Розділ 160

Помилувавшись власною особливою здібністю, власною винятковістю, Діана раптово насупилась.

І що з того, що я така особлива. Сиджу замкнена в кімнаті!

Діана роздратовано тупнула ногою й кинула погляд на вікно.

Вона розуміла. Що в тому, як батько її замкнув, є не просто покарання, а й захист.

Її батько, Санрайдер Ґревіс, мабуть, посадив доньку в кімнаті, щоб вона не зустрічалась із людьми.

Щоб вона не потрапляла в ситуацію, де мусить прикидатись незнаючою і говорити неправду.

А отже — щоб вона не була змушена використовувати здібність, аби уникнути прокляття Ґревісів, що карає подряпинами за кожну брехню.

Але якби батько з самого початку не дав мені нічого виявити — нічого б цього не було.

Проте навіть знаючи, що він зробив це заради неї, Діана звинувачувала лише Санрайдера.

Якби батько з самого початку був обережніший і не дав мені підслухати той секрет. Або якби того дня він просто надійно прибрав Клої Ліандер!

Діана, що виросла в оточенні безмежного батьківського кохання й очікувань і все своє дитинство чула лише «ти станеш господарем світу», — була чудовиськом, яке створила його беззастережна любов.

Це все вина батька. Він зробив мене недосконалою — значить, він і має відповідати.

Перебільшена похвала «ти центр усього», що Діана чула від першого усвідомлення себе, зродила в ній хибне відчуття переваги над усіма.

Повіривши, як і переконував її Санрайдер, що вона справді та, кому судилося бути на найвищому місці, — Діана дивилась у вікно холодним поглядом.

Зробив мене такою зламаною — і ще говорить про лікування. Ніякої совісті.

Хм, — Діана здмухнула з носа й вже збиралась відвернутись.

Але так і не змогла відвести очей від вікна, через яке видно кімнату Санрайдера.

Серцем вона хотіла плюнути на батька, що так суворо її покарав, і займатись своїми справами.

Та практична тривога тягла її назад.

Якщо батько помре — хто стане головнокомандувачем Ґревісів?

У світі зооморфів присутність глави роду, що служить опорою усього клану, — непохитна.

І якщо зараз, коли війна вже на порозі, батько раптово відійде у вічність — як складеться доля у цій війні?

...Програти — неприйнятно.

Діана скривилась і безцільно постукувала нігтем по склу — і врешті-решт почала ще й кусати губи.

Зваживши все, логіка підказувала: треба через силу, але тримати батька живим.

Але тоді... моє тіло постраждає.

Вона знала це інстинктивно.

Якщо витратить ще більше сили — її тілу буде завдано незворотної шкоди.

Батько верещав, що вона, мабуть, зможе навіть викликати дракона, але Діана як носій здібності відчувала інтуїтивно: сила всередині не сягає таких висот. Знову викликати дракона — неможливо.

Почекайте, знову...?

Діана мимоволі здивувалась власній думці й завмерла, зупинивши палець на склі.

— Бачу, ти маєш про що подумати, Діано.

Позаду раптово відчулась чиясь присутність.

— Що, що таке!

Діана злякано скрикнула й інстинктивно прийняла бойову стійку.

Але незваний гість, що непомітно проник у її кімнату, лише м'яко усміхнувся й підняв руки, показуючи, що не має наміру нападати.

— Якщо злякав — вибач. Я кілька разів стукав, але зсередини не було жодного звуку.

Діана нарешті впізнала непроханого гостя і поволі опустила кинджал, що вже наполовину вийшов із піхов.

— Предок роду Демос... Чим завдячую такому візиту?

— Хочу кое-що сказати.

— П-перед дверима стояла охорона...

— О, це було нескладно. Ти хіба забула про мою здібність?

Від цих слів Діана заново усвідомила, що перед нею — той, хто справді має здібність навіювання, — і ковтнула слину.

— До речі. Ти, мабуть, переймаєшся через здоров'я батька?

Від слів, що влучили прямо в ціль, Діана похмуро опустила очі на підлогу.

— Хм. Тобі буде сумно це чути, але — скільки б ти не витрачала здібність, щоб врятувати батька, — Санрайдер насправді не проживе довго.

— Чому, чому так?

— Бо його природний відпущений вік добігає кінця.

Діана, яка щойно дивилась у підлогу, підняла очі — в них спалахнув блиск.

