Розділ 144

— Досить.

Якраз тоді, коли Санрайдер від нешуточної загрози Блейка вкрився холодним потом,

— Відпусти його.

Меліса, що весь цей час мовчки дивилася на море, тихо озвалася.

Санрайдер уже збирався з полегшенням вигукнути: нарешті нормальна людина — та не встиг.

— Бажання відірвати йому голову мені зрозуміле як ніколи — але зараз ще не час.

— …

— Якщо тут убити беззбройного голову роду Гревісів, усі підстави, які Сіон так ретельно вибудовував, розсиплються. Тому поки що відпусти його. Ще не час.

Почувши слова Меліси, Блейк образливо здригнув кулаком кілька секунд, потім грубо виругавшись, прибрав тіло, що перекривало вихід.

Добре. Шлях виявився тернистим і принизливим, але Санрайдер нарешті знайшов дорогу до втечі і швидко рушив уперед.

— До зустрічі.

Услід Санрайдерові, що вже відходив, Іан тихо, але моторошно прошепотів:

— Наступного разу ви вже точно не зможете піти своїми ногами.

Вимовивши ці слова, Іан Ліандер підійшов до племінниці, що плакала, й погладив її по спині.

Санрайдер мимохіть обернувся й поглянув на цю сцену, зволожив пересохлі губи і подумки вирішив:

Ця погроза теж аж ніяк не жарт.

Мабуть, незабаром спалахне війна.

«Варто повернутися й одразу пришвидшити підготовку до війни.»

Санрайдер прискорив ходу й дав собі слово:

«Наступного разу ви самі не зможете так зухвало триматися.»

***

— Пробачте. Пробачте. Леді…

У залі, де ситуацію було приблизно владнано, Кендрік, що нарешті ніби опритомнів, бився чолом об підлогу й крізь сльози просив пробачення.

Він розповів, що дізнався про те, що Джоанна Демос — його рідна сестра, коли вже майже два роки провів у таборі Демосів як лазутник.

Він збирався доповісти про це — та якраз тоді стався випадок з появою предка Демосів.

А потім, почувши, що предок заволодів тілом сестри, вже не зміг цього передати.

— Але ж пів року тому зі мною таємно зв'язалися від Демосів. Сказали, що є спосіб повернути сестрі її тіло. Якщо лише один раз, тільки один раз зроблю, що вони велять, — вони нададуть усю підтримку, щоб я міг прожити решту життя разом із сестрою…

Кендрік розповів, що відмовляв аж до останнього, проте побачивши обличчя Джоанни з рисами сестри, на мить зламався.

— Я забув про вашу ласку, що врятували мені життя, і зрадив вас, леді. Я наважився штовхнути пана Сіона назустріч смерті.

Кендрік лежав горілиць на підлозі, тремтів і сповідувався у своїх гріхах.

— Пробачте, леді. Ця провина варта лише смерті…

— Яка смерть. Ти думаєш, твоє життя таке цінне?

Клоя, що теж ледь опритомніла й мала набряклі від сліз очі, притискаючи руку до скроні, різко відрізала:

— Поки що кинь до в'язниці. Покарання визначу пізніше.

— Ле, леді. Дозвольте мені смерть!

— Наробивши таку велику шкоду, куди це ти зібрався тікати в смерть.

Клоя спокійно подивилася на Кендрікові порожні очі й холодно мовила:

— Яким саме покаранням ти маєш спокутувати провину — вирішую я. Тому не смій сам визначати собі вирок.

У відповідь Кендрік лише роняв великі сльози, втупившись у підлогу.

Клоя кинула навздогін:

— І ще. Сіон не помер.

— …Що?

— Сіон. Не. Помер.

Клоя заявила впевнено, хоч Кендрік, здавалося, підозрював, що леді зараз заперечує реальність:

— Правда. Бо зараз Сіона охороняють русалки.

Та від цих слів Кендрік лише ще більше здивувався й нічого не зрозумів.

***

Після церемонії повноліття Клої континент пережив великий злам.

— Та невже, це правда, що голова роду Гревісів справді переховував предка Демосів?

Знатні особи, що були присутні на церемонії, кожен зі своїми тлумаченнями не вгавали сперечатися.

— Печатка на тих матеріалах — то така, що підробити неможливо. Та й Санрайдер Гревіс справді сказав «пане»!

— Та годі, хіба варто вірити словам бунтівника, що вбив власного батька? Це все лише твердження Сіона Демоса. Жодного справжнього доказу так і не з'явилося.

Одні наполягали, що предок Демосів живий, інші — що це лише чутки.

Але хоч думки й розходилися в питанні того, у кого є підстави для війни, — одне було безперечним.

