Розділ 148

<Ннн-!>

Арнольд, якого налякало, що замість повітря у маску почала надходити вода, спробував скоріше вирнути на поверхню.

Але дорогу йому заступили масивні тіла.

То були косатки — ті самі, на яких він щойно нападав.

<Могли ж раніше — чому тільки зараз атакували! Навмисне, еге?!>

<Та годі тобі! Ми тільки що дізналися!>

<Сміх, та й годі. Всі знаємо, що ти досі ображаєшся за те полювання! Дрібний і підступний пінгвіне!>

Поки пінгвіни і косатки незрозуміло верещали і сварилися, Арнольд відчув, що повітря йому вистачає дедалі менше.

Він обернувся і побачив, що інші лицарі теж борсаються під водою.

«Невже загину ось так — у такому завданні…»

Арнольд відчував дедалі важчу вагу косатки, що налягала зверху, і дрібні удари маленьких крил пінгвіна по голові — і поволі йшов на дно.

І саме тоді — немов диво — перед його очима з'явилося щось чорно-біле.

Хвиць! Воно ковзнуло крізь воду плавно, як русалка, і в мить ока атакувало плавець косатки.

Поки косатка від болю здригалася й метушилася, щось швидко штовхнуло Арнольда вгору — до поверхні.

<Ле, леді…>

Арнольд ледь ворушив губами, намагаючись сказати слова вдячності своєму рятівникові.

<Вдячності — вийдеш — скажеш!

Але рішуча леді навіть дяки прийняти не схотіла.

Переконавшись, що він уже досить піднявся, вона одразу ж розвернулася й кинулася рятувати когось іншого.

«Хм.»

Клоя — яка встигла вчасно помітити пінгвіна, що підкрадався ззаду, і вдарити його по голові, тим самим вирвавшись із небезпеки і встигнувши врятувати лицарів, — одночасно відбиваючи косаток, схилила голову набік.

«Косатки зазвичай співпрацюють із пінгвінами? Наскільки я знаю — ні.»

Поміркувавши мить, вона помітила іншого лицаря і знизала плечима, попрямувавши до нього.

«Ну, може, тут так заведено.»

Вирішивши спершу розібратися з тим, що перед нею, а не ламати голову, Клоя поспішно виштовхувала лицарів із пошкодженими масками на поверхню.

Так тривало кілька десятків разів. Нарешті навколо більше не лишилося лицарів, що борсалися.

«Ну, здається, всіх витягла — і мені час…»

Переконавшись, що підняла останнього, Клоя вже розвернулася, щоб і собі вирнути на поверхню, — і в цей момент:

<Помри, ватажко суходільців!>

Найбільший із пінгвінів, вирячивши очі, зі всього маху кинувся на Клою.

<Ого.>

<Ай.>

Але Клоя — не той кролик, якого так просто дістати.

Вона легко гепнула кулаком по блискучому чолу пінгвіна, що летів на неї.

Потім дала ляпаса ще одному — мабуть, він хотів зайти зі спини, скориставшись моментом.

<Марш звідси, марш.>

Клоя помахала рукою, відганяючи пінгвінів, що тримались за голови і смикалися, — немов відганяла горобців — і спокійно попрямувала до поверхні.

Але перешкоди, що здавалося от-от мали скінчитися, тягнулися вперто.

<Помри, людино!.. Ай, ай-ай.>

<Тепер я. Людино!.. Хни, боляче.>

Пінгвіни безперестану отримували по лобі — і безперестану нападали на Клою.

До того ж докучали не лише пінгвіни.

Косатки, що лишилися без інших цілей, теж безупинно кружляли навколо Клої й вишукували момент для нападу.

«Фу, час гаю. Хотілося б просто пальнути ось цим…»

Клоя, що втрачала терпець через непередбачено затяжну втечу, мигцем глипнула на браслет з атакувальним маг-каменем — і витріщила очі.

Тільки тепер вона побачила: пісок у пісочному годиннику, прикріпленому поруч із браслетом, майже весь пересипався донизу.

Видно, через бурхливі рухи дихання витрачалося швидше, ніж передбачалося, — і кисень закінчувався раніше за розрахунок.

«Зволікати ніколи.»

Клоя заквапилася і стрімко пішла вгору — до вже зовсім близької поверхні.

Але пінгвіни і косатки справді впирто не відставали.

«Та годі вже…!»

Зрештою в Клої скінчився запас терпіння, і вона вже збиралася розвернутися й пальнути вибуховим маг-каменем — і саме тоді

маска вловила останні краплі кисню, що залишалися.

