку.

Я ж чітко наказав знищити все до кінця, але вони навіть із цим не впорались…

Ні. Санрайдер уже збирався мати в думках підлеглих, та раптово зупинився — йому спала на думку одна здогадка.

Слова Сіона про те, що він відшукав знищені документи, — напевне, брехня.

Хай би яким тупим не був хтось із його вассалів, він би не кинув такі папери просто так.

Швидше за все, місцезнаходження документів повідомила Абіґейл Демос.

На відміну від Сіона Демоса, та жінка знала всі справи Ґревісів від початку до кінця.

Ця зрадниця…

Санрайдер злегка скрипнув зубами, думаючи про ту, хто колись служив тому самому господарю, але насмілилась зрадити й утекти, — і скоса глянув убік.

Джоанна Демос як і раніше мовчки дивилася на Сіона з непроникним виразом обличчя.

За минулий рік його господар жодного разу прямо не сказав, що переселився в тіло Джоанни Демос і відтепер житиме в ньому.

Але вірний слуга розумів і без слів.

Що в тілі тієї жінки тепер живе душа господаря.

Що він без зайвих труднощів пройшов період адаптації й повністю обжився в цьому тілі.

Не можна далі дратувати його…

Коли Санрайдер із тривогою поглядав на господаря, намагаючись вгадати його настрій, — куточки губ Джоанни, до цього абсолютно нерухомі, здригнулися. І тоді:

— Так жорстоко, правда.

Наче хтось смикнув за мотузку, прив’язану до кутиків губ, — вони плавно розтяглися вгору.

— Невже ти так вчиниш із рідною сестрою, яку не бачив цілий рік, Сіон?

Джоанна всміхнулася яскравою посмішкою, зовсім недоречною за обставин, перекинула темне волосся рукою, усипаною перснями, і продовжила:

— І це ще перед тією, хто на власні очі бачила, як ти вбив батька?

— Є ще одне, що хочу сказати.

Але Сіон виглядав так, наче навіть не помічає усмішки Джоанни. Він ділово продовжував говорити своє.

— Схоже, предок роду Демос, той, що мав здібність зомбування, вміє переносити свою душу в тіло когось із прямих нащадків роду Демос.

На ці слова безтурботний вираз Джоанни трохи змінився.

— Кажуть, на лівому плечі того, в чиє тіло переселилася чужа душа, залишається слід — наче від укусу змії…

Погляд Сіона впав на плече Джоанни, щільно закутане мереживом.

— Джоанна Демос. Невже на твоєму плечі справді немає такого сліду?

Від цього погляду рештки посмішки на обличчі Джоанни Демос зникли зовсім.

Її обличчя повернулося до того ж непроникного виразу, що й раніше. Вона мовчки дивилась на Сіона — і раптово хлипнула, злегка відвернувши голову вбік.

— Це справді жорстоко.

Від цієї несподіваної зміни поведінки здивувалися не лише зооморфи, що спостерігали за сценою.

Клої, яка стежила за виразом обличчя Діани, теж відчула щось дивне й пильно поглянула на Джоанну.

— Я все одно вважала тебе єдиним рідним… Вважала, вважала…

Джоанна вже хлипала, вздрігуючи плечима.

Сіон не зворухнувся ні на мить, але Клої чомусь охопило неспокійне відчуття.

Немов — це немовби зverсаються до Сіона.

Неймов… це не до Сіона звертаються.

Охоплена дивним відчуттям, Клої непомітно поглянула назад.

Через напружену обстановку до бенкету було виставлено багато лицарів.

Клої проглядала шеренги лицарів Арус і Ліандер — і її погляд зупинився на темноволосому лицарі.

Кендрік. Колишній лазутчик у Демосів, якого вона колись визволила з підземелля Ґревісів.

Кендрік казав, що в Демосів залишилась молодша сестра.

Клої пригадала слова, що він якось сказав. Тепер вона мовчки дивилась на блакитні очі Кендріка, в яких щось ніби тремтіло від хвилювання.

Але він повернувся, так і не знайшовши сестри у Демосів.

Колись вона просто пожаліла його й подумала, що хотіла б, аби він колись таки знайшов її. Але тепер у цих словах вона відчула сумнів.

Чи справді це правда? Чи справді Кендрік не знайшов сестри у Демосів…

Коли Клої напружилась від здогадки, що раптово промайнула в голові, —

— Справді так зробиш? Справді не допоможеш мені? Ми ж єдина сім’я, правда?

