Розділ 156

— Та як взагалі! Я ж скільки разів казав — не використовуй!

Санрайдер на мить забув навіть про біль і різко накинувся на доньку:

— Твоя здібність — не те, що можна використовувати просто так! Я казав тобі зберігати її для тіла, для всілякого «а раптом»! Скільки разів я це казав! За кого ти взагалі вважаєш свого батька!

Від люті Санрайдера Діана, немов і не плакала щойно, скам'яніла обличчям і підняла на нього почервонілі очі.

— Дивися на мене прямо! Сама накоїла, а тепер!

— Думаєш, я сама цього хотіла?

— То це я винен?

— Так!

Діана дивилась на батька з тим самим гнівом у очах і кричала:

— Якби ти не потрапився мені на очі зі своєю змовою з предком Демосів — якби ти був трохи обережнішим, — мені б не довелось використовувати цю здібність!

Від приголомшливих слів батько застиг на місці — а Діана роздратовано продовжила:

— Якби не те — якби тільки на моєму тілі не з'явились такі самі рани, як у тебе, — жодної потреби в здібності б не було... Все через тебе. Навіщо ти так по-дурному попався мені на очі і зробив мене нечесною людиною?

Справді дратує.

Від слів доньки, сказаних від щирого серця, обличчя Санрайдера миттю збіліло.

***

Замок Ліандерів — де підготовка до війни вирувала на повну.

Клої, що добралась до воріт замку, подивилась на Сіона з напруженим обличчям і запитала з таким самим виразом:

— Готовий?

— ...Так.

— Добре. Тоді ходімо.

Але щойно вони зробили глибокий вдих і крок уперед —

Трр-расс! З гучним звуком вилетіло вікно на другому поверсі головного корпусу.

І —

— Клоїї~!

Звідти вистрибнув хтось розміром із коня — і з неймовірною швидкістю полетів назустріч.

— Як завжди.

Сіон одразу впізнав його і відступив на крок.

— Ти... Не ховайся один...

— Клоїї! Моє маля, моя племінниця!

Клої не встигла звинуватити Сіона в боягузтві.

Блейк — тілом як кінь, і швидкістю як кінь — миттю долетів і підхопив Клої на руки.

І почав крутити довгоочікувану племінницю у повітрі.

— Як можна було надіслати листа всім, крім дядька! Добре, що підглядав таємно за листами Іана — а то б тільки я не знав!

— Дядьку, я... я вже запаморочилась.

— Та не важливо! Правда, що в тебе прокинулась неймовірна здібність? Правда, що в тебе копіювання?

— Якщо опустиш — розкажу. Опусти спочатку.

— Бенкет! Влаштуємо бенкет! Трохи прикро, що прокинулась як левиця, а не вовчиця, але дядько й кішок завжди любив! Вони ж миленькі!

— Ні, я ж кажу — спочатку опусти...

— Бахаха! Моя племінниця — геній із неймовірною здібністю! Наша Клої — левиця з неосяжною силою!

Клої, яку дядькові руки крутили в повітрі, якраз у тридцять четверте за рахунком запитала погляд лицарів, що дивилися здалеку, —

Так не піде. Якщо не підсунути йому іншу жертву — він крутитиме мене аж до вечора.

Усвідомивши це, Клої спритно простягнула руку й вказала в бік Сіона.

І крикнула на повні легені:

— Дядьку, ти бачив Сіона? Ось, отут стоїть Сіон!

— Що...

Від цих слів руки Блейка, що крутили Клої немов булаву, різко зупинились.

— ...Так і є. Сіон прийшов.

Блейк обережно посадив Клої, що скаржилась на запаморочення, на найближчу лаву й широкими кроками попрямував до Сіона.

— ...Сіоне.

Той, хто рік тому тільки-но завершив линяння і тепер виріс ще дужчим — і якого вже не треба було нахилятись, щоб зустрітися поглядом, — стояв перед ним. Блейк дивився на нього суворим обличчям, а потім простяг руку.

І — враз — з усієї сили притис до себе хлопця, якого виростив немов ще одного племінника.

— Добре повернувся.

Сіон, що вже готувався до чогось іншого, від хрипкого голосу Блейка набув дивного виразу.

— Добре прийшов. Я знав, що ти живий. Знав, що живий...

Важка рука, що погладжувала по спині. Сіон мовчав — але лише мить.

Трохи із запізненням він збентежено посміхнувся й підняв руку, щоб відповісти на обійми,

— Клоїї!

І тут — вже з іншим іменем, але тілом і душею тим самим Арус — сестра Блейка мчала до них із шаленою швидкістю.

