Розділ 159

Одночасно відчулося, ніби земля піді ногами захиталася.

Засліпливе світло вирвалося назовні, і течія навколо змінилась.

Через мить світло, що змушувало мимоволі заплющувати очі, згасло.

<Тут...>

Русалки, що розплющили очі й роздивилися картину перед собою, вимовили тремтячим голосом:

<Кладовище. Це кладовище наших матерів.>

Вийшло!..

Переконавшись, що всі перемістилися без жодних втрат, Клої тихо зраділа у думках.

Вона казала, що все вийде, що вони обов'язково впораються — наче хвалилась, але й сама Клої не була позбавлена тривоги.

І справді — винайти переміщувальний камінь, що не потребує заздалегідь встановленого координатного каменя, було надзвичайно складним завданням.

А вже активувати його не на суші, а під водою — шанси на успіх були настільки мізерними, що всі навколо говорили: навіть якщо не вийде, не треба надто засмучуватися.

Але вийшло.

Лише тепер Клої широко всміхнулася й подивилась уперед.

Якщо вдосконалити це трохи більше — певно, і у війні це стане потужною зброєю...

Клої підступно посміхалася, уявляючи, як ще більше завантажить батька й дядька, — і саме тоді.

Перед очима Клої промайнуло щось схоже на фею з білими крилами.

Що таке. Здивована Клої поспішно перевела погляд, слідкуючи за слідом світла, що лишила та фея.

І лише тепер перед нею нарешті розкрилась уся картина.

Кладовище, куди так прагнули русалки, — те місце, яке Аліcія називала батьківщиною, — нагадувало нічне море, вишите зірками Чумацького Шляху.

У чорній воді виблискувало щось із білими крилами — Клої не знала, як це назвати, — і плавно ковзало поверхнею.

Посередині широкого простору стояло величезне дерево — таке велике, що п'ятеро людей, розкинувши руки, не змогли б обхопити його.

О.

Клої, заворожена нереально прекрасною картиною, наче з іншого світу, загубилась у ній поглядом — і тут поруч почувся голос, що переривався від плачу:

<Мамо...>

Клої обернулась і побачила збоку профіль Аліcії зі сльозами на очах.

Сльози на кутиках очей русалки — мабуть, іншої густини, ніж морська вода, — на якусь мить зависли у воді, а тоді засвітилися ніжним сяйвом і перетворилися на молочно-білі перли.

Лишаючи за собою перловий слід, Аліcія рушила до величезного дерева, де всівся рій виблискуючих метеликів.

<Мамо, нарешті я тут.>

Аліcія притулилась губами до стовбура дерева і довго стояла так, мовчки роняючи сльози.

Лицарі, що прийшли разом, теж, мабуть, були розчулені — вони стояли позаду своєї королеви і теж плакали.

Значить, правда, що сльози русалок перетворюються на перли.

Клої обережно простягнула руку, намагаючись упіймати білу перлину, що пливла у воді, — і тут:

<Клої Ліандер.>

Аліcія, що довго стояла притулившись до дерева, обернулась і подивилась на Клої.

<Дякую. Насправді я анітрохи не сподівалась на це...>

Аліcія елегантним рухом підійшла й узяла Клої за руки.

<Ти повернула нам вічний спокій. Тепер можна й умерти без жалю. Мій народ нарешті зможе спочити в обіймах матерів.>

Клої дивилась на обличчя королеви, що сяяло радістю, із трохи незвичним виразом.

Вона по-новому усвідомила — яким великим значенням це кладовище було для русалок.

<Клянусь материнським деревом.>

Аліcія, чия поведінка змінилась цілковито, урочисто проголосила:

<Відтепер русалки, моє королівство — вічно будуть союзниками тебе і твого роду.>

Від цієї клятви Клої, що на мить відволіклась на інші думки, теж змінилась у виразі обличчя.

<Це означає...>

Клої міцно стиснула руку королеви, яку досі тримала неуважно, і переспитала:

<У війні, що незабаром почнеться, — ви станете надійними союзниками, так?>

<Звісно. Зробимо все можливе, щоб ваш рід здобув перемогу. Того, хто здатен на такий винахід, — не можна дозволити зникнути.>

Клої вже мала просяяти від радості — але тут:

<Тоді перейдімо до складання угоди.>

Сіон, що весь цей час непомітно супроводжував Клої, вступив між нею й Аліcією.

<І руки спадкоємиці союзного роду — вже досить тримати.>

Тьху. Від влучного зауваження Сіона Аліcія з жалем відпустила руку.

***

Після того як Клої успішно уклала угоду з морськими зооморфами, увесь континент перейшов у ще більш запеклий стан підготовки до війни.

