Розділ 158

— Ти бачив, що я впоралася?

Клої Ліандер, не помітивши нічого, з радісним виглядом запитала Пітера.

— Трохи зачекай. Я скоро знайду спосіб повернути тебе до...

<Чого чекати!>

Пітер ляснув по руці Клої Ліандер, яка знову намагалася погладити його по голові, і вигукнув:

<Я тебе не люблю! Мені не подобається, що наземні зооморфи вирішують цю проблему! Ви ж ті зооморфи, що влаштували різанину наших предків!>

Пінгвіни-зооморфи й без того завжди були породою, яку відкидали на узбіччя — бо, на відміну від інших морських істот, вони могли жити й на суші.

А якщо наземні зооморфи, що мали звичку полювати на пінгвінів, об'єднаються з морськими зооморфами, що здавна вважали пінгвінів зайвою клопотою... То тоді.

<Ти думаєш, я не розумію? Ви попросите морських зооморфів дозволити вам бавитися з пінгвінами. І потім забрете нас до себе.>

Вождь, що відповідає за майбутнє пінгвінів-зооморфів, Пітер затремтів дзьобом і подивився знизу вгору на Клої Ліандер.

<Я все знаю. Коли я зайшов сюди, всі наземні зооморфи дивилися тільки на мене. Дивилися лише на мене і перешіптувалися, затиснувши кулаки в рот.>

Засмучений пінгвін витер сльози кінчиком крила й пробурмотів:

<Так, королева виконає будь-яке твоє прохання, якщо ти дозволиш їй потрапити до кладовища. Але запам'ятай. Ми ніколи не скоримося, щоб стати вашими домашніми тваринами...>

— Пітере, обіцяю. Наземні зооморфи ніколи не поводитимуться з вами так.

Почувши голос Клої, що перебила його, Пітер зупинив руху, яким витирав сльози, і подивився на неї знизу вгору.

— Ні, навіть більше. Укладемо угоду. Що більше ніколи не полюватимуть на пінгвінів-зооморфів. Що не будуть їх безпідставно викрадати чи ображати. Що якщо хтось із наземних зооморфів вчинить таке — буде покараний найсуворішим чином. Таку угоду укладемо.

Обличчя Клої Ліандер було найрішучішим з усіх, що Пітер досі бачив.

Вона зігнула коліна, присіла навпочіпки, щоб порівнятися поглядами з Пітером, опустила брови й сказала:

— І хоча це були не наш рід, але... за те полювання, що сталося давно, я перепрошу від себе. Вибач. Мабуть, вони просто не знали, що ви зооморфи.

<...Чому?>

Від перепрошення Клої Пітер мимоволі розкрив дзьоб.

<Чому ти так добре ставишся до нас? Ти ж сильна. Велика левиця.>

Серед усіх сильних, кого він знав — серед великих і агресивних зооморфів — він ніколи не бачив нікого настільки доброзичливого й уважного до дрібних зооморфів. Але ж.

<Але чому ти так добре ставишся до маленьких тварин? Чому розумієш мене?>

— Е, ну... Я зараз, звісно, левиця.

На слова Пітера Клої трохи знітилася й почухала щоку.

— Але левицею стала зовсім нещодавно, а більшу частину часу прожила як кролик... Тому знаю, як тяжко малим тваринам. Знаю і страх бути з'їденою або перетвореною на домашню тварину. Стривайте, всі заспокойтеся! Заспокойтеся і не підходьте сюди! Якщо підійдете — я серйозно, не промовчу!

Побачивши реакцію пінгвіна, родичі засичали і вже рушили до них — Клої насилу їх вгамувала і знову подивилася на Пітера.

— Тож про те можеш не хвилюватися. І ще от що. Щодо того, що місцеві наземні зооморфи весь час дивилися на тебе...

Клої на мить замовкла, тоді нахилилася до вуха Пітера й прошепотіла:

— Це просто тому, що ти милий, розумієш? Тут місцеві хижаки взагалі слабкі на маленьких і кругленьких тварин. Тому ось що: просто спробуй...

Шепіт-шепіт. Колишня кролиця, а нині левиця Клої почала передавати Пітеру свої секрети виживання маленької тварини серед хижаків.

— Зрозумів?

Після короткого і ясного пояснення методу Клої примружила одне око й запитала.

<...Угу.>

Кивок-кивок. Дізнавшись секрет, завдяки якому можна безмежно отримувати і креветок, і кальмарів, Пітер поштиво склав крила і покивав головою.

<Ха. Спробую...>

***

Нарешті настав той день. День, коли вони оголосили, що прийдуть у це море з новим переміщувальним каменем, розробленим Клої Ліандер.

Яку хитрість вони застосують.

Аліcія в оточенні русалок дивилася на місце зустрічі з байдужим обличчям.

Пітера Дьоббіна їм, мабуть, вдалося якось обдурити, але мене — вже ні за що.

