Розділ 162

— Ось, тактичні відомості, скопійовані з кабінету командування армії Демосів.

Разом із цими словами Сіон кивнув помічникові, і той роздав усім товстезні матеріали.

Протягом останнього року Сіон не просто тікав від Демосів, ховаючись від їхніх очей.

Якимось чином — яким саме, так і не змогли дізнатись навіть шпигуни Арусів і Ліандерів — він викрав цілком таємні відомості. Поклавши матеріали безпосередньо перед Клої, він продовжив:

— Можливо, в дрібницях щось і змінилось, але загальна канва залишиться тією самою. Бо вся інформація, яку я поступово виносив, указує на одну й ту саму тактику.

— Це...

Блейк, що побачив роздані матеріали, вимовив тремтячим голосом:

— Це справді план, що готувався до виконання?

Не в силах повірити, він дивився на матеріали, де детально були описані не лише тактика, а й методи тренувань, і сказав:

— Це... це ж нелюдський спосіб! Хай що, але власні одноплемінники — як можна отак...!

— Так.

На збуреного Блейка Сіон спокійно кивнув.

— Саме такий нелюдський спосіб цілком звично застосовується в роді Демосів.

Якщо коротко описати тактику, що була викладена в принесених Сіоном матеріалах, вона виглядала так.

Спершу зміяморфи у своїй справжній формі сідають на спини великим птахам-зооморфам, що теж перетворились на свій справжній вигляд.

Коли настає потрібний момент, зміяморфи, тримаючи в пащах вибухові магічні камені та інші магічні камені різного призначення, пікірують на ціль.

Хоч і записано в якомога чіткіших фахових термінах, але насправді це навіть назвати тактикою годі — жахлива камікадзе-операція.

— Предок Демосів вважає всіх, крім себе, лише витратним матеріалом. Одноплемінники, чужий рід — йому байдуже.

Сіон звернувся до тих, хто з приголомшеними обличчями читав матеріали, і продовжив:

— Тому, навіть якщо головнокомандувач змінився, предок Демосів не відмовиться від такого чудового способу знищення. Та й птахи-зооморфи для нього — лише знаряддя переміщення, тож змінювати їх немає потреби.

— А-але, хай яким відданим є лицар, добровільно виконати такий наказ без коливань...

— Здібність предка — навіювання.

На офіцера, що силкувався заперечити, Сіон рівно відповів:

— Зміяморфи вже давно навіяні ним. Тому без страху і вагань полетять у призначену точку. А ця точка — неодмінно буде прямо над нашими головами.

— З такою тактикою... захисні магічні камені теж не допоможуть.

Меліса уважно читала матеріали і промовила сумним голосом.

Спочатку вони планували задіяти велику кількість захисних магічних каменів проти вибухових, які скидатимуть з неба зооморфи Ґревісів.

— Але якщо ця тактика справжня — захисні камені не врятують. Бо серед магічних каменів у пащах зміяморфів є й магічний пристрій, що деактивує захисний камінь — і щоб запустити його, досить волі того, хто його несе.

На Мелісу, що зі зітханням вказала на одну з ланок підступно виваженого плану, Сіон відповів:

— Мабуть, не застосовуватиме цю тактику від самого початку наступу. Не захоче давати часу на підготовку — і муситиме враховувати різні змінні.

— Але зрештою на ключових стратегічних точках цю тактику все одно застосують. А якщо зверху впаде стільки вибухових магічних каменів... Ні. Жодного виходу. Всі загинуть.

Після розмови Сіона і Меліси в залі знову залягла тиша.

Кожен занурився у власні важкі думки. У цій тиші заговорив Лусіан.

— Нічого не вдієш.

Лусіан міцно стиснув руку Меліси, що сиділа поруч, і сказав:

— Сіон, тобі доведеться стати попереду й використати здібність нейтралізації. Ти казав, що після зняття навіювання людина на мить відчуває запаморочення? Прикривши себе захисними магічними каменями, зніми навіювання зі зміяморфів і на короткий час зірви їхню операцію. Ми скористаємось цим моментом і підемо в наступ.

— Але тоді ніхто не захищатиме від навіювання предка, що може вдарити з тилу.

Колись предок Демосів вже одного разу навіяв Лусіана і змусив його вчинити жахливе.

Тому до розкриття тактики камікадзе місце Сіона було в тилу загону.

Щоб своєю здібністю нейтралізації стримувати предка Демосів, який міг знову навіяти союзників і маніпулювати ними.

— Але зараз іншого виходу немає.

