Розділ 152

Не підозрюючи, що Клої приголомшена, Сіон продовжував говорити з грізним виразом обличчя:

<І одразу веди мене найкоротшим шляхом до території Ліандерів. Обов'язково найкоротшим.>

Лише від цих слів Клої нарешті зрозуміла, навіщо він захопив у полон навіть королеву.

Він хотів якнайшвидше повернутися на наші землі.

І разом із цим усвідомленням — усередині закипів гнів.

Та ні, людина, що хоче повернутись додому і навіть заради цього взяла в полон королеву, — чому ж вона не впізнає мене, що стою тут поруч!

Роздратований фальшивий пінгвін закряктав іще люто і почав кружляти навколо Сіона.

Як і з Арнольдом, вона вдарила Сіона крилом по стегну — раз, удруге.

<Це ж я, Сіоне! Я — Клої! Подивись на мене, подивись на ці вправні змахи крил! Хіба ніхто не спадає на думку?>

<...Безстрашна.>

Але Сіон, який не бачив, як Клої б'є пінгвіна, не міг зрозуміти її жестів.

Так і не впізнавши, хто ховається в пінгвіні, Сіон холодним поглядом уперся в Клої й тихо пробурмотів:

<Набридло, може просто...>

Недомовлене «вбити» повисло у його тоні — і Клої заклякла.

Ні, не вийде. Цей спосіб зовсім не підходить.

Швидко відмовившись від попереднього плану, Клої завертіла головою на всі боки.

Як би там не було — з русалками не можна йти на відкритий конфлікт.

Вони могли стати важливим ключем у майбутній війні.

А ще — вони могли знищити їх непередбаченими морськими методами.

Краще й самій розкрити особу й потрапити в полон разом з ним, ніж допустити, щоб тут все загострилося.

Тоді хоч якийсь спосіб порозумітися знайдеться.

Поки вона швидко все зважила й знову заозиралася в пошуках виходу,

її погляд впав на королеву русалок, що була в руках Сіона.

Точно. Русалки теж зооморфи.

Клої трохи поміркувала, потім відплила трохи далі від Сіона й склала обидва крила на грудях.

Верхня половина русалки — людська, а значить, у мене буде моє обличчя. Сіон точно впізнає мене.

І в ту мить, коли Клої щиро молилася — будь ласка, нехай я стану русалкою,

її тіло почало випромінювати яскраве світло.

А невдовзі, коли світло розвіялося, постала Клої — і цього разу здібність знову спрацювала.

Вийшло.

Вона підняла голову й подивилася на Сіона — замість крил у неї тепер були п'ять пальців, а замість ніг — луската хвостова плавець.

<...Сіоне?>

Але його реакція була дивною.

Вона думала, що він одразу впізнає її і страшенно здивується та зрадіє.

Або принаймні якось бурхливо відреагує.

Клої дивилася на Сіона, що завмер і не ворухнувся у відповідь на її поклик, — і розгублено помахала рукою перед його обличчям.

<Сіоне, це я!>

Та Сіон так і стояв, немов опудало, — погляд прикутий до неї, нерухомий.

<Сіоне, ти не…>

Відчувши щось дивне, Клої здивовано рушила до нього.

<Зачекай.>

Ніби лише зараз усвідомивши, що навіть дихання затримав, Сіон різко відсахнувся.

<Зачекай... зачекай, не підходь поки що.>

Він провів рукою по обличчю й глибоко вдихнув, а потім швидко скинув чорний плащ, що був на ньому.

І відвернувшись, накинув його на плечі Клої.

О.

Лише тоді Клої усвідомила, що перебуває в первозданному вигляді — без жодної мушлі, яку носять інші русалки. Вона поспіхом почала застібати ґудзики плаща.

<Я не бачив.>

Клої, що від сорому застібала ґудзики, підняла голову на слова Сіона.

<Не хвилюйся. Справді не бачив.>

Від цих слів Клої відповіла йому — напів недовіряючи, напів вхопившись за соломинку:

<Правда?>

<...>

<Правда не бачив?>

На це запитання кінчики вух Сіона почали червоніти.

<...Так. Справді не бачив.>

До самого кінця він брехав — хоч вуха його, яких не міг охолодити навіть морський холод, говорили зовсім інше.

<Тож не хвилюйся.>

Збентежена цим розривом між правдивими вухами й брехливим ротом, Клої ледь не розплакалась — і тут,

<Досить.>

Поруч пролунав суворий голос.

Клої обернулася — і побачила королеву русалок, яка, скориставшись метушнею, визволилася з рук Сіона.

А ще — русалок, що оточили їх двох і націлили гострі списи.