Ґревіси й Демоси, дізнавшись, що здібність офіційного спадкоємця роду Ліандерів — це копіювання, ввели ще суворіші тренування, щоб протистояти цьому.

Але те саме було й у союзі Ліандерів і Арусів.

Ворожі союзи безперервно засилали одне до одного шпигунів, щоб викрасти тактичні секрети, — і водночас робили все можливе, аби не дати вивідати власні таємниці.

Так, поки весь континент жив у нескінченних взаємних стеженнях і тренуваннях...

Лише в одному місці — в кімнаті Діани Ґревіс, спадкоємиці роду Ґревіс, — час плив спокійно, ніби не помічаючи цього поспіху.

— Відчини. Двічі не скажу.

Але то був не її вибір.

Діана — якій після того, як батько застав її за використанням здібності, заборонили виходити з кімнати і яка через це вже понад тиждень сиділа взаперті — зловісно пригрозила роздратованим голосом.

— Не доводь мене до нестями й випусти вже.

Проте навіть попри погрози Діани лицар за дверима, мабуть, отримав суворі накази від голови роду, — ручка замкнених дверей і не ворухнулась.

— Відчини! Відчини, кажу!

Зрештою не витримавши, Діана скрикнула й жбурнула вазу з нічного столика.

Різкий тріск полоснув по вухах.

Але на дверях залишилась лише невелика подряпина й мокрий слід — міцно зачинені двері й не збирались відчинятися.

Бах! Не стримавши злості, Діана вдарила по дверях ногою й важкою ходою, що красномовно видавала її настрій, повернулась до ліжка.

Нащо взагалі сказала. Треба було до кінця приховувати, що використовувала здібність.

...Ні. Якби так, довелось би і далі використовувати здібність подвійно — і це, напевно, дало б відчутне навантаження на тіло.

Фу-у-у. Зітхнувши, Діана нервово мірялась кімнатою кроками.

Вона дізналась усю правду одинадцять років тому — в той день, коли Сіон приходив до них у гості.

Від раптового гучного звуку Діана, відштовхнувши навіть няньку, що забороняла їй виходити, вибігла надвір.

І, сховавшись за кутом коридору, підслухала.

Що в підземеллі замку Ґревіс переховується предок роду Демос.

І що її рід із покоління в покоління допомагав йому чинити жахливі злодіяння.

— Замість того щоб покірно коритися волі Вищого, вогонь у власний живіт встромив, тупиця. Ти знаєш, наскільки все через тебе ускладнилось? Знаєш, як невдоволений був Господар, що особисто завітав туди, щоб здійснити навіювання?

Пригадавши голос батька, що почула того дня, Діана схопилась за голову — вона гуділа від болю.

Відтоді як почула це, все пішло навкіс. Не треба було виходити тоді. Треба було придушити нерозважливу цікавість.

Але заглибившись у себе, вона запитала: а чи справді не знала нічого раніше?

...Ні.

Насправді вона знала ще змалку.

Що в портреті, до якого батько так часто підходив і вдивлявся, — є якась таємниця.

Що в словах, якими батько щовечора, як ритуал, бажав їй «весь світ стане твоїм», — прихований якийсь план.

Але навіть відчуваючи, що щось тут не так, вона не намагалась активно розкопувати правду. Причина була одна.

Інстинктивно знала. Що якщо дізнаюсь — я вже не зможу бути бездоганною людиною.

Діана подивилась на свою руку — гладку, без жодної подряпини — і знову зітхнула.

З такою-то розвиненою інтуїцією — то чому того дня не змогла стримати поривання?

Ні, ще раніше: якщо батько приховував, то міг би приховати бездоганно — чому саме мені потрапився на очі й зрештою змусив мене скористатись здібністю?

Діана роздратовано тупнула ногою й прикусила губу.

Після того як дізналась правду, Діана застосувала до себе два види здібності.

Перший — звільнитися від пут чесності, що лягли на рід орлів.

Щоб, як і раніше, вдавати, ніби нічого не знає, і прикидатися наївною — і при цьому, на відміну від інших прямих нащадків Ґревісів, не покриватися подряпинами.

А другий — поставити навколо себе захисний щит, що допомагає уникнути здібності предка Демосів.

Щоб, якщо той раптом вирішить простягнути руку й до неї, — благополучно уникнути його навіювання.

Хоча хоч це добре. Що змогла скористатись здібністю одразу, щойно її виявила.

Перед членами роду вона весь час робила вигляд, ніби погано контролює здібність, — але насправді Діана змогла впевнено користуватися нею одразу після того, як та проявилась.

Наче колись давно вже навчилась користуватися цією здібністю.

Наче колись раніше вже не раз вдавалась до неї.