Запах війни, що досі відчувався мовби здалеку, тепер став виразним настільки, що його можна було відчути на дотик.

— Мета визначена. Побратими!

Роди Арус і Ліандер, що до церемонії хоча б удавали, ніби приховують наміри, тепер відкрито взялися до реорганізації армії.

Переконавшись, що їх майстерно облапошив предок Демосів і що вони так само майстерно повірили, ніби чорним кардиналом є Джоанна Демос, обидва роди зі скреготом зубів готувалися до бою.

— Наша мета завжди одна — перемога, і тільки перемога! Пам'ятайте: на шляху вовків і левів не існує перешкод!

Оголосивши повний союз, Арус і Ліандер ще прискорили підготовку до війни.

Клинки мечів і списів не іржавіли ні на мить, а маг-камені, що виготовлялися щодня, всі йшли на оснащення гострої зброї.

Проте серед шаленої підготовки до війни знайшлась одна людина, що виконувала зовсім далеке від бойових дій завдання.

— Ця акваторія — за мною. Ось ця ділянка за Арнольдом, а ця — за Джеремі.

Нею була Клоя — та, кому доручили порятунок Сіона.

— Ось, обладнання для пошуків.

Розподіливши акваторію для пошуків, Клоя роздала відібраним людям спеціально виготовлені прилади — обладнання з маг-каменю, що дозволяло дихати під водою.

— Час використання короткий. Понад 15 хвилин — і кисень закінчиться, тож обов'язково носіть із собою пісочний годинник і постійно стежте за часом.

Те, що Клоя запропонувала, а Люсіан спроектував і виготовив, нагадувало сучасний кисневий балон для дайвінгу: маг-камені були вмонтовані в блок керування й у відсік для зберігання кисню.

— Користуватися просто. Спочатку надягаєте маску, потім ось так берете до рота регулятор дихання…

Клоя власноруч показувала, як працює прилад, що вони з татом створили разом, — і раптом помітила, що лицарі попереду рухаються мляво й неохоче.

На відміну від сповненої рішучості Клої, вони, здавалося, ставилися до цих пошуків із певним скепсисом.

Клоя вже було нахмурилася і зібралася різко гримнути — та, пригадавши становище, в якому зараз перебуває рід, тихенько зітхнула.

Решта лицарів, окрім цих тридцяти з невеликим, усі були заглиблені у воєнну підготовку.

Коли попереду — війна, а тренуватися бракує часу, бути кинутим на пошукову операцію з мізерними шансами на порятунок рятованого — є від чого занепасти духом.

Клоя пригадала назву затоки, куди впав Сіон.

Маєва протока.

Відома мальовничими краєвидами й оселею пінгвінів Аделі — і водночас прославлена тим, що в її глибинах мешкають усілякі потвори.

Лише тонулих там кораблів — кілька десятків. Кількість загиблих і підрахувати неможливо.

Туди, куди звичайні люди і навіть мореплавці лише позирають здалеку і де ніхто не наважується зайти у воду, — вирушати на пошуки. Є від чого понуро скрушнятися.

Але хоч Клоя й розуміла їхній настрій — це не означало, що вона збиралася відмовитися від пошуків.

Бо вона знала.

— Здається, я жодного разу про це не казала.

Знала причину, чому Сіон не може не бути живим.

— На шиї у Сіона висять «Сльози русалки».

— Сльози русалки — це…

— Намисто, яке я виграла призом на мисливському турнірі давним-давно.

Клоя спокійно пояснила: на тому намисті є давнє закляття, що дозволяє дихати під водою, — і що вона сама надягла його на Сіона напередодні вночі, коли він вирішив покинути це місце заради нового перетворення.

— Я й у момент падіння бачила. На його шиї висять «Сльози русалки».

Вона зрозуміла це, поки плакала на терасі.

Зрозуміла справжній сенс слів, що Сіон сказав на льоту — «русалки захистять».

Спочатку вона сприйняла їх як просте втішання. Та то був не просто порожній жест.

Клоя пригадала тодішню надію, що відігнала відчай, і продовжила:

— Тому… Сіон точно живий. Не може бути, щоб загинув.

Після її впевнених слів серед лицарів запала коротка тиша — а потім один із них кивнув.

— Зрозумів, леді. Як накажете — докладемо всіх зусиль для пошуків.

Повернувшись, вона побачила Арнольда — заступника командира пошукового загону, — що говорив із рішучим обличчям, немовби давав клятву:

— Обов'язково врятуємо пана Сіона. Неодмінно.

Клоя мовчки дивилася на сповненого рішучості Арнольда, потім повільно кивнула.