Розділ 150

— Що, що таке!

Вражені лицарі миттєво вихопили мечі, насторожившись проти того, що вистрибнуло з-під води.

Але коли вони нарешті розгледіли тварину, що спокійно струшувала воду з пір'я, їхні обличчя відобразили повну розгубленість.

— Пін... гвін?

Те, що раптово з'явилося, виявилося пінгвіном — з білим животом і чорною спиною.

— Пе-пінгвін, чому він раптово вистрибнув? Ні, зачекайте — де леді?

Поки лицарі цілили в нього мечами — пінгвін, якому до цього не було жодного діла, — упорядковував дзьобом пір'я. Але почувши слово «леді», він підняв голову.

Тоді пінгвін швиденько підбіг до Арнольда і вдарив його крилом по гомілці.

Шльоп!

Від цього Арнольд, що стояв з серйозним виразом обличчя поруч з лицарями, опустив погляд і подивився на пінгвіна.

Шльоп! Квак!

Пінгвін невпинно ворушив дзьобом, ніби намагаючись щось передати. Водночас знову і знову гатив Арнольда по гомілці — наче вимагаючи, аби той нарешті щось зрозумів.

Не... невже.

Від цих нахабних ударів в Арнольда несподівано промайнуло одне обличчя. Він помовчав мить, а тоді тремтячим голосом запитав:

— Леді Клої... це ви?

Від цих слів погляди всіх лицарів одночасно звернулися до пінгвіна.

Ще яких тридцять хвилин тому вони порадили б Арнольду звернутись до лікаря за таке дивне запитання.

Але його безглузда здогадка вже одного разу виявилася правдою.

Бо щойно вони своїми власними очима бачили косатку, що кивнула головою у відповідь на запитання Арнольда — чи є вона леді.

Невже і цього разу...

Лицарі з напруженими обличчями дивилися на пінгвіна Аделі, чий вигляд чомусь справляв враження поважної істоти.

Солоний морський вітер пробіг по спині пінгвіна, що поступово підсихав, і по мокрих від холодного поту спинах лицарів.

І те, що вони вважали неможливим, — ще одне диво — постало перед їхніми очима.

— Ле-леді!

Побачивши, як пінгвін поважно кивнув головою, лицарі всі разом вигукнули.

— Як таке можливо — після косатки тепер пінгвін... Чи, може, ви здатні захоплювати тіла морських тварин?

— ...Ні, це не так.

Арнольд заглушив гамір лицарів і вийшов уперед.

Тоді опустився на одне коліно, зустрівся поглядом з леді-пінгвіном і продовжив:

— Здібність леді.

— ...

— Це здатність до перевтілення, правда ж?

Все-таки заступник командира є заступником командира. Набагато кмітливіший за звичайних лицарів.

Клої задоволено кивнула двічі.

Тоді серед лицарів спалахнула ще більша буря.

— Здатність до перевтілення? Ви хочете сказати, що здібність леді Клої — це здатність перетворюватись на інших тварин?

— Це, це неможливо! Такої здібності немає навіть в історичних хроніках...!

— Тоді, леді.

Арнольд одним жестом знову змусив лицарів замовкнути й звернувся до неї з серйознішим виразом обличчя, ніж будь-коли раніше:

— Чи не могли б ви продемонструвати цю здібність просто тут? Якщо це можливо, хотів би попросити вас повернутися до справжнього вигляду.

Справжній вигляд.

Від цих слів Клої широко відкрила очі й поворушила кінчиками крил.

Якщо згадати — саме тоді, у сім років, коли вона вперше перетворилася на кролика, і розпочалася ця здібність.

Може, я справді не кролик, а якийсь інший хижак.

Клої відчула, як калатає серце, і обережно склала обидва крила.

Тоді почала молитву — тепер вже трохи більш умілу, ніж раніше.

Справжній вигляд. Я хочу повернутися до справжнього вигляду. Мені так дуже цікаво...

На відміну від перетворення на косатку чи кролика, цього разу перетворення зайняло трохи більше часу.

Але після очікування Клої нарешті здійснила свою заповітну мрію.

— Все-таки...

Засліпливе світло, від якого мимохіть заплющувалися очі, згасло.

Арнольд, який нарешті побачив справжній вигляд леді, пробурмотів трохи зворушеним голосом:

— Все-таки ви були не кроликом.

Не кроликом?

Від слів Арнольда Клої різко відкрила очі й швиденько рушила до місця, де лицарі залишили обладунки.

На добре начищеній срібній поверхні обладунків відбилося справжнє обличчя Клої — таке, якого вона ще ніколи сама не бачила.

...Левиця.