Однак тепер, знаючи тактику Демосів, триматись попередньої стратегії стало неможливо.

— Кажуть же — найкращий захист — це напад. Ризикнути, але прорватись в атаку й будь-що не дати цьому загону самогубців увійти до маєтку...

— Ні.

Лусіан із важким, але рішучим виглядом продовжував пояснення — і тут:

— Найкращий захист — це захист. Найкращий напад — теж просто напад. Я не збираюсь відмовлятися ні від нападу, ні від захисту.

Клої, що весь цей час мовчала, підняла голову з самовпевненим виразом обличчя.

— Нехай, як і каже тато, Сіон стоїть попереду й використовує здібність нейтралізації. За тил відповідатиму я.

На ці слова родина дивилась на неї, наче на маленьку дитину, що не розуміє, про що говорить. Клої примружила одне око.

— Ви вже забули, яка в мене здібність?

Моя здібність — копіювання!

Після цих слів Клої в залі на мить запала тиша.

Але вже за мить:

— Пам'ятник!

Іан і Блейк одночасно вигукнули одне й те саме і схопились із місць.

— Пам'ятник! Швидше! Нашій геніальній дитині Клої треба поставити пам'ятник. Швидше, швидше кличте скульпторів...!

— Рота.

Клої харизматично приклала вказівного пальця до губ, зупиняючи дядька й батька, що збирались перетворити залу нарад на балаган.

— Замовкніть. Дядьку, батьку. Треба швидше скласти наступний план.

— Наступний план? А що це?

Іан, міцно стиснувши рота, запитав.

— Це...

Клої повільно заговорила, звертаючись до родини, що дивилась на неї блискучими очима.

***

— Чули?

Спільне тренувальне поле Демосів і Ґревісів — про яке вже ходили слова «жорстоке», і навіть «нелюдське».

Лицарі з почервонілими від накопиченої втоми очима зібрались гуртками у нечасто відпущений час відпочинку й обмінювались втомленими голосами.

— Офіційна спадкоємиця роду Ліандерів. Мама — вовчиця, тато — лев, а донька була кролицею. Кажуть, насправді вона лев зі здібністю копіювання.

— Що? Здібність копіювання?

— Так. Вона може копіювати не лише зовнішність іншого зооморфа, а й здібність.

— Т-тоді... хіба ми не програємо?

Від цих слів, що вирвались у одного з лицарів, обличчя тих, хто зібрався навколо, ще більше побіліло.

Зооморфи з Ґревісів і без того були в розпачі після раптової втрати глави роду.

Хай мила леді Діана і зайняла те місце, але зміна глави напередодні самої війни — це подія, яка неодмінно посіяла смуту серед лицарів.

До того ж, на відміну від Демосів, схожих на тих, кого коли вколиш — крові не побачиш, — серед зооморфів Ґревісів, що відчувають біль і втому, тихо ширились чутки.

— Але... чи чули ви про те? Про те, що сталося на повнолітті тієї спадкоємиці Ліандерів, про яку ти щойно казав.

— Чу-чув. Що предок роду Демосів зі здібністю навіювання живий, так?

Чутки про події на повнолітті Клої, які Санрайдер Ґревіс так старанно намагався заглушити.

— Тоді й ті чутки чули? Що голови роду Ґревіс весь цей час допомагали тому предку Демосів убивати глав інших родів!

— Та ну, та годі...

— Але ж подумайте: хіба не підозріло часто гинули глави Ліандерів і Арусів? Тоді як у Демосів і Ґревісів такого не траплялось.

— Та не кажи дурниць. Де ти взяв такі розмови.

Лицарі відвернулись від того, хто переказував ці чутки, і відчитали його, але зупинити тривогу, що підступала зсередини, було не в їхніх силах.

Хай навіть війна й визначається грошима та владою — для тих, хто безпосередньо воює, найважливішим завжди було виправдання.

— Н-ну й дурниці...

Для тих, хто мусить іти на поле бою і вбивати, ризикуючи власним життям, — відчуття, що ти на боці добра, важливіше за все. Переконаність, що вбиваєш лиходіїв, — ось що їм було вкрай потрібне.

Але якщо всупереч їхнім сподіванням виявиться, що насправді зло — це вони самі...

— Це ще не все.

Поки вони не могли впоратися з розгубленістю, що розросталась у серці, і лише пялились у вогнище...

— Кажуть, що Леві Демос, якого нещодавно призначили головнокомандувачем, — насправді і є той предок Демосів.

Між лицарями вже встиг протиснутись чоловік у чорному плащі з каптуром і прошепотів це їм.