«Ні.»

Зрозумівши, що дихати більше нема чим, Клоя в паніці затарабанила ластами і безоглядно рванула вгору.

Але морські тварини — невідступні — знову кинулися за нею. Цього разу Клоя не вагаючись підняла вибуховий маг-камінь і точно привела його до дії.

Бах! — вибух пролунав під водою не так вже й тихо.

Але сила його виявилася меншою, ніж очікувалося.

По-перше, вода гасила вибухову силу. По-друге, Клоя вперше використовувала маг-камінь під водою — і не змогла правильно підсилити його.

«Ніколи.»

Переконавшись, що маг-камінь не дає повної потужності, Клоя поспішно рвонула вгору.

«Добре. Іще трохи, ще трохи, і буду…»

Але якраз у ту мить, коли рука Клої вже-вже мала торкнутися поверхні, де грала світлом вода —

Плюх! — косатка злетіла угору і обрушилася на Клою всім тілом.

<Ннг-!>

Клоя насилу ухилилася від удару тілом косатки і стрімко кинулася в інший бік. Потім поспішно підняла маг-камінь і почала бити чергою.

Але косатки — попри їхні велетенські тіла — ухилялися від вибухів із дивовижною гнучкістю.

Хоч би підпустили ближче — можна б було дістати мечем. Та косатки трималися поза зоною досяжності зброї, а підступали лише тоді, коли Клоя намагалася вирнути на поверхню.

До того ж пінгвіни — не смертельно небезпечні, але невпинно плутали погляд — теж були проблемою.

Серед скоординованих атак пінгвінів, що довбали незахищені місця в кожну мить неуважності, і косаток, що не давали ані хвилини вирнути, — сили почали полишати її.

Задихаюся.

Клоя відчула, як перед очима плавають темні плями, і потягнулася до маг-каменя з найбільшою руйнівною силою — і привела його до дії.

Та остання спроба теж розвіялася без помітного результату.

Порівняно близька косатка, схоже, отримала певний удар — але сил піднятися в Клої вже не лишалося.

«Повітря… хочу дихати…»

Тіло вже не слухалося інстинкту виживання. У розмитому погляді Клої з'явився пінгвін, що відплив далі від вибуху і тепер знову наближався.

<Помри, людино!>

Пінгвін Аделі широко розкрив дзьоб і почав довбати маску Клої.

Трі-іщ. Не маючи сили навіть захиститися, Клоя повільно тонула — і маска під гострим дзьобом давала тріщину за тріщиною.

Не вистачало повітря. Все тіло знесилилося, і ноги тягли вниз, ніби до них прив'язали гирі — у безодню.

Але сильнішим за все — було нестерпне бажання дихати.

Дивлячись крізь дедалі мутнішу від води, що просочувалася, маску на пінгвіна, що радісно плескав крилами, Клоя думала:

Якби в мене були зябра.

Якби в мене були зябра, як у тих косаток вдалині.

Тоді замість того, щоб ковтати воду, я б зараз дихала…

Клоя дивилася крізь біль на гострий дзьоб пінгвіна, що наближався до очей, — і тут

десь у глибині живота щось гаряче заворушилося.

І водночас — з тіла Клої бризнуло яскраве світло.

— Леді, кхе-кхе, де ви?

Арнольд, що насилу видряпався на берег і скинув важку маску, першим ділом почав шукати Клою.

Переконавшись, що всі, крім Клої, в безпеці, він тривожно схопив за рукав сусіднього лицаря:

— Леді, де леді?

— Не… не знаю. Коли я бачив її востаннє — вона ще була під водою…

Від цих слів обличчя Арнольда побіліло. Він різко обернувся й уже збирався стрибнути назад у море.

— Стійте, пане заступнику командира!

Але один із лицарів швидко перепинив йому шлях.

— Та без кисневої маски як ви туди підете?!

— А що ж — іти до замку Ліандерів за новою? Леді там під водою, а я маршируватиму по нову маску? Геть, зараз, кожна хвилина на рахунку!

— Та навіщо туди йти. Запасна он стоїть! Хотів сказати — візьміть її!

Лицар із зневіреним виглядом притяг справну маску і підніс:

— З нею можна пірнути і врятувати леді, чи не так? Без маски ви просто стане зайвим тягарем! Тягарем, кажу!

— А.

Арнольд збентежено кліпнув і взяв простягнуту маску.

— Дя, дякую.

Він швидко сказав дякую й уже збирався стрибати в море — і якраз тоді:

Квааак!

З синього моря вистрибнув пінгвін із білим черевом.