Аліcія дивилася на місце зустрічі з нудьгуватим виглядом — аж раптом перед очима вибухнуло таке яскраве світло, наче мало засліпити, і вперед покотилася гаряча хвиля.

<Що, що таке!>

<Ваша величносте! Спочатку захистити королеву!>

Навіть серед хаосу русалки швидко вишикувалися й кинулися захищати Аліcію — і саме в ту мить спалах світла миттєво згас, і крізь нього проступив силует.

<Ваша величносте! Як вам жилося ці дні!>

Першим на очі потрапив Пітер — пінгвін-зооморф, що галасливо махав крилами.

<Все гаразд? Може, зняти намисто?>

Потім — Сіон Демос, що, здавалося, не помічав нікого навкруги й думав лише про ту, що стояла поруч.

<Гаразд. Зі мною все добре.>

І нарешті на очі потрапила остання.

<Давненько не бачилися. Ваша величносте.>

Та, що прийшла у вигляді русалки. Та, що таки розробила переміщувальний магічний камінь без координатного каменя...

<Ну що ж. Тоді вирушаємо до кладовища?>

Це була спадкоємиця роду Ліандерів, Клої Ліандер, — що всміхалася широкою усмішкою.

***

Не хвилюйся. Все вийде.

Фу-у-у, Клої глибоко вдихнула й вдихнула магічну силу в переміщувальний магічний камінь, що тримала в руці.

Русалкам вона пояснила це як розробку переміщувального каменя принципово нового типу, але насправді це була не зовсім правда.

Якби вона справді намагалася розробити те, що не потребує координатного каменя, знадобилося б щонайменше десять років.

Тож те, що створила Клої, було виробом з невеликою хитрістю.

Новий магічний камінь теж, звісно, потребував координатного каменя для визначення точки прибуття.

Але в цій розробці координатний камінь був не зовнішнім, а вбудованим всередину.

Клої з далеким виглядом пригадала розмову з батьком у лабораторії.

— Так, якщо вбудувати координатний камінь, як ти кажеш, то схему самого переміщувального каменя міняти не треба. Але натомість доведеться повністю переробити схему координатного каменя?

— Так. Схему я вже придумала, тату.

— Яку?

— У координатний камінь закладу карту всього континенту. Щоб за потрібною командою можна було переміститися в будь-яку точку.

— ...

— А, звісно, я не кажу, що зроблю все одразу. Спочатку лише найближче море й територію Ліандерів!

Клої широко всміхнулася й розгорнула велику карту з точним позначенням місця кладовища, яку дали русалки-зооморфи.

Від усвідомлення обсягу кропіткої роботи, що чекала попереду, обличчя Лусіана зблідло.

...Покличу й Іана. Удвох швидше, ніж утрьох, нанесемо карту на схему. А виходячи — скажу Меліcі, що кілька днів не зможу заходити в кімнату, попереджу заздалегідь...

Але навіть із таким блідим обличчям Лусіан кивнув і вийшов.

— Тато найкращий! Тато — найулюбленіший у світі!

Клої — що насправді з самого початку була певна, що батько погодиться, — зробила вигляд, що розчулена, і підняла обидва великі пальці. Але це вже окрема історія.

Аби розробити цей магічний камінь, знадобилося кілька днів виснажливої роботи, від якої Іан часто намагався втекти.

Звісно, оскільки розробка тільки-но розпочалася, ще залишалися певні нестабільні місця.

Особливо в таких умовах, як тут — під водою з течією, — для активації переміщувального каменя потрібно було, щоб той, хто його запускає, вклав певну кількість магічної сили.

Але...

Клої дивилася на магічний камінь, що почав жевріти спекою, і зосередила дихання.

Але можу запевнити. Переміститися на кладовище вийде. Адже цей магічний камінь створений саме для цього.

Проте навіть попри це Клої не могла приховати тривогу — рука, що не тримала магічний камінь, тонко тремтіла.

І тут на цю руку лягла велика й тепла долоня.

<Не хвилюйся.>

Клої обернулася — і побачила Сіона зі спокійним виразом обличчя.

<Все вийде. Ти ж завжди справляєшся.>

Зустрівшись із нею поглядом і сказавши це, Сіон поквапливо дістав щось із-за пазухи і швидким рухом надягнув це Клої на обличчя.

<Ц-це що таке?>

<Протигаз. На всякий випадок — у дихальну частину я заклав ліки, що нейтралізують отруту зооморфів-змій тайпан, про яких ми говорили раніше.>

Почувши це, русалки, що стояли позаду Клої й Сіона, звузили очі.

Зачекайте, тоді ми...

Нам що, просто дихати отрутою й помирати?

Морські зооморфи ще не встигли офіційно висловити протест, як дуже вчасно переміщувальний камінь почав випромінювати світло й активуватися.