— Клої, донечко! Принцесо! Правда, що в тебе здібність до копіювання?!

— Ой, мамо! Я задихаюсь, задихаюсь!

Сіон, звільнившись від Блейка, дивився на Клої, що знову піддавалась катуванню — тепер від Меліси. Він більше не посміхався незручно — сміявся по-справжньому.

Відчуття нарешті повернутись туди, де можна спочити душею. Відчуття, ніби прийшов додому.

Він мимоволі засміявся вголос і зробив крок, щоб підійти ближче й дивитися на Клої, що бовтається в руках,

— Добре повернувся. Сіоне.

Луціан, що й собі щойно обнімав доньку разом з Місою, запізно помітив Сіона, що стояв поруч з Блейком, і підійшов до нього.

— Як здоров'я?

— Добре, дякувати богу.

— Чудово. Тоді...

Луціан м'яко поплескав Сіона по спині й обнявши за плече, прошепотів:

— Ходімо зі мною на тренувальний майданчик.

У завжди лагідному, але зараз якомусь трохи нижчому голосі Луціана — посмішка Сіона знову стала незручною.

— Добре! Сіоне, і мене бери з собою!

До них прилепився Блейк, гучно фиркнувши. Сіон з виглядом людини, що знала — ось воно — спокійно кивнув:

— Як скажете.

***

Вечеря, до якої приєднався Іан — що почув новини пізніше й примчав здалеку з тренувального табору.

— Тобто мій план — зробити магічний камінь для переміщення, щоб дістатись до кладовища русалок в обхід отрути.

Клої розповіла рідним усю історію з морськими зооморфами й поклала ложку від десерту.

— Такий камінь, що не потребуватиме координатного каменя у точці призначення.

— Але, Клої.

На заяву доньки Меліса обережно відповіла:

— Хіба не простіше було б помістити координатний камінь безпосередньо на кладовищі? Створити зовсім новий магічний камінь — справа неймовірної складності.

— Там усе вкрите особливим кораловим каменем, тому помістити що завгодно неможливо. Щойно щось туди кладеш — весь склеп завалюється.

— І все ж таки краще пошукати інший спосіб.

Занепокоїлась не лише Меліса.

Блейк теж тримав ложку з тануючим морозивом і говорив з стурбованим обличчям:

— Мені до смерті соромно це визнавати, але твій батько Луціан Ліандер — один із найвидатніших майстрів магічних каменів в історії, за будь-якими мірками. І навіть він одного разу відмовився від цього одразу. Як же ти, ще зовсім маленьке пухнасте клубочко...

— Ні.

Луціан, що мовчки слухав розповідь Клої, схрестив руки й перебив Блейка:

— Так, я і справді маю репутацію генія — але виключно в галузі захисних магічних каменів. А от із переміщувальними каменями Клої, найімовірніше, набагато талановитіша за мене.

— Чому ти в цьому такий певний?

— Коли вперше привіз Клої сюди, вона дуже гостро реагувала лише на переміщувальні камені.

Від цих слів Клої заглибилась у спогади.

Пригадала: справді — і коли її викрали з Арус до Ліандерів, і вперше скористалась переміщувальним каменем, щоб потрапити на континентальну нараду, — обидва рази вона відчула запаморочення.

Тоді, коли мене викрали до Ліандерів, мені навіть зомліло від головного болю.

Поки вона перебирала спогади, почула голос Луціана:

— Тоді я пояснив це тим, що вона раптово скористалась могутнім магічним каменем і в неї закрутилась голова. Але зараз думаю — швидше за все, це була ознака особливого таланту до переміщувальних каменів.

Луціан трохи весело посміхнувся й додав:

— Я сам у своїй час мав таку саму реакцію, коли справа стосувалась захисних каменів.

— Тоді ходімо прибирати в дослідницькій лабораторії з магічними каменями.

Іан з жвавим виглядом устав із місця, ніби більше нема про що говорити.

— Якщо виявиться, що моя племінниця — геній не лише зі здібностями, а й у роботі з магічними каменями, — витрачати час нікуди не годиться.

— Ні, ти залишайся.

Але Луціан похитав головою в бік Іана, що вже напівпідвівся.

— Залишайся й сходи з Сіоном на тренувальний майданчик.

— Чому? Навіщо мені з Сіоном на тренувальний майданчик?

Від несподіваних слів Луціана Клої озирнулась із розгубленим виглядом.

— Та залиш ти його спочивати! Він і так вимотався, стільки часу прогостювавши в полоні.

Від цих слів усі чоловіки за столом, крім Сіона, повільно звузили очі.

— Захищаєш?