Джоанна благально промовила — і подивилась у бік Кендріка.

І в ту ж мить очі Кендріка хитнулися.

— …Вибачте.

Коротке слово вибачення — і він підняв руку.

Сіон уже спізно зрозумів, що Джоанна Демос дивиться не на нього, — і різко обернувся.

Але було вже пізно.

Кендрік підняв руку й запустив вибухову магічну кулю.

— Клої!

Сім’я, що зрозуміла, що сталося, голосно вигукнула ім’я Клої й кинулась до неї.

Але й Клої не просто стояла й дивилась.

З тієї миті, як вона побачила, що очі Кендріка захиталися, — з тієї миті, як він став їй підозрілий, — рука вже лежала на вибуховій магічній кулі. Клої теж направила її на нього й активувала.

Бабах! Гучний вибух прокотився залою.

— Уф—!

Кендрік, що безборонно отримав вибух від власної ж кулі, вдарився об стіну й упав. Тільки тоді Клої зрозуміла:

Він цілився не в неї. Він цілився у велику люстру, що висіла під стелею зали.

— Ааа!

Величезна люстра впала, зчинивши неабиякий гармидер.

Клої, чуючи, як кришталь розлітається на друзки, нахмурилась.

Чому не в мене, а в неї…

Клої з неспокійним виглядом дивилась на люстру, що впала між нею й людьми, наче стіна, — і тоді:

— Клої, тікай!

До неї долинув голос Сіона, що перестрибував через уламки люстри.

Вона обернулась — і в ту ж мить прямо перед нею з’явилось несподіване обличчя.

— Набридлива дівка.

Скориставшись метушнею, Джоанна Демос опинилась перед нею — наче телепортувалась.

— Знаєш, скільки планів ти мені зіпсувала?

Джоанна з очима, що мало не вивертались навиворіт, скреготіла зубами й шипіла тихо:

— Але тепер усе. Сьогодні, тут, ти…

Тільки тоді Клої помітила, що в руці Джоанни Демос — гострий меч.

І що він летить просто до неї в груди — з великою швидкістю.

— …помреш.

— Іще чого.

Але Клої не збиралась здаватись.

Вона блискавично торкнулась вибухової магічної кулі на руці, щоб активувати її — і в ту саму мить щось велике й стрімке вилетіло вперед і встало між нею й клинком.

Пхк — різкий звук, наче щось розітнуло плоть.

Кап. На щоку впало щось гаряче.

Клої моргнула кілька разів — і лише тоді збагнула, що те гаряче на щоці — кров.

Будь ласка, ні.

Клої повільно підняла голову.

Але передчуття цього разу теж не помилилось.

Замість неї удар прийняв Сіон.

І при цьому — із виразом «добре, що встиг» на обличчі.

— Навіщо ти…!

Клої в сльозах кинулась до нього, щоб оглянути рану, — але Сіон, швидко переконавшись, що вона неушкоджена, повернувся й спокійним рухом вийняв меч зі спини. Потім блискавично схопив Джоанну Демос за горло.

— Уф—!

— Усі, перевіряйте.

Звернувшись до присутніх, Сіон голосно оголосив і зірвав шаль із плеча Джоанни.

— Тут має бути слід предка роду Демос…

Сіон і Клої обоє були певні: щойно спадуть мереживні мотузки, все стане на свої місця.

Слід від укусу змії на плечі Джоанни Демос слугував би доказом усього.

Доказом невинуватості Сіона. Доказом того, що правда й підстава для війни — на їхньому боці.

— Має… бути…

Але на відкритому плечі Джоанни не було жодного шраму, жодного сліду.

Плече Джоанни Демос було чистим — ані найменшого подряпини.

Хіхі.

Тишу, що утворилась від розгубленості, розрізав сміх Джоанни — вона, схоже, не могла стриматись.

— Який ж тупий.

Джоанна, чиє горло стискав Сіон, з видимим задоволенням кепкувала.

— Ти справді думав, що я досі в цьому тілі? Адже очевидно, що ви цілитиметесь саме в нього, в тіло Джоанни Демос.

Від цих слів обличчя Сіона, що тримав її за горло, скам’яніло.

Його погляд метнувся до лицарів Демосів із темним волоссям і блакитними очима, що стояли неподалік і кепкували з таким самим виразом, що й Джоанна.