— Хай яка б велика не була твоя здібність — вона не може змінити відміряний людині вік. Санрайдер одразу після твого зцілення захворіє на щось інше. Тому я б не радив витрачатись на лікування.

Від цих слів Діана раптово скривилась.

— Я, як же...

Сльози, що несподівано виступили, були не суцільно підробленими.

Але й заперечити, що поза болем крилося полегшення — адже не доведеться витрачати здібність, — вона не могла.

Я намагалась допомогти батькові будь-що. Але кажуть, що марно — що я можу вдіяти?

Так Діана намагалась обдурити навіть себе саму й шморгнула носом.

Справді сумно, але нічого не вдієш. Але... якщо батько справді помре — хто тоді візьме на себе роль головнокомандувача?

Діана вичавлювала сльози і водночас тривожно думала про це — і тут предок Демосів підпалив іскру:

— Тому й хочу сказати, Діано. Я б хотів, щоб ти взяла на себе той тягар, що утвориться після відходу Санрайдера.

— Що? Я?

— Так.

— А-але... У мене немає ані досвіду реальної роботи, ані бойового...

— Я навчу.

Предок Демосів тепло усміхнувся розгубленій Діані.

— Ти могла й не знати, але Санрайдер теж просто виконував мої накази. Тож і тебе я навчу — більше нічого не потрібно.

Предок Демосів — чия зовнішність нітрохи не виказувала довжини прожитих ним років і виглядала лише як молодий чоловік однолітків Діани — промовив солодким голосом:

— Ти й без того незабаром мала стати главою роду. Вважай, що час просто трохи прискорився.

Діана повільно кивнула, спостерігаючи за ним.

Ця згода не могла бути наслідком навіювання. Адже вона сама захистила себе здібністю від його сили.

Подумавши тверезо, вона розуміла: він має рацію.

Вона — єдина спадкоємиця роду Ґревіс.

Батькові шкода, але, як він і каже, час просто трохи прискорився.

Невже я справді незабаром стану главою роду.

Серце, де тільки-но жив смуток, почало поволі сповнюватись збудженням — і предок Демосів підкинув дров у вогонь:

— Господарями цього світу зрештою станемо ти і я.

Господарі світу. Від слів, про які вона завжди мріяла, очі Діани широко розплющились.

— Уяви нас на найвищому місці. Уяви світ, що нарешті отримав справжніх господарів.

Слідуючи за його словами, вона уявляла себе на вершині світу — і тут:

— Звісно, для цього спершу треба дещо підготувати.

Предок Демосів зустрівся з нею очима і прошепотів голосом гладким, наче змія:

— Діано. Ти зможеш підготувати для мене... кілька речей?

***

— Що?

На великому прийомному залі, де зібрались усі офіцери союзу Ліандерів і Арусів, уся ключова військова верхівка, — Клої вперше почула цю новину.

— Правда, що глава роду Ґревіс, Санрайдер Ґревіс, загинув?

— Так.

— Це, це як...!

Проте здивована цією новиною була не лише вона.

Лицарі, що так само почули про смерть Санрайдера Ґревіса, й навіть члени родини — всі не могли приховати помірного розгублення і дивилися на порадника, що приніс новину.

— Отруєння?

Першим схаменувся і почав з'ясовувати ситуацію Лусіан.

— Смерть голови роду Ґревіс — це справа рук внутрішнього ворога?

— Причину смерті вони й самі точно не встановили, наскільки можна судити. Лише те, що симптоми перед смертю справді нагадували отруєння...

— Це наслідки навіювання.

Голос Сіона перебив порадника, що вже починав губитись.

— Санрайдер Ґревіс, як і моя мати, ще дуже давно піддався навіюванню предка Демосів. Мабуть, і він не міг довго протриматися.

— Але... це неможливо.

Однак Клої похитала головою, заперечуючи слова Сіона.

— Всі ж знають, яка оголошена здібність Діани. Здібність, що дозволяє запозичати силу дракона — і при цьому батька залишила б помирати від побічних ефектів навіювання?

— Може, здібність Діани Ґревіс виявилась не такою потужною, як гадалось.

На слова Клої відповів Блейк, що до того мовчав.

— Врятувати вмираючу людину — це не легко, яка б сильна не була здібність.

Від його слів усі погодливо закивали.

Чому?

Але лише Клої досі дивилась у повній розгубленості й міцно стиснула губи.

Чому, на відміну від оригіналу, Діана не врятувала Санрайдера Ґревіса?

Адже лише вона знала оригінальну історію — де Діана Ґревіс рятувала свого батька.