Побачивши своє велике відображення на округлій поверхні обладунку, Клої мимоволі заревла.

Левиця, левиця!

Усвідомивши, що її справжній вигляд — це не кролик, який не схожий ні на маму, ні на тата, а левиця — та, чиє саме існування може довести приналежність до спадкоємців Ліандерів, — Клої різко обернулася.

І звернулася до лицарів, що дивилися на неї з захопленням, — гучним ревом, несумірно потужнішим за той, що вирвався сам по собі щойно.

<Передайте в Ліандер. Скажіть, що я нарешті виявила свою здібність.>

Клої, яка тепер могла передавати думки котячим хижакам навіть без перекладацького магічного каменя, велично наказала:

<І скажіть, що справжній вигляд Клої Ліандер — це не кролик, а відважна левиця!>

***

У Протоці смерті здійнявся великий переполох.

Одні лицарі опускалися перед Клої на одне коліно, вшановуючи її справжнє пробудження, інші плакали від радості, що відтепер служитимуть панові з небаченою і нечуваною досі здібністю.

Та Клої не могла поспішити до своїх рідних, щоб особисто повідомити їм новину — хоча ті й без сумніву зраділи б більше за будь-кого з цих лицарів.

Перша причина — треба було вирішити більш нагальну проблему: врятувати Сіона. Друга — вона й так знала, що застати рідних вдома не вийде, бо ті вирушили на бойові тренування далеко звідси.

— Не забувай.

Клої вирішила передати вістку з лицарем і кілька разів нагадала йому:

— До дядька надішли трохи пізніше. Зрозумів? Щойно дізнається — він і про тренування, і про все інше забуде й одразу здійме галас про бенкет.

Звісно, дядька вона могла б побачити одразу ж, але Клої не хотіла вибирати цей варіант.

Який ще бенкет у такий важливий час.

Хоч сама Клої й раділа тому, що виявила здібність і що вона виявилася левицею, — наразі треба було вирішувати нагальне завдання: війну.

Вирішивши на час відкласти радість, вона відпустила лицаря, що рішуче кивнув на знак того, що запам'ятав.

Коли лицар із посланням зник, Клої одразу ж скористалася здібністю й перетворилася на пінгвіна.

А тоді квакнула до лицарів, що досі дивилися на це перетворення з благоговінням.

— Зрозуміло.

Арнольд, що відразу ж збагнув, що означає це кватання, кивнув головою.

— Як ви й казали раніше, щойно прийдуть нові кисневі апарати — одразу розпочнемо пошуки. Але...

Арнольд, дивлячись на леді-пінгвіна, яка вже була готова пірнути у воду, запитав із стурбованим виразом обличчя:

— Ви справді гаразд — пірнати туди одній? Дозвольте краще мені...

Хен. Клої зневажливо вип'ятила білі груди, наче насміхаючись над котячим хижаком, якому навіть з кисневим апаратом доведеться вийти вже за п'ятнадцять хвилин.

Це було мовчазне висловлення: не заважай без потреби.

— ...Зрозуміло. Але я все одно хвилююся, тому щойно прийдуть нові апарати — одразу пірнемо.

Зрозумівши і цей натяк, Арнольд трохи засмучено відступив.

Побачимось!

Клої весело помахала крилами з цілком протилежним — безтурботним — виразом обличчя й стрибнула в море, що вже не лякало її більше.

***

І поки Клої вільно плила під водою,

— Що? Той порушник кордону... нібито здатний перетворюватись на різних тварин?

Пінгвін Пітер, що швидко доплив до оселі русалок коротким шляхом, доповідав королеві Алісії.

— Так, я бачив це на власні очі. Як та жінка змінювала тіло — на косатку і на пінгвіна!

Після того як остання спроба — засідка — теж провалилася, Пітер сховався за скелею й підслуховував розмову людей із суходолу, а тепер старанно розповідав, що бачив.

— Кажуть, справжній вигляд — левиця, і вона здатна перетворюватись. А наприкінці перетворилася на пінгвіна і пірнула у воду!

Пітер вигукнув, весь збуджений:

— Вона точно пливе сюди, щоб знайти того чоловіка! Треба негайно її зупинити!

— ...Ні.

Алісія повільно похитала головою і подивилася кудись удалину.

— Просто зупинити — замало. Вона небезпечна: здатна перевтілюватися на морських тварин. Навіть якщо зупинити її зараз — невідомо, коли вона знову з'явиться.

— Тo-тoді...

— Тому треба вбити.

Алісія прошепотіла, і в її очах блиснув моторошний вогонь:

— Саме зараз, поки вона щойно виявила здібність і ще не встигла зміцніти. Вбити треба саме зараз.