Побачивши, що вістря спрямовані в їхній бік, Сіон миттю встав перед Клої, заслонивши її від зброї.

Королева русалок, що спостерігала за цим, вибухнула тихим сміхом і відкрила рот — холодно і спокійно:

— Досить закоханих ігор — час іти куди треба.

Вона заговорила по-іншому — так, щоб її чули й сухопутні зооморфи, — і трохи з дивним виразом кинула погляд на обох по черзі.

— Обоє. Доведеться вам посидіти в моєму підземеллі.

***

27

81

— То значить...

У в'язниці, що знаходилась у найглибшому місці замку з коралів і перлів, Сіон дивився на Клої враженим поглядом і запитав:

— Твоя здібність — копіювання, і той пінгвін справді була ти?

— Так!

Клої розповіла Сіону все — що відбувалося, поки він пропав безвісти. Тепер вона кивнула з жвавим виразом обличчя й відповіла:

— Я ж ще й на косатку перетворювалась! Круто ж, правда!

На відміну від Сіона, що збілів як крейда, у Клої обличчя було безхмарно-радісне.

Тепер нарешті відчулося по-справжньому: Сіон живий. Хоч русалки й тримали його в полоні — завдяки цьому він вижив.

— Потім покажу тобі й справжній вигляд. Левицю-зооморфа ти ж ніколи не бачив?

Найголовніше — Сіон живий. Все інше зараз не мало значення. Клої дивилася на нього — і обличчя її світилося полегшенням.

— Тоді я...

Але на відміну від Клої, що безтурботно теревенила, обличчя Сіона залишалося блідим.

— Я міг мало не...

Сіон невпинно проводив рукою по обличчю — на ньому читалися розгубленість і якийсь неусвідомлений жах.

І тут клацнув замок. Двері в'язниці відчинилися, і до них зайшов цілий загін на чолі з русалкою з красивим хвостом.

Королева русалок — Алісія.

З її появою Сіон, що ще мить тому мав на обличчі провину, змінив вираз і встав перед Клої заслоном.

Алісія в упор дивилася на нього, потім промовила з напівпрезирливим сміхом:

— Ось чому без зябер нікуди не годяться. Я тебе врятувала, а ти так дякуєш?

— Ота «рятунку».

Не лишивши й сліду від свого нещодавнього розгубленого вигляду, Сіон скривив кут рота й відповів холодно:

— Ти планувала вбити мене й виставити опудалом, щойно я втрачу цінність як експонат. І ти ще вдаєш, що рятувала?

— Експонат? Опудало?

Клої, що щойно поглядала на пінгвіна за спиною королеви з якоюсь сумовитістю, нахмурила брови й запитала — адже Сіон розповів їй лише те, що королева тримала його в полоні:

— Що це означає...

— Неправда!

Але її слова потонули у запереченні Алісії.

— Хто кого в опудало перетворював! Хто!

— Ваша величносте?

— Красивий чоловік у старості стає красивим по-іншому, ніж у молодості! Я тримала його живим саме заради цього! Хто ж буде переводити таке на опудало!

Королева підстрибувала від обурення, а русалка поруч дивилася на неї з виразом крайньої втоми.

І пінгвін, що до цього мав сумний вигляд, тепер дивився на Алісію з таким обличчям, ніби повага трохи поменшала.

— Я так люблю красиве — навіщо мені тебе...! Кхм, кхем.

Алісія, схоже, нарешті помітивши їхні погляди, вдала, що прокашлюється, і раптом прийняла поважний вигляд.

— Одне слово, порушника кордону так просто відпустити не можна. Відповідно до законів королівства...

— Зачекайте, одну мить.

Клої, що зі збентеженим обличчям дивилася на королеву русалок, вийшла вперед, обійшовши Сіона, і сказала:

— Королівство... це означає, що тут теж існує держава?

Від цих слів на обличчі Алісії на мить з'явився збентежений вираз — а потім вона відповіла з безтурботним видом людини, якій вже все одно:

— Так. Ви, сухопутні зооморфи, не знали. Але в цьому морі теж є королівство зі своєю давньою історією.

— Чому ж сухопутні зооморфи цього не знали? Замок такого масштабу — хтось же мав...

— Тому що ми ховалися.

Алісія відповіла байдужим тоном і холодним поглядом скосила очі на обох.

— Чи знаєш ти, скільки трупів кидають у море? Серед них — скільки таких, що не змогли заплющити очі?

— ...

— Сухопутні зооморфи вели незліченні війни й убивства. І дуже багато з тих тіл потрапляло сюди — в море, наш дім.

Алісія дивилася на Клої, що не знаходила слів, — і в її погляді ясно читалася зневага до мешканців суходолу.